Рішення

від 12.08.2019 по справі 918/523/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/523/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, при секретарі судового засідання Б. Рижому, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рембуд"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К"

про стягнення в сумі 5 091,52 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Кожемякіна В.І., ордер РН-516 № 28 від 22.02.2019 року,

від відповідача: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Рембуд" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К", в якому просить, посилаючись на ст.ст. 625, 692 ЦК України та ст. 193 ГК України, стягнути 259,46 грн 3% річних та 4 832,06 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 30.07.2019 року позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 12.08.2019 року.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Як убачається з позовної заяви, між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) існували тривалі правовідносини з поставки товару - бетону, залізобетону тощо, загальна вартість якої склала 113 131,00 грн, що стверджується видатковими накладними. Остання поставка була здійснена 04.05.2017 року на суму 9 431,00 грн, яку відповідач оплатив частково, заборгованість становить 3 916,00 грн.

За несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати товару позивач здійснив нарахування 3% річних в розмірі 259,46 грн та інфляційних в розмірі 916,06 грн, які просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 692, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України тощо.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відтак спір розглядається за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 113 131,00 грн, про що свідчать видаткові накладні від 09.11.2016 року на суму 7 368,00 грн, від 09.11.2016 року на суму 12 721,00 грн, від 10.11.2016 року на суму 7 582,00 грн, від 21.12.2016 року на суму 6 568,00 грн, від 21.12.2016 року на суму 5 713,00 грн, від 21.12.2016 року на суму 5 395,00 грн, від 21.12.2016 року на суму 6 568,00 грн, від 21.12.2016 року на суму 4 153,00 грн, від 21.12.2016 року на суму 5 889,50 грн, від 28.12.2016 року на суму 5 456,00 грн, від 30.12.2016 року на суму 5 739,00 грн, від 25.01.2017 року на суму 5 852,50 грн, від 04.04.2017 року на суму 5 036,00 грн, від 04.04.2017 року на суму 5 906,00 грн, від 06.04.2017 року на суму 6 017,00 грн, від 12.04.2017 року на суму 3 836,00 грн, від 13.04.2017 року на суму 3 900,00 грн, від 04.05.2017 року на суму 9 431,00 грн.

Відповідач вартість поставленого товару погасив частково, а саме: шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача в розмірі 47 055,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку, а також шляхом заліку взаємних однорідних вимог на суму 62 160,00 грн, на підтвердження чого надано особову картку кореспондента, а всього в розмірі 109 215,00 грн.

Отже, залишок боргу становить 3 916,00 грн (113 131,00 грн - 109 215,00 грн, згідно з видатковою накладною від 04.05.2017 року на суму 9 431,00 грн).

За несвоєчасне проведення розрахунків позивач здійснив нарахування на суму боргу 3% річних в розмірі 259,46 грн та інфляційних в розмірі 916,06 грн.

Як зазначає позивач, відповідачеві направлено лист-претензію № 28 від 26.03.2019 року про сплату боргу, 3% річних та інфляційних (доказів направлення суду не надано), однак останній на претензію не відповів, боргу не погасив.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із поставкою товару та відповідальністю за порушення строків оплати, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи, що відповідач вартості поставленого позивачем товару у повному обсязі не провів, відтак вимога про стягнення боргу в сумі 3 916,00 грн є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо 3% річних та інфляційних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція що порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019 року.

Заразом судом зі змісту позовної заяви та наданого позивачем розрахунку не встановлено застосування саме такого порядку нарахування інфляційних.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, проведений позивачем, встановив, що розмір перших становить 260,39 грн (при заявленому - 259,46 грн), других - 912,77 грн (при заявленому - 916,06 грн) (розрахунок додається), отже 3% річних підлягають задоволенню у заявленому розміру, а інфляційні - частковому задоволенню.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 921,00 грн. та витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 1 919,85 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.

Стосовно витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 1 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони , крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У силу вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, у рішеннях у справах "Двойних проти України", "Гімайдуліна і інших проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Усупереч вимогам ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України позивач свій обов`язок щодо доказування та подання належних і допустимих доказів у підтвердження здійснення витрат на правову допомогу (подання договору на правову допомогу, детального опису робіт, актів надання-приймання наданих послуг, рахунків, платіжних доручень тощо) не виконав, а отже вказані витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Рембуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К" про стягнення 5 091,52 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К" (вул. Барона Штейнгеля,88, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, 35331, ідентифікаційний код 39586985) на користь Приватного акціонерного товариства "Рембуд" (вул. Соборна, 404 А, м. Рівне, 33024, ідентифікаційний код 03332234) 3 916,00 грн основного боргу, 259,46 грн 3% річних та 912,77 грн інфляційних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 3,29 грн інфляційних відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К" (вул. Барона Штейнгеля,88, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, 35331, ідентифікаційний код 39586985) на користь Приватного акціонерного товариства "Рембуд" (вул. Соборна, 404 А, м. Рівне, 33024, ідентифікаційний код 03332234) 1 919,85 грн судового збору.

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Рембуд" (вул. Соборна, 404 А, м. Рівне, 33024, ідентифікаційний код 03332234).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод будматеріали і К" (вул. Барона Штейнгеля,88, с. Городок, Рівненський район, Рівненська область, 35331, ідентифікаційний код 39586985) .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 12.08.2019 року.

Суддя О. Андрійчук