Постанова

від 08.08.2019 по справі 2а-17667/12/2670

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №2а-17667/12/2670

адміністративне провадження №К/9901/3127/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року (суддя Федорчук А.Б.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року (колегія у складі суддів: Борисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Собківа Я.М.) у справі № 2а-17667/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна (надалі позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств та платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 30 листопада 2012 року №597/22-511/35250394.

Висновками акта перевірки встановлено порушення:

- підпункту 139.1.1, підпункту 139.1.9, підпункту 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 068 638 грн;

- пункту 188.1 статті 188, підпункту 198.6, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 733 525 грн;

- пункту 119.2 статті 119, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України та розділу ІІІ, ІІ Наказу ДПА України від 24 грудня 2010 року № 1020 Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку ;

- пунктів 2.8, 2.9, Постанови Правління Національного банку України Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні .

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року № 0006312250, яким визначено суму податкового зобов`язання зі сплати податку на прибуток в сумі 1 133 163,00 грн (1 068 638 грн - основний платіж, 64 525 грн - штрафні (фінансові) санкції);

- податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року № 0006322250, яким визначено суму податкового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 895 303 грн (733 525 грн - основний платіж, 161 778 грн - штрафні (фінансові) санкції).

Статтею 139 Податкового кодексу України (тут та надалі нормативно-правові акти в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), встановлено витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Згідно підпункту 139.1.1, пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов`язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами підпункту 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв`язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги, що доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт,послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку), Товариства за 2010 рік складає 166 402 605 грн. 4 % доходу (виручки) Товариства за 2010 рік складає 6 656 104 грн.

Як зазначають суди першої ті апеляційної інстанції під час перевірки встановлено, що Товариством у податковій декларації з податку на прибуток за ІІ - ІV квартали 2011 року задекларовано наростаючим підсумком у складі інших витрат вартість послуг, отриманих від нерезидентів Акціонерного товариства Зелмер (Zelmer Spolka Akcyjna) та ТОВ Зелмер Маркет у розмірі 7 821 550 грн.

В той же час у додатку АВ до рядка 06.2 Податкової декларації з податку на прибуток підприємств у рядку 06.2.4 зазначена сума 7 378 292 грн (том 1 арк. с. 225).

Позивач протягом розгляду справи, починаючи з позовної заяви стверджував, що ним до складу витрат включено послуги Акціонерного товариства Зелмер (Zelmer Spolka Akcyjna) у розмірі 6 644 268,70 грн, що не перевищує 4% доходу за минулий рік. Всі інші послуги, надані нерезидентами, до складу витрат не включено.

Разом з тим, судами не встановлено, на підставі яких доказів податковий орган дійшов висновку, що до складу витрат на послуги, отриманих від нерезидентів, включено суму 1 177 281,13 грн за договором з ТОВ Зелмер Маркет .

Суди попередніх інстанцій не перевірили вказані обставини, обмежившись цитуванням акта перевірки.

Щодо нарахування зобов`язань з податку на додану вартість суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що суть отриманих послуг полягає у тлумаченні загальних термінів маркетингу, як зовнішня реклама, активність в пресі, телебаченні, Інтернеті, на радіо тощо, а також наведені рекламні стратегії щодо продукції інших торгових марок, що не дає можливості визначити ступінь зв`язку отриманих результатів із господарською діяльністю позивача. Дані первинні документи не дають змоги довести зв`язок понесених витрат та задекларованого податкового кредиту з ПДВ з фінансово-господарською діяльністю позивача.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в актах виконаних робіт відсутні дані які саме маркетингові послуги надавалися, та на яких радіостанціях були використані ролики та докази взагалі розміщення реклами та виготовлення рекламних послуг та для яких цілей ця продукція була замовлена.

В той же час в матеріалах справи наявні звіти про виконання послуг, в яких зокрема, зазначено, радіостанції де використовувались ролики (наприклад, том 2, арк. с. 29) магазини, в яких проводились акції із зазначенням періоду акцій (наприклад, том 2, арк. с. 33), зразки рекламних банерів із зазначенням магазинів (наприклад, том 2 арк. с. 69) тощо.

Судами попередніх інстанцій вказані звіти не досліджувались.

Судами попередніх інстанцій не досліджено надані до матеріалів справи первинні документи, не визначено, чи мають вказані документи дефекти форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість податкових повідомлень-рішень передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зелмер Україна задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі № 2а-17667/12/2670 скасувати та направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

С.С. Пасічник

Судді Верховного Суду