Рішення

від 09.08.2019 по справі 910/5708/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.08.2019Справа № 910/5708/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦВУЗАВТОМАТИКА"

до Фізичної особи-підприємця Дяченка Михайла Владиславовича

про стягнення 717 959,16 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦВУЗАВТОМАТИКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Дяченка Михайла Владиславовича про стягнення 717 959,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 04/170228-1 від 28.02.2017 в зв`язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача суму у розмірі 717 959,16 грн., яка складається з: 91 363,00 грн. - основний борг, 4 971,00 грн. - 3 % річних, 604 823,06 грн. - пеня, 16 802,10 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦВУЗАВТОМАТИКА" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

20.05.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5708/19, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 12.06.2019.

В судовому засіданні 12.06.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/5708/19 до судового розгляду по суті на 09.07.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

21.06.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. Також, у своєму клопотанні позивач просить суд долучити до матеріалів справи копію видаткової накладної №1694/17 від 03.03.2017. Враховуючи те, що до позовної заяви було додано копію вказаної накладної, вказана накладна не є новим доказом, суд долучив видаткову накладну №1694/17 від 03.03.2017 до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2019 у зв`язку із перебуванням судді Гулевець О.В. у відпустці, розгляд справи № 910/5708/19 по суті призначено на 30.07.2019.

Представник позивача у судове засідання 30.07.2019 не з`явився, проте позивачем заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання 26.06.2019 не з`явився, відзиву на позов не надав.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалами суду від 23.05.2019, 12.06.2019, 09.07.2019 направленими на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також, у відповідності до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду від 23.05.2019, від 12.06.2019 повернуті на адресу суду поштовим відділенням у зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання.

Станом на дату розгляду справи повідомлення про вручення відповідачу ухвали від 09.07.2019 до суду не повернулось. Відповідно до відомостей з офіційного веб-сайту Укрпошта, 09.03.2018 поштове повідомлення №013046140455 не було вручене під час доставки, про що вказано: "відправлення не вручене під час доставки: інші причини".

Відповідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

За змістом пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду від 23.05.2019, 12.06.2019, 09.07.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

При цьому, суд зазначає, що не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії ухвали про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням відповідачем, зумовлене суб`єктивною поведінкою відповідача щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦВУЗАВТОМАТИКА" (постачальник) та Фізичної особи-підприємця Дяченком Михайлом Владиславовичем (покупець) укладений договір поставки №04/170228-1 (далі - договір) відповідно до якого постачальник взяв на себе обов`язок поставити товар покупецю за цінами, в асортименті та в кількості, які узгоджуються сторонами в Специфікації (Додаток №1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною), рахунках - фактурах і накладних, а покупець зобов`язаний прийняти поставлений товар та оплатити його вартість на умовах, та в строки визначені даним договором.

В пункті 2.5. договору сторони погодили, що строк поставки товару становить 20 робочих днів та відраховується з дати зарахування попередньої оплати (першого платежу) на поточний рахунок постачальника.

Датою передачі товару вважається дата його отримання покупцем на складі постачальника за відповідною накладною (п. 2.3. договору).

Ціни на товари вказуються в Специфікації, рахунках - фактурах та накладних (п. 4.2. договору).

Специфікацією (додаток №1 до договору) сторони погодили, що позивач поставляє відповідачу наступний товар: ноутбук Apple Al707 MacBook Pro MLH42UA загальною вартістю 96 363,00 грн.

У відповідності доті. 4.3. договору оплата проводиться покупцем на підставі рахунку-фактури в наступному порядку:

покупець перераховує постачальнику передоплатою перший платіж у розмірі 10000,00 грн. протягом п`яти банківських днів з моменту підписання договору (п. 4.3.1.);

подальший розрахунок покупець здійснює частинами протягом 10 календарних місяців з моменту укладання даного договору (п. 4.3.2.);

У випадку зростання курсу продажу долару США на Міжбанківській валютній біржі (при закритті відповідного торгового дня згідно даних ресурсу http://minfin.com.ua/currency/mb), далі - Курс, на дату здійснення покупцем платежів відповідно до п. 4.3.2, по відношенню до узгодженого сторонами курсу (27.06 грн. за 1 долар США станом на 27.02.2017), несплачена на момент настання такого зростання частина ціни на товар підлягає коригуванню пропорційно змінам, що відбулися, з подальшим коригуванням податкового та бухгалтерського обліку. Постачальник виставляє покупцю рахунок на доплату, що є обов`язковим для оплати покупцем протягом 2 (двох) банківських днів з моменту його виставлення. Сторони зобов`язані укласти додаткову угоду про перерахунок ціни товару (п. 4.3.2.);

Відповідно до п. 5.2. договору, у разі порушення покупцем термінів оплати за договором він сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, що не звільняє покупця від виконання основного зобов`язання.

Пунктом 8.1. даного договору встановлено, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2017 року та в будь - якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (Apple Al707 MacBook Pro MLH42UA) загальною вартістю 96 363,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1694/17 від 03.03.2017.

Оскільки відповідач оплати вартості поставленого товару не здійснив, позивач 14.06.2017 звернувся до відповідача із претензією №49 від 12.06.2017 про оплату поставленого товару.

Листом від 29.06.2017 відпвоідач підтвердив про відсутність здійснення ним попередньої оплати та зобов`язався вносити оплату за договором рівними частинами по 12727,16 грн. протягом шести місяців починаючи з 01.07.2017 щомісячно до 30 числа поточного місяця.

В обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань здійснив часткову оплату у 5000,00 грн., що підтверджується квитанцією №12874803 від 29.06.2017 (призначення платежу: оплата за товар (ноутбук)), у зв`язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 91363,00 грн. (96363,00 грн. - 5000,00 грн.).

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем за період з 01.07.2018 по 24.04.2019 нараховані 3% річних у сумі 4971,00 грн., пеня у сумі 604823,06 грн. та інфляційне збільшення боргу у сумі 16802,10 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як підтверджено наявною в матеріалах справи видатковою накладною №1694/17 від 03.03.2017 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 96363,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань оплату поставленого позивачем товару не здійснив, у зв`язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем становить 91363,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором у сумі 91363,00 грн., доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 91363,00 грн.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем за період з 01.07.2018 по 24.04.2019 нараховані 3% річних у сумі 4971,00 грн., пеня у сумі 604823,06 грн. та інфляційне збільшення боргу у сумі 16802,10 грн.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений позивачем товар передбачена у п. 5.2. договору, відповідно до якого у разі порушення відповідачем термінів оплати за договором він сплачує позивачу пеню у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Нарахування пені здійснено позивачем за загальний період з 01.07.2017 по 24.04.2019.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

За змістом пункту 5.2. договору, вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов`язань встановленням відповідальності у вигляді пені, не узгодили іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховується пеня.

Позивачем, в порушення приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, нараховано пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

За таких обставин, оскільки сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України), то визначений позивачем період нарахування пені обмежується шестимісячним строком, а тому нарахування пені мало здійснюватись за період з 11.03.2017 (останній день виконання зобов`язань за умовами п. 4.3.2. договору - 10.03.2017) по 10.09.2017.

Оскільки позивач здійснює нарахування з 01.07.2017, то у межах визначеного позивачем періоду, періодом нарахування пені є період: з 01.07.2017 по 10.09.2017.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій перевищує розмір, встановлений статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що нарахування пені має бути здійснено з 01.07.2017 по 10.09.2017 у розмірі визначеному статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сума пені у розмірі 4505,57 грн., у зв`язку із чим вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Розрахунок нараховані 3% річних у сумі 4971,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 16802,10 грн. є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦВУЗАВТОМАТИКА" до Фізичної особи-підприємця Дяченка Михайла Владиславовича в частині стягнення заборгованості у розмірі 91363,00 грн., пені у сумі 4505,57 грн., 3% річних у сумі 4971,00 грн. та інфляційних втрат у сумі 16802,10 грн.

Позивач заявлено про стягнення витрат на правову допомогу у сумі 16850,00 грн. (у редакції позовної заяви після усунення недоліків).

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: витяг з угоди про надання правової допомоги №01-12/2017 від 01.12.2017; копії ордеру серії ХВ №000049 на надання правової допомоги від 01.12.2017 виданий на підставі договору про надання правової допомоги; акт виконаних робіт від 17.04.2019 та платіжне доручення №118 від 17.04.2019. про сплату витрат на правову допомогу.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінивши надані позивачем докази витрат на правову допомогу, судом встановлено, що згідно із актом виконаних робіт від 17.04.2019 та платіжним дорученням №118 від 17.04.2019 підтверджуються витрати на правову допомогу лише у розмірі 8000,00 грн.

Позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі на суму 8000,00 грн.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, оскільки у позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 1310,85 грн.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дяченка Михайла Владиславовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦВУЗАВТОМАТИКА" (61052, Харківська обл., місто Харків, ВУЛИЦЯ ПОЛТАВСЬКИЙ ШЛЯХ, будинок 4, ідентифікаційний код 05837085) заборгованість у розмірі 91363,00 грн., пеню у сумі 4505,57 грн., 3% річних у сумі 4971,00 грн., інфляційні втрати у сумі 16802,10 грн., судовий збір у розмірі 1764,63 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 1310,85 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 09.08.2019 .

Суддя О.В. Гулевець