ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2019 року Справа № 160/1921/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЄфанової О.В. за участі секретаря судового засіданняМанько К.А. за участі: представника позивача представника відповідача Стрюк Н.О. Агаджанян О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська мануфактура" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровська мануфактура до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форма Р №0029581420 від 26.10.2018 року та Р №0029591420 від 26.10.2018р.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Дніпровська мануфактура" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Соцбудтранс за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт №59002/04-36-14-09/4001165 від 04.10.2018 року. На підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення №0029581420 від 26.10.2018 року та №0029591420 від 26.10.2018р. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому останній зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем порушено вимоги податкового законодавства, а відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Дніпровська мануфактура" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Соцбудтранс за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.
Перевіркою встановлено порушення:
п.п.134.1.1. п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., №2755-VI зі змінами та доповненнями занижено податок на прибуток за 2017р. на суму 32263грн.
п.44.1 ст.44, п.п. 198.1 п 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р., №2755-VI зі змінами та доповненнями занижено податок на додану вартість за лютий 2017р. на суму 35 848 грн.
За результатами перевірки складено акт №59002/04-36-14-09/4001165 від 04.10.2018 року та винесено податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення-рішення №0029581420 від 26.10.2018 року на суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 32263,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 8065,75 грн.; №0029591420 від 26.10.2018р. на суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 35848,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 8962,00 грн.
Як вбачається з акту перевірки, ТОВ Соцбудтранс на адресу ТОВ Дніпровська мануфактура зареєструвало податкові накладні №41 від 06.02.2017 року та №10 від 02.02.2017 року.
До суду позивачем не надано первинних документів щодо вказаної господарської операції.
Щодо посилань позивача на протиправність наказу на перевірку від 27.08.2018 року № 4877-П суд зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2019 року у справі №160/8724/18 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпровська мануфактура до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу від 27.08.2018 року № 4877-П відмовлено повністю.
Рішення суду набрало законної сили 22.02.2019 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п.п. 14.1.56 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.
Підпунктом 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до п.п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно п.п. 135.5.4 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
Відповідно до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.
Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Судом встановлено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області отримано вирок Печерського районного суду міста Києва від 02.06.2017р. по справі №757/30502/17-к в якому зазначено наступне.
ОСОБА_1 в грудні 2016 року, вступивши у попередню змову із невстановленими слідством особами, спрямовану на створення ТОВ Соцбудтранс (код 40259582), усвідомлюючи справжню мету перереєстрації вказаного підприємства, без мети ведення фінансово - господарської діяльності та виконання адміністративно-розпорядчих функцій у якості службової особи, вчинив дії, результатом яких стало створення та перереєстрація суб`єкту підприємницької діяльності (юридичної особи), який в подальшому невстановленими слідством особами використовувався для прикриття незаконної діяльності.
Вказаним вироком суду затверджено угоду від 29 травня 2017 року, укладену між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 Станковим Олександром Петровичем, якому надані права процесуального керівника у кримінальному провадженні, та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника Долича Олександра Володимира, про визнання винуватості.
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27 ч.1 ст.205 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 грн. 00 коп.
Крім того, суд зазначає, що первинні документи, які стали підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту позивача, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть при формальному підтвердженні її первинними документами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2019 року у справі № 826/11252/16.
Суд зазначає, що первинні документи позивачем до суду не надані, а тому суд погоджується з висновками контролюючого органу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 139 КАС України у разі відмови в задоволенні позовних вимог судовий збір не повертається позивачу.
Керуючись ст. ст.243-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 24 червня 2019 року.
Суддя О.В. Єфанова
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 13.06.2019 |
Оприлюднено | 14.08.2019 |
Номер документу | 83598336 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Єфанова Ольга Володимирівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Єфанова Ольга Володимирівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні