Рішення

від 01.08.2019 по справі 640/4046/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 серпня 2019 року № 640/4046/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби

Головного територіального управління юстиції у Київській області

про визнання протиправною та скасування постанови

представники позивач - ОСОБА_1 .;

сторін: відповідача - Мовчун Т.С. ;

у судовому вільний слухач - ОСОБА_3 ,

засіданні

також був присутній:

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 або Стягувач) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Вишгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (адреса: 07300, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 6, ідентифікаційний код - 34961544) (надалі - відповідач або ДВС), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закриття виконавчого провадження від 12.07.2017 № 54280778 згідно автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу у порядку, передбаченому ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України); витребувано у Вишгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 54280778.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.05.2019 та 04.06.2019 витребувано повторно у Вишгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 54280778.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2019 витребувано у Вишгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області для огляду у судовому засіданні оригінал справи виконавчого провадження ВП № 54280778; докази направлення оригіналу виконавчого листа 826/13653/15 від 07.09.2016 у виконавчому провадженні ВП № 54280778 до Окружного адміністративного суду міста Києва; оригінал постанови про закриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні ВП № 54280778.

У судовому засіданні 17.07.2019 судом оголошено перерву до 01.08.2019.

Вказаної вище дати в судовому засіданні позивач позовні вимоги, за викладених у позові підстав, підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача, наголошуючи на необґрунтованості позову, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.07.2017 державним виконавцем ДВС Булавчик Н.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 54280778, згідно виконавчого листа № 826/13653/15 від 09.09.2016, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва.

23.06.2018 головним державним виконавцем ДВС Дороніною В.О. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 54280778 (в рішенні альтернативно - Постанова).

Як відмічає позивач, по-перше, повідомлення про вчинення Боржником кримінального правопорушення до органу досудового слідства на час закінчення виконавчого провадження направлено не було, а відтак і події передбаченої ч. 3 ст. 63 Закону України Про виконавче провадження не існувало. По-друге, виконавчий документ до суду не надсилався ані під час закінчення виконавчого провадження, ані після такого закінчення. Таким чином, на переконання позивача, рішення суду залишилось не виконаним, а закінчення виконавчого провадження було проведено поза межами Закону України Про виконавче провадження , зокрема, закінчено без врахування вимог ч. 2 ст. 63 цього Закону.

З викладеними позивачем у позові твердженнями відповідач не погоджується та у відзиві відзначив про направлення боржнику подання державного виконавця про притягнення до кримінальної відповідальності голови Пірнівської сільської ради за ухилення від виконання рішення, а тому наявними були підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження .

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України Про виконавче провадження (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст.ст. 1, 17, 18, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

З наведених положень Закону України Про виконавче провадження випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги як до виконавчого документа, так і до змісту постанови про відкриття виконавчого.

Як видно з матеріалів справи, 12.07.2017 державним виконавцем ДВС Булавчик Н.В., на підставі заяви про примусове виконання від 23.06.2017, винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 54280778. Згідно мотивувальної частини цієї постанови, стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - Пірнівська сільська рада (в тексті скорочено - Боржник). У відповідності до резолютивної частини означеної постанови, виконавче провадження відкрито з виконання виконавчого листа про зобов`язання Пірнівської сільської раду Вишгородського району Київської області забезпечити проведення робіт з винесення меж державного орнітологічного заказника місцевого значення Пірнівський та закріплення їх в натурі (на місцевості) у встановленому чинним законодавства порядку.

Надалі, 23.06.2018 головним державним виконавцем ДВС Дороніною В.О., на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону, прийнято Постанову. Зі змісту мотивувальної частини вказаної постанови слідує, що 02.03.2018 на голову Пірнівської сільської ради накладено штраф; рішення суду не виконано; у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Судом установлено, що інформацію про прийняття Постанови внесено до автоматизованої системи виконавчого провадження, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з такої системи. Окрім цього, оригінал Постанови оглянуто судом в судовому засіданні 01.08.2019, а її копія наявна у справі.

В площині питання здійснених ДВС виконавчих дії, зокрема прийняття Постанови, суд примічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, для встановлення обставин протиправності Постанови, необхідним є перевірка її судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

За п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 Закону України Про виконавче провадження .

За ч. 3 ст. 63 Закону, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За неведених положень ч. 3 ст. 63 Закону випливає наступне.

По-перше, необхідним є повторне проведення виконавцем перевірки виконання рішення боржником, що здійснюється наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою статті 63.

Так, за ч. 2 ст. 63 визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Таким чином, перед здійсненням виконавцем повторної перевірки виконання рішення боржником, що здійснюється наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою статті 63, необхідним є встановлення обставин а) невиконання без поважних причин боржником рішення, б) винесення виконавцем постанови про накладення на боржника штрафу, в якій повинна бути зазначена вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

По-друге, після встановлення обставин повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, виключно за умови можливості виконання такого рішення без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених Законом.

По-третє, лише у випадку невиконання боржником рішення, яке має бути виконане за участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Поряд із цим, суд виокремлює, що за ч. 1 ст. 31 Закону України Про виконавче провадження , копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З припису статті 31 Закону випливає, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією.

Таким чином, необхідним є встановлення обставин доведення до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження.

В рамках наведених положень статей 31 та 63 Закону, суд акценетує, що в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу Боржника, а також вручення останньому постанов від 18.01.2018 та від 15.02.2018 про накладення штрафу.

Крім того, матеріали справи не містять доказів направлення, до моменту винесення Постанови, на адресу Вишгородського відділу поліції ГУ Національної поліції у Київській області подання державного виконавця про притягнення до кримінальної відповідальності голови Пірнівської сільської ради за ухилення від виконання рішення як від 02.03.2018, так і від 26.04.2018, оформленого супровідним листом вих. № 8999. Варто наразі примітити, що факт ненадходження до Вишгородського відділу поліції ГУ Національної поліції у Київській області подання від 26.04.2018 підтверджується також листом зауваженого відділу за № 02-564 від 11.06.2018.

За таких обставин, з урахуванням п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону, який пов`язує підстави для закінчення виконавчого провадження з правилами встановленими ч. 3 ст. 63 Закону, зважаючи, що доказів направлення на адресу Боржника постанов від 18.01.2018 та від 15.02.2018 про накладення штрафу, та подань державного виконавця: від 02.03.2018 і від 26.04.2018 за вих. № 8999 матеріали справи не містять, обґрунтованими, за висновками суду, є доводи Стягувача щодо відсутності підстав для винесення Постанови.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи 31 та 63 Закону, суд дійшов висновку, що прийняття Постанови відбулося не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такого рішення, як невмотивованого.

Також суд зазначає, що у відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду, відповідачем не доведено правомірності прийнятої ним Постанови.

Окремо, в контексті визначеного позивачем способу захисту порушеного права, суд відзначає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року та від 07 червня 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від (справа № 808/163/16 та № 822/276/17 відповідно).

Також судом зауважується, що у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправної та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.06.2018 № 54280778 головного державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Дороніної Валентини Олександрівни, що, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів Стягувача.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.

В частині заявленого позивачем клопотання про стягнення на його користь 456,00 грн., понесених ним через прибуття до суду на судові засідання у цій справі, суд відмічає, що відсутніми є підстави для стягнення з ДВС таких коштів, оскільки ОСОБА_1 не надано як доказів сплати коштів за проїзд на автобусі, так і доказів формування квитків за маршрутом Київ-Пірнове на його ім`я.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 23.06.2018 № 54280778 головного державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Дороніної Валентини Олександрівни.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (адреса: 07300, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 6, ідентифікаційний код - 34961544) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко