Постанова

від 17.03.2010 по справі 2а-291/10/1270

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                                                       Категорія № 6.19                                                                

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2010 року                                                      Справа № 2а-291/10/1270    

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Островської О.П.,

при секретарі: Кір’ян О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дом» про стягнення коштів за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році, -

ВСТАНОВИВ:

      20 січня 2010 року прокурор в інтересах Луганського обласного відділення Фонду  соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Український дом», в обґрунтування якого вказав наступне. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для всіх підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.  Підприємства, установи і організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Відповідно до ст. 20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.   В порушення ст. 19 Закону у відповідача в 2008 році замість 1 інваліда не працювало жодного. Таким чином, за одне робоче місце відповідач повинен був до 15.04.2009 самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 18811,54 грн. У зв’язку з несплатою санкцій відповідачеві нараховано пеню в сумі 1212,60 грн. Загальна сума заборгованості складає 20024,14 грн. У порушення вимог ст. 18 Закону відповідач не інформував Луганський міський центр зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів. Тому прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції в сумі 18811,54 грн. та пеню в сумі 1212,60 грн.

    Прокурор у судове засідання не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.

    Представник позивача також не з’явився в судове засідання, до його початку надав суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав.

    Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, заперечень проти позову суду не надав.

    Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.  

    Справи за участю відділень Фонду є адміністративними, оскільки відповідають вимогам пункту 1 частини першої статті 3 КАС стосовно визначення поняття адміністративної справи.

Відповідно до покладених на нього завдань Фонд здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від роботодавців за невиконання ними нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення  про Фонд  соціального захисту  інвалідів).

Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцям, зокрема у зв’язку зі здійсненням контролю за перерахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», реалізують владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону).

    Пункт 4 частини першої статті 17 КАС визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

    Окрім того, такі справи не підпадають під перелік публічно-правових справ, визначених частиною другою статті 17 КАС, на які не поширюється компетенція адміністративних судів.  

    За таких обставин, суд вважає, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

    Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

    Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського Кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, в тому числі й інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

    Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами, є Закон України «Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями.

    Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

    Згідно положень ст. 18 Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

      Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

    Виходячи з цієї норми, на підприємства (об’єднання), установи та організації покладено обов’язок самостійно встановлювати норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до законодавства. Норматив створення робочих місць для інвалідів встановлюється щорічно на весь рік, який є звітним періодом.

    Згідно положень цієї ж статті Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

    Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

    Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов’язані щорічно сплачувати відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.  

    При цьому адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.    

    Відповідно до Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 за № 1767 (далі - Порядок), сума штрафних санкцій дорівнює розміру середньої річної заробітної плати на даному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а для підприємств з чисельністю працюючих від 8 до 15 осіб - розміру половини такої середньої річної плати, при цьому зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним, контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до законодавства,  у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.  

    Відповідно до Наказу Мінпраці України № 223 від 15 травня 2007 року та  Постанови КМУ № 70 від  31 жовтня  2007 року, за порушення строків  сплати  зазначеної санкції нараховується пеня у розмірі 120% річних облікової ставки Нацбанку України, що діяла на момент сплати, нарахованої  на повну суму недоїмки за весь її строк.

    Судом установлено, що відповідач є особою, яка повинна вживати заходи до створення робочих місць для інвалідів, за даними позивача, виходячи з кількості працюючих у відповідача осіб, у нього в 2008 році повинен працювати 1 інвалід.

    Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік, наданим відповідачем, штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу у 2008 році для працевлаштування інвалідів, на підприємстві не працювало жодного інваліда. При цьому відповідач не звітував перед центром зайнятості про наявність вільного вакантного місця для працевлаштування інвалідів.

    Вказані обставини підтверджуються копією звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою № 10-ПІ (а.с. 10), копією листа Луганського міського центру зайнятості від 20.10.2009 року № 1/07-4837 (а.с. 9).

    Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був сплатити штрафні санкції у встановленому законом розмірі та строк, який у даному випадку становить 18811,53 грн.

    Оскільки відповідач вказаних штрафних санкцій добровільно не сплатив у встановлені строки, тому він також має сплатити пеню за порушення строків сплати,  розмір якої становить 1212,60 грн., згідно наданому позивачем розрахунку (а.с. 8).

    За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

    Керуючись ст. ст. 11, 71, 159-163 КАС України, Законом України «Про  основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд  

ПОСТАНОВИВ:

    Позовні вимоги прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити в повному обсязі.

    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український дом» (91005, м. Луганськ, вул. Московська, 12/18, р/р 26008300100470, МФО 380311, ВАТ «Финексбанк», м. Київ, код 32797465) на користь Державного бюджету України (ВДК Жовтневого району м. Луганськ, р/р 31210230700004 в ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 24046538, код платежу 50070000) несплачені штрафні санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році в сумі 18811 грн. 54 коп. та пеню за порушення строків сплати цих санкцій у сумі 1212 грн. 60 коп., а всього – 20024 грн. 14 коп. (двадцять тисяч двадцять чотири грн. 14 коп.).

    Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

    Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Повний текст постанови складено 17 березня 2010 року.

Головуючий: суддя                                  О.П.Островська