Постанова

від 07.08.2019 по справі 620/1179/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1179/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Житняк Л.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.;

за участю секретаря: Горяінової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 13 червня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сівер - Агро до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Сівер - Агро (далі - позивач, ТОВ Сівер - Агро ) звернулося до Чернігівського кружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування пені у розмірі 95 366,16 грн;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 10.12.2018 №15423-17;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 20.12.2018 №0023165305;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 09.04.2019 №0014115305.

Позивач свої вимоги обгрунтовує тим, що оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій.

Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності. Позивач зазначає, що протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та вимоги становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Донарахування пені в розмірі 95 366,16 грн здійснено на підставі п.п.129.1.2 п. 129.1. ст.129 Податкового кодексу України в редакції, чинній до 01.01.2017, який передбачав, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Однак, ст.129 Податкового кодексу України в редакції, чинній з 01.01.2017 не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов`язань на суму такого заниження та за весь період заниження, а отже не міг бути застосований податковим органом для розрахунку пені.

Оскільки внаслідок протиправних дій відповідача щодо нарахування пені відповідачем, безпідставно здійснювалося зарахування сплачених позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств в рахунок погашення неправомірно нарахованої пені та виносилися податкові повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно узгодженого податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, останні підлягають скасуванню.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Чернігівській області щодо нарахування пені у розмірі 95 366,16 грн.

Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 10.12.2018 №15423-17.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 20.12.2018 №0023165305 та від 09.04.2019 №0014115305.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що в період з 27.11.2017 по 08.12.2017 ГУ ДФС у Чернігівській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Сівер-Агро , про що складено Акт від 22.12.2017 № 720/14/39346687 Про результати документальної планової виїзної перевірки TOB Сівер-Агро , код ЄДРПОУ 39346687, тел. НОМЕР_1 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 податкового законодавства за період з 13.08.2014 по 30.09.2017, валютного - за період з 13.08.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 13.08.2014 по 30.09.2017.

На підставі висновків Акту перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.01.2018 №00000021400, яким відповідачем збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 243 586,00 грн, в тому числі, за податковим зобов`язанням - 230 028, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 558, 00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримане позивачем від відповідача 16.01.2018.

26.01.2018 позивач, платіжним дорученням №4598 сплатив до бюджету 243 586, 00 грн. з призначенням платежу: *;133; сплата грошових зобов`язань по акту перевірки від 22.12.2017 №720/14/39346687. При цьому, відповідачем в інтегрованій картці позивача з податку на прибуток була нарахована пеня на суму 95366,16 грн.

В подальшому, позивач платіжним дорученнями від 01.03.2018 №4701, від 13.08.2018 №5026, від 14.05.2018 №4873 та від 16.11.2018 №1220 сплатив податок на прибуток підприємств, проте вказані платежі відповідачем зараховувалися на погашення нарахованої пені.

В зв`язку з цим, відповідачем було складено Акт камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 07.12.2018 №453/25-01-53-05-24, яким було встановлено порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання, нараховано штраф та прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.12.2018 №0023165305, яким нараховано штраф у сумі 6 447,60 грн. Платіжним дорученням від 27.12.2018 №1299 вказаний штраф був сплачений позивачем до бюджету. Також, у грудні 2018 року позивачем було отримано від відповідача разом з листом від 10.12.2018 №12662/10/25-01-17-02-19 податкову вимогу від 10.12.2018 №15423-17 на суму податкового боргу 96 379, 80 грн. та рішення №351 про опис майна у податкову заставу від 10.12.2018 №12660/10/25-01-17-02-26 (а.с.92, 93). Платіжним дорученням від 14.12.2018 №1261 позивачем було здійснено погашення вказаного податкового боргу. В подальшому позивачем платіжним доручення від 11.03.2019 №1446 було сплачено податок на прибуток за 4 квартал 2018 року у сумі 67 164,00 грн.

В квітні 2019 року позивач звернувся до відповідача з проханням здійснити звірку щодо стану розрахунків позивача з бюджетом по податку на прибуток підприємств. Від відповідача було отримано лист від 10.04.2019 №5654/10/25-01-53-02-15 з інформацією щодо розрахунків по податку на прибуток приватних підприємств в розрізі відкритих інтегрованих карток платників (ІКП) та повідомлено, що відносно нього винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2019 №0014115305 на суму 9 637, 98 грн., яким нараховано штраф у розмірі 10%.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача щодо нарахування пені у розмірі 95 366, 16 грн., вважає їх протиправними, і як наслідок вважає що податкова вимога від 10.12.2018 №15423-17 та податкові повідомлення рішення ГУ ДФС у Чернігівській області: від 20.12.2018 № 0023165305 та від 09.04.2019 №0014115305 підлягають скасуванню.

Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо виникнення грошвого зобов`язання позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Податковий кодекс України розмежовує поняття податкового зобов`язання і грошового зобов`язання, де відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. А згідно пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

З системного аналізу вказаних норм податкового законодавства вбачається, що податкове зобов`язання визначається у разі відсутності порушення норм податкового законодавства платником податків в податковій декларації або контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні; грошове ж зобов`язання може включати в себе штрафні санкції та визначається у разі порушення норм податкового законодавства самостійно платником податків в порядку, передбаченому ст.50 Податкового кодексу України, або контролюючим органом в податковому повідомленні-рішенні.

Згідно п.31.1 ст.31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

За змістом п.37.2 ст.37 Податкового кодексу України податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

При цьому відповідно до п.57.2 ст.57 Податкового кодексу України, у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних з порушенням податкового законодавства, та надсилає (вручає) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум платнику податку, такий платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму податкового зобов`язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в ст.297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

В той же час згідно п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Тобто, по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у контролюючого органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов`язання, то контролюючий орган зобов`язаний розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов`язання, зокрема сформувати податкову вимогу.

В свою чергу, на підставі п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З урахуванням вказаної різниці між грошовим та податковим зобов`язанням, у тому числі, у встановлених ст.57 Податкового кодексу України, строках їх сплати, момент початку нарахування пені для таких зобов`язань визначається по-різному.

Підстави та порядок надіслання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків врегульовано ст.59 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання (п.59.3 ст.59 Податкового кодексу України)

У вищенаведеному пункті Податкового кодексу України зазначено, що податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Крім того, розділом ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від30.06.2017 №610, визначено, що податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції. Податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму узгодженого грошового зобов`язання; непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.

Враховуючи вказане та виходячи з аналізу вищенаведених норм, підставою для формування та направлення контролюючим органом податкової вимоги платнику податків є встановлення відповідної обставини, зокрема, платником податків не сплачено узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеної в податковому повідомленні-рішенні, у встановлені законом строки.

За приписами пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Колеіясуддів звертає увагу на те, що 26.01.2018 позивачем було в повному обсязі сплачено податкове зобов`язання в розмірі 243 586, 00 грн, яке було визначено та донараховане позивачу відповідачем на підставі податкового повідомлення-рішення від 11.01.2018 №00000021400 року, однак за наслідками погашення позивачем податкового зобов`язання відповідачем було відображено в інтегрованій картці позивача пеню у розмірі 95 366, 16 грн.

Вищезазначена обставина визнається відповідачем, зокрема у листі від 26.02.2018 №2063/10/25-01-07-12.

За приписами п.111.2 ст.111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Щодо правомірності нарахування пені на грошові зобов`язання позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно пп.14.1.162 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.129.1.2 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

В свою чергу, дії відповідача щодо нарахування пені у розмірі 95 366, 16 грн. на момент проведення перевірки позивача та на момент винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 11.01.2018 № 00000021400 (листопад 2017 року січень 2018 року), були вчинені на підставі норми матеріального права, що не була чинною на час виникнення спірних правовідносин, оскільки вказана норма в даному випадку має застосовуватись з урахуванням змін, внесених Законом України від 21.12.2016 №1797-УІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні .

Згідно пп.129.3.1 п.129.3 ст.129 Податкового кодексу України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань.

Виходячи з системного аналізу наведених норм, Податковим кодексом України прямо передбачено, що при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, пеня нараховується починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, та закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань.

За приписами п.129.4 ст.129 Податкового кодексу України на суми грошового зобов`язання, визначеного пп.129.1.1 та пп.29.1.2 п.129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, коли її розмір не встановлений нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

В даному ж випадку, донарахування пені в розмірі 95 366, 16 грн. здійснено на підставі п.п.129.1.2 п.129.1. ст.129 Податкового кодексу України в редакції, чинній до 01.01.2017, який передбачав, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Однак, ст.129 Податкового кодексу України в редакції, чинній з 01.01.2017 не встановлено нарахування пені у разі виявлення контролюючим органом заниження податкових зобов`язань на суму такого заниження та за весь період заниження, у зв`язку з чим пп.129.1.2 п.129.1 ст.129 Податкового кодексу України (в редакції на час прийняття податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги) не міг бути застосований податковим органом для розрахунку пені, оскільки встановлює момент з якого може бути нарахована пеня на податкове зобов`язання, визначене контролюючим органом у випадках, не пов`язаних з проведенням податкових перевірок, а тому такі дії відповідача не відповідають вимогам податкового законодавства та свідчать про протиправність дій відповідача щодо нарахування 26.01.2018 пені у розмірі 95 366, 16 грн., і відповідно протиправності оскаржуваної податкової вимоги від 10.12.2018 №15423-17, оскільки податковий борг у позивача виник в результаті безпідставного її нарахування.

Щодо правомірності винесених податкових повідомлень - рішень ГУ ДФС у Чернігівській області 20.12.2018 №0023165305 та від 09.04.2019 №0014115305, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, щодо визнання їх протиправними, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача щодо нарахування пені відповідачем, безпідставно здійснювалося зарахування сплачених позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств в рахунок погашення неправомірно нарахованої пені та виносилися вказані податкові повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно узгодженого податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №820/3878/18.

У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №822/2821/17 (адміністративне провадження №К/9901/20959/18) (http://revestr.court.gov.ua/Review/73874388) зроблено висновок, що об`єктом нарахування пені, яка увійшла до складу податкової вимоги є грошове зобов`язання визначене контролюючим органом згідно пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, яке за умовами п.57.3 ст.57 ПК України, платник податків зобов`язаний сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.

Суд, вважає, що сплата узгодженої суми грошового зобов`язання у встановлений Кодексом строк виключає одну із умов нарахування пені, доводить відсутність складу податкового правопорушення, що унеможливлює прийняття позиції податкового органу про правомірність нарахування пені, правила обчислення якої встановлені ст.129 Податкового кодексу України та діють тільки за умов наявності підстав її нарахування.

Однак в межах спірних відносин узгоджене грошове зобов`язання, а саме податкове зобов`язання, визначене відповідачем шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.01.2018 №00000021400 на суму 243 586, 00 грн., сплачене позивачем з дотриманням встановленого Кодексом строку, що сторонами не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що фінансова відповідальність до платника податків у вигляді пені має бути застосована у розмірі та з дотриманням порядку нарахування пені, чинного на дату сплати зобов`язання (припинення порушення). При цьому, у податковому повідомленні-рішенні від 11.01.2018 № 00000021400 дану суму пені зазначено не було та не було відображено податковим органом в Акті перевірки, а тому відповідачем протиправно здійснено донарахування пені в розмірі 95 336,16 грн на підставі п.п.129.1.2 п. 129.1 ст.129 Податкового кодексу України в редакції, чинній до 01.01.2017, оскільки виявлені при перевірці порушення податкового законодавства були допущені позивачем до 01.01.2017.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), за загально визначеним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

А отже, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи - порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатися згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності.

У зв`язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та вимоги становить втручання у мирне володіння майном суб`єкта господарювання, що порушує ст.1 Першого протоколу до Конвенції, а тому вони підлягають скасуванню, а позов задоволенню повністю.

Щодо посилання відповідача на те, що оплачена податкова вимога є відкликаною, а отже відсутній предмет спору щодо неї, колегія суддв зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зазначені вище посилання, оскільки Податковий кодекс України визначає право платника податків оскаржити до суду будь-яке рішення прийняте контролюючим органом, незалежно від факту сплати грошових коштів за таким рішенням.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення останніх.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 07 серпня 2019 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: В.П. Мельничук,

О.Є. Пилипенко