Рішення

від 07.08.2019 по справі 1.380.2019.000972

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000972

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Іванського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю В-інтер груп до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

до суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю В-інтер груп код ЄДРПОУ 41077970, місцезнаходження: 79034, м. Львів, вул. Луганська, 3 (далі - позивач; ТзОВ В-інтер Груп ) до Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 39462700, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 (далі - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020561308, №0020551308, №0020591414, №0020601414, №0020541414, №0020521414.

Ухвалою від 05.03.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 08.07.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Посилання відповідача на наявність зареєстрованого в ЄРДР кримінального провадження щодо ТзОВ Остерс є необґрунтованим, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства. Відповідач передчасно прийняв оскаржені податкові повідомлення-рішення, оскільки вони винесені на підставі акта про результати документальної планової виїзної перевірки №2724/13-01-14-14/41077970 від 19.11.2018, висновки якого, на думку позивача, ґрунтуються на неправильно застосованих нормах права, а відтак прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що всупереч вимогам п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України (далі - ПК України), незважаючи на вручення листи-вимоги про надання документів, що підтверджують транспортування товарів від ТзОВ Остерс до позивача, до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують транспортування товару (будівельних матеріалів, інструментів, портландцементу). На цій підставі у зв`язку з відсутністю документів, відповідач зробив висновок про неможливість підтвердження реальності придбання товарів ТзОВ В-інтер груп у ТзОВ Остерс . На обґрунтування позиції відповідач вказав, що у контрагента ТзОВ Остерс відсутні власні основні засоби та власне нерухоме майно, згідно з архівом електронної звітності не встановлено придбання ТзОВ Остерс послуг оренди складських приміщень, транспортних засобів, складського обладнання, вантажно-розвантажувальної техніки, а також послуг зберігання ТМЦ, вантажно-розвантажувальних робіт, транспортування, що ставить під сумнів реальність господарських операцій ТзОВ Остерс із контрагентами.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав, що реальність правовідносин позивача з контрагентами, зазначених в акті перевірки, підтверджуються договорами, укладеними належним чином та у відповідній формі, наявністю первинної документації за господарськими операціями з контрагентами, рухом активів в процесі здійснення господарських операцій. Крім цього, заперечив проти тверджень відповідача щодо відсутності у ТзОВ Остерс власних основних засобів та власного нерухомого майна, складських приміщень, техніки, оскільки це не доводить обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акта перевірки позивача. Вказав, що відсутність товарно-транспортних накладних не може бути самостійною підставою для того, щоб вважати господарську операцію такою, що не відбулася.

Відповідач подала заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що до матеріалів справи позивач не додав: заявок, рахунків-фактур, замовлень, доказів щодо відрядження працівників ТзОВ В-інтер груп у м. Київ для отримання ТМЦ, доказів щодо транспортування товару, доказів проведення оплати за товар, складського зберігання. У зв`язку з цим, вважає, що позивач порушив вимоги законодавства, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з направленнями на перевірку від 23.10.2018 №9964, 9965, 9967, 9968, 9969, виданих Головним управлінням ДФС у Львівській області, проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ В-інтер груп (ЄДРПОУ 41077970) з питань дотримання податкового законодавства за період з 12.01.2017 по 30.06.2018 валютного та іншого законодавства за період з 12.01.2017 по 30.06.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 12.01.2017 по 30.06.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки №2724/13-01-14-14/41077970 від 19.11.2018 (далі - акт перевірки). В акті перевірки вказано, що в процесі ведення господарської діяльності позивач допустив наступні порушення:

1) п.п.134.1.1 п.134 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 3 318 449 грн, в т.ч. за 2017 рік на 3 318 449 грн.;

2) п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України завищення суми податкового кредиту в розмірі 3 404 578 грн., що призвело до:

- завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (позитивне значення) (р.19) за період червень 2018 року в сумі 15674 грн.

- заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного ( податкового) періоду (р.18) на загальну суму 3 388 904 грн.;

3) п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.197 ПК України безпідставно завищено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за нереальними операціями та безпідставно виписаних податкових накладних на адресу ТзОВ Центрбудпостач на загальну суму 1 006 520 грн.;

4) п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України підприємство занизило податкове зобов`язання з податку на додану вартість у зв`язку з не нарахуванням податкових зобов`язань при реалізації товарів невстановленим особам на загальну суму 1 006 520 грн.;

5) п.85.2, п.85.4, п.85.5 ст.85, п.121.1 ст.121 ПК України, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі 510 грн.;

6) пп.168.1.1. пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.2 ст.171, п.176.2 ст.176 ПК України в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 9 800 грн.;

7) п.51.1 ст.51, п.176.2 б ст.176 ПК України розбіжності відображення сум доходів і ознак доходу в податкових розрахунках за формою 1 ДФ.

На підставі акта перевірки винесено:

- податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020591414 про завищення на суму 15674 грн. від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду;

- податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020601414 про застосування штрафних санкцій у сумі 510 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020561308 про застосування штрафних санкцій у сумі 510 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020521414 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 4 148 061,25 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020551308 про визначення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб на суму 14 575,00грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020561308 про завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду у сумі 15674 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України , у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України ).

Відповідно до підпункту 134.1.1 . пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень вказаного Кодексу . Базою оподаткування цим податком відповідно до пункту 135.1 . статті 135 ПК України є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 вказаного Кодексу з урахуванням положень вказаного Кодексу .

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 вказаного Кодексу , від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 вказаного Кодексу .

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 (далі - Положення № 290).

Відповідно до пунктів 5, 7 Положення № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Пунктом 21 Положення № 290 визначено, що дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України . Згідно з пунктом 44.1 вказаної статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 996-XIV).

Стаття 1 Закону України № 996-XIV дає визначення термінам:

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з цим, згідно абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 вказаного Кодексу.

Згідно з п. 201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Згідно з п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог вказаного Положення.

Пункт 2 вказаного Положення передбачає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Щодо фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТзОВ Остерс код ЄДРПОУ 41230281, суд встановив наступні обставини.

01.09.2017 позивач уклав з ТзОВ Остерс договір поставки, згідно з умовами якого Продавець (ТзОВ Остерс ) зобов`язується поставити Покупцеві товар, а Покупець (ТзОВ Інтер-Груп ) зобов`язується прийняти Товар і своєчасно здійснити його оплату (а.с. 135-138 Т.1).

На підтвердження реальності господарських відносин з ТзОВ Остерс позивач надав податкові накладні (а.с. 139 -250 Т.1, а.с.1 - 239 Т.2).

Вказані податкові накладні не мають жодних недоліків та порядок її заповнення відповідає чинному законодавству. Суми ПДВ за вказаними податковими накладними включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації з ПДВ, що сторонами не заперечується.

Позивач надав суду також видаткові накладні, згідно з якими ТзОВ Остерс передав позивачу товар на склад. (а.с. 240 Т.2 - а.с. 259 Т.3).

Факт оплати вартості поставленого товару підтверджується платіжними дорученнями: №122 від 12.09.2017, №289 від 05.10.2017, №151 від 18.09.2017, №207 від 22.09.2017, №249 від 28.09.2017, №86 від 04.09.2017, №100 від 07.09.2017, №287 від 04.10.2017, 3289 від 05.10.2017, №313 від 10.10.2017, №340 від 13.10.2017, №354 від 18.10.2017, №377 від 20.10.2017, №400 від 25.10.2017, №410 від 26.10.2017, №426 від 31.10.2017, №432 від 01.11.2017, №447 від 06.11.2017, №467 від 07.11.2017, №493 від 10.11.2017, №502 від 13.11.2017, №514 від 15.11.2017, №533 від 17.11.2013 (а.с 51-74 Т.4).

Позивач також подав вимогу від 01.09.2017 до ТзОВ Остерс щодо надсилання бланку замовлення товару з необхідними позиціями (асортименту) ТМЦ та бланк замовлення товару.

Суд встановив, що у позивача ведеться складський облік, що підтверджується книгою складського обліку запасів, в якій відображено факт отримання товару від ТзОВ Остерс на склад, розташований у АДРЕСА_1 .Львові, по вул. Персенківка АДРЕСА_2 .

В свою чергу, позивач мав фізичну можливість зберігати поставлений йому контрагентом товар в орендованих для цієї мети складських приміщеннях. Позивач орендував в ТзОВ Трентова ЛТД відповідно до: договору від 15.07.2017 офісне приміщення площею 14,6 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_3 ; договору оренди від 01.08.2017 складське приміщення площею 175 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_2 ; договору оренди №18/ВІГ.с від 01.01.2018 складське приміщення площею 175 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2 ; договору оренди №18/ВІГ.о від 01.01.2018 офісне приміщення площею 14,6 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_3 ; договору суборенди від 01.05.2018, укладеного з ТзОВ Будполімет , приміщення площею 2000кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_3 Шевченка АДРЕСА_4 327 (а.с 105-108, 110-118, 120-123, 125-128 Т.4). Фактична передача вказаних приміщень в оренду підтверджується також актами приймання - передачі (а.с.109,119, 124, 129 Т.4).

Суд також допитав свідка директора ТзОВ В-Інтер Груп ОСОБА_2 , який пояснив, що про діяльність ТзОВ Остерс дізнався з інформації в мережі Інтернет, особисте знайомство з директором контрагента відбулося в місті Києві. Підтвердив також ведення ТзОВ В-інтер груп складського обліку. Жодних сумнівів у добросовісності контрагента у свідка жодного разу не виникало. Свідок вказав, що видаткові накладні підписувалися ним особисто за адресою: АДРЕСА_5 70, при розвантаженні товару.

Позивач на підтвердження перебування директора ОСОБА_2 у м.Києві подав накази про відрядження №3-к від 04.09.2017, №6-к від 18.09.2017, №7-к від 03.10.2017, №8-к від 25.10.2017, №9-к від 01.11.2017, №10-к від 10.11.2017 (а.с. 99-104 Т.4).

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийнятих рішень посилається на те, що відповідно до даних інформаційних систем ТзОВ Остерс (ЄДРПОУ 41230281) перебуває на обліку в 2654 - ДПІ в Оболонському р-ні ГУ ДВС у м. Києві, основний вид діяльності - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, платник ПДВ із 01.07.2015, кількість працівників - 8 осіб, основними засобами на обліку не володіє.

За результатами проведеного аналізу даних ІС Податковий блок та даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що товари реалізовані ТзОВ Остерс на адресу ТзОВ В-інтер груп за період 01.09.2017 - 30.04.2018 придбані ТзОВ Остерс у наступних постачальників: ТзОВ КТ Україна (ЄДРПОУ 37682336), ТзОВ Дімекс (ЄДРПОУ 30475486), ТзОВ Ротмех (ЄДРПОУ 33928354) та інших.

З аналізу податкової інформації, наведеної в АІС Податковий блок , відповідач дійшов висновку, що у ТзОВ Остерс відсутня достатня кількість трудових ресурсів, матеріально-технічних та технологічних можливостей для здійснення будь-якої діяльності.

Суд критично оцінює такі доводи, оскільки відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Суд зауважує, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів у контрагентів і відносити понесені витрати на придбання товару та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі №820/4548/13-а, відповідно до якої твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Суд також відхиляє посилання відповідача на податкову інформацію щодо ТзОВ Остерс , яка міститься в АІС Податковий блок , зокрема, на підставі якої відповідач зробив висновок про нереальність господарських операцій.

Суд бере до уваги те, що при складенні податкової інформації податковий орган не мав жодних первинних документів щодо здійснення фінансово - господарських відносин між позивачем та його контрагентом. При цьому, використання податковим органом при складанні податкової інформації звірки даних із внутрішніх баз даних ДФС України не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентом.

Щодо аргументів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних як доказів, необхідних для обґрунтування реальності господарських операцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 30.09.2014 № 987, Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99, втратила чинність 01.01.2015. Натомість, останнім внесено зміни до п. 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. Оновленою нормою передбачено, що повноваження на здійснення господарської операції особи, котра в інтересах юридичної або фізичної особи-підприємця отримує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджують відповідно до законодавства. Їх може бути підтверджено письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо. Таким чином, за наявності інших первинних документів відсутність довіреності не може заперечувати такої господарської операції.

Крім цього, відповідно до п.п. 11.1, п.11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 , основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до вказаних Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до вказаних Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажо-відправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Водночас, суд звертає увагу, що зазначені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку для платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. З урахуванням наведеного, слідує висновок, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, яку суд враховує при прийнятті рішення.

Суд також враховує, що згідно з показами свідка директора позивача ОСОБА_2 , контрагент ТзОВ Остерс не здійснювало транспортування товару до ТзОВ В-Інтер Груп , оскільки поставка товару покупцю (ТзОВ В-Інтер Груп ) здійснювалася шляхом самовивозу. Крім цього, в договорі поставки від 01.09.2017, укладеним між позивачем та ТзОВ Остерс не передбачено, що останній здійснює поставку придбаного товару шляхом транспортування покупцю (ТзОВ В-Інтер Груп ).

Щодо посилання відповідача на наявність кримінального провадження №32018090000000042 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 27, ч.3 ст.212, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України (ухвала Івано-Франківського міського суду від 27.09.2018 у справі №344/15217/18), суд зазначає наступне.

У вказаній ухвалі зазначено, що ряд невстановлених слідством осіб створивши (придбавши) ряд СГД, в тому числі ТзОВ Остерс , без наміру здійснювати законну господарську діяльність, впродовж 2016-2018 років вчинили пособництво в ухиленні від сплати податків підприємствам реального сектору економіки.

Суд зазначає, що сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом відсутності реального здійснення господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а, яку суд враховує при прийнятті рішення.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що господарські операції ТзОВ В-інтер груп та ТзОВ Остерс не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) надання робіт та послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, якщо платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТзОВ Остерс є виключно чи переважно формування податкових зобов`язань на адресу контрагентів в тому числі позивача. Суд, надаючи оцінку таким доводам відповідача зазначає наступне.

Відповідно до понятійного апарату ПК України:

- розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп. 14.1.231 статті 14 ПК України).

Відповідач не надав суду належних і достатніх доказів того, що позивачу було відомо або повинно було бути відомо про податкові порушення, допущені контрагентом, і у зв`язку із цим ним не проявлено належної обачності при виборі контрагента. Доказів наявності фактів взаємозалежності або узгодженості дій позивача і його контрагента , а також застосування платником схеми розрахунків, яка свідчать про повернення грошових коштів платнику або особам, які мають до нього відношення, відповідач не надав.

Таким чином, при виборі контрагента, який постачав товарно-матеріальні цінності, позивач проявив належну обачність. В свою чергу, відповідач не надав належних і достатніх доказів, які дозволяють зробити висновок про безпідставність одержаної податкової вигоди за взаємовідносинами позивача із ТзОВ Остерс .

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що ТзОВ Остерс не мало достатньої кількості працівників і відповідного технічного забезпечення, а відповідно, не мало і реальної можливості реалізовувати товарно-матеріальні цінності, оскільки всупереч вимогам ст.83 ПК України не доведено використання контрагентом основних і транспортних засобів на інших підставах, зокрема на праві оренди, а також того, що ним не залучалися працівники на підставі цивільно-правових договорів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про наявність у ТзОВ Остерс розумної економічної причини (ділової мети) для формування податкових зобов`язань позивачу.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що платник не знаходиться за місцезнаходженням, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановив суд, на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача було належним чином зареєстроване як юридична особа та платник ПДВ. Доказів відсутності статусу платника податку на додану вартість у ТзОВ Остерс чи анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість у ТзОВ Остерс з боку відповідача не надано.

Крім вказаного, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обізнаності позивача про неправомірну, на його думку, діяльність контрагента, та доказів про пряму чи опосередковану причетність до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди. В разі наявності у податкового органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до вказаної особи.

Відповідно до положень ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил введення податкового обліку. Вказана відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Суд зазначає, що порушення допущені одним платником податків у відображені в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідні договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) передані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що на момент укладення договору з контрагентом, позивач проявив належну обачність.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ Остерс .

Щодо фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТзОВ Центрбудпостач код ЄДРПОУ 36848366 суд встановив наступні обставини.

16.10.2017 між позивачем (Постачальник) та ТзОВ Центрбудпостач (Покупець) укладено договір поставки згідно з умов якого, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію, а Покупець зобов`язується прийняти і сплатити його за умовами даного договору (а.с. 83-84 Т.1).

На підтвердження реальності господарських відносин з ТзОВ Центрбудпостач позивач надав суду копії видаткових накладних з ТзОВ Інтер-Груп на ТзОВ Центрбудпостач (а.с. 85 - а.с. 104 Т.1).

Крім цього, позивач надав суду відповідні податкові накладні (а.с. 105 - а.с. 133 Т.1). Вказані податкові накладні не мають жодних недоліків та порядок її заповнення відповідає чинному законодавству. Суми ПДВ за вказаними податковими накладними включені позивачем в податковий кредит відповідного періоду та відповідають даним податкової декларації з ПДВ, що сторонами не заперечується.

Позивач на підтвердження отримання оплати за договором надав оборотно-сальдову відомість по рахунку 361 (контрагент ТзОВ Центрбудпостач ).

Суд встановив, що у позивача ведеться складський облік, що підтверджується книгою складського обліку запасів.

Позивач мав фізичну можливість реалізувати контрагенту товар, оскільки орендував в ТзОВ Трентова ЛТД відповідно до: договору від 15.07.2017 офісне приміщення площею 14,6 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_3 ; договору оренди від 01.08.2017 складське приміщення площею 175 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_5 ; договору оренди №18/ВІГ.с від 01.01.2018 складське приміщення площею 175 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_5 ; договору оренди №18/ВІГ.о від 01.01.2018 офісне приміщення площею 14,6 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_3 ; договору суборенди від 01.05.2018, укладеного з ТзОВ Будполімет , приміщення площею 2000кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_6 (а.с 105-108, 110-118, 120-123, 125-128 Т.4). Фактична передача вказаних приміщень в оренду підтверджується також актами приймання - передачі (а.с.109,119, 124, 129 Т.4).

Щодо встановленої відповідачем відсутності будь-якої інформації про зберігання ТзОВ Центрбудпостач товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень, угоди зберігання ТМЦ, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власник складських приміщень/орендодавця) суд вказує таке.

Відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Суд зауважує, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів у контрагентів і відносити понесені витрати на придбання товару та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі №820/4548/13-а, відповідно до якої твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Посилання відповідача в акті перевірки, що неможливо встановити факт транспортування товару зі складу у м. Львові покупцем ТзОВ Центрбудпостач суд не бере до уваги, виходячи з такого.

Із змісту договору поставки від 16.10.2017 вбачається, що поставка товару відбувалася на умовах самовивозу зі складу Постачальника (ТзОВ Інтер-Груп ) за власний рахунок та власними засобами Покупця (ТзОВ Центрбудпостач ). Це підтверджується показами свідка директора позивача ОСОБА_2 , який пояснив, що контрагент ТзОВ В-інтер груп не здійснювало транспортування товару до ТзОВ Центрбудпостач , оскільки поставка товару покупцю здійснювалася шляхом самовивозу, що узгоджується з іншими доказами.

Як вже зазначав суд вище, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Суд також відхиляє посилання відповідача на податкову інформацію щодо ТзОВ Центрбудпостач , яка міститься в АІС Податковий блок , зокрема, на підставі якої відповідач зробив висновок про нереальність господарських операцій.

Суд бере до уваги те, що при складенні податкової інформації податковий орган не мав жодних первинних документів щодо здійснення фінансово - господарських відносин між позивачем та його контрагентом. При цьому, використання податковим органом при складанні податкової інформації звірки даних із внутрішніх баз даних ДФС України не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентом.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що господарські операції ТзОВ В-інтер груп та ТзОВ Центрбудпостач не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) надання робіт та послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, якщо платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТзОВ Центрбудпостач є виключно чи переважно формування податкових зобов`язань на адресу контрагентів в тому числі позивача. Суд, надаючи оцінку таким доводам відповідача зазначає наступне.

Відповідно до понятійного апарату ПК України:

- розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп. 14.1.231 статті 14 ПК України).

Відповідач не надав суду належних і достатніх доказів того, що позивачу було відомо або повинно було бути відомо про податкові порушення, допущені контрагентом, і у зв`язку із цим ним не проявлено належної обачності при виборі контрагента. Доказів наявності фактів взаємозалежності або узгодженості дій позивача і його контрагента , а також застосування платником схеми розрахунків, яка свідчать про повернення грошових коштів платнику або особам, які мають до нього відношення, відповідач не надав.

Таким чином, при виборі контрагента, який постачав товарно-матеріальні цінності, позивач проявив належну обачність. В свою чергу, відповідач не надав належних і достатніх доказів, які дозволяють зробити висновок про безпідставність одержаної податкової вигоди за взаємовідносинами позивача із ТзОВ Центрбудпостач .

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що ТзОВ Центрбудпостач не мало достатньої кількості працівників і відповідного технічного забезпечення, а відповідно, не мало і реальної можливості реалізовувати товарно-матеріальні цінності, оскільки всупереч вимогам ст.83 ПК України не доведено використання контрагентом основних і транспортних засобів на інших підставах, зокрема на праві оренди, а також того, що ним не залучалися працівники на підставі цивільно-правових договорів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про наявність у ТзОВ Центрбудпостач розумної економічної причини (ділової мети) для формування податкових зобов`язань позивачу.

Суд також встановив, що на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача було належним чином зареєстроване як юридична особа та платник ПДВ. Доказів відсутності статусу платника податку на додану вартість у ТзОВ Центрбудпостач чи анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість у ТзОВ Центрбудпостач з боку відповідача не надано.

Крім вказаного, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження обізнаності позивача про неправомірну, на його думку, діяльність контрагента, та доказів про пряму чи опосередковану причетність до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди. В разі наявності у податкового органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до вказаної особи.

Відповідно до положень ПК України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил введення податкового обліку. Вказана відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Суд зазначає, що порушення допущені одним платником податків у відображені в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідні договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) передані, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ Центрбудпостач .

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020521414 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 4 148 061,25 грн., податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020541414, яким визначено грошове зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 4236130,00 грн. (в тому числі 3388904,00грн основного платежу та 847226,00грн штрафних санкцій) та податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020591414 про завищення на суму 15674 грн. від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду є протиправними, а тому такі підлягають скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020551308, яким визначено грошове зобов`язання із податку на доходи фізичних осіб у сумі 14575,00 грн. (в тому числі 9800,00 грн. основного платежу та 4775,00 грн. штрафних санкцій), суд зазначає таке.

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (п.п.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України).

Статтею 171 ПК України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Згідно з п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до вказаного Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Згідно з п.3.1.5.3 акта перевірки, перевіркою встановлено неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб з доходів працівників в сумі 9800,00 грн., в т.ч. за жовтень 2017 року - 4100,00 грн., за лютий 2018 року - 2100,00 грн. та травень 2018 - 3600,00 грн.

На підставі вказаних фактичних обставин відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020551308 за порушення вимог пп.168.1.1. пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.2 ст.171, п.176.2 ст.176 ПК України.

Проте, позивач ні в позовній заяві, ні представник позивача в ході розгляду справи не навів жодних мотивів та не надав жодних доказів на спростування виявлених відповідачем порушень ПК України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0020551308 прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, а тому є правомірним.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2018 № 0220601414, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн., суд дійшов до наступного висновку.

Пунктом 85.2 ст.85 ПК України встановлено обов`язок платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (п. 85.4 ст.85 ПК України).

Відповідно до 85.8 ст.85 ПК України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених вказаним Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Пунктом 121.1 ст.121 ПК України передбачено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 вказаного Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених зазначеним Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Відповідач в ході проведення перевірки вручив позивачу вимоги від 23.10.2018 №1/13-01-14-14, від 29.10.2018 №3/13-01-14-14, від 29.10.2018 №2/13-01-14-14 та від 31.10.2017 №4/13-01-14-14 щодо надання оригіналів (копій) первинних документів, щодо підтвердження здійснення взаємовідносин із контрагентами (а.с. 6-7, 9-12 Т.4).

Проте, ТзОВ В-інтер груп до перевірки не надано первинних документів, що підтверджують здійснення взаєморозрахунків із ТзОВ Остерс у вересні - листопаді 2017 року, квітні 2018 року, видаткових накладних на отримання товару в квітні 2018 року, документів щодо транспортування товару, актів виконаних робіт з перевізниками, наказів на відрядження працівників на отримання товару, не надано документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме: сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва, щодо підтвердження якості, всі необхідні висновки про відповідність технічних умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів.

Враховуючи наведені фактичні обставини, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 № 0220601414 за порушення вимог п.85.2, п.85.4, п.85.5 ст.85, п.121.1 ст.121 ПК України.

Проте, позивач ні в позовній заяві, ні представник позивача в ході розгляду справи не навів жодних мотивів та не надав жодних доказів на спростування виявлених відповідачем порушень ПК України.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 №0220601414 прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, а тому є правомірним.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2018 № 0220561308, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн., суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до п.51.1. ст.51 ПК України платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені вказаним Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Згідно з п.176.2 б ст.176 ПК України особи, які відповідно до вказаного Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені зазначеним Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Форма та порядок заповнення Податкового розрахунку за формою 1ДФ регламентуються наказом Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку .

Відповідач в ході проведення встановив розбіжності у податковій звітності про суми доходів, сум доходів щодо сум нарахованих та виплачених доходів та ознак доходів за період, що перевірявся, чим позивач порушив вимоги п.51.1. ст.51, п.176.2 б ст.176 ПК України.

Проте, позивач ні в позовній заяві, ні представник позивача в ході розгляду справи не навів жодних мотивів та не надав жодних доказів на спростування виявлених відповідачем порушень ПК України.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 06.12.2018 № 0220561308, прийняте відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, а тому є правомірним.

При прийнятті рішення суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини у відповідності до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» зазначив, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 125997,54 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення № 4 від 27.02.2019.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 06.12.2018 №0020591414, №0020541414, №0020521414.

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Львівській області від 06.12.2018 №0020561308, №0020551308, №0020601414 відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області код ЄДРПОУ 39462700, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю В-інтер груп код ЄДРПОУ 41077970, місцезнаходження: 79034, м. Львів, вул. Луганська, 3 судовий збір в розмірі 125997 (сто двадцять п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн. 54 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене і підписане 09.08.2019.

Суддя А.Г. Гулик

суддяс