Постанова

від 12.08.2019 по справі 481/635/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.08.19

22-ц/812/1337/19

Єдиний унікальний номер судової справи 481/635/18

Номер провадження 22-ц/812/1337/19

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

12 серпня 2019 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Ляшенка М.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Васильєв М.О. рішення, яке ухвалено Новобузьким районним судом Миколаївської області 24 червня 2019 року , під головуванням судді Ціпивко І.І. в приміщені цього ж суду о 12 год. 59 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Васильєв М.О. про припинення дії договору оренди землі шляхом його розірвання,

УСТАНОВИЛА :

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства Васильєв М.О. (далі - СФГ Васильєв М.О. ) про припинення дії договору оренди землі шляхом його розірвання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_1 від 21 квітня 2000 року є власником земельної ділянки площею 8.59 га, яка розташована в межах території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

21 грудня 2006 року між позивачем та СФГ Васильєв М.О. було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Новобузькому окрузі реєстрації, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 лютого 2007 року за №040702001762, за умовами якого ОСОБА_1 передала у користування СФГ Васильєв М.О. вищезазначену землю на 49 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 823 грн. 26 коп.

При цьому відповідно до умов договору, орендна плата повинна була вноситися не пізніш як до 01 грудня кожного року.

Позивач повністю виконала взяті на себе за договором обов`язки, в той час як відповідач свого слова не дотримався, взяті на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати за період з 2015 року по 2017 рік не виконав.

Посилаючись на викладені обставини справи, позивач ОСОБА_1 просила позов задовольнити, припинити дію договору оренди землі від 21 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ Васильєв М.О. шляхом його дострокового розірвання.

Представник СФГ Васильєв М.О. надав до районного суду відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначав, що відповідно до розписки від 17 травня 2005 року ОСОБА_1 отримала від відповідача 20 000 грн. в рахунок сплати орендної плати, а тому заборгованості з її сплати господарство перед позивачем не має.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 24 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено дію договору оренди земельної ділянки від 21 грудня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та СФГ Васильєв М.О. шляхом його дострокового розірвання.

Стягнуто з СФГ Васильєв М . О. на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати в сумі 705 грн.

В апеляційній скарзі СФГ Васильєв М.О. , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районним судом помилково не враховано той факт, що ОСОБА_1 отримала від відповідача в рахунок сплати орендної плати кошти в сумі 20 000 грн. за розпискою від 17 травня 2005 року та протягом тривалого часу жодних претензій щодо сплати орендної плати до відповідача не пред`являла.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено внесення орендної плати за період з 2015 року по 2017 рік включно, що є істотним порушенням умов договору оренди землі, оскільки позивач внаслідок такого порушення значною мірою позбавилась того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Він підлягає державній реєстрації і після цього набирає чинності (ст.ст.14,18,20 Закону України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст.13 Закону України за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України орендна плата, її розмір, форма платежу, строк і порядок виплати є суттєвими умовами договору оренди землі.

Статтями 24,25 вищеназваного Закону України передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, останній зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

За правилами ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Так, однією з найпоширеніших підстав розірвання договору оренди земельної ділянки є заборгованість з орендної плати. За змістом статей 1,13 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати в установленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватись належними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст.24 і 25 цього Закону України та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п. д ч.1 ст.141 ЗК України є систематична несплата орендної плати.

Отже, відповідно до вказаних норм матеріального права договір оренди землі може бути розірваний за умов систематичної несплати орендної плати.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю Серія НОМЕР_1 від 21 квітня 2000 року є власником земельної ділянки площею 8.59 га, яка розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12).

21 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та СФГ Васильєв М .О. у простій письмовій формі укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Новобузькому окрузі реєстрації, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 лютого 2007 року за №040702001762, за умовами якого ОСОБА_1 надала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 8.59 га, в тому числі 8.59 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Строк дії договору становив 49 років (а.с.9-10).

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі - в розмірі 823 грн. 26 коп. за рік або за бажанням орендодавця натурпродукцією. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно пунктів 10,11 договору орендна плата вноситься до 01 грудня кожного року протягом терміну оренди. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

За весь час дії обумовленого договору названі умови сторонами не переглядались і не доповнювалися (протилежного в апеляційній інстанції не встановлено).

Звертаючись із позовом, позивач наполягала на розірванні договору оренди через невиконання відповідачем його умов щодо сплати орендної плати за 2015-2017 роки.

Як встановлено районним судом, орендну плату за 2015-2017 роки відповідач не сплачував і в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та беззаперечні докази про отримання позивачем коштів у рахунок орендної оплати за цей період.

Іншого відповідач належними та допустимими доказами не довів, хоча відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, це є його обов`язком.

Щодо розписки від 17 травня 2005 року, на яку відповідач посилається як на доказ виплати позивачу орендної плати, то вона не заслуговує на увагу та не є належним доказом у справі.

Так, відповідно до положень ст.531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Вищезазначена розписка про отримання позивачем у ОСОБА_3 в борг 20 000 грн. складена 17 травня 2005 року, тобто за півтора року до укладення договору оренди землі, і вказана розписка не містить відомостей щодо призначення отриманих позивачем від позичальника коштів, а саме плати за оренду землі.

За вказаних обставин, зобов`язання зі сплати орендної плати не можна вважати виконаними відповідачем.

До того ж, слід заначити, що належними доказами сплати коштів за оренду землі є: видатковий касовий ордер, виписаний орендарем та підписаний орендодавцем; видаткова накладна, підписана сторонами; довідка, видана податковою інспекцією, про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі.

Не можна вважати підставним посилання в апеляційній скарзі на новацію боргу у позикове зобов`язання згідно положень ст.1053 ЦК України, з огляду на те, що спірний договір оренди землі з узгодженими сторонами умовами укладений після виникнення боргових зобов`язань позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач раніше не пред`являла господарству претензій щодо несплати орендної плати за попередні роки, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки судом встановлено факт її систематичної несплати за період з 2015 року по 2017 рік, що відповідно до ч.1 ст.32 Закону України Про оренду землі , п. д ч.1 ст.141 ЗК України, ст.651 ЦК України та умов договору є правовою підставою для розірвання договору.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що позивач довів факт систематичної несплати СФГ Васильєв М .О. орендної плати за спірним договором, а відповідачем на спростування вказаного не доведено факту виконання ним зобов`язань за договором оренди землі щодо нарахування та внесення орендної плати за період з 2015 року до 2017 року включно.

Отже, суд першої інстанції правильно визначивши характер спору, суб`єктивний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, оцінивши надані сторонами докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Васильєв М.О. - залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 24 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 13 серпня 2019 року