Рішення

від 05.08.2019 по справі 241/744/19

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

241/744/19

2/241/258/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2019 року

Першотравневий районний суд Донецької області

у складі:

головуючого судді Демочко Д.О.

при секретарі Цукановій Л.П.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Донбаська товарна біржа про визнання правочину дійсним, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Першотравневого районного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Донбаська товарна біржа про визнання правочину дійсним.

Як вбачається із заявлених вимог позивач просить визнати правочин, укладений на Донбаській товарній біржі від 16.01.1999 року, а саме договір купівлі-продажу № 376 земельної ділянки, розміром 0,15га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , укладений між позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , дійсним.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 16 січня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, площею 1500 кв.м. на Донбаській товарній біржі, біржовий договір №376. Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 , від 12.12.1994 року, виданого на підставі рішення Першотравневої селищної ради народних депутатів. Придбана земельна ділянка за 16 050,00 грн., які були одержані продавцем повністю до підписання договору. Договір купівлі-продажу від 16.01.1999 року земельної ділянки зареєстрований позивачем в Маріупольському бюро технічної інвентаризації 15.02.1999 року, реєстраційний номер 17. Правочин обома сторонами повністю виконаний, продавцем були отримані кошти за земельну ділянку, а позивач отримала ділянку в свою власність. Ні заперечень, ні зауважень ніхто із сторін по правочину не заявляв.

Також, позивач зазначає, що на час укладення договору купівлі-продажу в 1999 року ні вона, ні продавець не знали, що правочини, у відповідності до ст. 47 ЦК України (1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час, також, був чинним Закон України Про товарну біржу , відповідно до ст.15 якого, правочини зареєстровані на біржі, в подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають. Із-за протиріч правових норм, діючих на час укладення правочинів у 1999 році, та у відмові компетентними органами і нотаріусами визнавати на даний час правочини дійсними, законними і виконаними, вона змушена звернутися до суду про захист своїх прав.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 13.05.2019 року вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явилася надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 , що визнається та не заперечується сторонами.

Відповідно до норми ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1, 2 ст. 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Оскільки ОСОБА_2 є донькою померлої ОСОБА_3 , то до неї перейшли усі права та обов`язки померлої як до спадкоємця першої черги за законом, тому відповідачем по справі правильно вказано ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей, що містяться в Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1404400202019 від 25.02.2019 року, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1 , місце розташування якої: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа земельної ділянки 0.1500 га (а.с.11).

16.01.1999 року між ОСОБА_3 (Продавець), через БК №001, в особі брокера ОСОБА_4 , діючого на підставі договору - доручення з однієї сторони та ОСОБА_1 (Покупець), через БК №001, в особі брокера ОСОБА_5 , діючого на підставі договору - доручення з іншої сторони на Донбаській товарній біржі був укладений договір купівлі-продажу № 376 земельної ділянки, розміром 0,15 га, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).

Судом також встановлено, що умови договору сторонами були виконані повністю, тобто ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняла грошову суму в розмірі 16 050, 00 грн. за продаж земельної ділянки, в момент підписання договору ( п.1.6. Договору).

Надалі право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 1.500 м2, 15.02.1999 року було зареєстровано за ОСОБА_1 у встановленому на той час законом порядку, а саме в КП Маріупольське бюро технічної інвентаризації, номер запису у реєстрі № 17. (а.с.6)

У 2018 році ОСОБА_1 було замовлено та отримано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі договору № 245 від 31.07.2018 року на земельну ділянку, кадастровий номер: НОМЕР_1 , місце розташування: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0.1500 га ( а.с. 8-10).

Згідно відомостей, що містяться в відповідній графі паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 09.02.1999 року (а.с. 12).

Враховуючи встановлені обставини, суддя приходить до висновку, що при вчиненні договору купівлі-продажу дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу земельної ділянки. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення.

Частиною другою статті 47 ЦК Української РСР передбачено право суду визнати не посвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору.

Належність правовстановлюючих документів та підстави виникнення права власності у особи повинні встановлюватися судом відповідно до законодавства України, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок.

Договір купівлі-продажу № 376 був укладений у 1999 року, до набуття чинності ЦК України 2003 року і тому набуття права власності на цю нерухомість необхідно визначати чинним законодавством станом на 1999 рік.

Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України Про власність , цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 48 Закону України Про власність в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється, зокрема, судом.

Згідно із частиною першої статті 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

На час укладення спірного договору чинним був Закон України Про товарну біржу .

Відповідно до статті 15 Закону України Про товарну біржу (у редакції на час укладення вказаного договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Отже, законодавець на час виникнення спірних правовідносин не вимагав нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі.

Відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженого чинними на день укладення вказаного договору на біржі Правилами Державної реєстрації таких об`єктів (затверджені Наказом Державного Комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 року, зареєстрований в МЮ України 19.01.1996 року за № 31/1056), - біржові угоди є правовстановлюючим документом. За п. 1.4. вказаних Правил Державної реєстрації державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів, у тому числі - на підставі біржових угод.

Згідно реєстраційного свідоцтва, виданого БТІ м.Маріуполя 15.02.1999 року, земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_2 , площею 1500 м.2 було у чинному на той час порядку зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 16.01.1999 року № 376.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та інших законодавчих актів України, до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно, в випадку позивачки реєстраторами КП Маріупольське БТІ .

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Таким чином, відповідно до діючого на 16.01.1999 року законодавства України, позивач ОСОБА_1 може бути визнана судом такою, що набула право власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 , площею 1500 м . 2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на біржі.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4,76-81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 321, 328 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 ), РНОКПП НОМЕР_4 до ОСОБА_2 (проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 ), третя особа: Донбаська товарна біржа (місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, просп.Миру, 54/46), код ЄДРПОУ 25580694 про визнання правочину дійсним - задовольнити у повному обсязі.

Визнати правочин, укладений на Донбаській товарній біржі від 16.01.1999 року, а саме договір купівлі-продажу № 376 земельної ділянки, розміром 0,15га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , між позивачем, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , дійсним.

Апеляційна скарга на рішення Першотравневого районного суду Донецької області, може бути подана безпосередньо до Донецького апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.О. Демочко