Ухвала

від 06.08.2019 по справі 588/1676/18

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №588/1676/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/494/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року, відносно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тростянець Сумської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_10 , в якій не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності правової кваліфікації його дій, просив змінити вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року, яким він визнаний винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки, застосувавши вимоги ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Просив також вирішити питання по заявлених цивільних позовах з урахуванням вимог ст. 1193 ЦК України.

Даним вироком ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з часу затримання для виконання цього вироку.

Стягнуто з ОСОБА_10 в доход держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 4862 грн 00 коп.

Позови Охтирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі фінансового управління Тростянецької міської ради Сумської області про стягнення з обвинуваченого витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочинних дій задоволено. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь фінансового управління Тростянецької міської ради 11895 грн 14 коп.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_11 50000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 30000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовити.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди задовольнено. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 30 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

В обґрунтування своїх вимог обвинувачений ОСОБА_10 посилається на те, що судом першої інстанції при призначенні йому покарання не в повній мірі враховані вимоги ст. 65 КК України. Так, обставинами, що пом`якшують покарання є те, що він активно сприяв розкриттю злочину, давав правдиві покази, які в сукупності відповідають обставинам справи, приймав участь у всіх слідчих діях, щиро розкаявся у вчиненому, добровільно відшкодував майнову шкоду в повному обсязі та частково моральну шкоду.

Зазначив, що надати медичну допомогу після ДТП не мав можливості, так як був затриманий громадянами до приїзду працівників поліції, вибачився перед потерпілими.

Вказував також на позицію потерпілих щодо призначення йому виду та міри покарання, які не наполягали на призначенні йому покарання пов`язаного з позбавленням волі. На даний час він працює та по можливості частково погашає завдану потерплим моральну шкоду.

З урахуванням зазначеного просив застосувати до нього вимоги ст. 75 КК України та звільнити від відбування покарання з випробуванням.

На переконання обвинуваченого, оскільки в діях потерпілих вбачається невідповідність вимогам п. 4.1, 4.4 та 4.5 Правил дорожнього руху України, при вирішенні цивільних позовів підлягають застосуванню вимоги ст. 1193 ЦК України.

Стверджує, що оскаржуване судове рішення є таким, що хоча за своїм змістом не виходить за межі встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом та розміром є явно несправедливим через його суворість.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на судове рішення не подавали.

Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_10 , 15.12.2017 близько 23 год. 30 хв. рухався по автодорозі вулиці Кеніга в напрямку з вулиці Набережної до вул. К. Скрябіна у м. Тростянець Сумської області, керуючи належним йому на праві користування автомобілем ВАЗ 2101, державний номерний знак « НОМЕР_1 », що мав технічні несправності робочої системи, які полягали у відсутності регулятора гальмівних сил та несправності фар головного світла, які полягали у встановленні біксенонових ламп. На ділянці вказаної автодороги, навпроти багатоквартирного будинку по вул. Кеніга, 42-А, яка знаходилась в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» (не більше 30 км/год), ОСОБА_10 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, відволікся від керування, припинивши стежити за дорожньою обстановкою та не відреагував на зміну дорожньої обстановки у вигляді появи перешкоди для руху, а саме групи пішоходів, які рухались по проїзній частині дороги в межах його смуги руху у попутному з ним напрямі і яких він об`єктивно спроможний був виявити у разі слідкування за дорожньою обстановкою, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди і допустив наїзд на групу пішоходів, а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , в результаті чого останнім спричинено різного ступеня тілесних ушкоджень.

У наслідок цього, потерпілій ОСОБА_11 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: «відкритий перлом обох кісток лівої гомілки», які за ознакою небезпечності для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Крім того, потерпілому, ОСОБА_7 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: «закритий перелом горизонтальної гілки правої лобкової кістки з незначним зміщенням з переходом на праву вертлюжну впадину», які за ознакою тривалості розладу здоров`я відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Також, потерпілому ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: «розрив заднього рогу медіального меніску, неповний розрив задньої хрестоподібної зв`язки, внутрішньої колатеральної зв`язки правого колінного суглобу», які по тривалості розладу здоров`я кваліфікують як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Крім того, пішоходам ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 було заподіяно тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили оскаржуваний вирок суду змінити, застосувавши вимоги ст. 75 КК України, думку потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 які апеляційну скаргу підтримали частково, та просили звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням застосувавши ст.75 КК України, а в частині вирішення цивільних позовів вирок суду просили залишити без зміни, думку прокурора, який проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого заперечив та просив вирок суду залишити без зміни, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_10 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особо, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілим, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Будучи допитаним у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнав в повному обсязі.

Кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 186 КК України, є правильною.

Враховуючи те, що вирок суду в частині доведеності вини ОСОБА_10 в пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України сторонами кримінального провадження не оспорюють, тому виходячи з положень ч. 1 ст. 404 КПК України, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.

Стосовно вимог апеляційної скарги щодо звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України судова колегія виходить з наступного.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України, яка передбачає загальні засади призначення покарання і через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, суд, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку має дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Визначений судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_10 вид та розмір покарання в повному обсязі відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції призначаючи обвинуваченому вид та міру покарання враховано тяжкість та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, зокрема те, що внаслідок вчинення злочину постраждало декілька осіб, настали тяжкі наслідки у виді заподіяння тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим; поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, а саме те, що після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 не надав допомогу потерпілим, проте у подальшому в ході досудового розслідування та судового розгляду надавав визнавальні показання, що сприяли розкриттю злочину та встановленню обставин справи; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, не працюючий, є людиною молодого віку, за місцем проживання характеризується позитивно, притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, як до так і після вчинення злочину, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; думку потерпілих, які у ході судового розгляду кримінального провадження просили не застосовувати до обвинуваченого основне покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі, та застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, висновки викладені у досудовій доповіді, згідно з якими виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та обвинувачений не становить високої небезпеки для суспільства.

Також, при оцінці обставин кримінального провадження і визначенні виду та міри покарання обвинуваченому суд враховув, ступінь вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, оскільки наїзд на пішоходів відбувся не лише в наслідок винної поведінки обвинуваченого, а і внаслідок не дотримання самими потерпілими правил дорожнього руху. Зокрема, було встановлено, що потерпілі рухались колоною, в темну пору доби, по проїзній частині дороги, що погано освітлювалась. При цьому пішоходи йшли у попутному з рухом транспорту напрямку, не вжили будь-яких заходів щоб виділити себе на дорозі та не скористались наявним тротуаром. Тим самим, у діях потерпілих вбачається невідповідність вимогам п. 4.1, 4.4, 4.5 Правил дорожнього руху України.

Разом із тим, як пом`якшуючі вину обставини, суд вважав щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого потерпілим матеріального збитку.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_10 визнано вчинення злочину особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вважав за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі у межах нижньої межі передбаченої санкцією статті ч. 2 ст. 286 КК України та призначити додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами.

Таким чином, судом першої інстанції в повній мірі дослідженні усі обставини, які характеризують обвинуваченого, його ставлення до скоєного та надана відповідна обґрунтована та вмотивована оцінка вказаному.

Враховуючи наведене, на переконання колегії суддів, покарання призначене ОСОБА_10 у межах нижчої межі передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК України яке слід відбувати реально, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Тобто, при вирішенні питання про можливість звільнення від відбування покарання, з підстав передбачених ст. 75 КК України, враховуються тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням, оскільки по справі не встановлено об`єктивних та суб`єктивних передумов, які б вказували на те, що для виправлення обвинуваченого немає необхідності у реальному відбуванні призначеного судом першої інстанції покарання.

Стосовно обставин, на які посилається апелянт, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування майнової шкоди потерпілому, як на підстави для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, то вони вже були належним чином враховані судом першої інстанції під час призначення покарання в мінімальній межі, визначеної санкцією інкримінованого ОСОБА_10 кримінального правопорушення.

Також, судом позиція інстанції при призначенні виду та міри покарання була врахована і позиція потерпілих, які не наполягали на призначенні покарання , пов`язане з реальним позбавленням волі. Думка потерпілих щодо виду та міри покарання враховується судом проте не є визначальною. Більш того, з звукозапису судового засідання від 13 лютого 2019 року слідує, що під час проведення судових дебатів потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , а також їх представник ОСОБА_16 погодились з думкою прокурора, про необхідності призначення обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити також, що з довідки Тростянецького ВП Охтирського ВП ГУНП в Сумській області від 10.09.2018 року слідує, що після дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 15.12.2017 року, ОСОБА_10 двічі притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортного засобу без відповідного документу (т. 2, а.с. 41). Крім того, протягом жовтня 2017 року мало місце притягнення ОСОБА_10 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121 та ч. 6 ст. 121 КУпАП. Тобто, порушення ОСОБА_10 правил дорожнього руху носять системний характер, а перебування ОСОБА_10 під слідством не стало стримуючим фактором від подальшого вчинення ним правопорушень.

Ухвалюючи оскаржуваний вирок в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ними вимоги про відшкодування моральної шкоди, відповідають засадам розумності, справедливості та виваженості і з урахуванням обставин кримінального провадження, а саме щодо ступеню вини кожного з учасників дорожньо-транспортної пригоди, є достатніми та справедливими для відшкодування фізичних та душевних страждань потерпілих, з урахуванням стану здоров`я потерпілих, тяжкості вимушених змін у їхньому житті, часу та зусиль необхідних для відновлення попереднього стану здоров`я та організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_10 про неврахування судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь потерпілих, наявність в їх діях порушення Правил дорожнього руху України та необхідності застосування положень ст. 1193 ЦК України, то їх слід визнати безпідставними, з урахуванням наступних обставин.

Частиною 2 статті 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Судом першої інстанції встановлено, що дійсно у діях потерпілих вбачається невідповідність вимогам п. 4.1, 4.4, 4.5 Правил дорожнього руху України, проте дані порушення не є грубими в розумінні ст. 1193 ЦК України, та не є підставою для зменшення присудженого до стягнення розміру моральної шкоди. Уникнути дорожньо-транспортної пригоди можливо було в разі дотримання обвинуваченим ОСОБА_10 , під час керування транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, вимог пунктів 2.3 «а», 31.4.1 «а», 31.4.3 «г», 12.3, 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.

Слід зазначити також, що недотримання потерпілими вимог Правил дорожнього руху України було враховано судом при призначенні виду та міри покарання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що наведені в апеляційні скарзі доводи не ставлять під сумнів законність та обґрунтованість вироку, а тому вона задоволенню не підлягає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування оскаржуваного вироку, при апеляційному розгляді кримінального провадження не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 14 лютого 2019 року відносно ОСОБА_10 , залишити без зміни, а його апеляційну скаргу на цей вирок без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_10 в той же строк з моменту отримання копії ухвали апеляційного суду.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4