Рішення

від 15.07.2019 по справі 910/5487/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2019Справа № 910/5487/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В. , за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕПЛО КИЇВ"

про стягнення 4 929 351,70 грн,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 15.07.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" (далі - позивач, Товариства) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕПЛО КИЇВ" (далі - відповідач, Укртепло) про стягнення грошових коштів у розмірі 4 929 351,70 грн, а саме: 3 080 962,40 грн - основного боргу, 1 123 954,76 грн пені, 292 830,55 грн інфляційних втрат та 86 432,00 грн заборгованості за договором перевезення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим неналежним виконанням договірних обов`язків в частині проведення оплатити за поставлений товар, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість, яка станом на день звернення із позовом до суду становить 4 929 351,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/5487/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 21.05.2019 та встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та інших доказів.

20.05.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи.

За результатами підготовчого засідання 21.05.2019 суд, керуючись приписами частини 5 статті 183 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в судовому засіданні оголосив перерву до 20.06.2019 з метою надання сторонам додаткового часу для подання відзиву, відповіді на відзив та інших заяв та клопотань.

У підготовче засідання 20.06.2019 прибув представник позивача та надав пояснення.

Представник відповідача у підготовче засідання не прибув, про причини неявки суду не повідомив, про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений особисто під розписку в судовому засіданні 21.05.2019.

За наслідками судового засідання 20.06.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого засідання та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.07.2019.

У призначеному судовому засіданні 15.07.2019 представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач не направив свого представника для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням № 0103050081722 з відміткою про вручення поштового відправлення 03.07.2019.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2017 між ТОВ Укртепло Київ , як покупцем, та ТОВ Форест Енерджи , як постачальником, був укладений договір № 0006/2017-р (далі - договір 1), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар, зазначений у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Загальна суми цього договору визначається як сума вартості всіх Специфікацій. Товар вважається таким, що поставлений покупцю, а право власності на товар та ризики його втрати переходять до покупця з моменту підписання сторонами видаткових накладних або актів приймання-передачі товару (пункт 1.2., 1.3. договору 1).

Відповідно до пункту 4.1 договору 1 покупець здійснює оплату за партію товару, зазначену в специфікації, шляхом безготівкових платежів на поточний рахунок постачальника після отримання рахунку-фактури постачальника та підписання сторонами відповідних видаткових накладних на протязі 5 робочих днів, якщо інше не узгоджено сторонами в специфікаціях або додаткових угодах до даного договору. Датою платежу вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

На виконання вказаного договору 1 між сторонами протягом 01.06.2017-18.02.2018 були підписані специфікації №№: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 13/1, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 26/1, 27, 28, 29, 30, 31, 32. 33. 34, 35, 36, а також додаткова угода № 1 та додаткова угода № 2 від 01.06.2018.

На виконання умов укладеного договору 1 протягом 05.01.2018-18.02.2018 позивачем здійснено поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних на загальну суму 3 167 394,55 грн.

Відповідач у порушення умов укладеного здійснив неповну оплату поставленого товару внаслідок чого за ним рахується заборгованість за договором № 1 в розмірі 3 080 962,40 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем також до матеріалів справи додано акт звіряння взаємних розрахунків № 00070 від 15.03.2018.

У межах розгляду справи Укртепло не надало доказів сплати вказаних грошових коштів на користь позивача та будь-яких доказів на спростування вказаних Товариством обставин.

Зазначене вище стало підставою звернення яз даним позовом до суду, в якому Товариство крім суми основного боргу за договором 1 також просило стягнути з відповідача 1 123 954,76 грн пені та інфляційних втрат у розмірі 292 830,55 грн.

Разом з тим, 01.06.2017 між ТОВ Форест Енерджи , як виконавцем, та ТОВ УКРТЕПЛО КИЇВ , як замовником, був укладений договір про надання послуг по організації перевезення вантажу № 0006/2017-п (далі - договір 2), за умовами пункту 1.1 якого сторони погодили, що виконавець від свого імені та за рахунок замовника зобов`язаний виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу замовника автомобільним транспортом у міському, приміському й міжміському сполученні.

Згідно пункту 4.1 договору 2 замовник здійснює оплату наданих виконавцем послуг по організації перевезення вантажу на підставі рахунку-фактури виконавця або підписаного сторонами акту про виконання послуг по організації перевезення вантажу протягом 2 (двох банківських) днів з дня підписання замовником акту про виконання послуг, якщо інші умови не вказані в договорі-заявці, яка є невід`ємною частиною договору.

На виконання укладеного договору 2 на підставі заявок та повідомлень відповідача згідно актів наданих послуг позивачем були надані послуги з організації перевезень на загальну суму 86 432,15 грн.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, зазначає, що станом на 07.02.2018 вказана грошова сума не є погашеною в повному обсязі відповідачем, а згідно акту звіряння взаємних розрахунків № 00071 від 15.03.2018 заборгованість Укртепло становить 86 432,00 грн. Оскільки, відповідач порушив строки виконання договірного обов`язку з оплати наданих послуг, Товариство нарахувало та заявило до стягнення в межах даного позову 336 716,75 грн пені та інфляційної складової боргу в розмірі 8 455,24 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір 1 за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, умовами укладеного договору сторонами був погоджений обов`язок відповідача здійснювати оплату прийнятого товару протягом 5 робочих днів.

Водночас, відповідачем до матеріалів справи не надано належних доказів повної оплати прийнятого природного газу.

Натомість у матеріалах справи наявний акт звірки № 00070 від 15.03.2018 складений та підписаний представниками обох сторін, з якого вбачається, що за спірний період заборгованість Укртепло перед Товариством за договором 1 становить 3 080 962,40 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з положеннями статей 78, 79 ГПК кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 3 080 962,40 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 123 954,76 грн пені згідно договору 1, суд відзначає наступне.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно пункту 8.2 договору 1 сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не вчасно оплаченої партії товару за кожен день такої прострочки.

Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (пункту 2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми пені суд зазначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 519 784,40 грн.

Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення на заборгованість за договором 1 суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

За перерахунком суду до стягнення з відповідача належить 292 830,55 грн інфляційних втрат на заборгованість за договором 1.

Укладений між сторонами договір 2 за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (частина 1 статті 903 ЦК України).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи відповідачем не здійснено оплату за надані послуги, що також підтверджується наявним в матеріалах справи актом звіряння взаємних розрахунків від 15.03.2018.

При цьому, суд відзначає, якщо у договорі 2 сторони визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права у вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 08.04.2014 у справі №911/27/25/13-г.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 86 432,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми пені, керуючись вищевказаними нормами чинного законодавства та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 457 306,51 грн пені, а тому вказана вимога підлягає частковому задоволенню.

Дотримуючись приписів статті 625 ЦК України, судом перевірений розрахунок інфляційної складової боргу за договором 2 та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 8 455,24 грн вказаної компенсаційної плати.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню частково згідно розрахунку суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕПЛО КИЇВ" про стягнення 4 929 351,70 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕПЛО КИЇВ" (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24; ідентифікаційний код 38727744) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" (03190, місто Київ, вулиця Саратовська, будинок 37, офіс 5; ідентифікаційний код 41262250) 3 167 394,40 грн (три мільйони сто шістдесят сім тисяч триста дев`яносто чотири гривні 40 копійок) основного боргу, 677 090,91 грн (шістсот сімдесят сім тисяч дев`яносто гривень 91 копійку) пені, інфляційні втрати у розмірі 301 285,79 грн (триста одну тисячу двісті вісімдесят п`ять гривень 79 копійок) та 62 186,57 грн (шістдесят дві тисячі сто вісімдесят шість гривень 57 копійок) судового збору.

3. У іншій частині в позові відмовити .

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 07.08.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ