Рішення

від 07.08.2019 по справі 904/2670/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2019м. ДніпроСправа № 904/2670/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Кокорев Е.О. (після повернення суду з нарадчої кімнати представник не

з`явився);

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВМ Пласт" (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Екко-Пак" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 23/07/18 від 23.07.2018 у загальному розмірі 21 969 грн. 67 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВМ Пласт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Екко-Пак" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки товару № 23/07/18 від 23.07.2018 у загальному розмірі 21 969 грн. 67 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 18 731 грн. 58 коп. - основний борг;

- 3 238 грн. 09 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки товару № 23/07/18 від 23.07.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 23.07.2018 по 05.03.2019 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 18 731 грн. 58 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.07.2018 по 22.06.2019 в сумі 3 238 грн. 09 коп.

Також позивачем було наведено у позовній заяві попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які поніс та які очікує понести позивач у зв`язку з розглядом справи, а саме: витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 27.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 22.07.2019.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду № 28509/19 від 27.06.2019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи документи, які помилково не були додані до позовної заяви, а саме: розрахунок пені та платіжні доручення № 137, 148, 150, 170, 171.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 29961/19 від 08.07.2019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи копії документів, засвідчених у відповідності до правил діловодства, оскільки при поданні позовної заяви було додано копії документів засвідчених лише підписом директора та печаткою підприємства. Так, до матеріалів справи були долучені копії договору, видаткових накладних та платіжних доручень.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 32280/19 від 22.07.2019), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з тим, що представник позивача не має можливості прибути у судове засідання, через його зайнятість в двох інших судових засіданнях. Також, позивач повідомив суд, що не отримав відзив на позовну заяву.

У судове засідання 22.07.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися. Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, оскільки поштове повідомлення про отримання ним ухвали суду від 27.06.2019, як і сам конверт, до суду не повернулося. З метою встановлення належності повідомлення відповідача судом здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 6 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 01.07.2019, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних доказів вбачається, що станом на 22.07.2019 відправлення з ухвалою суду від 01.07.2019 не вручено відповідачу під час доставки та знаходиться у точці видачи/доставки з 03.07.2019.

Враховуючи вказані обставини та клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності. Більше того, з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день час та місце розгляду справи суд вважав за необхідне додатково направити відповідачу дану ухвалу на його офіційну електронну адресу - ARTASHESKODZHOMANYAN@gmail.com., що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.06.2019, з відомостями щодо отримання електронного листа з ухвалою; а також - телефонограму з відомостями про дату, час та місце судового засідання.

Ухвалою суду від 22.07.2019 було відкладено розгляд справи по суті на 07.08.2019. Вказана ухвала, як і було зазначено у її тексті, була направлена учасникам справи на їх юридичні адреси, додатково на електронну адресу відповідача, також відповідачу було передано телефонограму від 22.07.2019, яку отримав помічник адвоката Бутов М.А. (а.с.121).

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 32722/19 від 23.07.2019), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи розрахунок пені, про який було вказано в ухвалі суду.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх. суду № 32723/19 від 23.07.2019), в якому він просив суд забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 07.08.2019, в режимі відеоконференції; визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції під час вказаного судового засідання із переліку судів: Апеляційний суд Харківської області, Харківський апеляційний адміністративний суд, Харківський апеляційний господарський суд, Харківський окружний адміністративний суд, Господарський суд Харківської області, Жовтневий районний суд м. Харків, Ленінський районний суд м. Харків; у разі неможливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції просить розглядати справи за відсутності представника позивача.

Ухвалою суду від 23.07.2019 вказане клопотання позивача було задоволено судом; доручено Господарському суду Харківської області організувати в приміщенні цього ж суду участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає представником позивача.

У судове засідання 07.08.2019 з`явився представник позивача. Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з`явився, при цьому, судом було зауважено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 22.07.2019, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулось також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялась копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 340 від 23.07.2019, які долучені до матеріалів справи (а.136-137). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 22.07.2019 з 25.07.2019 перебуває у точці видачі/доставки, але відповідач протягом більше ніж два тижні не забезпечує її отримання, як це відбулося і з ухвалою суду від 27.06.2019. Отже, такі дії носять систематичний характер.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 25.06.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Манісманівська, будинок 48, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.49-51).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали , постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою , тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі .

Провадження у даній справі відкрито 27.06.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 26.08.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Таким чином, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 26.08.2019, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з неотриманнями відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі, нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 07.08.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 23.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВМ Пласт" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Екко-Пак" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки №23/07/18 (далі - договір, а.с.69-70, 11-12), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах визначених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.6. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання обома сторонами зі всіма додатками та діє до 31.12.2018 включно; у випадку якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку договору не заявила письмово про його припинення, договір вважається щорічно продовженим без змін умов договору.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.3. договору сторони визначили, що ціна є предметом переговорів відповідно до письмової заявки покупця на кожну поставку продукції; погоджена сторонами ціна вказується в рахунку.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору найменування продукції, її кількість та якісні характеристики, ціна за одиницю продукції та по позиціям, а також загальна вартість продукції, поставка якої буде здійснюватися у відповідності з договором, вказується в рахунку.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, сторонами в процесі виконання договору були змінені його умови в частині виставлення рахунків та складання специфікацій та додаткових угод, передбачених пунктом 3.2. договору; такі документи сторонами не складалися, а поставка відбувалася безпосередньо відповідно до видаткових накладних.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо строків та порядку поставки, умов платежу, а саме:

- строк виготовлення продукції встановлюється протягом 14 календарних днів з моменту здійснення 100% передоплати (пункт 2.1. договору);

- платіж здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника (пункт 2.2. договору);

- валютою платежу є гривня (пункт 2.3. договору).

Відповідно до умов пункту 5.1. договору поставка здійснюється на умовах самовивозу зі складу постачальника в м. Харкові протягом трьох банківських днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок постачальника повної оплати замовником поставленої продукції.

На виконання умов договору, позивачем у період з 23.07.2018 по 05.03.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 502 184 грн. 65 коп. відповідно до таких видаткових накладних:

- видаткової накладної № РН-0000176 від 23.07.2018 на суму 9 710 грн. 02 коп. (а.с.13, 76);

- видаткової накладної № РН-0000189 від 06.08.2018 на суму 36 221 грн. 28 коп. (а.с.14, 77);

- видаткової накладної № РН-0000191 від 07.08.2018 на суму 9 985 грн. 80 коп. (а.с.15, 78);

- видаткової накладної № РН-0000203 від 16.08.2018 на суму 76 928 грн. 20 коп. (а.с.16, 79);

- видаткової накладної № РН-0000227 від 05.09.2018 на суму 60 522 грн. 00 коп. (а.с.17, 80);

- видаткової накладної № РН-0000258 від 05.10.2018 на суму 120 354 грн. 00 коп. (а.с.18, 81);

- видаткової накладної № РН-0000336 від 18.12.2018 на суму 21 943 грн. 07 коп. (а.с.19, 82);

- видаткової накладної № РН-0000002 від 09.01.2019 на суму 33 650 грн. 28 коп. (а.с.20, 71);

- видаткової накладної № РН-0000025 від 01.02.2019 на суму 75 096 грн. 06 коп. (а.с.21, 72);

- видаткової накладної № РН-0000034 від 06.02.2019 на суму 24 289 грн. 12 коп. (а.с.22, 73);

- видаткової накладної № РН-0000052 від 28.02.2019 на суму 14 753 грн. 24 коп. (а.с.23, 74);

- видаткової накладної № РН-0000060 від 05.03.2019 на суму 18 731 грн. 58 коп. (а.с.24, 75).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Кожна з вказаних видаткових накладних підписана представником відповідача та скріплена його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагають пункти 6.1., 6.2. та 6.3. договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи в процесі виконання договору сторонами були змінені умови щодо необхідності попередньої оплати і товар постачався без її здійснення відповідачем.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні 07.08.2019, його дій щодо поставки товару до здійснення його попередньої оплати вчинялися відповідно до умов пункту 2.4. договору, згідно з якими постачальник має право достроково виконати свої зобов`язання по поставці продукції, передбачені договором.

Суд відзначає, що в даному випадку слід застосовувати строки оплати поставленого товару, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а саме: покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що в порушення вказаних вимог, відповідачем було здійснено оплату поставленого в період з 23.07.2018 по 05.03.2019 товару лише частково - в сумі 483 453 грн. 07 коп. , що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- платіжним дорученням № 77 від 07.08.2018 на суму 9 710 грн. 02 коп. (а.с.25);

- платіжним дорученням № 79 від 09.08.2018 на суму 14 331 грн. 52 коп. (а.с.26);

- платіжним дорученням № 84 від 14.08.2018 на суму 31 875 грн. 56 коп. (а.с.27);

- платіжним дорученням № 92 від 17.08.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.28);

- платіжним дорученням № 97 від 20.08.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с.29);

- платіжним дорученням № 101 від 22.08.2018 на суму 11 928 грн. 20 коп. (а.с.30);

- платіжним дорученням № 105 від 23.08.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.31);

- платіжним дорученням № 115 від 30.08.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.32);

- платіжним дорученням № 137 від 10.09.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.97);

- платіжним дорученням № 148 від 14.09.2018 на суму 10 522 грн. 00 коп. (а.с.96);

- платіжним дорученням № 150 від 14.09.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.95);

- платіжним дорученням № 170 від 27.09.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.94);

- платіжним дорученням № 171 від 27.09.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с.93);

- платіжним дорученням № 198 від 11.10.2018 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с.33);

- платіжним дорученням № 218 від 19.10.2018 на суму 25 000 грн. 00 коп. (а.с.34);

- платіжним дорученням № 368 від 28.12.2018 на суму 21 943 грн. 07 коп. (а.с.35);

- платіжним дорученням № 385 від 14.01.2019 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с.36);

- платіжним дорученням № 388 від 16.01.2019 на суму 19 004 грн. 28 коп. (а.с.37);

- платіжним дорученням № 400 від 01.02.2019 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с.38);

- платіжним дорученням № 405 від 04.02.2019 на суму 35 096 грн. 06 коп. (а.с.39);

- платіжним дорученням № 406 від 04.02.2019 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с.40);

- платіжним дорученням № 421 від 25.02.2019 на суму 9 289 грн. 12 коп. (а.с.41);

- платіжним дорученням № 426 від 28.02.2019 на суму 14 753 грн. 24 коп. (а.с.42).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений в період з 23.07.2018 по 05.03.2019 товар не був у повному обсязі оплачений відповідачем у встановлені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України строки.

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України строки не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 18 731 грн. 58 коп. (502 184,65 - 483 453,07).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги отримання покупцем товару в період з 23.07.2018 по 05.03.2019 за спірними видатковими накладними, терміном оплати поставленого товару по кожній із них окремо є день отримання товару за кожною видатковою накладною, відповідно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 18 731 грн. 58 коп. (502 184,65 - 483 453,07) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 18 731 грн. 58 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.3. договору сторонами було визначено, що при простроченні строків оплати або поставки винна сторона сплачує пеню у розмірі 0,2% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня) від суми простроченого платежу або непоставленого товару за кожен день прострочки або недопоставки.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 24.07.2018 по 22.06.2019 в сумі 3 238 грн. 09 коп.

Суд відзначає, що з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України).

Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вказані обставини та здійснено нарахування пені у дні оплати відповідачем поставленого товару.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.124-125), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості . Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено слідуюче:

- за видатковою накладною № РН-0000176 від 23.07.2018 на суму 9 710 грн. 02 коп. граничний строк оплати - 23.07.2018; товар було оплачено платіжним дорученням № 77 від 07.08.2018 на суму 9 710 грн. 02 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 24.07.2018 по 06.08.2018 на суму 9 710 грн. 02 коп., яка за розрахунком суду складає 130 грн. 35 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000189 від 06.08.2018 на суму 36 221 грн. 28 коп. граничний строк оплати - 06.08.2018; товар було оплачено частково платіжним дорученням № 79 від 09.08.2018 на суму 14 331 грн. 52 коп.; залишок у сумі 21 889 грн. 76 коп. було сплачено платіжним дорученням № 84 від 14.08.2018 на суму 31 875 грн. 56 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 07.08.2018 по 08.08.2018 на суму 36 221 грн. 28 коп., яка за розрахунком суду складає 69 грн. 47 коп., за період з 09.08.2018 по 13.08.2018 на суму 21 889 грн. 76 коп., яка за розрахунком суду складає 104 грн. 95 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000191 від 07.08.2018 на суму 9 985 грн. 80 коп. граничний строк оплати - 07.08.2018; товар було повністю оплачено із залишку в сумі 9 985 грн. 80 коп., сплаченого платіжним дорученням № 84 від 14.08.2018 на суму 31 875 грн. 56 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 08.08.2018 по 13.08.2018 на суму 9 985 грн. 80 коп., яка за розрахунком суду складає 57 грн. 45 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000203 від 16.08.2018 на суму 76 928 грн. 20 коп. граничний строк оплати - 16.08.2018; товар було оплачено частково платіжним дорученням № 92 від 17.08.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (прострочення не нараховується); платіжним дорученням № 97 від 20.08.2018 на суму 15 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 101 від 22.08.2018 на суму 11 928 грн. 20 коп.; платіжним дорученням № 105 від 23.08.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 17.08.2018 по 19.08.2018 на суму 46 928 грн. 20 коп., яка за розрахунком суду складає 135 грн. 00 коп.; за період з 20.08.2018 по 21.08.2018 на суму 31 928 грн. 20 коп., яка за розрахунком суду складає 61 грн. 23 коп. ; за 22.08.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 19 грн. 18 коп., однак суд враховує, що у вказаному періоді позивач пеню не нараховує та не заявляє до стягнення;

- за видатковою накладною № РН-0000227 від 05.09.2018 на суму 60 522 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 05.09.2018; товар було оплачено частково платіжним дорученням № 115 від 30.08.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (прострочення відсутнє); платіжним дорученням № 137 від 10.09.2018 на суму 20 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 148 від 14.09.2018 на суму 10 522 грн. 00 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 06.09.2018 по 09.09.2018 на суму 30 522 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 119 грн. 58 коп.; за період з 10.09.2018 по 13.09.2018 на суму 10 522 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 41 грн. 51 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000258 від 05.10.2018 на суму 120 354 грн. 00 коп. граничний строк оплати - 05.10.2018; товар було оплачено частково платіжним дорученням № 150 від 14.09.2018 на суму 10 000 грн. 00 коп. (прострочення відсутнє); платіжним дорученням № 170 від 27.09.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (прострочення відсутнє); платіжним дорученням № 171 від 27.09.2018 на суму 30 000 грн. 00 коп. (прострочення відсутнє); платіжним дорученням № 198 від 11.10.2018 на суму 25 000 грн. 00 коп.; платіжним дорученням № 218 від 19.10.2018 на суму 25 000 грн. 00 коп.; залишок у сумі 354 грн. 00 коп. було сплачено платіжним дорученням № 368 від 28.12.2018 на суму 21 943 грн. 07 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 06.10.2018 по 10.10.2018 на суму 50 354 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 248 грн. 32 коп., однак суд враховує, що у вказаному періоді позивач пеню не нараховує та не заявляє до стягнення; у період з 11.10.2018 по 18.10.2018 на суму 25 354 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 200 грн. 05 коп.; за період з 19.10.2018 по 27.12.2018 на суму 354 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 24 грн. 44 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000336 від 18.12.2018 на суму 21 943 грн. 07 коп. граничний строк оплати - 18.12.2018; товар було оплачено частково в сумі 21 589 грн. 07 коп. залишком з платіжного доручення № 368 від 28.12.2018 на суму 21 943 грн. 07 коп.; решта в сумі 354 грн. 00 коп. сплачена з платіжного доручення № 385 від 14.01.2019 на суму 15 000 грн. 00 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 19.12.2018 по 27.12.2018 на суму 21 943 грн. 07 коп., яка за розрахунком суду складає 194 грн. 78 коп.; за період з 28.12.2018 по 13.01.2019 на суму 354 грн. 00 коп., яка за розрахунком суду складає 5 грн. 94 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000002 від 09.01.2019 на суму 33 650 грн. 28 коп. граничний строк оплати - 09.01.2019; товар було оплачено частково в сумі 14 646 грн. 07 коп. залишком з платіжного доручення № 385 від 14.01.2019 на суму 15 000 грн. 00 коп.; решта в сумі 19 004 грн. 28 коп. сплачена платіжним дорученням № 388 від 16.01.2019 на суму 19 004 грн. 28 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 10.01.2019 по 13.01.2019 на суму 33 650 грн. 28 коп., яка за розрахунком суду складає 132 грн. 76 коп.; за період з 14.01.2019 по 15.01.2019 на суму 19 004 грн. 28 коп., яка за розрахунком суду складає 37 грн. 49 коп. ;

- за видатковою накладною № РН-0000025 від 01.02.2019 на суму 75 096 грн. 06 коп. граничний строк оплати - 01.02.2019; товар було оплачено частково платіжним дорученням № 400 від 01.02.2019 на суму 40 000 грн. 00 коп. (прострочення відсутнє); залишок сплачено платіжним дорученням № 405 від 04.02.2019 на суму 35 096 грн. 06 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 02.02.2019 по 03.02.2019 на суму 35 096 грн. 06 коп., яка за розрахунком суду складає 69 грн. 23 коп.;

- за видатковою накладною № РН-0000034 від 06.02.2019 на суму 24 289 грн. 12 коп. граничний строк оплати - 06.02.2019; товар було оплачено частково платіжним дорученням № 406 від 04.02.2019 на суму 15 000 грн. 00 коп. (прострочення відсутнє); залишок сплачено платіжним дорученням № 421 від 25.02.2019 на суму 9 289 грн. 12 коп.; отже правомірним є нарахування пені за період з 07.02.2019 по 24.02.2019 на суму 9 289 грн. 12 коп., яка за розрахунком суду складає 164 грн. 91 коп.;

- за видатковою накладною № РН-0000052 від 28.02.2019 на суму 14 753 грн. 24 коп. граничний строк оплати - 28.02.2019; товар було оплачено № 426 від 28.02.2019 на суму 14 753 грн. 24 коп. (прострочення відсутнє);

- за видатковою накладною № РН-0000060 від 05.03.2019 на суму 18 731 грн. 58 коп. граничний строк оплати - 05.03.2019; товар не було оплачено; отже правомірним є нарахування пені за період з 06.03.2019 по 22.06.2019 на суму 18 731 грн. 58 коп., яка за розрахунком суду складає 2 013 грн. 77 коп. Однак, враховуючи заявлення до стягнення позивачем в цей період пені в сумі 1 984 грн. 52 коп. , саме така сума підлягає стягненню з відповідача.

Отже, загальна сума правомірно нарахованої в заявлений позивачем період пені складає 3 533 грн. 66 коп. В той же час, у судовому засіданні 07.08.2019 представником позивача було пояснено, що за видатковою накладною № РН-0000258 від 05.10.2018 на суму 120 354 грн. 00 коп. позивачем було допущено прострочення термінів доставки товару, у зв`язку з чим позивачем було розраховано пеню в сумі 473 грн. 42 коп. за таке прострочення, та на яку він зменшує розраховану ним та заявлену до стягнення пеню з відповідача. Таким чином, судом розглядаються вимоги про стягнення пені з урахуванням вказаних обставин; розрахована судом пеня в сумі 3 533 грн. 66 коп. підлягає зменшенню на суму 473 грн. 42 коп., та розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням позовних вимог позивача та здійсненого судом розрахунку, складає 3 060 грн. 24 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 3 060 грн. 24 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 905 грн. 45 коп. витрат по сплаті судового збору.

З приводу суми 5 000 грн. 00 коп., яка вказана у позовній заяві (а.с.5), як судові витрати, а саме: оплата послуг на правову допомогу, які позивач очікує понести, суд зазначає, що позивачем не надано доказів надання правової допомоги у даній справі, не наведено обґрунтування вказаних витрат, не вказано підстави їх нарахування та конкретний їх зміст, також не надано доказів фактичного понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі. Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для їх розподілу та стягнення.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВМ Пласт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Екко-Пак" про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 23/07/18 від 23.07.2018 у загальному розмірі 21 969 грн. 67 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Екко-Пак" (49000, м. Дніпро, вулиця Манісманівська, будинок 48; ідентифікаційний код 42105935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВМ Пласт" (61001, м.Харків, вулиця Дніпровська, будинок 1; квартира 29; ідентифікаційний код 36988526) - 18 731 грн. 58 коп. - основного боргу, 3 060 грн. 24 коп. - пені, 1 905 грн. 45 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07.08.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко