КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Мельника В.В.,

суддів Сливи Ю.М., Юрдиги О.С.

за участі секретаря Чекмак А.Д.

захисника Пархоменко О.О.

власника майна ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу захисника Пархоменко Олени Олегівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2019 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01.07.2019 задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київські області старшого лейтенанта поліції Матвійчука В.О., погоджене прокурором Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Клебаном Ю., та накладено арешт на вилучене в ході обшуку майно, а саме автомобіль Toyota , моделі CAMRY, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , з ключем до вказаного транспортного засобу, та ухвалено зберігати автомобіль на спеціальному майданчику по зберіганню тимчасово вилучених транспортних засобів за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Проліски, вул. Броварська, 4.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник Пархоменко О.О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначала, що оскаржувана ухвала постановлена після спливу процесуальних строків, визначених законом для її постановлення, оскільки вилучення майна 25.06.2019 проводилося не на підставі ухвали слідчого судді, а за приписами ч. 3 ст. 233 КПК України, а тому з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно слідчий або прокурор повинні були звернутися не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна - 26.06.2019 року. Строк, наданий слідчому судді на постановлення ухвали про арешт тимчасово вилученого майна становить 72 години з дня надходження до суду клопотання та сплинув 29.06.2019 .

Оскільки майно, вилучене під час обшуку, проведеного за ч. 3 ст. 233 КПК України, є тимчасово вилученим майном, торозгляд питання щодо його арешту повинен проводитись за участі власникамайна, однак оскаржувана ухвала постановлена слідчим суддею без виклику та повідомлення власника майна.

Оскаржувана ухвала слідчого судді не містить посилань на з`ясування наявності або відсутності законних підстав у ТОВ ВІП МОТОРС ГРУП для передачі вказаного автомобіля у заставу 30.12.2014.За відомостями ОСОБА_1 , першим власником вилученого транспортного засобу був ПАТ Конверсбанк (в подальшому змінено найменування на ПАТ Міський комерційний банк ), який придбав автомобіль 09.07.2012 у офіційного дилера TOYOTA - ТОВ Автосаміт на Столичному (код ЄДРПОУ 36203667).При реєстрації вказаного транспортного засобу власнику - ПАТ Конверсбанк видані номерні знаки НОМЕР_3 . Транспортний засіб із зазначеними номерними знаками ОСОБА_1 придбавав у грудні 2015 року. У сервісній книжці відсутні відмітки про зміну власника транспортного засобу, зважаючи на те, що станом на 30.12.2014 року термін гарантії не сплинув. А тому, скаржник мав всі підстави вважати, що придбаває автомобіль у єдиного первинного власника - ПАТ Міський комерційний банк (до зміни найменування ПАТ Конверсбанк ).

На думку апелянта, ТОВ ВІП МОТОРС ГРУП могло передати в заставу майно, яке йому не належало, або право власності на яке підтверджувалось підробленим правовстановлюючим документом, що виключає визнання такого майна речовим доказом, його вилучення та арешт.

Обставини вчинення кримінального правопорушення, що є предметом досудового розслідування в межах кримінального провадження №12019110100000707 від 24.04.2019, є також предметом досудового розслідування у іншому кримінальному провадженні за №42015100000001368 від 10.12.2015 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, що проводиться слідчим відділом прокуратури м. Києва.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, в межах досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні слідчим в ОВС другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури м. Києва Яцкіним Р.О. подано клопотання до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва про накладення арешту на транспортні засоби, що були предметом застави, укладеним між ПАТ ПРОФІН БАНК та ТОВ ВІП МОТОРС ГРУП на забезпечення кредитного договору №104/кл/2014 від 30.12.2014. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2015 року у справі №757/46971/15-к в задоволенні клопотання відмовлено з підстав відсутності підтвердження права власності на автомобілі.

Крім того, оскаржувана ухвала не містить даних про дослідження слідчим суддею відомостей щодо поточного власника транспортного засобу, та обставини набуття ним автомобіля у власність. Так, ОСОБА_1 є третьою стороною у правовідносинах, що випливають з договору застави. Він є добросовісним набувачем рухомого майна, оскільки придбав його за договором купівлі-продажу, та не пов`язаний із зобов`язаннями ТОВ ВІП МОТОРС ГРУП , на підставі яких внесено відомості про наявність обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.Добросовісність набуття ОСОБА_1 транспортного засобу у власність ніким не оспорюється. За таких обставин, застосування заходу забезпечення кримінального провадження шляхом арешту належного ОСОБА_1 транспортного засобу є необґрунтованим та незаконним.

Слідчим не доведено необхідність такого арешту, та наявність ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст.170 КПК.

Крім того, захисник Пархоменко О.О. зазначала, що ухвала постановлена без виклику власника майна, а копію оскаржуваної ухвали слідчого судді отримано 09.07.2019 в судовому засіданні у справі № 359/5884/19 за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна, у зв`язку з чим строк оскарження не порушено.

У судове засідання прокурор повторно не з`явився, про день та час розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника Пархоменко О.О., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна ОСОБА_1 та його захисника Пархоменко О.О., дані про вручення ухвали слідчого судді вказаним особам у матеріалах справи відсутні.

Як зазначено у апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали захиснику Пархоменко О.О. в інтересах ОСОБА_1 вручено 09.07.2019, тоді як подано апеляційну скаргу 15.07.2019 (понеділок), тобто в строк, передбачений п. 3 ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, у зв`язку з чим колегія суддів не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України , суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження та ухвали слідчого судді місцевого суду, слідчим відділом Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12019110100000707 від 24.04.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

У ході досудового розслідування встановлено, що службові особи ТОВ "ВІП МОТОРС ГРУП" використали завідомо підроблене рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18.03.2015, чим завдали шкоди ТОВ "Правовест" та заволоділи автомобілями, які перебували в останніх у заставі.

Постановою старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області Матвійчук В.О. від 03.05.2019 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12019110100000707 транспортні засоби, у тому числі і автомобіль Toyota , моделі CAMRY , 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 .

Постановою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.05.2019 задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції Матвійчука В.О., та надано дозвіл старшому слідчому слідчого відділу Бориспільського ВП ГУНП в Київській області старшому лейтенанту поліції Матвійчуку В.О. та слідчим групи слідчих в кримінальному провадженні №12019110100000707 від 24.04.2019 року, на проведення обшуку автомобіля марки " Toyota", моделі CAMRY, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , з подальшим його вилученням як речового доказу та виявленням документів, які підтверджують його придбання та реєстрацію.

26.06.2019 старший слідчий слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старший лейтенант поліції Матвійчук В.О. звернувся до слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області із клопотанням, погодженим прокурором Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Клебаном Ю., про накладення арешту на майно, вилучене в ході обшуку, а саме автомобіль Toyota , моделі CAMRY , 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , з ключем до вказаного транспортного засобу, та зберігати автомобіль на спеціальному майданчику по зберіганню тимчасово вилучених транспортних засобів за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Проліски, вул. Броварська, 4.

Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01.07.2019 задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції Матвійчука В.О., погоджене прокурором Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Клебан Ю., та накладено арешт на вилучене в ході обшуку майно, а саме автомобіль Toyota , моделі CAMRY, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , з ключем до вказаного транспортного засобу, та ухвалено зберігати автомобіль на спеціальному майданчику по зберіганню тимчасово вилучених транспортних засобів за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Проліски, вул. Броварська, 4.

Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання слідчого про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що вилучений транспортний засіб визнано речовим доказом у даному кримінальному провадження, а його арешт надасть змогу органу досудового розслідування зберегти його та зупинити вчинення будь-яких дій з цим майном, що можуть призвести до наслідків, які перешкодять кримінальному провадженню.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції частково погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії , заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції , пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства , n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України , арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України , арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України , у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України .

Відповідно до ст. 98 КПК України , речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України , наклав арешт на транспортний засіб "Toyota", моделі CAMRY, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , з тих підстав, що вказаний автомобіль у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в межах вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України , з чим погоджується і колегія суддів.

Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

Разом з тим, як убачається із матеріалів клопотання, слідчий суддя помилково наклав арешт на ключ до автомобіля "Toyota", моделі CAMRY 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , оскільки слідчим у клопотанні не доведено мету накладення арешту на вказаний предмет.

Так, обгрунтовуючи необхідність накладення арешту на автомобіль "Toyota" та ключ до нього, слідчий посилався на необхідність збереження речових доказів та забезпечення відшкодування шкоди, завданої унаслідок кримінального правопорушення. Проте, матеріали судового провадження не містять даних про заявлення цивільного позову у межах кримінального провадження № 12019110100000707, даних про визнання ключа до автомобіля речовим доказом у справі, та клопотання слідчого не містить відомостей, які б давали розумні підстави вважати, що ключ до автомобіля відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Інших підстав для накладення арешту на ключ до автомобіля, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України , а також обґрунтування наявності випадків, передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 170 КПК України , в клопотанні слідчого не зазначено.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя помилково наклав арешт на ключ до автомобіля "Toyota", моделі CAMRY 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , оскільки відсутні підстави вважати, що вказаний предмет є речовим доказом у справі, та може бути використаний для забезпечення цивільного позову.

Крім того, за правилами ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Задовольняючи клопотання слідчого у частині рішення про зберігання автомобіля "Toyota", моделі CAMRY 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 на спеціальному майданчику по зберіганню тимчасово вилучених транспортних засобів за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Проліски, вул. Броварська, 4, слідчий суддя фактично застосував заборону користування вказаним автомобілем, не звернувши увагу на те, що клопотання слідчого не містить обгрунтування існування передбачених ч. 11 ст. 170 КПК України обставин для заборони користування транспортним засобом.

Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності власника транспортного засобу ОСОБА_1 на ключ до автомобіля "Toyota", моделі CAMRY 2012 року випуску, д.р.н. НОМЕР_2 , та обмеження права користування вищевказаним автомобілем, здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння та користування майном зазначеної особи здійснено без законних на те підстав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали, якою клопотання слідчого про накладення арешту слід задовольнити частково, та накласти арешт на автомобіля "Toyota", моделі CAMRY 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 . У решті клопотання слідчого підлягає залишенню без задоволення.

Посилання апелянта на те, що слідчим суддею не доведено необхідність накладення арешту на автомобіль " Toyota", моделі CAMRY 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ухвала слідчого судді містить вказівку на правові підставі, зазначені у ст.ст. 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказаний автомобіль .

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала слідчого судді не містить посилань на з`ясування наявності або відсутності законних підстав у ТОВ ВІП МОТОРС ГРУП для передачі автомобіля "Toyota" у заставу 30.12.2014, не впливає на правильність висновків слідчого судді, оскільки вказані обставини підлягають встановленню під час розгляду кримінального провадження по суті.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.

Посилання апелянта на те, що оскаржувана ухвала постановлена після спливу процесуальних строків, встановлених ч. 6 ст. 173 КПК України для накладення арешту на тимчасово вилучене майно, є безпідставними, оскільки як убачається із матеріалів справи, клопотання слідчого не містить даних про накладення арешту саме на тимчасово вилучене майно, та вказане клопотання подане до слідчого судді не у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 171 КПК України.

Доводи апелянта про те, що оскаржувана ухвала постановлена без виклику та повідомлення власника майна, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки, як убачається з ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника Пархоменко Олени Олегівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2019 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київські області старшого лейтенанта поліції Матвійчука В.О., погоджене прокурором Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Клебаном Ю., та накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку, а саме автомобіль Toyota , моделі CAMRY, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 , з ключем до вказаного транспортного засобу , із зберіганням автомобіля на спеціальному майданчику по зберіганню тимчасово вилучених транспортних засобів за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Проліски, вул. Броварська, 4,- скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції Матвійчука В.О., погоджене прокурором Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Клебаном Ю., задовольнити частково.

Накласти арешт на автомобіль Toyota , моделі CAMRY, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.р.н. НОМЕР_2 .

У решті клопотання старшого слідчого слідчого відділу Бориспільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київські області старшого лейтенанта поліції Матвійчука В.О., погоджене прокурором Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Клебаном Ю., відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

____________ ___________ ___________

В.В. Мельник Слива Ю.М. О.С. Юрдига

Дата ухвалення рішення 01.08.2019
Зареєстровано 07.08.2019
Оприлюднено 07.08.2019

Судовий реєстр по справі 359/5777/19

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 01.08.2019 Київський апеляційний суд Кримінальне
Ухвала від 01.07.2019 Бориспільський міськрайонний суд Київської області Кримінальне

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Перевірити компанію

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм Месенджер

Опендатабот для телефону