Рішення

від 08.08.2019 по справі 260/647/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 серпня 2019 рокум. Ужгород№ 260/647/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головнго управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо ненадання ОСОБА_1 на підставі її заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 22 листопада 2018 року за № Т-2092/0/17-18, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Берегівської міської ради Закарпатської області; 2) зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатської області розглянути у визначеному законом порядку заяву ОСОБА_1 , зареєстровану в Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 22 листопада 2018 року за № Т-2092/0/17-18, та за результатами розгляду такої прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України у формі наказу про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Берегівської міської ради Закарпатської області.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19 листопада 2018 року вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Берегівської міської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства. Разом з тим, така по суті у встановленому законом порядку розглянута не була, а тільки проінформовано про неможливість задоволення її заяви з посиланням на норми постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. №413 та Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . Вказану відмову суб`єкта владних повноважень вважає незаконною, оскільки її підстави суперечать вичерпному переліку, визначеному ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Також вважає, що такий лист відповідача взагалі не є відмовою в належній формі, оскільки не містить мотивів такої з посиланням на законодавчі норми, а тому є лише листом-роз`ясненням.

07 червня 2019 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов №9-7-0.7-4514/2-19 від 07.06.2019, в якому просить суд відмовити у його задоволенні у зв`язку з тим, що при розгляді звернення громадянки ОСОБА_1 Головне управління Держгеокадастру діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та правомірно відмовило у задоволенні такого з огляду на те, що воно не відповідало постанові Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 р. №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними". Окрім того, зауважує, що за інформацією відділу у Берегівському районі вказана у заяві земельна ділянка відноситься до постійного користування радгосп-заводу Берегівський . Окремо звертає увагу суду на ту обставину, що спірна земельна ділянка не внесена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІV кварталі 2018 року на території Закарпатської області. Також вважає безпідставними посилання позивача на невідповідність форми відмови, оскільки обов`язок ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області приймати відмову у формі наказу жодними нормативними актами не обумовлена. Також стверджує, що питання розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 належить до виключеної компетенції органів Держгеокадастру, а тому суд не може своїм рішенням втручатися у дискреційні повноваження суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області) із заявою б/н від 19 листопада 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за адресою Берегівський район, на території Берегівської міської ради за межами населеного пункту (арк. спр. 36).

Листом ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 20.12.2018 р. №Т-2092/0-5128/0/18-18 ОСОБА_1 було проінформовано про неможливість задоволення її заяви у зв`язку з відсутністю рішення органу місцевого самоврядування, в якому була б висловлена позиція останнього щодо такої земельної ділянки. Також заявника повідомлено про те, що за інформацією відділу у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.12.2018 р. зазначена на викопіюванні земельна ділянка відповідно до статистичної звітності про наявність земель відноситься до радгосп-заводу Берегівський (арк. спр. 18).

Вважаючи таку відмову суб`єкта владних повноважень протиправною, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регулюється нормами глави 19 ЗК України.

Ч. 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Так, п. "в" ч. 3 ст.116 ЗК України передбачене право громадян на безоплатну передачу земельних ділянок у їх власність шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок громадянами регламентується нормами ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб надані ч. 4 ст. 122 ЗК України.

Таким чином, для отримання у власність спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач звернулася у законодавчо встановленому порядку до уповноваженого на те органу.

Ч. 7 ст. 118 ЗК України визначає порядок розгляду вищезазначених клопотань уповноваженим органом. Так, вказана законодавча норма передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Окрім того, ч. 7 ст. 118 ЗК України встановлює, що виключною підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації , схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Вказана правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а та від 16 травня 2019 року №812/1312/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області листом від 20.12.2018 р. №Т-2092/0-5128/0/18-18 проінформувало ОСОБА_1 про неможливість задоволення її заяви у зв`язку з відсутністю рішення органу місцевого самоврядування, в якому була б висловлена позиція останнього щодо такої земельної ділянки. Також заявника повідомлено про те, що за інформацією відділу у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.12.2018 р. зазначена на викопіюванні земельна ділянка відповідно до статистичної звітності про наявність земель відноситься до радгосп-заводу Берегівський .

На обґрунтування правомірності свого рішення відповідач посилається на норми Постанови Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017 р., якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними (з наступними змінами).

Надаючи оцінку правомірності таких дій відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.

П. 8 вказаного Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Зазначене також кореспондується з положеннями п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, відповідно до яких накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому п. 123 зазначеної Інструкції визначено виключний перелік випадків складення Головними управліннями Держгеокадастру в областях в межах своєї діяльності службових листів. Так, зокрема, такі складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів, територіальний орган Держгеокадастру за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності має видавати відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, суд вважає, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

До такого ж висновку дійшов також Верховний Суд в своїй постанові від 16 травня 2019 року №812/1312/18.

В ході розгляду даної адміністративної справи судом було встановлено, що позивач звернулася до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень повинен був прийняти відповідне управлінське рішення. Разом з тим, жодного рішення в порядку, визначеному вищенаведеними законодавчими нормами, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області не прийняло, а тільки направило ОСОБА_1 відповідь у формі листа. Тому суд вважає, що відсутність належним чином оформленого рішення ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Тому суд вважає, що відповідач в даному випадку діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання.

Одночасно суд наголошує на тому, що мотиви, якими відповідач обґрунтовує неможливість надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою також не відповідають положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України з огляду на таке.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Суд звертає увагу, що виключна підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена ч. 7 ст. 118 ЗК України. Земельний кодекс має за своєю правовою природою вищу юридичну силу, у порівнянні з нормами інших підзаконних нормативно-правових актів, тому при прийнятті рішення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу слід керуватися положеннями Земельного кодексу.

Суд зазначає, що у зв`язку із затвердженням даної Стратегії зміни до ЗК України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Таким чином, оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо нормами ЗК України. Тому посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 812/1557/17 (№ К/9901/33241/18).

Стосовно посилання відповідача на інформацію, надану відділом у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.12.2018 №1117/403-18-0.17, згідно з якою зазначена на викопіюванні земельна ділянка відповідно до статистичної звітності про наявність земель відноситься до радгосп-заводу Берегівський , суд зазначає наступне.

В своєму листі від 04.12.2018 №1117/403-18-0.17 Відділ у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області проінформував відповідача про те, що земельна ділянка, зазначена ОСОБА_1 у поданому клопотанні, відповідно до форм статистичної звітності 6-зем станом на 01.01.2016 р. - шифр рядка 10 (радгоспи всіх систем (РЗ Берегівський ), графа 9 - виноградники (арк. спр. 41). Жодних інших відомостей щодо наявності зареєстрованого права постійного користування вказаною земельною ділянкою у радгосп-заводу Берегівський , як про те стверджує відповідач у відзиві на позов, лист від 04.12.2018 №1117/403-18-0.17 не містить.

Судом встановлено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство радгосп-завод Берегівський (код 00412257) припинено за рішенням засновників 20 червня 2007 року.

Проте дана обставина під час розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання відповідачем взагалі досліджена не була. Жодних доказів того, що ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області вивчав актуальність вказаної інформації та існування зареєстрованого права власності чи користування вказаною земельною ділянкою на момент розгляду клопотання суду надано не було.

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області в якості доказу правомірності відмови надало копію листа-відповіді Відділу у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.06.2019 р. №608/403-19-0.17 на лист від 04.06.2019 р. №0-7-0.7-4372/2-19 стосовно підготовки правової позиції управління за позовом ОСОБА_1 , відповідно до змісту якого відповідача повідомлено про наявність посвідченого права постійного користування спірною земельною ділянкою Радгосп-заводу Берегівський , що підтверджується державним актом на право постійного користування землею НОМЕР_2 , зареєстрованого 06.07.1995 р.

Проте вказаний лист не може вважатися належним доказом на підтвердження правомірності відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою в розумінні норм КАС України, оскільки запит до Відділу у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області був направлений вже після відмови у наданні дозволу, а саме 04 червня 2019 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 р. у справі №826/23192/15 зазначив, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах, а також тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.

Більше того, відповідно до листа Відділу у Берегівському районі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.06.2019 р. №608/403-19-0.17, у 2009 - 2010 рр. проводились геодезичні роботи щодо встановлення меж земельних ділянок, які знаходяться у користуванні радгосп-заводу Берегівський , однак результати роботи до відділу не повертались.

Таким чином, суд вважає, що відповідач поверхнево дослідив подану ОСОБА_1 заяву на предмет можливості її задоволення, не встановивши належним чином перебування вказаної в ній земельної ділянки у власності чи користуванні іншої особи.

З огляду на вказане позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, як вбачається із заявлених позовних вимоги позивач просить суд зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Закарпатської області розглянути у визначеному законом порядку її заяву та за результатами розгляду такої прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог ст. 118 ЗК України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тобто фактично просить суд зобов`язати суб`єкт владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Ч. 4 ст. 122 ЗК України центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам надано повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб. Вказане кореспондується з положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України, яка встановлює порядок розгляду таких клопотань уповноваженим органом.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

В даному випадку питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою віднесено до компетенції відповідача, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, а тому суд не може зобов`язати уповноважений державний орган прийняти певне рішення, що віднесене до дискреційний повноважень такого, без дотримання порядку, встановленого законодавством.

У випадку прийняття судом рішення щодо зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою суд порушить принцип розподілу влади та втрутиться у виключну компетенцію уповноваженого на прийняття такого рішення органу, що є порушенням основних принципів адміністративного судочинства.

Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 254 КАС України, суд зобов`язує відповідача вирішити питання, щодо якого звернувся позивач з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Тому, враховуючи факт встановлення судом не розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 та з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 , зареєстровану в ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області 22 листопада 2018 року за № Т-2092/0/17-18, та за результатами розгляду такої прийняти вмотивоване рішення відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України у формі наказу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, дослідивши обставини справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 39766716) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково .

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо не розгляду у встановленому законодавством порядку заяви ОСОБА_1 , зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 22 листопада 2018 року за № Т-2092/0/17-18, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Берегівської міської ради Закарпатської області.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатської області розглянути у визначеному законом порядку заяву ОСОБА_1 , зареєстровану в Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 22 листопада 2018 року за № Т-2092/0/17-18, та за результатами розгляду такої прийняти вмотивоване рішення відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України у формі наказу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяР.О. Ващилін