Постанова

від 06.08.2019 по справі 909/14/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2019 р. Справа №909/14/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.

суддів Якімець Г.Г.

Мирутенко О.Л.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика , м.Калуш Івано-Франківська область, вих. №25/04-1 від 25.04.19

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2019 (суддя Л.М.Неверовська, м.Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 08.04.19)

у справі № 909/14/19

за позовом Приватного підприємства Теплобуденерго , м.Калуш, Івано-Франківська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика , м.Калуш, Івано-Франківська область

про стягнення заборгованості в сумі 23 879,09 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Приватним підприємством Теплобуденерго до Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика про стягнення заборгованості за договором підряду від 08.06.2017 №15/17 в сумі 23 879,09 грн., з яких: 19733,63 грн. - основна заборгованість, 887,00 грн. - 3% річних, 3258,46 грн. - інфляційні втрати.

Подану позовну заяву до Господарського суду Івано-Франківської області заявник обґрунтовує неналежним виконання відповідачем умов договору підряду №15/17 від 08.06.2017 в частині здійснення розрахунку за виконані роботи, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 19733,63 грн. З огляду на наявність прострочення оплати, на підставі ст.625 ЦК України позивачем нараховано 3258,46 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 887,00 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2019 у справі № 909/14/19 прийнято рішення, яким позов Приватного підприємства Теплобуденерго до Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика про стягнення заборгованості за договором підряду від 08.06.2017 №15/17 в сумі 23879,09 грн., з яких: 19733,63 грн. - основна заборгованість, 887,00 грн. - 3% річних, 3258,46 грн. - інфляційні втрати задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика на користь Приватного підприємства Теплобуденерго - 19733,63 (дев`ятнадцять тисяч сімсот тридцять три гривні шістдесят три копійки) основної заборгованості, 887,00(вісімсот вісімдесят сім гривень) 3% річних, 3077,42 (три тисячі сімдесят сім гривень сорок дві копійки) інфляційних втрат, 1744,38(одну тисячу сімсот сорок чотири гривні тридцять вісім копійок) судового збору та 3861(три тисячі вісімсот шістдесят одну гривню) витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги. В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 181,04 (сто вісімдесят одна гривня чотири копійки) - відмовлено. Судовий збір в розмірі 17,62 (сімнадцять гривень шістдесят дві копійки) покладено на позивача.

Вищезазначене рішення суду мотивовано тим, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку з оплати робіт по капітальному ремонту не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не навів; доказів виконання зобов`язання не надав, доводи позивача не спростував, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Таким чином, судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо оплати 19733,63 грн. вартості капітального ремонту, та дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення даної суми з відповідача на користь позивача. Крім того, місцевий господарський суд дійшов до висновку про підставність нарахування з відповідача на користь позивача 887,00 грн. 3% річних за період з 26.06.2017 по 25.12.2018 та 3077,42 грн. інфляційних втрат за період з липня 2017 року по грудень 2018 року.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:

До апеляційного суду надійшла апеляційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватному підприємству Теплобуденерго в повному обсязі. Зазначає, що судом при встановлені факту, щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, не взято до уваги, те що у платіжному дорученні № 759 від 21.12.2018 року, що додається позивачем на підтвердження факту оплати послуг адвоката, в призначенні зазначено: за надання правової допомоги ПП Теплобуденерго в особі ОСОБА_1 , однак не зазначено згідно якого договору чи по якій справі, враховуючи той факт, що станом на час подання позовної заяви та відкриття провадження адвокатом Форович М.Й. було підготовлено та подано до суду три позовні заяви у справах № 909/14/19, №909/23/19, 909/24/19. Тому скаржник вважає недоведений факт проплати за надання правових послуг у даній справі. Скаржник вважає, що подані докази позивачем є неналежними та недостатніми для прийняття рішення, оскільки усі документи (договір підряду, акт приймання виконаних робіт та інші документи, які підтверджують виникнення спірних правовідносин) підписані ОСОБА_2 , який був призначений на посаду директора ТОВ Брикетна фабрика 18.07.2017 року згідно наказу про призначення, та звільнений з посади директора товариства 14.02.2018 року згідно Наказу про звільнення, однак у період підписання договору підряду № 15/7 від 08.06.2017 року та виконання спірних робіт, щодо яких виникла заборгованість, директором ТОВ Брикетна фабрика був ОСОБА_3 (зазначено у витязі з ЄДР), а отже станом на 08.06.2017 та на 18.06.2017 ОСОБА_2 не мав права підпису договору підряду та інших документів, які свідчать про виконання даних робіт. Таким чином, скаржник вважає, що факт виконання взаємних зобов`язань між позивачем та відповідачем згідно договору підряду № 15/17 від 08.06.2017 та акту виконаних будівельних робіт № 15 є недоведеним, а договір підряду неукладеним. З врахуванням зазначеного відповідач заперечує факт виконання робіт по договору підряду № 15/17 від 08.06.2017 на суму 19 733, 63. Також, апелянт зазначає, що акт виконаних будівельних робіт № 15 був підписаний ОСОБА_2 . Вже після його звільнення, у зв`язку із виникненням спору із власником ТОВ Брикетна фабрика , а отже даний акт є неналежним доказом.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ст. 270 ГПК України .

На адресу суду від позивача надійшла заява б/н від 14.06.2019, в якій останній зазначає про не надходження апеляційної скарги відповідача на його адресу у зв`язку із чим не було підготовлено відповідь на апеляційну скаргу та просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У апеляційній скарзі апелянт просить долучити докази у підтвердження доводів апеляційної скарги, а саме: наказів про прийняття та звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , копія Статуту ТОВ Брикетна фабрика , Витяг з ЄДР станом на 08.06.2017, копія договорів про надання правової допомоги по справах № 909/24/19, № 909/23/19, 909/14/19.

Докази, які підтверджують зазначені обставини не були подані до суду першої інстанції у зв`язку із тим, що при перебування даної справи на розгляді у суді першої інстанції відбувалася ротація директорів даного товариства, а отже новий директор, який був призначений з 18.02.2019 року не володів інформацією щодо неправомочності підписаних договорів на підставі яких було відкрито дане провадження та не мав можливості подати суду заперечення на даний позов та відповідні докази.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Враховуючи, що відповідач додав вищезазначені документи під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

У статті 80 ГПК чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 04.01.2019 про відкриття провадження у справі №909/14/19 було надано відповідачу 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву і всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову.

Крім того, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2019 задоволено клопотання відповідача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та перейдено до розгляду справи № 909/14/19 у порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначено підготовче засідання на 12.03.2019 та зобов`язано відповідача надати документально - обґрунтований відзив на позов, всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та докази направлення останнього позивачу.

У силу ст. 120 ГПК України Господарський суд Івано-Франківської області при розгляді справи №909/14/19 вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Однак, як вбачається із матеріалів справи під час розгляду Господарським судом Івано-Франківської області справи №909/14/19 відповідач не забезпечив явки в судове засідання уповноваженого представника, не подав відзиву на позовну заяву, не повідомляв суду про причини неявки, не подавав клопотань про відкладення розгляду справи для подання відзиву та відповідних доказів, хоча був повідомлений належним чином про час та дату судового засідання.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України ).

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України , є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124 , п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України , ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

Крім того, додані до апеляційної скарги записка №02 про надання оплачуваної (щорічної) відпустки т.в.о директору ТзОВ Брикетна фабрика ОСОБА_4 з 16.11.2018-15.02.2019 та наказ №03-к від 15.02.2019 про звільнення з роботи т.в.о директора ТзОВ Брикетна фабрика ОСОБА_4 з 15.02.2019 не можуть бути належними доказами, оскільки на період відсутності тимчасово виконуючого обов`язки директора ТзОВ Брикетна фабрика ОСОБА_4 реалізацію його функцій, зокрема повноваження вчиняти дії від імені товариства повинні бути покладена наказом на іншого працівника товариства. Відомостей про те, що товариство не здійснювало своєї діяльності на період відсутності тимчасово виконуючого обов`язки директора ТзОВ Брикетна фабрика ОСОБА_4 апелянт не надавав. А твердження про відсутність у нового директора ОСОБА_5 інформації, щодо спірних правовідносин не може вважатися поважною та належною обставиною, яка спричинила неможливість подання даних доказів до суду першої інстанції.

З огляду на наведене, оскільки докази, які подав апелянт не були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням оцінки тим фактичним обставинам, на яких ґрунтуються апеляційні вимоги, відповідно такі докази не можуть бути прийнятими судом апеляційної інстанції, скаржник не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього у порядку передбаченому ст. 269 ГПК України , а наведені обставини неподання відповідачем доказів суду першої інстанції не можуть бути визнані судом поважними, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання апелянта про долучення доказів не підлягає задоволенню.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Згідно встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

Приватне підприємство Теплобуденерго (підрядник) в особі ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика (замовник) в особі ОСОБА_2 уклали договір підряду № 15/17 від 08.06.2017 року (надалі договір ), згідно якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання виконати власними силами та засобами у відповідності до умов договору роботи по капітальному ремонту водопостачання та водовідведення ТзОВ Брикетна фабрика .

Відповідно до п.1.3 договору замовник до початку робіт передає підряднику необхідну для виконання доручених робіт кошторисну документацію в одному примірнику.

Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт, які доручаються замовником підряднику, становила 19 733, 63 грн. (п.3.1 договору). Розрахунок вартості будівельно-монтажних робіт визначається твердою договірною ціною. (п.3.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, замовник здійснює розрахунки за виконані роботи щомісячно на підставі оформлених підрядником у встановленому порядку актів приймання виконаних робіт форми № КБ-2в і довідок форми № КБ-3 на протязі п`яти днів з дня їх підписання. При проведенні розрахунків сторони керуються нормативно-правовими документами Держбуду України.

Пунктом 4.3. договору зазначено, що розрахунки проводяться у безготівковому вигляді за формою платіжного доручення.

Згідно п.6.1. Договору, замовник зобов`язаний забезпечити оплату за виконані роботи після підписання форми актів виконаних робіт КБ-2в та довідки КБ-3 протягом п`яти днів.

Місцевим господарським судом встановлено, що підрядник (позивач) виконав свої зобов`язання за договором підряду № 15/17 від 08.06.2017 року в повному обсязі, а замовник (відповідач) прийняв виконані роботи на суму 19 733,63 грн, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт №15 від 18.06.2017 року, який завірений печатками сторін.

Сума вартості виконаних робіт узгоджена сторонами та підтверджена довідкою завіреною печатками сторін про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 18.06.2017 року.

Оскільки в порушення п 4.1 договору відповідач не виконав зобов`язання з оплати за договором за надані послуги протягом п`яти днів з дня підписання актів виконаних робіт форми № КБ-2в і довідок форми № КБ-3, позивач звернувся з претензією від 16.05.2018 року до відповідача з вимогою погасити заборгованість у сумі 19 733,63 грн, що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти та рекомендованим повідомленням про вручення відповідачу поштового відправлення від 16.05.2018 року та від 17.05.2018 року.

З огляду на те, що станом на момент подачі позовної заяви до суду відповідач не відповів на претензію та не погасив заборгованість у сумі 19 733,63 грн основного боргу, позивач звернувся з позовом до суду, також позивач нарахував за весь час прострочення виконання зобов`язання 3258,43 грн. інфляційних втрат та 887, 00 грн 3% річних.

До позовної заяви у підтвердження позовних вимог, крім договору підряду № 15/17 від 08.06.2017 року, додано підписана та завірена печатками сторін договірна ціна на будівництво Цех палет, що здійснюється в 2017 році, підписаний сторонами локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1 та підписаний і завірений печатками сторін, акт приймання виконаних будівельних робіт №15 форма від 18.06.2017 року, підписана сторонами підсумкова відомість ресурсів, підписана та завірена печатками сторін довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 18.06.2017 року, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 26.06.2017 по 25.12.2018. Доказів, які б свідчили про невиконання вищевказаних робіт, апелянтом (відповідачем), у даних спірних правовідносинах, до суду не подано.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У силу приписів ст.ст. 626 , 627 , 628 , 629 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спірний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 ЦК України , одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Судова колегія апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманих послуг за договором підряду №15/17 від 08.06.20.2017, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 19 733, 63 грн основного боргу підлягає задоволенню, також місцевий господарський суд правомірно здійснив перерахунок нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення виконання зобов`язання з 26.06.2017 по 25.12.2018, а саме 3% річних у розмірі 887,00 грн та 3077,42 грн. інфляційних втрат. Крім того, підтверджено матеріалами справи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3900,00 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, що подані докази позивачем є неналежними та недостатніми для прийняття рішення, оскільки усі документи (договір підряду, акт приймання виконаних робіт та інші документи, які підтверджують виникнення спірних правовідносин) підписані ОСОБА_2 , який був призначений на посаду директора ТОВ Брикетна фабрика 18.07.2017 року згідно наказу про призначення, та звільнений з посади директора товариства 14.02.2018 року згідно Наказу про звільнення, а у період підписання договору підряду № 15/7 від 08.06.2017 року та виконання спірних робіт, щодо яких виникла заборгованість, директором ТОВ Брикетна фабрика був ОСОБА_3 (зазначено у витязі з ЄДР), а отже станом на 08.06.2017 та на 18.06.2017 ОСОБА_2 не мав права підпису договору підряду та інших документів, які свідчать про виконання даних робіт, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи те, що дані докази не були предметом розгляду першої інстанції в межах справи №909/14/19, крім того з матеріалів справи вбачається, що відповідач не відповів на претензію позивача, не обґрунтував причини невиконання зобов`язань за договором, також відсутні у матеріалах справи причини залишення без відповіді претензії позивача; відповідач не повідомив суд першої інстанції про зміну керівництва товариства, не подав клопотань про відкладення розгляду справу для подання відповідних доказів, відповідно колегія суддів не дає оцінки доводам, які не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Щодо заперечення апелянтом факту виконання робіт за договором підряду №15/17 від 08.06.20.2017 та сумнівів апелянта щодо відповідності підпису ОСОБА_2 на акті приймання виконаних робіт №15, то вони спростовуються наявним у матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт №15 від 08.06.2017 форма КБ-2в на суму 19 733,63 грн. Крім того, вищезазначений акт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 18.06.2017, є підписані та завірені печатками сторін.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини перша та друга статті 837 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України , якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України ).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, від імені відповідача договір підписано ОСОБА_2 , який з 18.07.2017 року був призначений директором ТОВ Брикетна фабрика , разом з тим на договорі міститься відтиск печатки відповідача.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203 , 241 ЦК України ). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивач своїми діями фактично прийняв до виконання умови договору, а саме підписання та завірення печатками акту приймання відповідачем виконаних будівельних робіт №15 від 08.06.2017, крім того факт наявності у ОСОБА_2 повноважень на момент підписання акту приймання робіт апелянтом не заперечувалося. Зазначене свідчить, що ОСОБА_2 мав у своєму правомірному володінні не лише печатку, а й інші документи відповідача, а тому і здійснював юридично значимі дії від імені товариства.

У апеляційній скарзі відповідач лише ставить під сумнів підпис ОСОБА_2 на акті приймання виконаних робіт №15, однак така недійсність не була встановлена в судовому порядку. Адже до суду не було подано відповідного позову. Крім того, щодо підписання договору підряду до суду не було подано позову про визнання цього договору недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Як убачається з цього положення закону, існує два види неправомірних правочинів: нікчемні та оспорювані. При чому оспорюваними є ті правочини, недійсність яких визначається судом на вимогу заінтересованої сторони. До моменту визнання правочину недійсним останній вважається таким, що відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене колегія суддів констатує, що відповідач своїми конклюдентними діями схвалив вчинений від його імені правочин договір підряду, а тому між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України , що спростовує аргумент скаржника про відсутність зобов`язань перед позивачем за договором підряду.

Стосовно сумнівів відповідача щодо відповідності підпису ОСОБА_2 на акті приймання виконаних робіт №15 підозр про те, що акт був підписаний з метою формування заборгованості підприємствами перед третіми особами, посилаючись на те, що за заявою власника ТзОВ Брикетна фабрика відкрито кримінальне провадження щодо колишнього директора за ч.1 ст. 191 КК України спростовується наступним:

Згідно з ч.6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, сама лише наявність зареєстрованого кримінального провадження щодо колишнього директора ОСОБА_2 не може бути доказом того, що акт був підписаний з метою формування заборгованості підприємствами перед третіми особами внаслідок злочинних дій ОСОБА_2 на час його перебування на посаді директора, як і не може бути доказом відсутності у відповідача обов`язку перед позивачем виконання зобов`язань за договором підряду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що місцевий господарський суд вірно встановив факт надання правової допомоги на підставі поданих позивачем договору про надання правової допомоги №26-05-18 від 15.05.2018, відповідно до п.1.1. якого ОСОБА_6 (адвокат) бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу у веденні справ ПП Теплобуденерго (замовника) щодо стягнення з ТзОВ Брикетна фабрика заборгованості згідно договору підряду № 15/17 від 08.06.2017 року в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, застосовує всі способи до покладання сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги адвоката, на винну сторону, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. Пунктом 2.1 передбачено винагорода у сумі 3900,00 грн.

До позовної заяви також додано платіжне доручення №760 від 21.12.2018, у якому вказано призначення платежу: за надання правової допомоги у розмірі 3900,00 грн ПП Теплобуденерго в особі ОСОБА_1 . Разом з попереднім розрахунком витрат на правову допомогу всього у сумі 3900 грн.

Згідно до п.2 ч. 2 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 ГПК України , розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з нормами ч. ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України , судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З вищевикладених норм чинного законодавства вбачається, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3900,00 грн. підтверджені матеріалами справи та є співрозмірними до проведеної роботи із захисту інтересів позивача.

Відтак апеляційний суд відхиляє ці доводи скаржника.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2019 у справі №909/14/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України ). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 129 , 236 , 269 , 275 , 276 , 282 ГПК України , Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Брикетна фабрика вих. №25/04-1 від 25.04.19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.03.2019 у справі № 909/14/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5.Порядок оскарження постанови в касаційному порядку передбачено статями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України .

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді Г.Г. Якімець

О.Л. Мирутенко