Постанова

від 08.08.2019 по справі 564/109/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2019 року

м. Рівне

Справа № 564/109/19

Провадження № 22-ц/4815/798/19

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.

секретар судового засідання - Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби

України,

- Костопільський районний відділ ДВС ГТУЮ у

Рівненській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 14 березня 2019 року (ухвалене у складі судді Цвіркуна О.С., повний текст рішення складено 20 березня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

15 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 серпня 2006 року ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Фольксваген - ПОЛО", в результаті грубого порушення Правил дорожнього руху, допустив наїзд на неї, внаслідок чого їй були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 22 травня 2007 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 268 КК України.

У зв`язку з ушкодженням здоров`я були постановлені судові рішення про стягнення з ОСОБА_2 коштів, в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином.

Рішення судів більше 9-ти років практично не виконуються.

Станом на 28.09.2018 року сума заборгованості по виконавчих листах, виданим Костопільським районним судом про стягнення з ОСОБА_2 коштів, становить 886

783 грн. 00 коп. .

Ухвалою Костопільського районного суду від 14.11.2018 року у справі № 564/243/18 бездіяльність державного виконавця Костопільського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Сягровця

В.М. при здійсненні виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_2 на її

користь коштів, визнано неправомірною.

Оскільки ухвалою суду встановлено неправомірність бездіяльності головного державного виконавця Костопільського РВДВС Сягровця В.М., вона має право на відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю.

Грошові кошти, які були стягнуті з ОСОБА_2 рішенням суду є необхідними для відновлення стану її здоров`я, проходження санаторно-курортного лікування, однак через бездіяльність державного виконавця цього зроблено не було.

Просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу на її користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 600 000 грн та витрати по наданні правничої допомоги в розмірі 12000 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 14 березня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат за

надання правничої допомоги відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю факту спричинення позивачці моральної шкоди бездіяльністю державного виконавця, не обґрунтовано розміру такої шкоди, не доведено понесення витрат, пов`язаних з оплатою правової

допомоги. ^

04 квітня 2019 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій,

покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права,

просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову та стягнення

з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського

рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу на її

користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 600 000 грн та витрати

по наданні правничої допомоги в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн та в суді

апеляційної інстанції - 5000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з бездіяльністю державного виконавця рішення суду не виконано, їй не виплачено кошти, які є необхідними для відновлення стану здоров`я, проведення реабілітаційного, санаторно-курортного лікування.

Бездіяльність державного виконавця завдала їй моральних страждань., які вона

оцінює у 600 000 грн.

20 травня 2019 року начальником Костопільського районного відділу ДВС ГТУЮ в Рівненській області подано відзив на апеляційну скаргу, у якому

покликається на законність рішення суду.

Вказує, що позивачкою не доведено заподіяння моральної шкоди, у зв`язку з

бездіяльністю державного виконавця та наявності причинного зв`язку між заподіянням такої шкоди і протиправними діями, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Представники Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області в судове засідання апеляційного суду нез"явилися. Вони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи. їх неявка не перешкоджає судовому розгляду. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивачки - адвоката Осійчука І.І., апеляційний суд приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 серпня 2006 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем "Фольксваген-Поло" допустив наїзд на ОСОБА_1 , яка в результаті ДТП отримала тілесні ушкодження, а водія ОСОБА_2 , вироком Костопільського районного суду від 22 травня 2007 року (справа № 1-10/07) визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

На примусовому виконанні у Костопільському районному відділі ДВС ГТУЮ у Рівненській області перебувають виконавчі листи: № 2-834/11, що виданий 08.02.2012 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в сумі 4 800,00 грн. щомісячно з 14.04.2011р., по 16.05.2014 р., та 600,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу; № 2-151/2011, що виданий 24.02.2011 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в сумі по 4345,00 грн щомісячно, починаючи з 5 травня 2010 року і до 14 квітня 2011 року; № 2-775, що виданий 28.01.2010 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягнення щомісячно, починаючи з 01.07.2009 року і до 14.04.2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток в сумі 3150,00 грн; № 2-672, що виданий 26.05.2008 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток за період з 22.05.2007 року по 31.12.2007 р. в сумі 16644,00 грн; № 20528, що виданий 17.06.2011 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втраченого заробітку в розмірі 4705 грн., починаючи з 22.02.2011 року по 14.04.2011 року; № 2-887/11, що виданий 08.02.2012 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збільшеного розміру відшкодування втраченого заробітку за період з 01.01.2010 року по 31.05.2011 року в сумі 2 513,24 грн., за період з 01.01.2010 р. по 31.05.2011 р. в сумі 2761,97 грн., за період з 01.07.2009 р. по 31.05.2011 р. в сумі 5585,00 грн., за період з 01.07.2009 року по 31.05.2011 року в сумі 271,74 грн; № 1710/2-292/12, що виданий 18.06.2012 року Костопільським районним судом Рівненської області про стягувати щомісячно ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 втрачений заробіток в розмірі 5365,00 грн., починаючи з 12 січня 2012 року і до 16 травня 2014 року; № 564/369/18 виданий 31.05.2018 року Костопільським районним судом Рівненської області про збільшення розміру щомісячного відшкодування втраченого заробітку, який стягується з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 , згідно рішення Костопільського районного суду Рівненської області № 564/1096/14-ц від 01.07.2014 року , до 18615,00 грн., і стягувати щомісячно починаючи з 26.02.2018 року і до 06.06.2019 року.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18 визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Костопільського районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області Сягровця В.М. при здійсненні виконавчих проваджень за виконавчим листом №2-528/11, виданим 31.05.2011 року про стягнення 3811,2 грн.; за виконавчим листом № 564/1096/14-ц від 14.07.2014 року про стягнення 338400 грн.; за виконавчим листом №1710/2-292/12 від 11.06.2012 року про стягнення 150220 грн.; за виконавчим листом 151/2011 від 24.02.201 року про стягнення 43995 грн.; за виконавчим листом №2-834/11 від 08.02.2012 року про стягнення 172800 грн.; за виконавчим листом №2 50/09 від 03.08.2009 року про стягнення 28875 грн.; за виконавчим листом №2-50/09 від 03.06.2009 року про стягнення 18225 грн.; за виконавчим листом №2-220 про стягнення 34432 грн.; за виконавчим листом №2-75/09 про стягнення 31500 грн.; за виконавчим листом №564/369/18 від 31.05.2011 року про стягнення 64525 грн (а.с. 3 4).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням

заподіювала та вини останнього в и заподіянні.

Як роз`яснено у п. 5 постанови пленуму ВСУ № 4 від 31.03.95 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2018 року у справі № 564/2643/18 встановлено неправомірність бездіяльності державного виконавця при здійсненні виконавчих проваджень щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , а тому протиправність бездіяльності державного виконавця є доведеною.

Стосовно таких елементів складу делікту як наявність заподіяної ОСОБА_1 шкоди та причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю державного виконавця, необхідно зазначити наступне.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (п. 40 рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції"). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (п. 66 рішення ЄСПЛ у справі "ІттоЬіІіаге 8аШ" проти Італії", заява №22774/93, ЕСНК. 1999-У).

У п. 53 рішення ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" (Заява № 18966/02) від 29 червня 2004 року: "Суд нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (994_535) (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" (980 045),заява № 59498/00, параграф 40, ЄСПЛ 2002-ІІІ; "Ясіуньєне проти Латвії", заява № 41510/98, параграф 45, 6 березня 2003 року)".

При цьому, беручи до уваги свою усталену практику (рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, п. п. 56-58 та 66-70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У той же час, Україну було зобов`язано вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблеми, зокрема, запровадити ефективні засоби юридичного захисту або поєднання таких засобів, здатні забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів відповідно до принципів Конвенції, які закріплені в практиці Суду (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", згадане вище, п. 94 та п. 5 резолютивної

частини). .

У п. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до

Рішення цього Суду.

Отже, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обовязковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Як вбачається із матеріалів справи, рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів не виконуються у повному обсязі вже

понад 9 років.

У відзиві на позовну заяву, що поданий до суду першої інстанції начальником Костопільського районного відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області зазначено, що станом на 01.02.2019 року боржником, в рахунок погашення боргу сплачено 56731

грн. .

З матеріалів справи вбачається, що затримка у виконанні рішень суду зумовлена

неправомірною бездіяльністю державного виконавця, що встановлено в ухвалі Костопільського районного суду Рівненської області від 14.11.2018 року у справі № 564/2643/18.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд прийшов до висновку, що неможливість позивачки домогтися виконання рішень суду протягом розумного строку становить втручання у її право на мирне володіння своїм майном, є порушенням вимог § 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 та завдало їй моральної шкоди, оскільки недотримання посадовими особами органів державної виконавчої служби своїх обов`язків вживати усіх передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, після того, як особа, пройшовши через судовий процес, домоглася успіху, неминуче викликатиме у неї почуття розпачу та неспокою.

ОСОБА_1 має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої душевними стражданнями, які вона зазнала у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточних рішень суду з вини посадових осіб державної виконавчої служби, за дії яких держава несе відповідальність, відповідно до ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1174 ЦК України.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає до відшкодування позивачці, апеляційний суд виходить з наступного.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. З ст. 23 ЦПК України).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

У п.п. 202-206 рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії" (№ 1 [ВП], заява № 36813/97, ЄСПЛ 2006-У) ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень та встановив, що розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах.

У справі "Харукта інші проти України" (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N 703/05 та 115 інших заяв, п. 24-25) ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Враховуючи характер правовідносин сторін, обставини справи, те що рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів на даний час частково виконані, а також засади розумності і справедливості, апеляційний суд прийшов до висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, встановлений ЄСПЛ на рівні нижньої межі у 1500 євро, що становить 40 000 грн і є достатнім та справедливим для відшкодування завданої позивачці моральної шкоди.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. З Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 1 січня 2013 року виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Ураховуючи те, що судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 документально підтверджено понесені нею судові витрати на оплату послуг адвоката при розгляді справи судом першої інстанції: останньою надано договір про надання правової допомоги, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 02.01.2019 року, згідно п. 4 якого оплата за надання правової допомоги в Костопільському районному суді складає 9000 грн (а.с. 93) та надано квитанції до прибуткового касового ордеру про здійснення такої оплати (а.с. 91, 92). У судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що адвокатом повернуто ОСОБА_1 4000 грн.

Таким чином до стягнення на користь ОСОБА_1 підлягає моральна шкода, заподіяна бездіяльністю державного виконавця у розмірі 40 000 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.

На підставі ст. 56 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 23, 1167, 1174 ЦК України, ст. 25 Бюджетного кодексу України, ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 14 березня 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Костопільського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000 грн та 5000 грн у рахунок компенсації витрати на правничу допомогу адвоката.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 09 серпня 2019 року.

Головуючий-суддя С.С. Шимків

Судді: С.В. Боймиструк

С.В. Хилевич