Рішення

від 08.08.2019 по справі 905/1067/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.08.2019 Справа № 905/1067/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ІР СОМ , м. Харків, Харківська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Востокспецавтоматика , м. Світлодарськ, Донецька область

про стягнення заборгованості за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 61240,00грн, пені у сумі 8362,96грн, штрафу у сумі 11124,00грн, 30% річних у сумі 7048,08грн, інфляційних втрат у сумі 2130,40грн, всього 89905,44грн

Представники учасників справи:

від позивача: Розсошенко І.І. - адвокат за довіреністю від 01.07.2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №844 від 16.12.2010

від відповідача: представник не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю ІР СОМ , м. Харків, Харківська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Востокспецавтоматика , м. Світлодарськ, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 61240,00грн, пені у сумі 8362,96грн, штрафу у сумі 11124,00грн, 30% річних у сумі 7048,08грн, інфляційних втрат у сумі 2130,40грн, всього 89905,44грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, чим також зумовлено нарахування заявлених до стягнення пені, штрафу, 30% річних та інфляційних нарахувань.

Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, суд, виходячи з вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про розгляд даної справи як малозначної в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Висновок щодо визначення даної справи як малозначної зроблений судом з огляду на приписи п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для цілей цього Кодексу визначені як малозначні.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 13.06.2019; судове засідання призначене на 03.07.2019 з подальшим оголошенням перерви до 08.08.2019.

01.08.2019 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю ІР СОМ №261 від 01.08.2019 про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача: 61240,00грн - основного боргу, 11334,35грн - пені, 11124,00грн - штрафу, 2130,40грн - інфляційних втрат, 9615,12грн - 30% річних.

Суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті заяви позивача №261 від 01.08.2019, оскільки подання заяви про збільшення позовних вимог після проведення першого судового засідання у справі 03.07.2019 суперечить приписам п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 08.08.2019 з`явився представник позивача, підтримав позовні вимоги.

Відповідач у судові засідання 03.07.2019 та 08.08.2019 не з`явився, відзиву на позов не надав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Виходячи з того, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.01.2019 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю ІР СОМ (постачальник), та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю Востокспецавтоматика (покупець), був укладений договір №25-01-19/П, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язався поставити та передати у власність покупцю товар, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату, на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2 договору найменування, одиниця виміру та загальна кількість товару визначаються за попереднім замовленням покупця, узгодженим сторонами, та оформлюється у вигляді специфікації на кожну окрему поставку партії товару.

Згідно з п.3.2 договору узгоджений сторонами асортимент, одиниця виміру, кількість та ціна товару зазначаються у видаткових накладних, що оформляються по факту відвантаження товару покупцю, на кожну окрему поставку.

Поставка товару здійснюється за рахунок покупця в термін 24 календарних днів з моменту узгодження сторонами умов поставки відповідно до п.1.2 або п.1.3 цього договору. Поставка товару за домовленістю сторін може здійснюватися на умовах EXW (передано на складі постачальника) або на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) або на умовах інших термінів міжнародних правил по тлумаченню термінів Інкотермс в редакції 2010року (п.3.3 договору).

Відповідно до п.4.1 договору право власності на товар та ризик його загибелі чи пошкодження переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару уповноваженій особі покупця, відповідно до п.3.3 цього договору. Отримання товару покупцем підтверджується підписом уповноваженого представника покупця та печаткою покупця на видатковій накладній. Датою поставки товару вважається дата, вказана у видатковій накладній постачальника.

Передача товару здійснюється виключно за умови надання покупцем оригіналу довіреності на отримання товару (п.4.4 договору).

Пунктом 5.4 договору передбачено порядок здійснення розрахунків, а саме: покупець сплачує постачальнику 100% вартості товару від суми, зазначеної у видатковій накладній, протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Датою оплати є дата надходження 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника (п.5.5 договору).

Згідно з п.п. 6.2, 6.3, 6.4 договору у випадку невиконання зобов`язань у термін, зазначений в п. 4.2, 5.4 договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) % від вартості отриманого згідно видаткової накладної (специфікації) товару. Окрім штрафу, зазначеного в п.6.2 договору, у випадку несвоєчасного виконання зобов`язань у термін, зазначений в п.5.4 цього договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення. Строк позовної давності щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, сторони встановлюють тривалістю в один рік. Крім сплати пені, у випадку прострочення покупцем виконання грошового зобов`язання, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 30% відсотків річних від простроченої суми в порядку, передбаченому ст. 625 Цивільного кодексу України.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30 грудня 2019, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.8.1 договору).

Як встановлюється матеріалами справи, в межах договору №25-01-19/П від 25.01.2019 сторонами було підписано специфікацію №2, якою погоджено поставку товару - шафи ШС 22-01-08х18х05-Ц-7035 у кількості 45шт, сума за специфікацією складає 92700,00грн, сума ПДВ 20% - 18540,00грн, всього 111240,00грн; умови постачання, місце призначення поставки - с. Богданівка, Дніпропетровська область.

У виконання умов договору №25-01-19/П від 25.01.2019 та специфікації №2 від 25.01.2019 позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною №40285 від 01.02.2019 на суму 111240,00грн з ПДВ, який був прийнятий представником відповідача без зауважень та заперечень стосовно кількості та якості поставленого товару за видатковою накладною №40285 від 01.02.2019, що підтверджується підписом останнього. Товар отримав представник відповідача головний інженер Коробов М.С., який діяв на підставі довіреності №00022 від 30.01.2019, виданої на отримання матеріальних цінностей.

Враховуючи приписи положень ст.ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, вказана видаткова накладна приймається судом як така, що підтверджує належне виконання позивачем умов договору №25-01-19/П від 25.01.2019 та специфікації №2 від 25.01.2019 в частині поставки товару та прийняття його відповідачем.

Як свідчить виписки по рахунку позивача за 30.01.2019 та 28.05.2019 відповідачем здійснено оплату отриманого товару в сумі 30000,00грн та 20000,00грн відповідно, всього 50000грн. Решта вартості товару за видатковою накладною №40825 від 01.02.2019 на суму 61240,00грн залишилась несплаченою.

Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар у встановлений договором та специфікацією строк стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 61240,00грн, пені у сумі 8362,96грн, штрафу у сумі 11124,00грн, 30% річних у сумі 7048,08грн, інфляційних втрат у сумі 2130,40грн, всього 89905,44грн. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ч. ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як зазначалось,між сторонами укладений договір №25-01-19/П від 25.01.2019, який за своєю правовою природою є договором поставки, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, відповідач частково виконав зобов`язання за договором №25-01-19/П від 25.01.2019 та специфікацією № 2 від 25.01.2019, сплативши 30.01.2019 та 28.05.2019 вартість поставлено товару в сумі 30000,00грн та 20000,00грн відповідно, всього 50000,00грн.

Між тим, обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар за видатковою накладною №40825 від 01.02.2019 у визначений п. 5.4 договору строк - протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту отримання товару, тобто, до 21.02.2019 включно. Внаслідок наведеного у відповідача виникла заборгованість за договором №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 61240,00грн.

Своєчасне невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого товару є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати поставленого товару у строк, встановлений договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019, суд дійшов висновку, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу за договором №25-01-19/П від 25.01.2019 в розмірі 61240,00грн, отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 8362,96грн за період з 22.02.2019 по 11.06.2019 та штрафу у сумі 11124,00грн, нарахованих на підставі п.п.6.2, 6.3 договору №25-01-19/П від 25.01.2019, суд зазначає таке.

Як свідчать матеріали справи, нарахування заявлених до стягнення в межах даного позову пені у сумі 8362,96грн за період з 22.02.2019 по 11.06.2019 та штрафу у сумі 11124,00грн на підставі п.п.6.2, 6.3 договору зумовлено порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару за договором.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з приписами ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Заявлені до стягнення пеню та штраф позивачем нараховано на підставі п.п.6.2, 6.3 договору №25-01-19/П від 25.01.2019, за умовами яких у випадку невиконання зобов`язань у термін зазначений в.п. 4.2, 5.4 цього договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10 (десяти) % від вартості отриманого згідно видаткової накладної (специфікації) товару. Окрім штрафу, зазначеного в п.6.2 договору, у випадку несвоєчасного виконання зобов`язань у термін зазначений в п.5.4 цього договору, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення. Строк позовної давності щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань, сторони встановлюють тривалістю в один рік.

Розглядаючи позов в частині стягнення пені та штрафу, суд зауважує, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення в договорі одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Суд також зазначає, що п.п. 6.2 і 6.3 договору поставки №25-01-19/П від 25.01.2019, якими на покупця покладається відповідальність у вигляді сплати на користь покупця пені та штрафу за прострочення строків оплати за поставлений товар, не оспорюється відповідачем, в зв`язку з чим в силу вимог ст. 204 Цивільного кодексу України презюмується правомірність вказаного правочину.

Як встановлено судом, відповідач прийняв на себе зобов`язання прийняти поставлений товар позивачем та своєчасно здійснити його оплату за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 у строк до 21.02.2019 (п.5.4 договору), тобто, 21.02.2019 є останнім днем здійснення оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим за вимогами ст.253 Цивільного кодексу України першим днем порушення строку оплати, з якого можливо нарахування штрафних санкцій, є 22.02.2019.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені та 10% штрафу, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача: пені у сумі 8362,96грн за період з 22.02.2019 по 11.06.2019 та штрафу у сумі 11124,00грн за порушення строків оплати за поставлений товар.

Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України 30% річних у сумі 7048,08грн за період 22.02.2019-11.06.2019 та інфляційні втрати у сумі 2130,40грн - за період березень-травень 2019, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.4 договору поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 сторони встановили інший розмір процентів, а саме 30% відсотків річних від простроченої суми.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 30% річних та зважаючи на прострочення відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог в частині стягнення з відповідача 30 % річних у сумі 7048,08грн, отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.

За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірного визначення бази для нарахування інфляційної складової боргу за період травень 2019.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16, вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Водночас, суд наголошує на врахуванні індексів виключно за цілі місяці існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки №265 від 27.07.2007 випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018.

При цьому, кінець відліку періоду прострочення є день, що передує дню, в якому відбулося погашення/припинення відповідного грошового зобов`язання, оскільки з урахуванням п. 30.1 ст. 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою - тобто день погашення визначає термін припинення відповідного зобов`язання у розумінні ч.2 ст.251 Цивільного кодексу України.

Таким чином, базою для нарахування інфляційної складової боргу за травень є сума заборгованості у розмірі 61240,00грн з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем 28.05.2019, а не 81240,00грн як помилково зазначено позивачем при розрахунку інфляційних втрат.

За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні втрати, нараховані, виходячи з сум заборгованості за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 81240,00грн за період березень - квітень 2019 та у розмірі 61240,00грн (часткове погашення заборгованості) за період травень 2019 у сумі 1979,55грн, отже, позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню; в решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат позов підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений позивачем платіжним дорученням №9001310225 від 11.06.2019 у сумі 1921грн, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Доказів понесення інших судових витрат сторонами не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ІР СОМ , м. Харків, Харківська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю Востокспецавтоматика , м. Світлодарськ, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 61240,00грн, пені у сумі 8362,96грн, штрафу у сумі 11124,00грн, 30% річних у сумі 7048,08грн, інфляційних втрат у сумі 2130,40грн, всього 89905,44грн, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Востокспецавтоматика (84792, Донецька область, м. Світлодарськ, б.15, кв.100, код ЄДРПОУ 32672464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІР СОМ (61072, м. Харків, вул. 23 Серпня, 31 Б, код ЄДРПОУ 32338465) , заборгованість за договором поставки №25-01-19/П від 25.01.2019 у розмірі 61240,00грн, пені у сумі 8362,96грн, штрафу у сумі 11124,00грн, 30% річних у сумі 7048,08грн, інфляційних втрат у сумі 1979,55грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1917,78грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 08.08.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.08.2019.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова