Рішення

від 08.05.2019 по справі 205/2366/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

08.05.2019 Єдиний унікальний номер 205/2366/19

Єдиний унікальний номер 205/2366/19

Провадження № 2/205/1523/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерне Бюро Франке Інтернешенал , третя особа ОСОБА_2 про визнання трудових відносин припиненими, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 15 березня 2019 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ ІБФІ , третя особа ОСОБА_2 , про визнання трудових відносин припиненими, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та моральної шкоди.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2018 року позов залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки з додержанням вимог ч.ч. 1, 5 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких 01 квітня 2019 року позивачем надано до суду копію доказів та копію позову для учасників справи.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 квітня 2019 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач у позовній заяві посилався на те, що 30 липня 2018 року його було призначено на посаду директора ТОВ Інженерне Бюро Франке Інтернешенал , засновником якого є ОСОБА_3 , представництво якого на території України здійснює третя особа ОСОБА_2 . На теперішній час він підприємством не опікується, наймані працівники відсутні, економічні задачі підприємства не виконуються. 28 січня 2019 року позивач виявив бажання припинити трудові відносини з відповідачем та надіслав заяву на юридичну адресу відповідача, проте поштове відправлення було повернуто відправникові. 27 лютого 2018 року позивач отримав вимогу нового директора та повідомлення про звільнення з посади директора з 08 січня 2019 року, однак, повноваження нового директора не були долучені. У зв`язку з тим, що відповідач не зареєстрував заяву про звільнення від 28 січня 2019 року, листи із заявами про звільнення не отримує, не звільняє та не повертає трудову книжку, у нього перед позивачем виникла заборгованість із заробітної плати за період з 01 вересня 2018 року по 08 січня 2019 року у розмірі 25 173 гривні 34 коп., заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки становить 2 427 гривень 98 коп., а всього 27 601 гривня 32 коп. Просив визнати трудові відносини припиненими з 11 березня 2019 року на підставі ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 вересня 2018 року по 11 березня 2019 року у розмірі 39 607 гривень 75 коп., заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 3 642 гривень 26 коп., компенсація за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 1 554 гривень 88 коп., а також моральну шкоду у розмірі 15 000 гривень.

Відповідачеві ТОВ Інженерне Бюро Франке Інтернешенал у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття цивільної справи до провадження суду з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, зустрічний позов не заявлено, будь-які інші документи до суду не направлено.

Третій особі ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття цивільної справи до провадження суду з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк письмових пояснень щодо позову суду подано не було.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 15-к від 30 липня 2018 року, згідно з рішенням власників № 27/07/2018 від 27 липня 2018 року, позивача 30 липня 2018 року було призначено на посаду директора ТОВ Інженерне Бюро Франке Інтернешенал (а.с. 31).

28 січня 2019 року позивач направив відповідачеві заяву про звільнення від 28 січня 2019 року (а.с. 25-26), яку йому було повернуто поштою за закінченням терміну зберігання (а.с. 46-47).

Вимогою № 1ю від 19 лютого 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про його звільнення з посади директора 08 січня 2019 року та про необхідність повернення печатки та документів новообраному директорові (а.с. 27).

Листом від 28 лютого 2019 року позивач повідомив відповідача про повернення трудової книжки та проведення повного розрахунку (а.с. 28, 29).

Згідно з довідкою вих. №02/19 від 08 січня 2019 року, заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем станом на 08 січня 2019 року становить 25 173 гривні 34 коп., заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки за 11 календарних днів становить 2 427 гривень 98 коп., а загальна заборгованість - 27 601 гривня 32 коп. (а.с. 15).

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Тобто, звільнення у порядку, передбаченому ст. 38 КЗпП України є одностороннім волевиявленням працівника, він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться.

Відповідно до ст. ст. 3, 221, 231 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, у тому числі членів кооперативів, їх об`єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебувають з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

У ст. 232 КЗпП України визначено, які трудові спори безпосередньо розглядаються в судах, і як правило, це спори про звільнення, у точу числі і спори про відмову у прийнятті на роботу.

Отже, такого способу захисту прав та інтересів фізичної особи як звернення до суду за вирішенням трудового спору із заявою про визнання трудових відносин припиненими законом не передбачено.

При вирішенні спору про визнання трудових відносин припиненими, суд звертає увагу, що сторонами трудового договору є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, якому й надано право звільнення працівника у певних випадках, і такою компетенцією суд не наділений.

Судом також приймається до уваги той факт, що вимогою № 1ю від 19 лютого 2019 року позивача було повідомлено, що згідно з протоколом загальних зборів учасників товариства № 12 від 08 січня 2019 року він був звільнений з посади директора, тому на час написання ним заяви про звільнення за власним бажанням, між ним та відповідачем трудових відносин вже не було.

Право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк є виключно правом працівника та/або роботодавця. Позивачем не наведено мотивованих причин, з яких він був позбавлений права звернутися до ТОВ Інженерне Бюро Франке Інтернешенал із заявою про його звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, і крім цього позивач сам зазначає про те, що на теперішній час цю посаду займає інша особа, що також підтверджується витягом з ЄДРЮО (а.с. 16-23). Визнання трудових відносин припиненими за рішенням суду не передбачено чинним законодавством і є виключним правом (обов`язком) відповідача звільнити позивача.

Крім того, стороною позивача не доведено факт перебування у трудових відносинах з відповідачем на теперішній час. Тому суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог у частині визнання трудових відносин між ОСОБА_1 і відповідачем припиненими слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про розірвання трудового договору відмовлено, та трудові відносини позивача з роботодавцем не припинені, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині також слід відмовити.

Частинами 1, 2 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з ч.ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ Про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Згідно з ст. 115 КЗпП України та ст. 24 ЗУ Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом),але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Згідно з довідкою № 02/19 від 08 січня 2019 року у відповідача існує перед позивачем заборгованість по заробітній платі станом на 08 січня 2019 року у розмірі 25 173 гривень 34 коп. та по виплаті компенсації за невикористану відпустку у розмірі 2 427 гривень 98 коп., а всього 27 601 гривня 32 коп., які підлягають стягненню.

Щодо позовних вимог про компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить з наступного.

Статтею 34 ЗУ Про оплату праці передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати .

У статтях 1-4 ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Виплата компенсації проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції за період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Отже, на підставі зазначених вимог закону відповідач повинен виплатити позивачеві компенсацію втрати частини його доходів, яка обчислюється відповідно до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових коштів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року.

Відповідно до положень ст. 1, ч. 2 ст. 2 ЗУ Про оплату праці та Інструкції зі статистики заробітної плати , затвердженої наказом Держкомстату України № 5 від 13 січня 2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, яка детально визначає структуру заробітної плати та те, вбачається, що індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати входять до фонду додаткової заробітної плати. Останні не обмежені позовною давністю і підлягають стягненню за весь період заборгованості.

Оскільки відповідач не здійснив виплату нарахованої заробітної плати, що належить позивачеві, то суд вважає, що слід компенсувати втрату частини доходів з 01 вересня 2018 року по 08 січня 2019 року у розмірі 946 гривень 53 коп., що розраховується наступним чином.

Позивача було звільнено 08 січня 2019 року. Денний заробіток позивача складає 325 гривень 83 коп. (6 842 гривні 50 коп. / 21 робочий день = 325 гривень 83 коп.). Кількість робочих днів за січень 2019 року - 4 х 325 гривень 83 коп. = 1 303 гривні 32 коп. Заробітна плата позивача за січень 2019 року складає 1 303 гривні 32 коп. Компенсація за невиплату становить 56 гривень 04 коп. (1 303 гривні 32 коп. х 0, 043 % = 56 гривень 04 коп.).

Тому, загальний розмір компенсації, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 01 вересня 2018 року по 08 січня 2019 року становить 946 гривень 53 коп. (103 гривні 61 коп. /вересень/ + 246 гривень 33 коп. /жовтень/ + 246 гривень 33 коп. /листопад/ + 294 гривні 22 коп. /грудень/ + 56 гривень 04 коп. /січень/ = 946 гривень 53 коп.).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 946 гривень 53 коп. підлягають задоволенню, в іншій частині у задоволенні цих вимог позивачеві слід відмовити.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15 000 гривень, суд виходить з наступного.

Одним із способів захисту трудових прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 237 1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Також ч. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснює, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із невиплатою йому при звільненні заробітної плати.

Визначаючи розмір заподіяної позивачеві моральної шкоди суд враховує те, що невиплата позивачу заробітної плати сталась з вини відповідача, що порушує його законні права та інтереси, а також враховує той факт, що з вини відповідача ОСОБА_1 був позбавлений грошових коштів та у зв`язку з цим зазнав негативних емоцій та стресу, а також був вимушений докласти додаткових зусиль для свого матеріального забезпечення.

Враховуючи встановлені обставини, виходячи з засад розумності, справедливості та об`єктивності суд вважає, що розмір завданої позивачу моральної шкоди пред`явлений до стягнення є завищеним та нічим не доведеним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача 1 500 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та з відповідача на користь позивача слід стягнути суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 25 173 гривень 34 коп., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 2 427 гривень 98 коп., компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 946 гривень 53 коп., моральну шкоду у розмірі 1 500 гривень, а всього 30 047 гривень 85 коп.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Згідно з пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ Про судовий збір за подачу позовної заяви майнового характеру, поданої фізичною особою, становить 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір задоволених позовних вимог становить 30 047 гривень 85 коп. 1% ціни позову становить 300 гривень 48 коп. (30 047 гривень 85 коп. / 100% = 300 гривень 48 коп.), що є менше від визначеного ЗУ Про судовий збір мінімального розміру судового збору, тому підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 768 гривень 40 коп.

З урахуванням того, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 768 гривень 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 34 ЗУ Про оплату праці , ст. ст. 1-4 ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , ст. 3, ч.ч. 1, 2 с. 94, ст. 115, ст.ст. 221, 231, 232, 237 1 КЗпП України, ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265, ч. 4 ст. 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерне Бюро Франке Інтернешенал (ЄДРПОУ 34563125, юридична адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 8-Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі з 01 вересня 2018 року по 08 січня 2019 року у розмірі 25 173 (двадцять п`ять тисяч сто сімдесят три) гривень 34 коп., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 2 427 (дві тисячі чотириста двадцять сім) гривень 98 коп. компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 946 (дев`ятсот сорок шість) гривень 53 коп., моральну шкоду у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень, а всього 30 047 (тридцять тисяч сорок сім) гривень 85 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерне Бюро Франке Інтернешенал (ЄДРПОУ 34563125, юридична адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 8-Б) на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: