Рішення

від 23.07.2019 по справі 922/1235/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1235/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Логістік", м. Лозова про стягнення 922 708,81 грн. за участю представників:

позивача - Залеської А.С. (дог. № 98 від 28.03.2019 р.)

відповідача - Житченко Д.Ю. (ордер ПТ № 025621 від 13.05.2019 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Лозівська міська рада Харківської області, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Логістік" (надалі - Відповідач) безпідставно збережені грошові кошти у розмірі орендної плати за землю в сумі 922708,81 грн., а також стягнути з Відповідача суму судового збору.

Ухвалою суду від 24.04.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на "21" травня 2019 р. о 10:40.

Позивач зазначив, що на земельній ділянці комунальної власності знаходиться нерухоме майно відповідача. Право оренди чи інше речове право щодо земельної ділянки за відповідачем не зареєстроване. Посилався на приписи статті 206 Земельного кодексу України, згідно якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, відповідач зберігав кошти, а тому, вказує позивач, ним втрачено належне йому майно (кошти від орендної плати). Отже, відповідно до статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, відповідач, на думку позивача, є особою, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, а тому зобов`язана повернути це майно та відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Розмір безпідставно збережених коштів, позивач розраховував виходячи з площі земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , відповідно до відомостей Державного земельного кадастру; нормативної грошової оцінки 1 кв.м. у місті Лозовій згідно листа Міськрайонного управління у Лозівському районі та місті Лозовій ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 03.08.2018 р. № 67/0/53-19 та орендної плати за ставкою 7% від нормативної грошової оцінки.

На підставі ухвали суду від 20.06.2019 р. по справі № 922/1235/19 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на "02" липня 2019 р. о 10:40.

02.07.2019 р. за вх. №2105 надано додаткові документи, відзив на позовну заяву, та заяву про поновлення строку на подання таких доказів з відзивом, зазначаючи, що Позивачем надані усні погодження на мирову угоду.

ТОВ "Кредо-Логістік" позовні вимоги не визнало та просило відмовити у їх задоволенні. Посилалось на те, що позивачем не доведено обставини користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 0,8225 га. В акті обстеження від 07.06.2018 року не зазначено кадастрового номеру земельної ділянки щодо якої проводилось обстеження, а відомості в акті суперечать іншим матеріалам справи. Відповідач вказав, що останній не може використовувати земельну ділянкою площею 8225 кв.м., оскільки загальна площа нерухомості відповідача складає лише 4300 кв.м.

Щодо розрахунку заборгованості відповідач вказав на його недоведеність. Основою для визначення орендної плати земель комунальної власності є відомості про нормативну грошову оцінку, що відображається у витязі з технічної документації. Такий витяг в матеріалах справи відсутній, тому наданий позивачем розмір орендної плати ґрунтується на припущеннях. Відповідач зазначив, що починаючи з 2015 року сплачував податок за землю.

У судовому засіданні, 02.07.2019р., суд на підставі ст. 119 ГПК України, задовольнив заяву Відповідача про поновлення строку на подання відзиву з додатком та оголосив перерву у судовому засіданні до 11.07.2019 р. о 10:40.

11.07.2019 р. суд задовольнив заву Позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив та оголосив перерву у судовому засіданні до 23.07.2019 р. о 12:00.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник Відповідача у судовому засіданні надав заперечення на відповідь позивача на відзив з клопотанням про поновлення процесуального строку, проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розглянувши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо-Логістік" з 10.01.2013 р. є власником нежитлової будівлі, складу літ. "Д", площею 2299,80 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , 82-и та з 27.12.2012 р. набуло у власність нежитлову будівлю складу з підвалом літ "В" площею 1351,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

07.06.2018 р. постійною робочою групою для здійснення контролю за використанням земель комунальної власності та додержання вимог земельного законодавства у м. Лозова здійснено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 та встановлено, що за даними державного земельного кадастру у 2013 році сформована та зареєстрована земельна ділянка площею 0,8225 га, на якій розміщені нежитлові будівлі ТОВ "Кредо-Логістік" площею 2299,80 кв.м. та 1351,30 кв.м. загальною площею 3651,10 кв.м. За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки за наведеною вище адресою. Межі земельної ділянки визначені майже впритул до будівель.

Позивач при звернені до суду з позовом зазначив, що нежитлові будівлі відповідача розташовані на земельній ділянці площею 0,8225 га із кадастровим номером НОМЕР_1 , яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Лозова, Харківської області. Державна реєстрація права оренди чи іншого речового права на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,8225 га за ТОВ "Кредо-Логістік" відсутня. На думку Позивача, остання використовується з порушенням вимог земельного законодавства. Орендна плата за земельну ділянку не вноситься, тому в розумінні 1212-1214 Цивільного кодексу України є безпідставно збереженими грошовими коштами і має бути стягнута на користь Лозівської міської ради Харківської області.

Розмір орендної плати, яку позивач просить стягнути з відповідача складає 922 708,81 грн, та розрахована, виходячи з оцінки вартості 1 кв.м. за даними листа Міськрайонного управління у Лозівському районі та місті Лозовій ГУ Держгеокадастру у Харківській області, 8225 кв.м. площі та 7% розміру орендної плати за землю.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 2015 року Відповідач щорічно подає декларації з плати податків за землю, а також добровільно сплачує кошти у вигляді відшкодування за користування землею, що підтверджено квитанціями про сплату земельного податку. Загальна сума сплачених коштів з червня 2016 року по червень 2019 року складає 129 428 грн. 31 коп.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів ЦК і ЗК відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

У частині 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК),

В силу статті 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Предметом позову у справі № 922/1235/19 є вимога Лозівської міської ради про стягнення з ТОВ "Кредо-Логістік" як власника складських будівель безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій ці складські будівлі розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельний кодексом. Так, відповідно до положень статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на склади) при переході права власності на будівлю і споруду право користування на земельну ділянку або її частину може переходити на умовах оренди.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Кредо-Логістік" є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, складу, серія ВТВ № 368700 від 27.12.2012 р. та свідоцтва про право власності б/н від 14.12.2012 р. про що заначено в інформаційних довідках № 163085998 та № 163086034 від 10.04.2019 р. відповідно.

Відповідачем не надано доказів належного оформлення права користування земельною ділянкою під будівлями, зокрема укладення відповідного договору оренди з Лозівською міською радою Харківською області та державної реєстрації такого права.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц де зазначено, про те, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

З огляду на це, суд зазначає що доводи учасників справи про вину кожного за відсутність належним чином оформленого права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,8225 га - не мають жодного правового значення у спірних відносинах. Вина є елементом деліктних правовідносин, в той час як між позивачем та відповідачем існують кондикційні правовідносини.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Водночас за визначенням, наведеним у частині 1 статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наданий позивачем акт обстеження від 07.06.2018 р., не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, що обстежувалась. Площу земельної ділянки в акті не зафіксовано. Вказано лише, що вона відведена впритул по фасадній частині будівель та без її визначення у відповідних одиницях виміру.

Зазначений доказ в сукупності з іншими, не дає суду можливість достовірно встановити обставини, на які посилалась у своєму позові Лозівська міська рада Харківської області, а саме факт використання ТОВ "Кредо-Логістік" земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та площею 0,8225 га.

Крім того, за положеннями частини п`ятої статті 5, частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до частин першої - другої статті 15, частини другої статті 18 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17

Згідно з частинами першою, другою статті 20, частини першої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Тобто, обов`язковим для визначення орендної плати, яку позивач просить стягнути з відповідача, як безпідставно останнім збережені, є відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у формі витягу з технічної документації.

Вказана позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.

За час розгляду справи позивачем не надано витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що використовується ТОВ Кредо-Логістік без належного оформлення, що є основою визначення орендної плати для земель комунальної власності.

Посилання Лозівської міської ради як на підставу визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки на лист Міськрайонного управління у Лозівському районі та місті Лозовій ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 03.08.2018 р. № 67/0/53-19, за яким вартість 1 кв.м. у місті Лозова складає 598,61 грн. - є безпідставним та не відповідає вимогам чинного земельного законодавства.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 11 ГПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Позовні вимоги у справі, яка розглядається, Лозівською міською радою Харківською області документально не обґрунтовані, оскільки позивачем самостійно визначено розмір зобов`язання шляхом арифметичного розрахунку нормативної грошової оцінки землі, у той час, як основою для визначення зобов`язання мають бути дані про нормативну грошову оцінку, що відображені у витязі з технічної документації та який у матеріалах справи відсутній.

За обставин недоведеності позивачем розміру заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Враховуючи приписи ст.ст. 123, 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються судом на позивача у повному обсязі та не підлягають пропорційному розподілу.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Повне рішення складено "01" серпня 2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін