Рішення

від 23.07.2019 по справі 917/267/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2019 Справа № 917/267/19

м. Полтава

За позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49051

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШ ЮНІВЕРС", вул. Халаменюка, буд. 8, офіс 268, м. Кременчук, Полтавська обл., 39600

про стягнення грошових коштів.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Мусійченко Т.С.

Представники :

від позивача: Озірська В.С. (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 794 від 30.09.10, ордер на надання правової допомоги № 035408 від 20.03.19);

від відповідача: Гуйванюк О.П. (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1745 від 11.07.17, ордер ПТ № 100210 від 12.06.19).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - позивач/ АТ КБ "ПРИВАТБАНК") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШ ЮНІВЕРС" (далі - відповідач/ ТОВ "ФЛЕШ ЮНІВЕРС") 10540738,12 грн., в тому числі 10162821,44 грн. заборгованості за відсотковою винагородою та 377916,68 грн. пені. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.02.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.03.2019.

20.03.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання у справі на 23.04.2019.

Ухвалою від 23.04.2019 суд за клопотаннями сторін відклав підготовче засідання на 14.05.2019.

Ухвалою від 20.05.2019 суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/5930/19, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019.

12.06.2019 суд за клопотанням позивача відклав розгляд справи по суті на 19.06.2019.

19.06.2019 суд залишив без розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог; відмовив відповідачу у поновленні пропущеного ним строку на подання заяви про зупинення провадження у справі; залишив без розгляду заяву відповідача про зупинення провадження у справі (заява подавалась вдруге) та оголосив перерву в судовому засіданні до 23.07.2019.

Після закриття підготовчого провадження у справі, 11.06.2019 до суду надійшов відзив відповідача на позов, у якому він просить суд поновити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву та відмовити у задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що вважаючи наявність об`єктивних підстав для визнання недійсним Договору він звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання Договору недійсним і просив суд зупинити провадження по справі.

Суд зазначає, що вказані обставини не позбавляли відповідача можливості для подання відзиву у встановлений судом строк чи хоча б до закінчення підготовчого провадження по справі, проте відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву вчасно не скористався.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що підстави для поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позов у справі відсутні.

В зв`язку з цим, судом відмовлено відповідачу у поновленні пропущеного ним строку на подання відзиву на позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

18.06.2019 до суду надійшла відповідь позивача на відзив. Вказана відповідь на відзив судом до розгляду не прийнята, в зв`язку з тим, що відзив відповідача судом не прийнято до розгляду.

04.07.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких він просить суд поновити процесуальний строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Суд встановив, що підстави для поновлення пропущеного процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив у справі відсутні.

В зв`язку з цим, при вирішенні спору заперечення відповідача на відповідь на відзив судом до уваги не беруться.

22.07.2019 на адресу суду надійшла заява відповідача про надання доказів направлення на адресу позивача копій документів, які були додатками до заперечення на відповідь на відзив. Суд долучив заяву з доданими до неї матеріалами до матеріалів справи та в судовому засіданні повідомив сторін про те, що оскільки надані докази подані відповідачем після закриття підготовчого провадження по справи, то вони судом до уваги не беруться.

В судовому засіданні 23.07.2019 представник позивача підтримує позовні вимоги, представник відповідача позов заперечує, посилаючись на те, що договір фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016 є нікчемним та не створює наслідків від моменту укладення договору.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2016 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» , правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Банк за договором), та ТОВ «ФЛЕШ ЮНІВЕРС» (Лізингоодержувач за договором) було укладено договір фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що вартість майна становить: 252 345 311,00

грн.

Строк лізингу відповідно до п. 9.1. Договору в редакції додаткової угоди від 05.08.2016 - з дати підписання цього договору по 25.06.2026. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання.

За змістом п. 3.1. Договору передача банком та прийом Лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у Додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Позивач зазначає, що він свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, передавши відповідне майно відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 02.07.2016 (Додаток № 3 до Договору).

Відповідно до п. 6.2.11. Договору, в редакції від 29.07.2016, Лізингоодержувач зобов`язався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)» ; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Пунктом 6.2.8. Договору на Лізингоодержувача було покладено обов`язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо такі зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 2.1. Договору).

Відповідно до пунктів 2.3., 2.3.2. Договору Лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в Додатку № 2.

Починаючи з 07.11.2016 Лізингоодержувач повинен був сплачувати відсоткову винагороду за ставкою 10,5% річних, що було узгоджено сторонами у Додатковій угоді від 03.11.2016.

Графіком лізингових платежів, в редакції додаткової угоди від 05.08.2016, передбачена сплата лізингових платежів 25.07.2016, 25.08.2016, в подальшому щомісяця з 25.07.2017 до 25.06.2026.

Однак, як вбачається з виписки по рахунку 2071 та зі стовбчику № 3 («Залишок поточної заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна") розрахунку заборгованості за договором, відповідач за весь час дії договору сплатив лише два лізингові платежі: 25.07.2016 в розмірі 210288,00 грн. та 23.08.2016 в розмірі 2 104 806,84 грн. В подальшому лізингові платежі відповідачем не сплачувались.

Також позивач зазначає, що відповідач допустив порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном. Зокрема, відповідна прострочена заборговані виникала у лізингоодержувача 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017 та 01.06.2017, що підтверджується виписками по рахунках.

Пунктами 2.3., 2.3.3. Договору встановлено, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних, а починаючи з 07.11.2016 - 21% (відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016), від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку № 2.

У пункті 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку з порушенням Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, відповідно до п. 7.1. Договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 377 916,68 грн..

За змістом пунктів 8.2., 8.2.3. Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів, а також у випадку порушення строків сплати винагород за Договором.

У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договір про внесення змін сторони не укладають (п. 8.4. Договору).

Згідно п. 8.3. Договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.

У зв`язку з тим, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, позивачем було направлено відповідачу повідомлення від 31.05.2017 за вих. № Э.Upr 1/3-67109 про розірвання договору фінансового лізингу, яке було вручене відповідачу 02.06.2017.

Зазначеним повідомленням позивач проінформував відповідача про розірвання договору з 15.06.2017, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.

15.06.2017 позивач та відповідач підписали акти прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв майно, яке було предметом договору фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016.

Позивач зазначає, що жодних погашень залишку заборгованості за Договором відповідач не здійснив.

Згідно п. 6.2.4. Договору Лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежів на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Оскільки лізингове майно було повернуто позивачу 15.06.2017, відповідач зобов`язаний сплатити відсоткову винагороду за користування майном за період до 15.06.2017 року, яка за підрахунками позивача складає 10 162 821.44 грн.

Крім цього, в п. 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку із порушенням лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, відповідно до п. 7.1. Договору відповідачу була нарахована пеня у розмірі 377916,68 грн. за період з 02.03.2017 по 15.06.2017.

Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, цього Договору, здійснюється протягом 5 (п`яти) років із дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане Позичальником (п. 7.10 Договору); термін позовної давності - 15 років (п. 7.9 Договору).

Враховуючи викладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача 10162821,44 грн. заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном за період з 02.07.2016 до 15.06.2017 та 377 916,68 грн. - заборгованість з пені.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті позов заперечує з наступних підстав.

Так відповідач зазначає, що згідно умов спірного Договору банк передає лізингоодержувачу майно в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність. Також, п. 4.2. Відповідачу було надано право передавати предмет лізингу в оренду.

З огляду на наведене, відповідач вказує, що в момент укладення договору фінансового лізингу нерухомого майна відбулася передача майна у володіння, користування (розпорядження) лізингоодержувачу, а відтак такий договір в момент укладення має всі ознаки договору купівлі-продажу, і, відповідно, до нього на стадії укладення повинні були бути застосовані норми статті 657 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір с нікчемним.

Оскільки договір фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ під 02.07.2016 нотаріально не посвідчено, відповідач вважає, що вказаний Договір є нікчемним та не створює наслідків від моменту укладення договору.

Відповідач вважає, що будь-які стягнення позивачем з відповідача коштів по нікчемному правочину с неможливим.

Також відповідач стверджує, що позивач не обґрунтував якою умовою Договору передбачено виникнення у відповідача зобов`язання зі сплати пені, так як з додатків до позовної зави ці обставини не вбачаються.

Вважаючи наявність об`єктивних підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016, 09 квітня 2019 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою від 08.04.19 № 5 до АТ КБ ПРИВАТБАНК про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 по справі № 910/4595/19 позовну заяву ТОВ ФЛЕШ ЮНІВЕРС до АТ КБ Приватбанк про визнання договору недійсним залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міс та Києва від 15.04.2019 по справі № 910/4595/19 позивачем 22.04.2019 було направлено до суду заяву вих. № 9 та надано запитувані пояснення та документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 по справі № 910/4595/19 позовну заяву ТОВ ФЛЕШ ЮНІВЕРС було повернуто заявнику, при цьому повідомлено, що вказаний факт не перешкоджає повторному зверненню з аналогічним позовом.

06.05.2019 ТОВ ФЛЕШ ЮНІВЕРС звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою від 06.05.19 № 12 до АТ КБ ПРИВАТБАНК про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Мандриченко О.В.) справу № 910/5930/19 за позовною зайвою ТОВ "ФЛЕШ ЮНІВЕРС" до АТ КБ Приватбанк про визнання правочину недійсним призначено до судового розгляду на 04.06.2019.

Враховуючи викладене відповідач просив суд зупинити провадження у справі № 917/267/17 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/5930/19.

Ухвалою від 20.05.2019 суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/5930/19, в зв`язку з його необґрунтованістю. При цьому, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що спірний Договір є нікчемним у зв`язку з тим, що він не посвідчений нотаріально.

Посилання відповідачем на норми ст. 657 ЦК України на думку суду є безпідставним, оскільки вказана стаття встановлює вимоги щодо форми укладення договорів купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В той час як за змістом ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг (далі - Закон) фінансовий лізинг (далі-лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону він регулює правовідносини лише за договором непрямого лізингу, коли лізингодавець спеціально придбає предмет лізингу у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Умовами спірного договору фінансового лізингу передбачено передачу у лізинг майна, яке перебуває у власності лізингодавця (прямий лізинг), тому норми Закону не можуть бути застосовані до правовідносин сторін у спірному договорі. Вказані правовідносини врегульовані виключно нормами Цивільного кодексу України та положеннями самого договору.

При цьому, хоча до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, проте ст. 657 ЦК України не поширюється на правовідносини щодо форми укладення сторонами договору лізингу.

Так, згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У пункті 9.2 Договору сторони дійшли згоди про те, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Відповідно до ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

До спірного договору не застосовуються будь-які встановлені ЦК України або іншим законом особливості щодо форми його укладання. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою:

1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.

2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Жодних домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення цього договору не існувало, законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов`язковими.

Враховуючи наведене, суд вважає, що договір, укладений між позивачем і відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12.06.2018 по справі № 915/865/17.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Предметом даного позову виступає майнова вимога банку щодо стягнення з відповідача заборгованості по відсотковій винагороді за користування майном та пені за договором лізингу.

Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про лізинг.

Так, згідно норм ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг (далі лізинг) це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 806 ЦК України та ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1 та 3 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач виконав свої зобов`язання за договором, а саме передав об`єкт лізингу, а відповідач в свою чергу прийняв таке майно (акт прийому-передачі майна № 1 від 02.07.2016). Наведене відповідачем не заперечувалося.

В свою чергу відповідач допустив порушення строків сплати відсоткової винагороди за користування майном. Зокрема, відповідна прострочена заборговані виникала у лізингоодержувача 01.03.2017, 01.04.2017, 01.05.2017 та 01.06.2017, що підтверджується виписками по рахунках та не заперечується відповідачем

У зв`язку з тим, що відповідач прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, позивачем правомірно було направлено відповідачу повідомлення від 31.05.2017 за вих. № Э.Upr 1/3-67109 про розірвання договору фінансового лізингу, яке було вручене відповідачу 02.06.2017. Зазначеним повідомленням позивач проінформував відповідача про розірвання договору з 15.06.2017.

15.06.2017 позивач та відповідач підписали акти прийому-передачі майна, відповідно до якого лізингоодержувач передав, а банк прийняв майно, яке було предметом договору фінансового лізингу № 4Ф16042ЛИ від 02.07.2016.

Оскільки лізингове майно було повернуто позивачу 15.06.2017, відповідач зобов`язаний сплатити відсоткову винагороду за користування майном за період до 15.06.2017 року, яка складає 10 162 821,44 грн.

Доказів сплати банку заборгованості за відсотковою винагородою за користування предметом лізингу, станом на час прийняття рішення судом, відповідачем не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем не спростовано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення 10 162 821,44 грн. відсоткової винагороди за користування майном.

Крім цього, у зв`язку із порушенням лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 377916,68 грн. за період з 02.03.2017 по 15.06.2017.

Згідно п. 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, цього Договору, здійснюється протягом 5 (п`яти) років із дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане Позичальником (п. 7.10 Договору); термін позовної давності - 15 років (п. 7.9 Договору).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені і встановлено, що при здійсненні нарахувань пені на прострочені суми лізингових платежів та винагороди за користування майном позивач безпідставно здійснює нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, виходячи з кількості днів у році - 360 днів.

Суд зазначає, що нарахування виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році погоджено стронами в Договорі лише щодо винагороди за користування майном. Нарахування пені з розрахунку 360 днів у році умовами Договору не встановлено. Отже позивач мав нараховувати пеню з розрахунку фактичної кількості днів у календарному році.

Розмір пені на прострочені суми лізингових платежів та винагороди за користування майном за період з 02.03.2017 по 15.06.2017 з розрахунку фактичної кількості днів у календарному році становить 372734,47 грн.

Враховуючи викладене, стягненню підлягає пеня у розмірі 372734,47 грн. В іншій частині стягнення пені позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШ ЮНІВЕРС" (вул. Халаменюка, буд. 8, офіс 268, м. Кременчук, Полтавська обл., 39600; код ЄДРПОУ 39592805) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001; адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпро, 49051; код ЄДРПОУ 14360570) 10162821 грн. 44 коп. заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 372734 грн. 47 коп. пені, 158033 грн. 34 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 01.08.2019.

Суддя О.С. Семчук