Рішення

від 09.08.2019 по справі 152/695/19

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/695/19

2/152/305/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 серпня 2019 року м. Шаргород

Cправа №152/695/19

Провадження №2/152/305/19

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області - про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням,

встановив:

І. Стислий виклад позицій позивача, відповідача, третьої особи

1. Виклад позиції позивача.

05.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шаргородського районного суду з вказаною позовною заявою, в якій просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача судові витрати в сумі 768,40 грн. по сплаті судового збору та 1100 грн. за надання їй професійної правничої допомоги .

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що вона, відповідно до договору дарування жилого будинку від 10.03.1992 року, є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

У зазначеному будинку, окрім неї, зареєстровані її син ОСОБА_3 , та брат - відповідач ОСОБА_2 , котрий з 2013 року у будинку не проживає взагалі, переїхавши до власної квартири, що розташована у АДРЕСА_2 .

З часу вибуття відповідача з належного їй будинку минуло понад п`ять років, останній добровільно з реєстраційного обліку не знімається, не пояснюючи причин, що обмежує її права як власника будинку, оскільки створює незручності та перешкоди у використанні власного будинку, а також на отримання відповідних соціальних виплат - субсидії, соціальної допомоги.

Вважає, що відповідач втратив право користування житлом у належному їй будинку, так як ніяких відносин вона з ним не підтримує.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, посилаючись на ті самі обставини, просить визнати її брата ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у належному їй житловому будинку АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 пояснила суду, що в дар від матері за договором дарування від 10.03.1992 року отримала житловий будинок за АДРЕСА_1 . Вона є єдиним власником будинку. Відповідач ОСОБА_2 не є членом її сім`ї. Її права власника порушуються відповідачем, який добровільно не знімається з реєстраційного обліку у належному їй будинку. Починаючи з 2013 року відповідач взагалі не проживає у належному їй будинку, так як придбав собі квартиру у АДРЕСА_2 . Після смерті матері ОСОБА_4 він перестав з нею спілкуватися, не відповідає на телефонні дзвінки, уникає зустрічей, при випадкових зустрічах не бажає спілкуватися, не звертає уваги на її запрошення відвідати її. На даний час, як їй відомо, відповідач знаходиться на заробітках, коли приїздить, то проживає у своїй квартирі протягом короткого проміжку часу, після чого знову виїздить на роботи. Вона зверталася до відповідача з листом з приводу добровільного зняття з реєстраційного обліку, але лист повернуто поштою, так як ОСОБА_2 відсутній за фактичним місцем проживання. Перебування відповідача на реєстраційному обліку у належному їй будинку приводить до того, що вона оплачує комунальні послуги у збільшеному розмірі, не може оформити субсидію, чим порушуються її права розпорядження власністю на власний розсуд.

2. Виклад позиції відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом подати відзив на позов ОСОБА_1 і відзиву на позов із викладенням своїх заперечень, відповідно до норм діючого ЦПК України, до суду не подавав, не дивлячись на пропозицію суду, викладену в ухвалі від 13.06.2019 року (а.с.27-28), а також, не подавав заяв про визнання ним позовних вимог ОСОБА_1

3. Виклад позиції третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області

30.07.2019 року від представника третьої особи Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області - сільського голови Мудрика В.В. (а.с.55), надійшла заява, у якій останній просить розгляд справи проводити без участі представника Рахнівсько-Лісової сільської ради, щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечень не має (а.с.54).

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача.

1. Позивач ОСОБА_1 заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи, не має.

2. Відповідач ОСОБА_2 заяв та клопотань, пов`язаних із розглядом справи, до суду не подавав.

3. Представник третьої особи Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області - сільський голова Мудрик В.В. (а.с.55) подав до суду заяву про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області - про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, без участі представника сільської ради (а.с.54).

ІІІ. Процесуальні дії у справі

1. Відповідно до ухвали судді від 13.06.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області - про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено перше судове засідання на 11.07.2019 року (а.с.27-28).

2. 11.07.2019 року відкладено розгляд справи на 25.07.2019 року у зв`язку із неприбуттям відповідача ОСОБА_2 , прийнято рішення про визначення другого та третього судового засідань для розгляду справи по суті та здійснення виклику відповідача, крім виклику відповідно до ч.7 ст.128 ЦПК України, шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.41).

Виклик відповідача в судове засідання на 25.07.2019 року та на 09.08.2019 року здійснено через розміщення оголошення на веб-порталі Судова влада України (а.с.44, 53).

3. 09.08.2019 року судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області і про ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів (а.с.84-85).

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, які регулюють питання власності, питання набуття і втрати права на користування житловим приміщенням.

Судом встановлено наступні фактичні обставини, що підтверджуються доказами.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору дарування жилого будинку від 10.03.1992 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Рахнянської сільської Ради народних депутатів Вінницької області Собко І.М. та зареєстрованого в реєстрі за №78, є власником житлового будинку за АДРЕСА_1 з АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 є єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.9), технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок (а.с.10-11).

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою позивача, тобто в будинку АДРЕСА_1 , але не проживає з 2013 року.

Вказаний факт підтверджується довідкою виконкому Рахнівсько-Лісової сільської ради за №1602 від 22.05.2019 року про зареєстрованих у житловому будинку осіб (а.с.12); довідкою виконкому Рахнівсько-Лісової сільської ради від 15.05.2019 року за №1552 про те, що ОСОБА_2 зареєстрований у АДРЕСА_1 , але за даною адресою приблизно п`ять років фактично не проживає (а.с.13); актом від 15.05.2019 року, складеним депутатом Рахнівсько-Лісової сільської ради Капустіною О.Д. в присутності сусідів ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , з якого вбачається, що брат позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 , але фактично не проживає приблизно п`ять років (а.с.14).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , який зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 , в ньому не проживає з 2013 року, не є членом сім`ї позивача, тому втратив право на користування житловим приміщенням у вказаному будинку.

Перебування відповідача ОСОБА_2 на реєстраційному обліку в будинку АДРЕСА_1 , перешкоджає ОСОБА_1 у здійсненні прав власника будинку щодо користування та розпоряджання ним на власний розсуд.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо власності, набуття і втрати права на користування житловим приміщенням, регулюються Конституцією України, ЦК України, ЦПК України.

Так, згідно із ст.ст.41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

У відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Так, за правилами ст.7 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою .

Статтями 29, 316, 317, 318, 319, 321, 328, 346, 347, 379, 380, 383, 386, 391 ЦК України встановлено загальні положення про право власності, право власності на житло, порядок його набуття та припинення права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом (ч.2 ст.318 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч.ч.1, 2, 3 ст.319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України).

Згідно із ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника (ч.1 ст.346 ЦК України).

Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняються з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру (ст.347 ЦК України).

Ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції і є частиною національного законодавства України, встановлено право на вільне володіння майном. Відповідно до вказаної статті Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст.379 ЦК України).

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст.380 ЦК України).

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ст.383 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Одним із способів захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, відповідно до вимог ст.391 ЦК України, є те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до ст.16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Тобто, за змістом ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 150 ЖК України встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди .

Статтею 155 ЖК України встановлено, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно зі ст.ст.71, 72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

VІ. Висновки суду

Аналіз наведених норм цивільного та житлового законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме, шляхом заявлення вимоги про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Враховуючи перевірені у судовому засіданні докази, суд вважає, достовірно встановленими лише ті факти та обставини , які підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, проаналізованими судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позивачем надано суду належні та допустимі докази того, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у належному позивачу будинку з 2013 року, не приймав та не приймає участі в його утриманні, не має права власності чи права на користування житловим приміщенням у вказаному будинку, не є членом сім`ї позивача, і, крім того, зареєстрований в будинку позивача, чим перешкоджає ОСОБА_1 у здійсненні прав власника будинку щодо користування та розпоряджання ним на власний розсуд.

При цьому, суд констатує той факт, що відповідач не був позбавлений можливості та права подавати докази та доводити перед судом їх переконливість, проте, в судові засідання не з`явився тричі, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, пропозицію суду надати відзив на позовну заяву ОСОБА_1 - проігнорував, не довівши, таким чином, належними та допустимими доказами права користування житловим приміщенням і наявність підстав для перебування на реєстраційному обліку у будинку АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що усі обставини, які становлять предмет доказування, мають бути підтверджені визначеними у ч.2 ст.76 ЦПК України засобами доказування, суд вважає достовірно встановленими ті факти та обставини, які визнаються сторонами та підтверджуються доказами. Зокрема, що, позивач є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10.03.1992 року; що позивач набула права власності на вказаний будинок на передбачених цивільним законодавством підставах; що право власності позивача на вказаний будинок не оспорене в передбаченому законодавством порядку; що відповідач не є членом сім`ї позивача, втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 ; що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 виник спір з приводу чинення останнім перешкод у користуванні та розпоряджанні ОСОБА_1 її власністю внаслідок не зняття у добровільному порядку з реєстраційного обліку у вказаному будинку.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в будинку за АДРЕСА_1 , підлягає задоволенню, оскільки права позивача порушені відповідачем.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то, відповідно до ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн. (а.с.1).

Крім того , до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.2 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем додано до позову договір про надання професійної правничої допомоги від 16.05.2019 року, укладений між нею та адвокатом Лиськом В.П. (а.с.16); Витяг з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.17); розрахунок суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 28.05.2019 року, що полягає у наданні адвокатом консультації щодо характеру спірних правовідносин протягом 15 хв., у вивченні та правовому аналізі протягом 15 хвилин матеріалів, складанні пропозиції адресованої ОСОБА_2 для досудового врегулювання спору протягом 15 хв., у складанні позовної заяви протягом 2 годин, що становить, в цілому 1100 грн. (а.с.22); квитанцію до прибуткового касового ордера №35 від 28.05.2019 року про оплату послуг адвоката Лиська В.П. в сумі 1100 грн. ОСОБА_1 (а.с.23), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_7 та копію посвідчення адвоката (а.с.49).

Таким чином, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на надання правничої допомоги в сумі 1100 грн., оскільки розмір витрат встановлений згідно з умовами угоди про надання професійної правничої допомоги і є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Крім того, витрати на надання професійної правничої допомоги фактично понесені позивачем і документально підтверджені.

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, ст.273, 280-283 ЦПК України, на підставі ст.ст.41, 55 Конституції України, ст.ст.16, 29, 316, 317, 318, 319, 321, 328, 346, 347, 379, 380, 383, 386, 391 ЦК України, ст.ст.71, 72, 150, 155 ЖК України, ст.7 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Рахнівсько-Лісової сільської ради Шаргородського району Вінницької області - про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1100 (одна тисяча сто) гривень.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Відповідачу, який не з`явився в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст.272 ЦПК України (ст.283 ЦПК України).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ст.284 ЦПК України).

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі (ч.1 ст.285 ЦПК України).

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Рахни Шаргородського району Вінницької області, жителька АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України - НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ;

- відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , дані паспорта громадянина України та реєстраційний номер облікової картки платника податків - не відомі;

- третя особа - Рахнівсько-Лісова сільська рада Шаргородського району Вінницької області, місцезнаходження: вул. Макаренка, буд.26, с. Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області, код ЄДРПОУ - 04325727.

Повне заочне рішення складено та проголошено 09.08.2019 року.

Суддя: