Рішення

від 08.08.2019 по справі 910/7487/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2019Справа № 910/7487/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровитель" (м. Київ)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Адамант" (м. Київ)

Про стягнення 56.613,30 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Покровитель" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Адамант" про стягнення 56.613,30 грн., з яких: 31.252,00 грн. основного боргу, 1.569,45 грн. 3% річних, 6.231,65 грн. інфляційних втрат, 17.560,20 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов Договору № 01112016 від 01.11.16. про надання послуг з охорони та здійснення перепусткового режиму в частині оплати наданих позивачем послуг.

При цьому судом враховано, що за приписами ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 ст. 29 ГПК України).

Обставин, визначених статтею 30 ГПК України судом не встановлено.

Згідно з ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Положеннями пункту 1.1 Договору сторони погодили, що послуги надаються на території будівельного майданчика за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 53.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.19. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/5753/18, ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановив учасникам судового процесу строки на подання відзиву, заперечень на відзив, додаткових письмових пояснень, клопотань, заяв.

Відповідачем письмового відзиву на позов не подано, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надано.

При цьому судом встановлено, що відповідачу ухвалу суду про відкриття провадження в даній справі направлену на адресу, визначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вручено 25.06.19. що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103050838122.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910/7487.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.11.16. між позивачем (далі - Охорона) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 01112016 про надання про надання послуг з охорони та здійснення перепусткового режиму (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Охорона бере на себе зобов`язання забезпечити охорону приміщення (приміщень) на території будівельного майданчика за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 53 (далі - Об`єкт), за що одержує грошову винагороду.

Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 11.1 з 02.11.16. і діє до 02.11.17. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору жодна зі сторін не вимагатиме його припинення, Договір вважається поновленим на цих же умовах ще на один рік. Вказана процедура пролонгації повторюється у кожному випадку закінчення строку дії Догоовру.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості за Договором в сумі 31.252,00 грн. по оплаті наданих послуг.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Вартість наданих Охороною послуг становить 17.250,00 грн. за календарний місяць з ПДВ (п. 2.3 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 31.07.17. до Договору в пункт 2.1 внесено зміни та встановлено, що вартість послуг становить 15.626,00 грн. за місяць з ПДВ.

Згідно з пунктом 2.4 Договору в кінці місяця, а також по закінченню терміну дії Договору сторонами підписується Акт наданих послу, який засвідчує виконання Договору.

У відповідності до наявних в матеріалах справи підписаних сторонами та скріплених їх печатками актів надання послуг: № 88 від 31.08.17., № 101 від 30.09.17., позивачем відповідачу надано за Договором послуг на суму 31.252,00 грн.

Вказані акти підписані відповідачем без зауважень чи заперечень.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем акти надання послуг є належним доказом надання послуг відповідачу за Договором.

Крім вказаного, між сторонами підписано та скріплено печатками Акт звіряння за період вересень 2017-вересень 2019 року по Договору, з якого вбачається наявність у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 31.252,00 грн.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.3 Договору закріплено обов`язок Замовника здійснювати оплату за послуги не пізніше 05 числа наступного місяця.

Акти за серпень, вересень 2017 року відповідачем оплачені не були.

Позивач звертався до відповідача з претензіями від 19.10.17. та 13.12.18. щодо оплати послуг, наданих за Договором, однак, за твердженням позивача відповіді на такі претензії він не отримав, грошові кошти відповідач Охороні не сплатив.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі 31.252,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 1.569,45 грн. 3% річних, 6.231,65 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок з врахуванням того, що прострочення по кожному платежу наступає з шостого числа наступного місяця, та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 5604,32 грн. інфляційних втрат та 1556,60 грн. 3% річних.

Інфляційні втрати в сумі 627,33 грн. та 3% річних в сумі 12,85 грн. нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 17.560,20 грн. пені, суд відзначає викладене далі.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної (неповної) сплати Замовником вартості послуг охорони, Замовник зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день прострочки платежу.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши власний перерахунок судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 17.386,81 грн. Пеню в сумі 173,39 грн. нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Адамант" (89600, Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Штефана Августина, б. 12/1; ідентифікаційний код 36972558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровитель" (02141, м. Київ, вул. С.Крушельницької, б. 1/5, квартира 2; ідентифікаційний код 32958202) 31.252 (тридцять одну тисячу двісті п`ятдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу, 5.604 (п`ять тисяч шістсот чотири) грн. 32 коп. інфляційних втрат, 1.556 (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят шість) грн. 60 коп. 3% річних, 17.386 (сімнадцять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 81 коп. пені, 1.893 (одну тисячу вісімсот дев`яносто три) грн. 39 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко