Рішення

від 31.07.2019 по справі 201/4336/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4336/19

Провадження № 2/201/2204/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,

при секретарі - Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Супер Солюшн Лімітед про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ :

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 11 квітня 2019 року звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ТОВ Супер Солюшн Лімітед про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4386 грн. 30 коп., в також витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.

Позивач у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог, посилається на те, що при звільненні з ТОВ Супер Солюшн Лімітед 31 січня 2019 року їй не була виплачена заробітна плата за січень 2019 року в розмірі 7018 грн. 07 коп. Оскільки заробітна плата при звільненні 31 січня 2019 року відповідачем була виплачена 15 лютого 2019 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом і просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2019 року по 15 лютого 2019 року в розмірі 4386 грн. 30 коп.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд цієї цивільної справи без її участі, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні. При цьому зазначила, що додаткову угоду до договору про припинення трудового договору підписала під примусом відповідача, який погрожував не видати ОСОБА_1 трудову книжку у разі відмови від підписання додаткової угоди.

Представником відповідача суду наданий відзив на позов, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що між сторонами у день звільнення позивача 31 січня 2019 року була укладена додаткова угода про припинення трудового договору від 10 січня 2019 року, відповідно до п. 2 якої працівник погоджується з тим, що роботодавець свої зобов`язання за трудовим договором від 10 січня 2019 року виконав, а саме працівнику в день звільнення здійснено виплату всіх належних при звільненні сум, претензій до роботодавця працівник не має.

Заявою від 31 липня 2019 року представник відповідача просив здійснити розгляд даної справи без його участі.

Таким чином, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ Супер Солюшн Лімітед з 10 січня 2019 року, працюючи на посаді начальника відділу регіонального розвитку і наказом № 12-к/2019 була звільнена з посади за угодою сторін з 31 січня 2019 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Викладене підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 , копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 5-6).

Відповідно до довідки ТОВ Супер Солюшн Лімітед , виданій ОСОБА_1 без номера і дати її складання, розмір заробітної плати позивача за січень 2019 року склав 8718 грн. 10 коп., з яких 1700 грн. 03 коп. - утримання, сума до виплати - 7018,07 грн. (а.с. 7). Стороною відповідача не заперечувався розмір заробітної плати позивача за січень 2019 року у сумі 7018,07 грн.

Представником відповідача суду надана копія, підписаної ТОВ Супер Солюшн Лімітед і ОСОБА_1 31 січня 2019 року, додаткової угоди про припинення трудового договору від 10 січня 2019 року, відповідно до п. 2 якої працівник погоджується з тим, що роботодавець свої зобов`язання за трудовим договором від 10 січня 2019 року виконав, а саме працівнику в день звільнення здійснено виплату всіх належних при звільненні сум, претензій до роботодавця працівник не має.

З довідки № SIPNT0K2PGG6HVTH від 06 березня 2019 року, вбачається, що 15 лютого 2019 року на картку/рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ КБ Приватбанк надійшла грошові кошти в розмірі 7018 грн. 07 коп., в графі деталі операції зазначено: Зарплата Супер Солюшн Лімітед, коментар до платежу: Zarobitna plata za 012019r (а.с. 9).

Правовідносини, що виникли між сторонами законодавчо урегульовані наступним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

А згідно вимог ст. 82 ЦПК України - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 19 ЦПК України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається, як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України Про оплату праці , кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оцінюючи дослідженні у судовому засіданні докази у їх сукупності щодо вимог позивача до відповідача, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду цієї справи знайшли підтвердження посилання позивача на те, що заробітна плата при звільненні 31 січня 2019 року була фактично їй виплачена відповідачем 15 лютого 2019 року, оскільки відповідна сума грошових коштів: 7018 грн. 07 коп., із відповідним коментарем ТОВ Супер Солюшн Лімітед : заробітна плата за січень 2019 року, була перерахована відповідачем позивачу саме 15 лютого 2019 року, тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, середній розмір заробітної плати позивача, який належить їй до виплати за затримку розрахунку при звільненні, становить 6140 грн. 68 коп. (період з 01 по 15 лютого 2019 року = 14 календарних днів; середньоденний розмір заробітної плати становить 438 грн. 62 коп. (7018 грн. 07 коп. : 16 робочих днів в січні 2019 року, фактично відпрацьованих позивачем).

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог в розмірі 4386 грн. 30 коп.

Щодо посилань сторони відповідача на додаткову угоду, укладену між сторонами 31 січня 2019 року, як на доказ проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не було надано доказів фактичного виконання 31 січня 2019 року цього встановленого законодавством України обов`язку роботодавця і спростовується довідкою ПАТ КБ Приватбанк , відповідно до якої відповідачем лише 15 лютого 2019 року, а не 31 січня 2019 року як про це зазначено в додатковій угоді, була виплачена заробітна плата, тобто проведений розрахунок при звільненні. З огляду на зазначене п. 2 додаткової угоди від 31 січня 2019 року про припинення трудового договору від 10 січня 2019 року, яким позивач визнала проведення з нею розрахунку без його фактичного проведення, є нікчемним.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 82, 89, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Супер Солюшн Лімітед про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Супер Солюшн Лімітед (код ЄДРПОУ 42565407) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 4386 (чотири тисячі триста вісімдесят шість) грн. 30 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Супер Солюшн Лімітед (код ЄДРПОУ 42565407) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Федоріщев