Постанова

від 08.08.2019 по справі 826/3697/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №826/3697/15

адміністративне провадження №К/9901/8080/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 червня 2015 року (суддя Літвінової А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року (колегія у складі суддів: Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М.) у справі № 826/3697/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Рентал Груп (надалі позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (після реорганізації Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві) (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими нараховано штраф у розмірі 10% та 20 % за затримку зі сплати грошового зобов`язання з авансових внесків з податку на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що за 1 квартал 2014 року Товариство отримало збиток та надало декларацію з податку на прибуток з від`ємним значенням об`єкту оподаткування. Таким чином, з огляду на приписи пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу грошові зобов`язання з податку на прибуток та нараховані авансові внески згідно податкових декларацій з податку на прибуток сплачуються тільки у 1 кварталі 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем жодним чином не спростовано наявність визначеного відповідачем боргу та не доведено наявність від`ємного значення об`єкту оподаткування, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, які не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, не дослідження всіх доказів, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток за період 2012-2013 роки.

Перевіркою встановлено порушення Товариством термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на прибуток протягом строків, визначених пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, відповідальність за, що передбачена статтею 126 Податкового кодексу України, а саме позивачем затримано сплату суми грошового зобов`язання на 82, 99, 60, 91, 59, 61, 33, 2 календарних днів.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт від 5 серпня 2014 року №26-57-10-02-10/479 та прийнято податкові-повідомлення рішення:

від 5 серпня 2014 року № 0024061502, яким до позивача застосовано штрафні санкції (10%) у розмірі 2 687,70 грн;

від 5 серпня 2014 року № 0024071502, яким до позивача застосовано штрафні санкції (20%) у розмірі 23 054,80 грн.

Згідно тверджень Товариства, за I квартал 2014 року позивач отримав збиток та подав декларацію з податку на прибуток №9027100851 з від`ємним значенням об`єкту оподаткування та фінансову звітність.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов`язань.

У разі якщо платник податку, який сплачує авансовий внесок, за підсумками першого кварталу звітного (податкового) року не отримав прибуток або отримав збиток, він має право подати податкову декларацію та фінансову звітність за перший квартал. Такий платник податку авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року не здійснює, а податкові зобов`язання визначає на підставі податкової декларації за підсумками першого півріччя, трьох кварталів та за рік, яка подається до контролюючого органу в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Підставою для висновку про недоведеність позивачем своїх вимог стало те, що Товариство на підтвердження своїх доводів не надало суду податкові декларації від 22 листопада 2012 року №9073779785, від 12 грудня 2013 року №9087478642 та №9027100851 ані при поданні позову, ані в судове засідання, у зв`язку з чим суд в судовому засіданні зобов`язав позивача протягом десяти днів надати належним чином оформлені докази.

Суд не погоджується з доводами судів попередніх інстанцій, з огляду на те, що суми нарахованого авансового внеску не є спірними між сторонами, отже не підлягають доказуванню в рамках даної справи.

Спірним питанням є наявність збитку за підсумками першого кварталу звітного року, та, відповідно, відсутність обов`язку зі сплати авансових внесків у другому - четвертому кварталах звітного (податкового) року.

Позивач у позові зазначив, що отримав збитки за результатами 1 кварталу 2014 року, що підтверджено податковою декларацією №9027100851. Тому, на думку позивача, він звільняється від обов`язків зі сплати авансових внесків протягом другого-четвертого кварталу 2013 року. Явна помилка у вказаному твердженні не з`ясована судом першої інстанції. Декларація №9027100851 наявна в матеріалах справи (арк. с. 113-114) та відноситься до 1 кварталу 2013 року.

Вказана декларація судами не досліджена.

В апеляційній скарзі Товариство усунуло помилку та зазначило, що збиток отримано у 1 кварталі 2013 року, про що свідчить вищезазначена декларація. Але судом апеляційної інстанції це залишено поза увагою, при прийнятті рішення суд апеляційної інстанції обмежився цитуванням рішення суду першої інстанції, із зазначенням відсутності той же самої декларації.

Крім того, приписами підпункту 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (а редакції, яка діяла на момент проведення камеральної перевірки) встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, чи передбачена можливість в межах камеральної перевірки перевіряти своєчасність сплати податків.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем своїх вимог, з огляду на його передчасність.

Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року у справі № 826/3697/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду