Постанова

від 06.08.2019 по справі 369/3188/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2019 року м. Київ

Справа № 22-9639 Головуючий у1-й інстанції - Яценко Н.О.

Унікальний № 369/3188/18 Доповідач - Пікуль А. А.

Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Пікуль А. А.

суддів Гаращенка Д. Р.

Невідомої Т. О.

за участю секретаря Пузикової В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Гімназія Пріоритет на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гімназія Пріоритет про визнання звільнення незаконним, визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

у с т а н о в и л а:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Гімназія Пріоритет про визнання звільнення незаконним, визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якому просив: визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора з адміністративно-господарської роботи ТОВ Гімназія Пріоритет ; визнати незаконним наказ про звільнення № 158-к від 16 лютого 2018; поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи ТОВ Гімназія Пріоритет ; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Позов було вмотивовано таким. 08 листопада 2017 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду заступника директора з адміністративно-господарської роботи до ТОВ Гімназія Пріоритет .

16 лютого 2018 року позивач був звільнений із займаної посади у зв`язку із втратою довіри на підставу пункту 2 статті 41 КЗпП .

ОСОБА_1 вважає, що його звільнення за вказаною підставою є незаконним, так як напередодні, а саме - 15 лютого 2018 року, 16 лютого 2018 року, 17 лютого 2018 року він перебував на робочому місці, виконував свої трудові обов`язки. Директор ТОВ Гімназія Пріоритет запропонувала йому звільнитися за власним бажанням, а після відмови позивача підписала наказ про його звільнення минулою датою із зазначеною підставою.

Позивач звертає увагу, що між відповідачем і ним не підписана угода про матеріальну відповідальність, жодного акту, який свідчив би про факт вчинення розкрадання чи будь-яких інших правопорушень, складено не було.

Обіймаючи зазначену посаду позивач не приймав безпосередньої участі в обслуговуванні грошових коштів чи матеріальних цінностей, не одержував під звіт матеріальні цінності.

Крім цього, ОСОБА_1 вважав, що відповідачем завдано йому моральної шкоди, оскільки внаслідок протиправної поведінки роботодавця були порушені трудові права та інтереси позивача. Він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відновлення ділової репутації, звертатись до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року позов задоволено частково.

Суд поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора з адміністративно-господарської роботи ТОВ Гімназія Пріоритет . Стягнуто з ТОВ Гімназія Пріоритет на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 лютого 2018 року до 18 квітня 2019 року у розмірі 46 200 грн за вирахуванням обов`язкових платежів до державного бюджету. Стягнуто з ТОВ Гімназія Пріоритет на користь ОСОБА_1 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ Гімназія Пріоритет подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (а.с.213-220).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечував проти її задоволення та вказав, що рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, з урахуванням усіх обставин справи. Позивач вважає, що посилання відповідача у апеляційній скарзі на кримінальне провадження по факту вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за частиною 4 статті 191 КК України є не коректним, оскільки не стосується предмету спору. ОСОБА_1 зазначає, що в наказі про його звільнення від 16 лютого 2018 року № 158-к, в порушення вимог закону, не вказано коли та які саме конкретно винні дії ним вчинено, не вказано в чому вони полягали, тоді як відповідно норм трудового законодавства наказ має містити факти, які слугувати підставою для звільнення працівника. Жодного доказу, який би свідчив про отримання ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей під звіт, суду надано не було.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., вислухавши пояснення учасників справи: директора гімназії Моравської І. В. та представника відповідача, адвоката Пізняхівського Ф. М., які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити; ОСОБА_1 та його представника, адвоката Кушніренко Ю. М., які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Як вірно встановлено районним судом та убачається з матеріалів справи, 08 листопада 2017 року позивач був прийнятий на посаду заступника директора з адміністративно-господарської роботи до ТОВ Гімназія Пріоритет , що підтверджується наказом № 129-к (а.с.95).

16 лютого 2018 року позивач був звільнений з роботи у ТОВ Гімназія Пріоритет на підставі втрати довір`я до працівника за п. 2 статті 41 КЗпП України (а.с.9).

З пояснень представника відповідача Моравської І .В . убачається, що для звільнення позивача слугували наступні підстави: ОСОБА_1 був прийнятий на посаду за рекомендацією засновника Товариства ОСОБА_2 , частка якої у статутному капіталі складала на той час 20 %, яка є його колишньою дружиною; в період перебування на посаді позивач неодноразово покидав робоче місце для виконання доручень ОСОБА_2 ; привозив на зберігання її особисті речі, не питаючи дозволу особисто у директора; був відповідальний за закупівлю господарських та канцелярських товарів, проте на вказівку ОСОБА_2 він протиправно здійснював закупівлю миючих засобів на потреби ТОВ Гімназія Пріоритет виключно в ТОВ Емвей Україна , не дивлячись на те, що дані засоби не можуть використовуватись в навчальних закладах, а також без погодження директора гімназії, на що остання особисто звертала увагу; за даними бухгалтерії на заміну картриджу у фільтрі очистки питної води в їдальні гімназії були виділені кошти позивачу декілька разів, а саме 26 липня 2017 року, 20 вересня 2017 року, 12 жовтня 2017 року, 17 жовтня 2017 року. Однак ОСОБА_1 , як заступник директора з адміністративно-господарської частини, не зміг пояснити, куди поділися нові картриджі, придбані за кошти відповідача.

З матеріалів справи убачається, що 13 лютого 2018 року відповідачем складено акт про виявлення нестачі грошових коштів на загальну суму 28 215 грн. 37 коп., будь-яких письмових пояснень щодо складеного 13 лютого 2018 акту про нестачу грошових коштів ОСОБА_1 не надав (а.с.81).

З даного акту вбачається, що грошові кошти були використані саме ОСОБА_2 (а.с.81).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що обставини щодо виконання ОСОБА_1 окремих доручень ОСОБА_2 не доведені достатніми та беззаперечними письмовими доказами. Відповідачем не доведено підстав для втрати довіри до позивача, як заступника директора з адміністративно-господарської роботи ТОВ Гімназія Пріоритет , обставини на які посилався відповідач та які слугували підставами для звільнення ОСОБА_1 , відбувались до прийняття його на роботу та відповідно він не міг нести службову відповідальність.

За таких обставин суд першої інстанції вважав за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В частині відмови в задоволенні вимог щодо визнання незаконним звільнення та наказу про звільнення № 158-к від 16 лютого 2018 року, суд в першої інстанції виходив з того, що вказані способи захисту не передбачені статтею 16 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції у цій частині позивачем не оскаржується, а тому у апеляційному порядку не перевіряється.

При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд виходить з наступного.

Пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

Таким чином, звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе лише спеціально визначеного кола працівників - працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності.

Верховний Суд України в п. 28 постанови Пленуму № 9 від 06 листопада 1992 року роз`яснив, що звільнення з підстав втрати довір`я (п. 2 стаття 41 КЗпП ) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Підставою для розірвання трудового договору у зв`язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Форма вини при цьому значення не має. Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення так, як і вина умисна. Однак, власник у разі спору зобов`язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Згідно з частинами 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У даній справі доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_1 фактично працював з червня 2017 року та був відповідальний за матеріальні цінності, отримував грошові кошти на придбання господарських товарів та надавав щодо цього авансові звіти керівництву, не знайшли свого підтвердження, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 віднесений до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, що такі операції становили основний зміст його трудових обов`язків, що він отримував матеріальні цінності під звіт.

Такими доказами можуть бути договір про матеріальну відповідальність та/або акт прийому-передачі під звіт грошових та товарних цінностей, яких матеріали справи не місять.

Без укладення з працівником договору про матеріальну відповідальність та/або складення акту прийому-передачі під звіт грошових та товарних цінностей, на працівника матеріальна відповідальність покладається у випадках, передбачених окремими законодавчими актами.

З огляду на таке звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України є незаконним.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та необхідності його поновлення на роботі. Районним судом у цій частині правильно встановлено, що роботодавець безпідставно пов`язав звільнення працівника із обставинами, які виникли та існували до періоду перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТОВ Гімназія Пріоритет , а також з обставинами, які не стосуються безпосередньо ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість висновків районного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

За правилом частини 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже стаття 237-1 КЗпП містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом зазначеного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосовувати відповідальність, що передбачена статтею 237-1 КЗпП.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13, 43 ЦПК).

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

У даному випадку при визначенні розміру компенсації на відшкодування заподіяної позивачу незаконним звільненням моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях, пов`язаних із позбавленням роботи, районний суд цілком обґрунтовано визначив розмір компенсації за вказані страждання у розмірі 1 000 грн., з урахуванням також вимог розумності і справедливості.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що підстави для поновлення позивача на роботі відсутні, оскільки на даний час згідно зі штатним розписом ТОВ Гімназія Пріоритет посади заступника директора з адміністративно-господарської роботи не існує, правового значення для вирішення даного спору не мають. Ця обставина може бути підставою для звільнення поновленого працівника за п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності або штату працівників).

Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить. В решті апеляційна скарга за своїм змістом повторює відзив ТОВ Гімназія Пріоритет на позов ОСОБА_1 . Водночас зазначені у ньому обставини отримали повну та всебічну оцінку суду першої інстанції, яка відображена у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить до висновку про те, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. 367 -368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гімназія Пріоритет залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 06 серпня 2019 року.

Головуючий А. А. Пікуль

Судді Д. Р. Гаращенко

Т. О. Невідома