СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 липня 2019 р. Справа №480/269/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шевченко І.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача-1 - Давиденко О.В.,
представника відповідача-2 - Губаревої О.М., ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Міністерства внутрішніх справ України, ліквідаційної комісії Державної автомобільної інспекції УМВС України в Сумській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про зобов`язання вчинити дії, визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до суду з позовною заявою (т.1 а.с.5-13) до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - відповідач-1, ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області), Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України (далі - Департамент, Департамент персоналу МВС України) про скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, стягнення грошової компенсації, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Свої вимоги мотивував тим, що ліквідаційною комісією УМВС України в Сумській області на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі №818/3444/15 при видачі наказу від 19.12.2017 №8о/с протиправно не було внесено зміни щодо розрахунку вислуги років ОСОБА_2 , а саме не включено період вимушеного прогулу та час служби у зоні антитерористичної операції у період з 12.01.2015 до 12.02.2015 (три місяці за один).
Також, вважає, що Департаментом персоналу МВС України протиправно, всупереч п.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (далі Порядок №3-1), було відмовлено у підготовці та направленні документів до органів Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років.
Стверджує, що на момент його звільнення зі служби 19.12.2017, з урахуванням періоду вимушеного прогулу та пільгового стажу (три місяці за один) за час служби у зоні антитерористичної операції у період з 12.01.2015 до 12.02.2015, стаж його служби складав 23 роки і 6 місяців, а відтак, відповідно до ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб він має право на призначення пенсії за вислугу років.
Крім того, позивач відмітив, що з моменту його незаконного звільнення - з 21.08.2015 і по день видання наказу про поновлення на роботі - 19.12.2018, тривав період вимушеного прогулу, а тому відповідно до положень Закону України Про відпустки він має на компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 6447,70грн.
Також, відмічає, що при звільненні йому не було сплачено одноразову грошову допомогу, а тому, з посиланням на п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей просив стягнути на його користь 30948,96грн.
У зв`язку з тим, що з ним не було проведено повного розрахунку при звільненні, крім іншого, з посиланням на ст.117 Кодексу законів про працю України, просив стягнути середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 06.02.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2019 (т.1 а.с.2-3).
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання (т.1 а.с.63), за клопотанням Департаменту персоналу МВС України (т.1, а.с.48), Департамент персоналу МВС України як неналежного відповідача було замінено на належного, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України (далі - відповідач-2, МВС України), а також залучено до участі у справі як співвідповідача - ліквідаційну комісію Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - відповідач-3, ліквідаційна комісія ДАІ УМВС України в Сумській області). У зв`язку із заміною відповідача, залученням співвідповідача, наданням часу сторонам для підготовки та подання заяв по суті спору, підготовче засідання було відкладено на 25.03.2019 (т.1, а.с.63).
За клопотанням представника МВС України (т.1, а.с.120-121) ухвалою суду від 25.03.2019 ухвалено проводити підготовче засідання в режимі відеоконференції та відкладено підготовче засідання на 09.04.2019 (т.1 а.с.132).
В підготовчому засіданні 09.04.2019 до участі у розгляді справи було залучено як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного Фонду України в Сумській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Сумській області) та оголошено перерву до 25.04.2019 з метою надання часу сторонам для подання додаткових доказів у справі та часу для подання третьою особою пояснень щодо позову (т.1, а.с.182).
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 25.04.2019 (т.1 а.с.210-211), на підставі ч.4 ст.173 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та у зв`язку із наданням часу сторонам для подання додаткових доказів у справі, пояснень в підготовчому провадженні було оголошено перерву в судовому засіданні до 16.05.2019, в якому, також у зв`язку з витребуванням додаткових доказів та надання часу сторонам для подання заяв по суті спору, у зв`язку із поданням чергової заяви про уточнення позовних вимог, була оголошена перерва до 11.06.2019 (т.1, а.с.228).
В ході підготовчого провадження представник позивача після неодноразово поданих заяв про уточнення позовних вимог (т.1, а.с.106-107,185-188,216-219,244-247), позовні вимоги були зменшені, та остаточно представник позивача просила:
1) зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області в особі ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_2 період участі в АТО в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі та направити до Департаменту персоналу МВС України необхідні для призначення пенсії за вислугу років документи;
2) визнати протиправними дії Департаменту персоналу МВС України щодо неврахування до вислуги років ОСОБА_2 для призначення йому пенсії період вимушеного прогулу з 21.08.2015 до 19.12.2017, що складає 02 роки, 03 місяці, 29 днів, та період участі в АТО в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі;
3) зобов`язати Департамент персоналу МВС України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03.12.2018 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до вислуги років час вимушеного прогулу з 21.08.2015 до 19.12.2017 та період участі в АТО в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі, та виконати вимоги пункту 12 Порядку №3-1;
4) стягнути з ліквідаційної комісії УДАІ МВС України в Сумській області грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки ОСОБА_2 за період з 21.08.2015 до 19.12.2017 у розмірі 8878,80грн.;
5) стягнути з ліквідаційної комісії УДАІ МВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік у розмірі 26408,02грн.;
6) стягнути з ліквідаційної комісії УДАІ МВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2017 до дня прийняття рішення у даній справі.
В обґрунтування уточнених позовних вимог, з посиланням на абз.2 п.1 ст. 8 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , Постанову Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 зазначила, що до календарної вислуги має бути зарахований період участі позивача в зоні АТО з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі. Відтак, фактична календарна вислуга позивача має складати не 23 р. 04 м., 27 д, як зазначено у наказі від 13.12.2018 № 8-о/с По особовому складу , а 23 роки 06 місяців 27 днів, що дає йому право вимагати проведення перерахунку фактичної календарної вислуги для підготовки відповідних документів для направлення їх до органів Пенсійного фонду України в Сумській області з метою нарахування йому пенсії за вислугу років.
Щодо вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки зазначила, що тривалість відпустки позивача складає 45 діб щорічно, відтак, з відповідача-3 належить до стягнення 8878,80грн. (105 календарних днів*84,56грн. середньоденне грошове забезпечення).
Щодо вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні, зазначила, що така сума повинна розраховуватись, виходячи із вислуги повних календарних років - 23роки.
Представником відповідача-1, ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області, який заперечував проти позову, під час підготовчого провадження, було подано до суду відзив на позов, а також відзив на подані заяви про уточнення позовних вимог (т.1, а.с.92-98, 191-193), в яких представник просив відмовити у задоволенні позову.
Так, зокрема, з посиланням на Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 відмічає, що ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області виконує функції покладені на неї законом, а саме ліквідацію УМВС в Сумській області. При цьому вказаною Постановою ліквідаційна комісія не наділена повноваженнями на створення штатного розпису чи штатного апарату, чи поновлення осіб на посадах за рішенням сулу. В той же час, скорочена була не лише посада, на яку необхідно було поновити позивача на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі №818/3444/15, а й була відсутня посада начальника УМВС України, який наділений повноваженнями щодо видання наказів по особовому складу. У зв`язку з цим відмічають, що ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області вимушена була відреагувати на окрему ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 та за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області було видано наказ №7 о/с По особовому складу , яким ОСОБА_2 поновлено на посаді та 19.12.2017 наказом №8 о/с звільнено з посади через скорочення штатів.
Також представник відповідача-1 відмітив, що наказом УМВС України Сумській області від 13.12.2018 № 8 По особовому складу на виконання ухвали Сумського окружного адміністративного суду по справі № 818/126/18, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 по справі № 818/126/18, постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 по справі № 818/126/18, прийнято рішення: наказ УМВС України в Сумській області від 07.11.2018 № 6 По особовому складу викласти в наступній редакції: згідно з п.10 та п.11 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з 19.12.2017 у запас збройних сил: за пунктом 64 г (через скорочення штатів) лейтенанта міліції ОСОБА_2 інспектора сектору адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Суми, підпорядкованого УМВС, з 21.08.2015. Згідно Витягу з Наказу № 8 о/с вислуга позивача на 19.12.2018 складає: Календарна - 23 р., 04 м., 27 д.; ОВС - 21 р., 04 м., 03 д.; ЗС-02р„ 00 м., 24 д.; страховий стаж - 06 р., 11 м., 22 д.;загальний страховий стаж для призначення пенсії становить - 30 р., 04 м., 19 д.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача-1, вважає, що вислуга років ОСОБА_2 визначена вірно, та не підлягає перегляду.
Щодо зарахування до вислуги років стаж служби у зоні проведення антитерористичної операції у пільговому обчисленні, з посиланням на норми Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відмітив, що для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Окремо, представник відповідача-1, з посиланням на ч.3 ст. 131-2 Конституції України звернув увагу, що розгляд справи здійснюється за правилами загального провадження, а тому представником позивача у даній справі може бути виключно адвокат.
Представник МВС України, також не погоджуючись з позовними вимогами, під час підготовчого провадження, подав до суду відзив на позов, а також відзиви на уточнюючі позовні вимоги (т.1 а.с.124-127, 163-169,203-205, т.2, а.с.1-2,10-11), в яких представник просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції відмітив, що на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі №818/3444/15 та окремої ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі №818/1014/17 позивача було поновлено на посаді інспектора сектору адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Суми, підпорядкованого УМВС України в Сумській області, однак, ОСОБА_2 не проходив та не міг проходити службу як особа начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та виконувати службові обов`язки за посадою, оскільки з 07.11.2015 Закон України Про міліцію втратив чинність та цього ж дня набрав чинності Закон України Про Національну поліцію . З 07.11.2015 виконання завдань із забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, протидії злочинності забезпечували поліцейські, які проходили службу на відповідних посадах в утворених територіальних органах поліції.
Таким чином, відмічає представник відповідача-2, з урахуванням приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію усі працівники міліції (особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ) 6 листопада 2015 року були звільнені з органів внутрішніх справ з підстав, визначених цим Законом, а згідно наказу МВС від 06.11.2015 № 1388 Про організаційно-штатні питання всі штати територіальних органів МВС. в т.ч. і УМВС України в Сумській області, з 07.11.2015 ліквідовано.
У зв`язку з цим, представник МВС України стверджує, що служба в органах внутрішніх справ позивачу може бути зарахована до вислуги років для призначення пенсії лише з 21.08.2015 до 06.11.2015, оскільки згідно Закону України Про міліцію та Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію служба в органах внутрішніх справ осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ мала місце лише до 07.11.2015. Зарахування до вислуги років служби в органах внутрішніх справ з 07.11.2015 за жодних обставин законодавством не передбачено.
Представник МВС України наголосив, що ні постанова Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі № 818/3444/15, ні рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі №818/126/18, ні будь-яке інше судове рішення не зобов`язує УМВС зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років службу в органах внутрішніх справ з 21.08.2015 до 07.04.2016 та з 08.04.2016 до 18.12.2017.
Також з посиланням ст. 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , представник МВС України зазначив, що період служби ОСОБА_2 у зоні проведення антитерористичної операції з 12.01.2015 до 12.02.2015 при розрахунку вислуги років для призначення пенсії зараховується лише в календарному обчисленні. Пільгове обчислення вислуги років впливає лише на розмір пенсії за вислугу років (стаття 13 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб ).
Крім іншого, представник відповідача-2 просив врахувати, що вислуга років для призначення пенсії та страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби (служби в органах внутрішніх справ) та про сплачені щомісячно суми страхових внесків. При цьому, за період з 21.08.2015 до 07.04.2016 (звільнення позивача з посади після поновлення) та з 08.04.2016 до 18.12.2017 - період, за який ОСОБА_2 згідно судового рішення було виплачено грошове забезпечення за затримку виконання судового рішення, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у встановленому порядку щомісячно не сплачувався. Тому вважає, що підстав для врахування періоду з 21.08.2015 до 18.12.2017 до вислуги років та до страхового стажу немає. Відсутні підстави також і для врахування заробітку (грошового забезпечення) за цей період для обчислення пенсії.
Враховуючи вищезазначені приписи законів Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , представник МВС України стверджує, що поновлення позивача на посаді з 21.08.2015 до 07.04.2016 та виплата йому грошового забезпечення за затримку виконання судового рішення з 08.04.2016 до 18.12.2017, не є підставою для зарахування позивачу періоду з 21.08.2015 по 18.12.2017 до вислуги років служби в органах внутрішніх справ для призначення пенсії.
Наголошує, що станом на момент звільнення у позивача не було достатньої вислуги років служби в органах внутрішніх справ в календарному обчисленні відповідно до статті 12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , що надавало б йому право на пенсію за вислугу років, а відтак були відсутні підстави для направлення відповідних документів до органів Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років позивачу.
Також, з посиланням на норми Закону України Про міліцію , ст. 45 Конституції України, стверджує, що вимоги позивача щодо стягнення з УДАІ УМВС грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 21.08.2015 до 19.12.2017 є безпідставними, оскільки з 07.11.2015 органи міліції та працівники міліції не виконували та не могли виконувати завдання та функції міліції, так як Закон України Про міліцію з 07.11.2015 втратив чинність.
Оскільки Позивач з 07.11.2015 не міг проходити службу в органах внутрішніх справ та виконувати свої посадові обов`язки згідно Закону України Про міліцію (Закон з 07.11.2015 втратив чинність), це виключає, на думку представника відповідача-2, згідно закону право ОСОБА_2 на відпуску чи компенсацію за невикористану відпустку, зокрема, за період з 07.11.2015 до 19.12.2017.
У зв`язку з цим просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Окремо, представник відповідача-2, з посиланням на ст. 131-2 Конституції України звернув увагу, що розгляд справи здійснюється за правилами загального провадження, а тому представником позивача у даній справі може бути виключно адвокат, а відтак, заяви про уточнення позовних вимог підписані не уповноваженою особою.
Представник позивача, не погодившись із доводами, викладеними у відзивах, поданих представником ліквідаційною комісією УМВС України в Сумській області та представником МВС України, подала відповіді на відзив (т.1 а.с.108-119, 134-141), в яких, зокрема відмітила, що посилання представника відповідача-1 з приводу повноважень ліквідаційної комісії виключно щодо ліквідації управління, вже досліджувалось колегією суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у справі №818/126/18 та вони не були прийняті до уваги, а тому, вказані доводи у цій справі є безпідставним.
З приводу зауважень представника МВС України, відмітила, що весь період вимушеного прогулу, тобто період з дати незаконного звільнення і до дня винесення роботодавцем наказу про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, повинен бути включений до трудового стажу (вислуги років) цього працівника.
На виконання постанови суду у справі № 818/3444/15 від 07.04.2015, окремої ухвали від 09.11.2017 у справі № 818/1014/17 відповідач видав наказ від 18.12.2017 №7о/с про поновлення позивача на посаді з 22.08.2015 та зазначив про виплату грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. Відтак, у разі виконання відповідачем-1 рішення суду про поновлення на позивача роботі, вважає представник ОСОБА_2 , позивачу зарахується час вимушеного прогулу, отже, є підтвердженим той факт, що ліквідаційною комісією УМВС України в Сумській області зараховано весь період вимушеного прогулу до стажу.
Крім того, наголосила, що наказом за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області від 19.12.2017 № 8 о/с позивача звільнено з 08.04.2016, однак, на виконання рішення Сумського окружного адмінсуду від 21.02.2018 у справі №818/126/18, що 24.10.2018 набрало законної сили, видано наказ за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області від 07.11.2018 № 6о/с, яким дату звільнення позивача у запас Збройних сили з 08.04.2016 змінено на 19.12.2017, та внесено відповідний запис до трудової книжки, отже, відлік вислуги років, стверджує представник ОСОБА_2 , повинен бути до 19.12.2017, а не до 21.08.2015, як зазначає представник відповідача-2.
З посиланням на абз.2 п.2.27, п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58, крім того, представник позивача зазначила, що стаж роботи особи, яка була незаконно звільнена, а потім поновлена вважається безперервним і така особа вважається застрахованою особою.
Окремо наголосила на тому, що оскільки ОСОБА_2 перебував на військовій службі в АТО, зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Крім того, представник позивача заперечувала з приводу доводів представників відповідача-1 та відповідача-2 щодо представництва Фінашина Е.В. З посиланням на ст.ст.8,22,55,64, ч.3 ст. 131-2 Конституції України, ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, зазначила, що справа з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення є справою незначної складності, а відповідно до ч.4 ст. 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Відмітила, що кожен має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд.
Під час підготовчого провадження представником відповідача-3 ліквідаційної комісії ДАІ УМВС України в Сумській області та третьою особою - ГУ ПФУ в Сумській області ні відзиву, ні пояснень по суті спору надано не було.
Ухвалою суду, занесеної до протоколу судового засідання від 11.06.2019 (т.2 а.с.6), з урахуванням думки представників сторін про можливість закриття підготовчого провадження, підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2019, в якому, у зв`язку з витребуванням додаткових доказів у справі було оголошено перерву до 17.07.2019 (т.2 а.с.24).
В судове засідання представники відповідача-3 та третьої особи, повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи не з`явились (т.2, а.с.26,27), про причини неявки суд не повідомляли.
З урахуванням вимог ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважав можливим розглядати справу у відсутності представників відповідача-3 та третьої особи.
Під час розгляду справи представники відповідачів просили, враховуючи вимоги ст. 131-2 Конституції України, вирішити питання щодо не допуску представника позивача до участі у розгляді справи та поданих нею заяв про уточнення позовних вимог, оскільки вважали, що у даній справі представляти інтереси ОСОБА_2 може лише адвокат.
У задоволенні даного клопотання було відмовлено, дозволивши представнику ОСОБА_2 продовжувати участь у справі, враховуючи наступне.
Дійсно, ухвалою суду від 06.02.2019 було відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
Згідно із ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч.3 ст.131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Однак, ч.4 цієї статті встановлено винятки представництва в суді адвокатами. Так згідно вказаної норми законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до п.20 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Статтею 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.1 ч.6), про що окремо зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі від 06.02.2019.
Предметом позову в даній справі є оскарження дій відповідачів при звільненні позивача, а також стягнення сум, які не були виплачені йому при звільненні, тобто спір виник із правовідносин, пов`язаних із звільненням ОСОБА_2 з публічної служби, відтак, вказана права є справою незначної складності (малозначна справа) в силу прямої вказівки процесуального закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, у справах незначної складності представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч.2 ст.43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 як сторона у справі, віднесеної процесуальним законом до справ незначної складності, не позбавлений права на представництво своїх законних інтересів, у тому числі і на подання заяв по суті спору та інших заяв з процесуальних питань, зокрема, фізичною особою ОСОБА_1 .
Вказане є виключенням із загального правила прямої дії норми статей 59, 131-2 Конституції України та підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV Перехідні положення Конституції України, яким передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Окремо варто відмітити, що відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2019 у справі №23-рп/2009, положення частини другої статті 59 Конституції України для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.
Відтак, у задоволенні клопотань представників ліквідаційної комісії УМВС в Сумській області, та МВС України про не допуск представника ОСОБА_2 до участі у розгляді справи було відмовлено.
В судовому засіданні під час розгляду справи по суті, представник позивача позовні вимоги, з урахуванням уточнень від 16.05.2019, підтримала, та просила суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові та додаткових поясненнях.
Представники відповідачів - ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області та МВС України заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзивах.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ, остання займана ним посада - інспектор сектору адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Суми, підпорядкованого Управлінню МВС України в Сумській області. Дані обставини вбачаються з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.61-62), розрахунку вислуги років для призначення пенсії (т.2, а.с.47-48).
У період з 14.01.2015 по 12.02.2015 позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що вбачається з копії довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції від 10.02.2015 (т.2 а.с.74) та копії посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.4).
Згідно наказу начальник УМВС України в Сумській області від 20.08.2015 № 280 о/с ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ на підставі Закону України Про очищення влади та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (т.1, а.с.194).
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі №818/3444/15 (т.1, а.с.23-26) визнано наказ УМВС України в Сумській області від 20.08.2015 №280 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ неправомірним; зобов`язано УМВС України в Сумській області поновити ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді інспектора сектора адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування м. Суми підпорядкованого УМВС України в Сумській області; зобов`язано УДАІ Управління МВС України в Сумській області виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 21.08.2015 по 07.04.2016 в сумі 13445,04грн. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді інспектора сектора адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування м. Суми підпорядкованого УМВС України в Сумській області та в частині виплати заробітної плати за один місяць в сумі 2579,08грн. допущено до негайного виконання.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 по справі № 818/3444/15 апеляційну скаргу Управління МВС України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року повернуто відповідачу (т.1 а.с.39).
Окремою ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі №818/1014/17 (т.1, а.с.27-30) повідомлено МВС України про встановлені під час розгляду справи порушення вимог законодавства, що призвели до тривалого невиконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі №818/3444/15, для вжиття невідкладних заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленим судом порушенням. Про вжиті, зобов`язано повідомити суд не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
18.12.2017 наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області №7 о/с По особовому складу , зокрема, на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі №818/3444/15, окремої ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі №818/1014/17, ОСОБА_2 поновлено на посаді на інспектора сектора адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування м.Суми, підпорядкованого УМВС України в Сумській області з 22.08.2015, а також наказано сплатити грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу за період з 21.08.2015 по 07.04.2016 у сумі 10866,04грн. (т.1 а.с.31,195).
Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області від 19.12.2017 №8 о/с (т.1 а.с.22, 196) позивача було звільнено з посади інспектора сектору адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Суми, підпорядкованого УМВС України в Сумській області згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 08 квітня 2016 року за п.п. г (через скорочення штатів) п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Календарна вислуга на 08.04.2016 склала 21 рік, 08 місяців, 01 день.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі №818/126/18 від 21.02.2018, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 16.11.2018 (т.1 а.с.32-35, т.2 а.с.66-72,73) позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, зокрема:
1) стягнуто з ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за затримку виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі № 818/3444/15 в частині поновлення на посаді за період з 08.04.2016 до 18.12.2017 у розмірі 52 427 грн. 20 коп.;
2) зобов`язано ліквідаційну комісію УМВС України в Сумській області внести зміни до наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області від 19.12.2017 № 8 о/с По особовому складу , а саме: замість звільнити, з 08 квітня 2016 року у запас Збройних Сил зазначити: звільнити, з 19 грудня 2017 року у запас Збройних Сил .
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 по справі №818/126/18 рішення Сумського окружного адміністративного суду залишено без змін (т.1 а.с.40-41).
Наказом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області від 07.11.2018 № 6о/с (т.1 а.с.42,197) підпункт 1 пункту 1 наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області від 19.12.2017 № 8 о/с щодо звільнення ОСОБА_2 змінено, а саме: замість звільнити, з 08 квітня 2016 року у запас Збройних Сил зазначити: звільнити, з 19 грудня 2017 року у запас Збройних Сил .
03.12.2018 позивач звернувся із заявою до ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області, в якій просив відповідача-1 підготувати пакет документів для подання їх до Пенсійного фонду України щодо вислуги станом на 19.12.2017 (т.1 а.с.36).
Платіжним дорученням №173 від 12.12.2018 (т.1 а.с.38, 100) ОСОБА_2 перераховано грошове забезпечення за затримку виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі № 818/3444/15 у сумі 51 640,79 грн. (за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору (т.2, а.с.43). Крім іншого, 28.12.2017 на картковий рахунок позивача надійшли кошти на виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у справі №818/3444/15, окремої ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2017 у справі №818/1014/17 у сумі 10703,04грн. (а.с.38).
Наказом УМВС України в Сумській області від 13.12.2018 № 8о/с (т.1, а.с.198) на виконання ухвали Сумського окружного адміністративного суду по справі №818/126/18, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 по справі №818/126/18, постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2018 по справі №818/126/18, наказ УМВС України в Сумській області від 07.11.2018 № 6 По особовому складу викладено в наступній редакції: згідно з п.10 та п.11 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з 19.12.2017 у запас збройних сил: за пунктом 64 г (через скорочення штатів) лейтенанта міліції ОСОБА_2 інспектора сектору адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Суми, підпорядкованого УМВС. Згідно Витягу з Наказу № 8 о/с вислуга позивача на 19.12.2018 складає: календарна - 23 р., 04 м., 27 д.; ОВС - 21 р., 04 м., 03 д.; ЗС-02р., 00 м., 24 д.; страховий стаж - 06 р., 11 м., 22 д.;загальний страховий стаж для призначення пенсії становить - 30 р., 04 м., 19 д.
14.12.2018 позивачем була підписана заява про призначення пенсії (т.1, а.с.225). У зв`язку з цим, ліквідаційною комісією УМВС України в Сумській області було підготовлено пакет документів , який разом з поданою заявою ОСОБА_2 про призначення пенсії від 14.12.2018 було направлено супровідним листом від 18.12.2018 №201/33/01-2018 до Департаменту для вирішення питання по суті (т.1, а.с.223,221-222, т.2, а.с.45-74).
Одночасно ліквідаційною комісією УМВС України в Сумській області на подану заяву ОСОБА_2 від 03.12.2018, було повідомлено позивача про те, що матеріали про призначення пенсії направлені до Департаменту для вирішення питання по суті (т.2, а.с.75).
Однак, направлений пакет документів Департаментом було повернену на адресу ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області листом від 08.01.2019 №22/6-81 (т.1 а.с.37,43, 224), та повідомлено ОСОБА_2 , що підстави для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону відсутні. Зазначено, що оскільки рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 по справі №818/3444/16 було зобов`язано УМВС України в Сумській області поновити ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ та виплатити грошове забезпечення за період вимушеного прогулу з 21.08.2015 до 07.04.2016, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі №818/126/18 було зобов`язано ліквідаційну комісію УМВС України в Сумській області внести зміни до наказу про звільнення ОСОБА_2 та виплатити грошове забезпечення за період вимушеного прогулу з 08.04.2016 до 18.12.2017, тому у МВС України не виникає жодних зобов`язань. З посиланням на ст. 17 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відмічено, що зарахування періоду вимушеного прогулу до вислуги років для призначення пенсії особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ не передбачено.
Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами суд виходить з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов`язання ліквідаційну комісію УМВС в Сумській області зарахувати до вислуги років ОСОБА_2 період участі в антитерористичній операції в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі, направити до Департаменту необхідні для призначення пенсії за вислугу років документи, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Згідно із ст. 4 цього ж Закону умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ).
Саме вказаний Законом №2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Пунктом б частини 1 статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до пункту а статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б - д , ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Одночасно стаття 17 Закону № 2262-ХІІ визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Так, згідно з частиною першою статті 17 Закону № 2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, серед іншого: а) військова служба; б) служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; з) військова служба у збройних силах, органах внутрішніх справ, Національній поліції, органах державної безпеки держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав та інших військових формуваннях, створених законодавчими органами цих держав, Об`єднаних Збройних Силах Співдружності Незалежних Держав; й) служба у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
При цьому, згідно з ч.4 ст.17 Закону № 2262-ХІІ, при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Виходячи з наведеного, в Законі №2262-XII не вказано, що пенсію за вислугу років на підставі пункту а статті 12 (для звільнених з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року) можна призначати особам при наявності 23 років 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років за таких обставин призначається при наявності 23 років 6 місяців, та визначено виключний перелік періодів служби, в тому числі згідно із п. й) ч.1 ст. 17 Закону №2262-ХІІ (служба у під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), які враховуються саме в календарну вислугу років, що в даному випадку і було зроблено (т.2, а.с.47-48).
З огляду на викладене, для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року по справі № 161/4876/17, які є обов`язковими для врахування в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Єдиний виняток щодо можливості зарахування до календарної вислуги років певного періоду встановлений у абзаці 13 пункту а статті 12 Закону № 2622, яким передбачено, що до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону, а саме час навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач до календарної вислуги у пільговому обчисленні просить зарахувати період участі в антитерористичній операції в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015, а саме три місяці за один, що Законом №2262-ХІІ не передбачено.
З копій трудової книжки, розрахунку вислуги років для призначення пенсії та наказу від 13.12.2018 №8 о/с По особовому складу (т.2, а.с.47-48,51-52,54), вбачається, що ОСОБА_2 у період, зокрема з 16.08.1996 по 19.12.2017 проходив службу в органах внутрішніх справ, зокрема, на посадах середнього начальницького складу міліції.
Відповідно до наказу голови ліквідаційної комісії УМВС в Сумській області від 13.12.2018 №8 о/с По особовому складу ОСОБА_2 був звільнений з посади інспектора сектору адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Суми з 19.12.2017. Згідно вказаного, а також розрахунку вислуги років для призначення пенсії станом на день звільнення (19.12.2017), вислуга позивача в органах внутрішніх справ, з урахуванням служби у Збройних Силах, складає в календарному обчисленні - 23 роки 04 місяці 27 днів (т.2, а.с.54,47-48).
Враховуючи приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту а частини першої статті 12 Закону №2262-XII, з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої даною нормою календарної вислуги років.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач та його представника позивача посилаючись на п.2 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, відповідно до якого статус учасника бойових дій надається особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, а також ст.6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 №3551-ХІІ, яка визначає осіб, які належать до учасників бойових дій, та зазначають, що відповідно до п.2.3 розділу 2 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (назва в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 №530 (далі - Положення МОУ №530), п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей (назва - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №393) позивачу має бути зараховано до календарної вислуги років період участі ОСОБА_2 в зоні антитерористичної операції з 12.01.2015 по 12.02.2015 у трикратному розмірі.
В той же час, як вбачається з наданої довідки про безпосередню участь в антитерористичній операції від 10.02.2015 (т.2, а.с.74), позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України не з 12.01.2015, а з 14.01.2015 по 12.02.2015.
При цьому, дійсно за приписами п.3 Порядку №393 та п.2.3 Положення МОУ №530 до вислуги років для призначення пенсій зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції.
Однак, доводи ОСОБА_2 та його представника про те, що в даному випадку, для призначення йому пенсії за вислугу років підлягають застосуванню саме вказані норми п.3 Порядку №393 та п.2.3 Положення МОУ №530, за яким позивачу, на його думку, для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, який станом на дату звільнення зі служби становить більше ніж 23 роки і 6 місяців, суд не приймає до уваги, оскільки згідно з ч.3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відтак, оскільки приписи п.3 Порядку №393 та п.2.3 Положення МОУ №530 суперечать приписам п. а ст.12 Закону №2262-XII, застосуванню підлягає саме вказаний Закон. При цьому, додатково варто відмітити, що пункт 6 статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 (справа №725/1959/17) та від 22.11.2018 (справа № 161/4876/17).
В обґрунтування своєї позиції представник позивача посилається також на абз.2 ч.1 ст. 8 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ, відповідно до якої час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України , зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України , особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України , зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Однак, вказані посилання суд також не приймає до уваги, оскільки безпосередньо вказаним Законом не визначається зарахування на пільгових умовах до вислуги років місяця як за три час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції. Вказаним Законом лише передбачено, що час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України , зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. При цьому Порядок №393, на який в цьому випадку посилається представник позивача, суперечать приписам п. а ст.12 Закону №2262-XII.
Крім того, сам Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. В той же час, як умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, визначає саме Закон №2262-XII.
Враховуючи вищенаведене, доводи позивача про наявність у нього права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, а саме періоду участі ОСОБА_2 в зоні антитерористичної операції з 12.01.2015 по 12.02.2015, є необґрунтованими, оскільки позивач не має встановленої пунктом а частини першої статті 12 Закону №2262-XII календарної вислуги років (замість необхідних 23 роки і 6 місяців, має лише 23 роки та 4 місяці).
При цьому, щодо зобов`язання відповідача-1 направити до Департаменту документи необхідні для призначення пенсії за вислугу років, суд зазначає, що відповідно до п. 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 (далі - Порядок №3-1), заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із зазначеним вище Законом, подаються цими особами до головних управлінь ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).
Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
Міністерством внутрішніх справ України, в свою чергу, такі функції було покладено на Департамент та наказом від 24.05.2018 №440 затверджено Положення про Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Міністерства внутрішніх справ України (т.2, та.с.28-41), відповідно до пп.53, 55 п.2 розділу ІІ якого Департамент відповідно до покладених на нього завдань організовує та координує роботу в апараті МВС, територіальних органах і підрозділах системи МВС з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб ; оформляє та подає до територіальних органів Пенсійного фонду України документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (т.2, а.с.36).
В судовому засіданні встановлено, що ліквідаційною комісією УМВС в Сумській області для виконання вимог Порядку №3-1 за заявою ОСОБА_2 від 03.12.2018 (т.1, а.с.36) були направлені відповідні документи позивача до Департаменту персоналу МВС України для вирішення питання по суті (т.2, а.с.45-74), про що окремо повідомлено ОСОБА_2 (т.2, а.с.75).
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку ліквідаційною комісією УМВС в Сумській області не було допущено порушення вимог Закону №2262-XII, Порядку №3-1, його дії відповідають критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
При вирішенні справи по суті в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Департаменту персоналу МВС України щодо неврахування до вислуги років ОСОБА_2 для призначення йому пенсії період вимушеного прогулу з 21.08.2015 до 19.12.2017, що складає 02 роки, 03 місяці, 29 днів, та періоду участі в антитерористичній операції в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі, а також зобов`язання Департаменту персоналу МВС України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03.12.2018 про призначення пенсії за вислугу років, зарахувавши до вислуги років час вимушеного прогулу з 21.08.2015 до 19.12.2017 та період участі в антитерористичній операції в особливий період з 12.01.2015 до 12.02.2015 у трикратному розмірі, та виконати вимоги пункту 12 Порядку №3-1, суд виходить з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні представники відповідачів - ліквідаційної комісії МВС України та МВС України, обґрунтовуючи свою позицію та заперечуючи проти позову в частині зокрема зарахування позивачу до вислуги років часу вимушеного прогулу, посилались на те, що ОСОБА_2 не був негайно поновлений на посаді саме в силу об`єктивних причин, оскільки ліквідаційна комісія УМВС України в Сумській області виконує функції покладені на неї законом, а саме ліквідацію УМВС в Сумській області та не наділена повноваженнями на створення штатного розпису чи штатного апарату, чи поновлення осіб на посадах за рішенням сулу. Стверджують, що ОСОБА_2 з 07.11.2015 не проходив та не міг проходити службу як особа начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та виконувати службові обов`язки за посадою, оскільки з 07.11.2015 Закон України Про міліцію втратив чинність та цього ж дня набрав чинності Закон України Про Національну поліцію . При цьому усі працівники міліції (особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ) 6 листопада 2015 року були звільнені з органів внутрішніх справ з підстав, визначених Законом України Про Національну поліцію , а згідно наказу МВС від 06.11.2015 № 1388 Про організаційно-штатні питання всі штати територіальних органів МВС. в т.ч. і УМВС України в Сумській області, з 07.11.2015 ліквідовано (т.1, а.с.165). У зв`язку з цим, зокрема, представник МВС України стверджує, що служба в органах внутрішніх справ позивачу може бути зарахована до вислуги років для призначення пенсії лише з 21.08.2015 до 06.11.2015.
Однак, доводи представника МВС України, зокрема, з приводу того, що УМВС України в Сумській області з 07.11.2015 вже ліквідовано не приймаються до уваги, оскільки станом на момент розгляду справи УМВС в Сумській області все ще знаходиться в стані припинення та запису про його припинення до Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено.
Посилання на наявність об`єктивних причин не поновлення ОСОБА_2 на посаді також не приймається до уваги, оскільки судовим рішенням Харківського апеляційного адміністративного суду у справі №818/1047/17 встановлено, що рішення суду від 07.04.2016 по справі №818/3444/15 в частині негайного поновлення ОСОБА_2 на посаді інспектора сектора адміністративної практики відділу Державтоінспекції з обслуговування м. Суми підпорядкованого УМВС України в Сумській області та невиплаті грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу не виконано протягом тривалого часу без поважних для цього причин, що свідчить про відверте нехтування відповідачем по справі покладених на нього судом обов`язків, нічим не виправдане халатне та зневажливе ставлення до них, що має своїм наслідком не виконання рішення суду та порушення прав позивача, які судом було відновлено.
Згідно ч.4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.
Також суд не приймає посилання представника МВС України на те, що служба в органах внутрішніх справ, враховуючи, що згідно Закону України Про міліцію та Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію служба в органах внутрішніх справ осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ мала місце лише до 07.11.2015, може бути зарахована у встановленому порядку до вислуги років лише до 07.11.2015, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 17 Закону №2262-XII особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б - д статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються, серед іншого: б) служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Отже, за змістом цих норм до вислуги років зараховуються періоди служби в органах внутрішніх справ.
В даному випадку судовим рішенням у справі №818/344/15 встановлено протиправність звільнення ОСОБА_2 зі служби (т.1, а.с.23-26) та зобов`язано УМВС в Сумській області поновити позивача на службі.
При цьому, за приписами п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993р. №58 у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення запис визнається недійсним.
Приймаючи до уваги вказане, поновлення на посаді означає поновлення у всіх порушених раніше правах, а також те, що у період вимушеного прогулу особа вважається такою, що проходила службу в органах внутрішніх справ, відтак відповідний період має зараховуватися до вислуги років, адже це є однією з гарантій відновлення порушених незаконним звільненням прав працівника.
Не приймаючи зазначені вище доводи представника відповідача-2 до уваги, суд також враховує те, що рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_2 без поважних причин не виконувалось протягом тривалого часу, факт чого встановлено судовим рішенням (т.1, а.с.27-30).
В той же час статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено обов`язковість судових рішень, зокрема, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими особами на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово виносив рішення проти України, які, пов`язані з тривалим невиконанням рішень національного суду, констатуючи порушення статті 6 Конвенції, а відтак і права на справедливий суд. При цьому суд зазначав, що саме на державу покладено обов`язок дбати про остаточні рішення, прийняті проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі Ромашов проти України від 27.07.2004, у справі Дубенко проти України від 11.01.2005, у справі Козачек проти України від 07.12.2006).
Як вказано Європейським судом у таких справах, Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України від 26.04.2005, Крищук проти України від 19.02.2009).
Також суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином проінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
З огляду на наведене, суд не приймає доводи представника МВС з приводу відсутності підстав для зарахування до вислуги років ОСОБА_2 часу вимушеного прогулу.
Посилання на листи Державної фіскальної служби України від 26.04.2019 (т.2, а.с.14-15), Пенсійного фонду України від 27.09.2017 (т.2, а.12-13), постанову Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №285/4112/14-а та на відсутність сплати щомісячних страхових внесків, а тому і відсутність підстав зарахування вимушеного прогулу до страхового стажу, не приймаються також судом до уваги, оскільки, зокрема, відносини, які були предметом розгляду Верховним Судом України у справі №285/4112/14-а не є подібними до правовідносин, що є предметом розгляду даної справи. Верховним Судом України у справі №285/4112/14-а не вирішувалось питання зарахування періоду вимушеного прогулу до вислуги років, при чому саме за умови тривалого, без поважних причин, не виконання судового рішення про поновлення особи на посаді.
Крім того, доводи з посиланням на ст. 24 (періоди, з яких складається страховий стаж) Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з приводу наявності чи відсутності у ОСОБА_2 у спірному періоді страхового стажу, не є предметом розгляду даної справи, більш того, відповідно до ч.2 цієї ж статті страховий стаж обчислюється саме територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону.
У зв`язку з цим вказані доводи представника відповадача-2 є необґрунтованими.
Окремо, варто відмітити, що ліквідаційною комісією УМВС України в Сумській області після наказу на виконання рішення судів (т.1, а.с.42), самостійно був виданий ще один наказ - від 13.12.2018 №8 о/с (т.2, а.с.54), яким зараховано вказаний період вимушеного прогулу до календарної вислуги років та за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області відповідачем-1 розраховано календарну вислугу років, саме з урахуванням періоду вимушеного прогулу (т.2, а.с.47-48). Вказаний наказ є чинним та ніким не скасований.
В той же час відмовляючи у задоволенні позову в цій частині судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Законний інтерес - це юридичний інтерес, що заснований на законі і випливає з нього, схвалюється ним, хоча і не закріплений у конкретних правових нормах. Так можна говорити про загальні законні інтереси осіб - учасників адміністративного процесу (досягнення юридично значущого результату, прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі) і персоніфіковані законні інтереси (інтерес особи у встановленні конкретних фактів, що доводять його невинність у вчиненні адміністративного правопорушення або обґрунтовують його позицію у зв`язку зі зверненням у компетентний державний орган).
Таким чином, у контексті наведених приписів до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод.
Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Вказані висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 29.03.2018 року по справі №805/3115/15-а.
Згідно із ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, як встановлено в судовому засіданні підставою для звернення до суду з вказаними вимогами до МВС України, стало відмова Департаменту у направленні документів до відповідного органу Пенсійного фону України для вирішення питання щодо призначення пенсії за вислугу років, оскільки позивач вважав, що має достатньої календарної вислуги років, передбаченої п. а ч.1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ, та не належним у зв`язку з цим розглядом заяви ОСОБА_2 від 03.12.2018 та не виконанням п. 12 Порядку №3-1.
В той, же час варто відмітити, що заява ОСОБА_2 від 03.12.2018 (т.1, а.с.36), була адресована не до Департаменту, а до ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області, якою, як вже встановлено в судовому засіданні та про що зазначено вище, була розглянута ліквідаційною комісією УМВС в сумській області, виконана, та про що надана відповідь, отримана ОСОБА_2 18.12.2018 (т.2, а.с.75).
Щодо направлення пакету документів до органу Пенсійного фонду України, суд відмічає, що дійсно, згідно з п. 12 Порядку №3-1 уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені п. 6 цього Порядку.
В той же час за приписами вказаного Порядку №-1, саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу Пенсійного фонду України або відмовити у такому поданні.
Однак, як вже зазначено вище, в судовому засіданні встановлено відсутність підстав для зарахування позивачу періоду перебування в зоні антитерористичної операції з 12.01.2015 до 12.02.2015 в пільговому обчисленні (місяць за три), та відсутність, у зв`язку з цим необхідної календарної вислуги років, передбаченої п. а ч.1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ для призначення на підставі вказаного пункту пенсії за вислугу років (замість необхідної 23 роки та 6 місяців, має лише 23 роки та 4 місяці). У своїй відповіді від 08.01.2019 Департамент повідомив про відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугу років у порядку п. а ст.12 Закону № 2262-XII, а саме за недостатністю вислуги років (т.1, а.с.224).
Таким чином, суд приходить до висновку, що за умови відсутності у позивача достатньої вислуги років Департамент правомірно відмовив ОСОБА_2 у направленні до ГУ ПФУ в Сумській області відповідних документів, які необхідні для призначення пенсії за вислугу років у порядку п. а ст.12 Закону № 2262-XII. Враховуючи вказане, а також приймаючи до уваги те, що підстав для повторного розгляду заяви Департаментом заяви ОСОБА_2 від 03.12.2018, адресованої до ліквідаційної комісії УМВС України в Сумській області, відсутні, а задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині позовних вимог, звернених до Департаменту.
Висновки суду у вирішенні справи в цій частині позовних вимог відповідають правовим висновкам, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 ( справа №537/1980/16-а).
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період з 21.08.2015 по 19.12.2017 у розмірі 8878,80грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до п.49 розділу VІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114) особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються серед іншого чергові відпустки.
Тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу, зокрема, від 20 років і більше - 45 діб щорічно (п.51 розділу VІ Положення №114).
Відповідно до п.56 розділу VІ Положення №114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Як зазначено Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 (ЄДРСР №42946756) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
При цьому, слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України та інші норми трудового законодавства на осіб рядового і начальницького складу стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж сплати компенсації за невикористані відпустки за період вимушеного прогулу та фактично відповідальності власника у разі незаконного звільнення, в тому числі у зв`язку з тривалим не поновленням з його вини на посаді незаконно звільненого, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Законом України Про відпустки від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон України Про відпустки ) та Кодексом законів про працю України.
Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України Про відпустки . Відповідно до ст.1 цього Закону державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку врегульоване статтею 9 Закону України Про відпустки , відповідно до п.2 ч.1 якої до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Згідно ч.1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Представник МВС України, заперечуючи проти позову у повному обсязі, посилається, зокрема, на те, що відповідно до ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює має право на відпочинок, однак, позивач за час вимушеного прогулу, та зокрема з 07.11.2015, не виконував своїх посадових обов`язків.
Однак, вказані доводи судом не приймаються до уваги, оскільки пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Враховуючи постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі №818/3444/15, яка набрала законної сили, та якою позивач був поновлений на посаді, трудові відносини між ОСОБА_2 та УМВС України в Сумській області не припинялись, а тому, на переконання суду, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки за період вимушеного прогулу.
Як вже встановлено судом, вимушений прогул позивача тривав з 21.08.2015 і по день прийняття відповідачем рішення про його поновлення - 18.12.2017, звільнений ОСОБА_2 був 19.12.2017.
Відтак, враховуючи тривалість чергової відпустки позивача згідно із п. 51 Положення №114 - 45 діб щорічно, ОСОБА_2 має право на компенсацію по 45 діб за періоди з 21.08.2015 по 20.08.2016, з 21.08.2016 по 20.08.2017 та 15діб за період з 21.08.2017 по 19.12.2017, що складає в загальному розмірі 105 діб (т.1, а.с.226).
З довідки про доходи №11/94 від 13.05.2019 вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складав 84,56грн. (т.1, а.с.227).
Таким чином, за 105 календарних діб невикористаної чергової відпустки за період з 21.05.2015 по 19.12.2017 компенсації підлягає 8878,80грн. (105к.д. х 84,56грн. середньоденний заробіток), яку належить стягнути з відповідача-3. Доказів сплати компенсації невикористаної відпустки суду не надано. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 26408,02грн. одноразової грошової допомоги, суд виходить з наступного.
Згідно із ч.1 ст. 9 Закону №2262-ХІІ у разі звільнення зі служби у зв`язку із скороченням штатів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Схожі норми містяться в п. 10 Постанови №393, відповідно до якої особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби зв`язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач був звільнений 19.12.2017, у зв`язку із скороченням штатів (т.2, а.с.54), на момент звільнення мав вислугу років 10 років і більше, відтак, мав право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а саме 23 роки (т.1, а.с.226, т.2, а.с.54), що складає 26408,02грн. (2296,35грн. місячне грошове забезпечення*23календарні роки*50%).
В той же час при звільненні ОСОБА_2 19.12.2017 не було сплачено одноразову грошову допомогу, доказів на спростовування вказаного суду не надано. Відтак, позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Задовольняючи вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні, судом враховано наступне.
Як встановлено судом, при звільненні 19.12.2017, ОСОБА_2 не було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 26408,02грн. та компенсацію за невикористані чергові відпустки у розмірі 8878,80грн.
При цьому, спеціальним законодавством не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
З огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання, суд вважає застосуванню підлягають приписи Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Приймаючи до уваги, що днем звільнення позивача є 19.12.2017 (т.2, а.с.54), остаточний розрахунок в день звільненні відповідачем-3 не було зроблено, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог по стягнення з відповідача-3 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
При цьому, обраховуючи розмір середнього заробітку, приймаючи до уваги, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, судом взято до уваги норми Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), відповідно до абзацу 3 пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки про доходи за підписами заступників голів ліквідаційної комісії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_2 за два останні робочі місяці було розраховано, виходячи із кількості робочих днів згідно графіка (30 та 31 день), тобто календарних днів за цей період, та склало 84,56грн. (5158,16грн./61к.д.) (т.1, а.с.227).
Відповідно до ч.2 ст. 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи, що в судовому засіданні було визнано обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення на його користь грошової компенсації за невикористані 105 календарних днів відпустки за період з 21.08.2015 по 19.12.2017 у розмірі 8878,80грн., одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 26408,02грн., суд, враховуючи приписи ст. 117 Кодексу законів про працю України, вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача і в цій частині та стягнути з відповідача-3 грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 20.12.2017 в загальному розмірі 48622грн. (84грн.56коп.*575 робочий день).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (40021, м.Суми, вул.Герасима Кондратьєва, буд.23, код ЄДРПОУ 08592299), Міністерства внутрішніх справ України (01024, м.Київ, вул.Богомольця, буд.10, код ЄДРПОУ 00032684), ліквідаційної комісії Державної автомобільної інспекції УМВС України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 18/1, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва,23, код ЄДРПОУ 08805677), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.Пушкіна, буд.1, код ЄДРПОУ 21108013) про зобов`язання вчинити дії, визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з ліквідаційної комісії Державної автомобільної інспекції УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані відпустки за період з 21.08.2015 по 19.12.2017 у розмірі 8878,80 грн. (вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім грн.80коп.).
Стягнути з ліквідаційної комісії Державної автомобільної інспекції УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 26 408,02грн. (двадцять шість тисяч чотириста вісім грн.02коп.).
Стягнути з ліквідаційної комісії Державної автомобільної інспекції УМВС України в Сумській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48622грн. (сорок вісім тисяч шістсот двадцять дві грн.).
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 29.07.2019.
Суддя І.Г. Шевченко
Суд | Сумський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.07.2019 |
Оприлюднено | 11.08.2019 |
Номер документу | 83545895 |
Судочинство | Адміністративне |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні