Рішення

від 13.08.2019 по справі 810/3344/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2019 року м. Київ № 810/3344/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

державного виконавця Дороніної Валентини Олександрівни,

старшого державного виконавця Хмелєвої Марини Володимирівни;

Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про визнання неправомірними дій та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач-1), державного виконавця Дороніної В.О., старшого державного виконавця Хмелєвої М.В., Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі- відповідач-2), в якому просить суд (з у рахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.11.2018) визнати недійсними та скасувати, вважати такими, що не підлягають виконанню:

- постанову відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві ВП № 50337231 про стягнення виконавчого збору від 21.09.2016;

- постанову відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві ВП № 50337231 про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій від 21.09.2016;

- постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення виконавчого збору у ВП № 55039544 від 09.01.2018;

- постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у ВП № 55039544 від 09.01.2018;

- постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про відкриття виконавчих проваджень ВП № 55494590, ВП № 55494287, ВП № 55494769, ВП № 55494871 від 10.01.2018;

- постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області у ВП № 55494590 про арешт майна боржника від 15.01.2018;

- постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області у ВП № 55494590 про накладення штрафу від 22.01.2018.

В обґрунтовання доводів позовної заяви позивач зазначив, що на виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ знаходились виконавчі листи по справі № 761/31223/14-ц відносно боржника ОСОБА_1 , які згодом передані на виконання до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Також паралельно з цим виконавчим провадженням було відкрито нове виконавче провадження ВП № 55039544. При цьому, як стверджує позивач, зі сторони виконавчої служби жодних дій по виконанню рішення суду взагалі не вчинялося, лише виносилися формальні постанови по виконавчому провадженню. Виконавчі документи були повернуті стягувачу на підставі його заяви. Натомість, відповідачем були прийняті постанови по стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та стягнення з боржника витрат виконавчого провадження. Відкрито виконавче провадження з виконання відповідних постанов.

На думку позивача, вказані постанови були прийняті відповідачами протиправно, оскільки державними виконавцями відповідачів не було вчинено жодних дій та заходів, спрямованих на примусове виконання виконавчих листів, у той час як обов`язковими передумовами для стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання. Таким чином, позивач стверджує, що підстави для стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, а також стягнення з боржника витрат виконавчого провадження відсутні, а тому постанови про відкриття виконавчих проваджень підлягають скасуванню.

Також в матеріалах зведеного виконавчого провадження наявні постанови про арешт майна боржника, що на думку позивача прийняті з порушенням строків та із завищеною фактичною суму боргу.

Крім того, позивач у позові зазначив щодо неналежного повідомлення позивача про прийняті відповідачами процесуальні документи, оскільки були порушені вимоги частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, з урахуванням тих обставин, що у матеріалах виконавчих проваджень відсутні будь-які докази направлення та отримання позивачем прийнятих державними виконавцями постанов.

Також позивач вказував на ту обставину, що оскільки позивач не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження № 50337231, постанова про стягнення виконавчого збору від 21.09.2016 ВП № 50337231 та постанова про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП № 50337231 від 21.09.2016 були прийняті безпідставно. Крім того, оскільки сплинув річний строк, який передбачений пунктом другим частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII для пред`явлення постанови про стягнення виконавчого збору до виконання та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, відповідачем зазначені постанови прйиняті зі спливом зазначеного строку, а саме - 10.01.2018.

Щодо постанови про накладення штрафу від 22.01.2018 у виконавчому провадженні № 55494590 за неявку на вимогу виконавця, позивач зазначив, що його жодним чином не повідомляли про необхідність з`явитись до державеної виконавчої служби і у матеріалах зведеного виконавчого провадження відсутні будь-які докази, які б підтверджували про повідомлення позивача про надіслання відповідного виклику на адресу позивача та отимання його позивачем.

Ухвалою суду від 12.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропановано відповідачам подати суду відзив на позов разом з доказами по справі. Також судом витребувано від Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчих проваджень, постанови у яких оскаржує позивач і пояснення щодо направлення позивачу спірних постанов та від Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києва докази напрвлення позивачу постанов у ВП № 50337231 від 21.09.2016 про стягнення виконавчого збору та від 21.09.2016 про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виокнавчих дій.

Від відповідачів відзив на позов, письмові пояснення, а також витребувані судом документи до суду не надходили.

Від Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві надійшов лист від 19.09.2018 № Дв/28, в якому відповідач-2 повідомив суд, що матеріали виконавчого провадження № 50337231 були направлені до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області та до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві не повертались.

Судом листами від 19.09.2018, 01.11.2018 (а.с. 87,160) вдруге та втретє пропонувалось відповідачам - надати суду відзив на позов та виконати вимоги ухвали суду від 12.09.2018. Водночас, відзив на позов, жодних документів, пояснень відповідачами суду надано не було.

Представник позивача в ході судового розгляду підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити.

Крім того, представиком позивача до матеріалів справи були надані додаткові пояснення по справі та фотокопії матеріалів зведеного виконавчого провадження, з якими представник позивача ознайомлювався 22.06.2018 року у Вишгородському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Як зазначено представником позивача, інших документів в матеріалах виконавчого провадження не має, справа була прошита.

У судове засідання 22.11.2018 представник позивача не з`явився. До суду подав заяву від 22.11.2018 про здійснення розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Представники відповідачів у судові засідання не з`являлись. Відповідачі належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується даними наявних у матеріалах справи телофонограм, поштових повідомлень про вручення рекомендованих поштових відправлень за №№ 0113328951567, 0113328987235, 0113328987243, 0113329017108, 0113329017116, 0113329152765, 0113329152757.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з вимогами частини дев`ятї статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експертая

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про здійснення подальшого розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що на виконанні Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження ВП № 50337231 по виконанню виконавчого листа № 761/31223/14-ц, який виданий 06.07.2015.

21.09.2016 у даному виконавчоум провадженні була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 50337231, в якій зазначено, що строк пред`явлення до виконання один рік (а.с. 24).

Також, 21.09.2016 відповідачем-2 була прийнята постанова про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Строк пред`явлення до виконання один рік (а.с. 143).

02.11.2017 року паралельно з даним виконавчим провадженням відносно ОСОБА_1 було відкрито нове виконавче провадження ВП № 55039544.

Як вказує позивач, 29.12.2017 ОСОБА_2 - стягувач у вказаних виконавчих провадженнях, звернувся із заявою про повернення виконавчих документів без виконання, в зв`язку з чим були винесені постанови про повернення виконавчих документів стягувачу 09.01.2018.

09.01.2018 по виконавчому проваджені ВП 55039544 старшим державним виконавцем Хмелєвою М.В. була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі: 7330,00 грн. (а.с. 131) та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження 250 грн. (а.с. 138).

10.01.2018 р. державним виконавцем Дороніною В.О. була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 55494590 на основі документа - постанова № 50337231 виданий 21.09.2016, документ видав: Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби м. Київ про стягнення з ОСОБА_1 , виконавчий збір у розмірі 9283,07 грн. (а.с. 103).

10.01.2018 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 55494287 на виконання постанови № 50337231 виданої 21.09.2016 та стягнуто витрати за проведення виконавчиї дій в сумі 250,00 грн. (а.с. 141).

10.01.2018 прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 55494769 на виконання постанови ВП № 55039544 виданої 09.01.2018 та стягнуто виконавчий збір у розмірі 7330,00 грн. (а.с. 132).

10.01.2018 прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 55494871 на виконання постанови ВП № 55039544, виданий 09.01.2018 р. про стягнення витрат за проведення виконавчих дій у сумі 250,00 грн. (а.с. 135)

15.01.2018 р. прийнята постанова ВП № 55494590 про арешт майна боржника.

22.01.2018 р прийнята постанова ВП № 55494590 про накладення штрафу у зв`язку не явкою до державного виконавця.

Не погоджуючись із прийнятими постановами позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України Про виконавче провадження

Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII), визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом №1404-VIII випадках - на приватних виконавців.

Згідно із статтею 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу положень ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 15 Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.

Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Згідно до ч.1 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Як вбачається із наданих предстаником позивача матеріалів виконавчого провадження у них відсутні документи про надіслання та про отримання позивачем оспорюваних постанов, а тому позивач не був своєчасно повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Будь-яких пояснень, а також доказів на підтвердження інших обставин відповідачами суду надано не було.

Відповідно пп. 2 ч. 4. ст. 4 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

Постанова про стягнення виконавчого збору від 21.09.2016 ВП №50337231 та постанова про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП №50337231 від 21.09.2016 - встановлено строк для пред`явлення в один рік. Постанови про відкриття виконавчого провадження прийняті 10.01.2018 р.

Відповідно пп.7 ч. 1 ст. 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.

Враховуючи зазначене суд дійшов висновку, що виконавчі провадження ВП № 55494590 та ВП № 55494287 є відкритими всупереч нормам чинного законодавства враховуючи сплив строку для відповідного виду стягнення та закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У свою чергу, постанова про стягнення виконавчого збору від 21.09.2016 ВП № 50337231 та постанова про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП №50337231 від 21.09.2016, є такими, що прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки суду не надано доказів вчинення відповідачем -2 будь-яких дій для виконання рішення суду. Крім того, позивачем було надано суду письмові пояснення гр. ОСОБА_2 від 07.11.2018, який був стягувачем у відкритих виконавчих провадженнях та який у поясненнях зазначив, що особисто сам звернувся до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області із заявою про повернення виконавчих документів без виконання та вказав на ту обставину, що зі сторони відповідачів жодних дій з виконання рішень суду не вчинялось.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012.

Згідно із статті 27 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ та розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Отже, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Проте, як вбачається із матеріалів виконавчих проваджень № 55039544 та № 50337231, державними виконавцями не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчими листами № 761/31223/14-ц виданий 06.07.2015 та № 761/6038/17 виданий 27.10.2017.

При цьому, приписами статті 40, 42 Закону передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першоїстатті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Натомість, постанова про стягнення виконавчого збору від 21.09.2016 ВП № 50337231, постанова про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП №50337231 від 21.09.2016, станом на 21.09.2016 р. (станом на момент винесення постанов) відповідачем-2 з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум визначених у виконавчому листі № 761/31223/14-ц, який виданий 06.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження, ні постанови про повернення виконавчого документа. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем пізніше, а саме 09.01.2018 р., відтак, станом на 21.09.2016 у Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, були відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 21.09.2016 ВП №50337231, та постанови про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП № 50337231 від 21.09.2016.

Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм Закону дає можливість зробити висновок про те, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 р. у справі № 910/1587/13.

Документи, які б підтверджували стягувані розміри витрат виконавчого провадження в матеріалах виконавчих проваджень відсутні. Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 50337231 від 21.09.2016 та про стягнення виконавчого збору ВП № 55039544 від 09.01.2018 прийняті відповідачами протиправно та підлягають скасуванню. При цьому, належним способом захисту порушених права позивача відповідно до вимог частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України є визнання цих постанов протиправними.

Відповідно ст. 42 Закону, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до Наказу від 29.09.2016 № 2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження", Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 р. за № 1300/29430 - вбачаються витрати виконавчого провадження на виготовлення та роздруківку виданих документів, що не обґрунтовує вартості вказаних у постанові про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП № 50337231 від 21.09.2016 та постанові про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 55039544 від 09.01.2018. При цьому, документи, які б підтверджували стягнуті розміри витрат виконавчого провадження в матеріалах виконавчих проваджень відсутні. Враховуючи відсутність належного обґрунтування витрат та не надання відповідачами доказів на підтвердження їх понесення постанова про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП №50337231 від 21.09.2016 та постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП № 55039544 від 09.01.2018 прийняті протиправно та підлягають скасуванню.

Враховуючи встановлену судом безпідставність прийнятя постанови про стягнення виконавчого збору ВП №50337231 від 21.09.2016, постанови про стягнення виконавчого зборуВП № 55039544 від 09.01.2018, постанови про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП №50337231 від 21.09.2016, постанови про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій ВП № 55039544 від 09.01.2018, випливає протиправність прийняття постанов Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про відкриття виконавчих проваджень ВП № 55494590, ВП № 55494287, ВП № 55494769, ВП № 55494871 від 10.01.2018.

Щодо постанов про накладення арешту на майно боржника слід зазначити про таке.

Статтею 56 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно ч. 3 ст. 56 Закону, арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до постанови ВП № 55494590 про арешт майна боржника від 15.01.2018 арешт накладається на загальну суму 18317,07 грн., а загальна сума по виконавчим провадженням складає 17113,07 грн. При цьому, арешт накладений на все майно боржника при сумі спірного загального боргу 17113,07 грн.

Виходячи із норм законодавства та сумі, яка підлягала стягненню, арешт мав би бути накладений на поточний рахунок ОСОБА_1 , а не арештоване все майно боржника. Оскільки, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. І лише у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Отже, судом встановлено накладення арешту на майно боржника з порушенням чинного законодавства, відповідно постанова ВП № 55494590 про арешт майна боржника від 15.01.2018 є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з ст. 75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Як встановлено судом, 22.01.2018 прийнята постанова ВП № 55494590 про накладення на позивача штрафу. При цьому, матеріали виконавчого провадження містять вимогу від 12.01.2018 Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального упавління юстиції. Водночас, документи, які б підтверджували направлення позивачеві вимоги про необхідність з`явитися до виконавчої служби, а також докази отримання позивачем даної вимоги у матеріалах виконавчого провадження відсутні, і відповідачем -1 суду цих доказів не надано.

Судом також встановлено, що постановою ВП № 55494590 про накладення штрафу від 22.01.2018 на позивача накладається штраф в розмірі 3200 грн. Тобто, відповідачем-1 накладено штраф у подвійному розмірі, тоді як у матеріалах виконавчого провадження відсутнє повідомлення про виклик повторно позивача та його неявку, а також відсутні докази належного повідомлення позивача про виклик до виконавчої служби. Відповідно постановою ВП № 55494590 про накладення штрафу від 22.01.2018 р. є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому, суд звертає увагу, що вимога позивача про визнання цих постанов такими, що не підлягають виконанню задоволенню не підлягає, оскільки у разі їх скасування судом вони вже не можуть бути виконані. Враховуючи вкиладене, у цій частині позовних вимог суд відмовляє позивачу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положенням статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Зазначена стаття покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу, частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідачами не доведено в ході судового розгляду правомірності та обгрунтованості прийнятих рішень та не надано суду відповідних мотивованих пояснень та доводів відносно предмету позову.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права.

За таких обставин, беручи до уваги наведені позивачем доводи та надані позивачем докази в їх сукупності та враховуючи, що відповідачем не доведено протилежного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи те, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру суду не надається за можливе визначити частину розміру судового збору, який підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, тягар сплати судових витрат у повному обсязі у вигляді судового збору слід покласти на відповідачів у рівних частинах за рахунок їх бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адмінітсративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Головного територіального упавління юстиції від 21.09.2016 у ВП № 50337231 про стягнення виконавчого збору.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 21.09.2016 у ВП № 50337231 про стягнення з боржника витрат пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 09.01.2018 у ВП № 55039544 про стягнення виконавчого збору.

5. Визнати протиправною та скасувати постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 09.01.2018 у ВП № 55039544 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

6. Визнати протиправними та скасувати постанови Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 10.01.2018 про відкриття виконавчих проваджень ВП № 55494590, ВП № 55494287, ВП № 55494769, ВП № 55494871.

7. Визнати протправною та скасувати постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 15.01.2018 ВП № 55494590 про арешт майна боржника.

8. Визнати протиправною та скасувати постанову Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області у ВП № 55494590 про накладення штрафу від 22.01.2018.

9. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

10. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Вишгородського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (місцезнаходження: 07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 6; код ЄДРПОУ 34961544) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 коп.

11. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Шевчніквського районного відділу Державно виконавчої служби міста Київ Головного теритріального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110; код ЄДРПОУ 34967593) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 352 (триста п`ятдесят дві) гривні 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.