Постанова

від 13.08.2019 по справі 640/3242/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3242/19 Суддя першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Бєлової Л.В. та Костюк Л.О.,

при секретарі - Кузик О.С.,

за участю:

представника позивача: - Закірової К.М.,

представника відповідача: - Загороднього С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛТЕК - Транс до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0033391414 від 09.11.2018 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ЛТЕК - Транс звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0033391414 від 09.11.2018 року, в якому просив:

- изнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 09.11.2018 року № 0033391414.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

12 серпня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 29743, Товариством з обмеженою відповідальністю ЛТЕК - Транс було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого висновки відповідача щодо нереальності господарської операції через нібито фіктивність контрагента позивача є надуманими та не доведеними жодними належними доказами, позивачем надано усі необхідні первинні документи, що вірно було встановлено в рішенні суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між Товариством з обмеженою відповідальністю Лтек-Транс та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, відповідачем не вказано на дефектність форми чи змісту наданих первинних документів, а посилання контролюючого органу на наявність інформації з АІС Податковий блок щодо відсутності трудових ресурсів у контрагента позивача, за наявності інших достатніх доказів не доводить обґрунтованості висновків відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Лтек-Транс (код ЄДРПОУ 33766181) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Титан Ком (код ЄДРПОУ 41527033) за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року, результати якої оформлені актом від 25.10.2018 року №890/10-36-14-14/33766181 (далі - акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, встановлено порушення ТОВ Лтек-Транс : п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 116667 грн., в тому числі за березень 2018 року в сумі 116667 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 25.10.2018 р. №890/10-36-14-14/33766181, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2018 р. №0033391414, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 175001 грн., з яких 116667 грн. нараховано за податковим зобов`язанням та 58334 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи винесене податкове повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Як вбачається з матеріалів справи, фінансово-господарські відносини між товариством з обмеженою відповідальністю Титан Ком (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Лтек-Транс (замовник) ґрунтувались на договорі про надання маркетингових послуг від 16.02.2018 року №Т-16/02, предметом якого є виконання виконавцем за дорученням замовника комплексу маркетингових послуг, з переліку які вказані в додатку №1 до договору. Сторони погоджують перелік послуг, що надаються, а також за взаємним погодженням вносять зміни до переліку. Замовник самостійно визначає обсяг послуг, що надаватимуться виконавцем та передає його для виконання у зручний для сторін спосіб. Про результати надання послуг виконавець надає замовнику звіт, в якому зазначається уся інформація, отримана виконавцем при наданні послуг.

Відповідно до додатку №1 до договору від 16.02.2018 року №Т-16/02 маркетингові послуги, що надаватимуться замовнику: виготовлення та друг буклетів, виготовлення та друк листівок, виготовлення та друг візиток, дизайнерські послуги, розміщення реклами в офіційних рекламних виданнях, розсилка рекламних матеріалів, розробка та дизайн веб-сайтів.

Поряд з цим, між товариством з обмеженою відповідальністю Титан Ком (первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю Юнікс Продакт (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 02.04.2018 р. №02/04, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові за Договором №Т-16/03 від 16.02.2018 р., укладеним первісним кредитором та ТОВ ЛТЕК-ТРАНС . Сума боргу 466 000,00 грн.

Згідно повідомлення про відступлення права вимоги від 02.04.2018 року, товариство з обмеженою відповідальністю Титан Ком за договором про відступлення права вимоги №02/04 від 02.04.2018 року відступило товариству з обмеженою відповідальністю Юнікс Продакт право вимоги заборгованості у сумі 466000,00 грн., що виникло на підставі договору №Т-16/02 від 16.02.2018 року, укладеного між ТОВ Лтек-Транс .

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надані копії: договору № Т-16/02 про надання маркетингових послуг, звіту № 1 про надані послуги, актів приймання передачі наданих послуг від 01.03.2018 року, 02.03.2018 року, 03.03.2018 року, 05.03.2018 року, 07.03.2018 року, 12.03.2018 року, 14.03.2018 року, 17.03.2018 року тощо, банківських виписок та платіжних доручень: № 1175 від 11.04.2018 року, № 1252 від 16.04.2018 року, № 1317 від 19.04.2018 року, № 1347 від 20.04.2018 року, № 1375 від 25.04.2018 року, № 1457 від 03.05.2018 року, № 1486 від 05.05.2018 року тощо.

Також, до матеріалів справи позивачем надані докази результатів надання маркетингових послуг відповідно до договору, а саме: візитні картки, рекламні буклети, скріншоти та роздруківки розміщення реклами.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, вказані висновки Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області обґрунтовує тим, що відповідно до аналізу інформації з баз даних ДФС України ТОВ Титан Ком не має трудових ресурсів, матеріальних ресурсів для надання послуг та не декларує податкових кредит з надання відповідних послуг від інших контрагентів.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 року у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 року №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Контролюючим органом ані у відзиві на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі не вказано на дефекти форми чи змісту первинних документів, наданих позивачем.

При цьому, аргументи відповідача ґрунтуються на інформації з АІС Податковий блок , однак, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Не спростовують самого факту здійснення господарської операції посилання відповідача, що акти приймання передачі наданих послуг не деталізовані, не вказано яким чином, коли, де надавались зазначені послуги та їх об`єм, адже, вимога щодо необхідної деталізації змісту та обсягу господарської операції в акті виконаних робіт не передбачена чинним на час виникнення правовідносин законодавством.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Л.В.Бєлова

Л.О.Костюк

Повний текст виготовлено 13 серпня 2019 року.