Рішення

від 06.08.2019 по справі 663/1024/19

СКАДОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 663/1024/19

Провадження № 2/663/536/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

06 серпня 2019 року м. Скадовськ Херсонської області

Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.

за участю секретаря Радіонової О. Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Охлопкова О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Скадовськ Херсонської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн (далі - ТОВ Гранд Авто Корпорейшн ) про захист прав споживача. Позовна заява мотивована тим, що 10.04.2019 був укладений договір фінансового лізингу № 000025 між ним ТОВ Гранд Авто Корпорейшн , відповідно до умов якого відповідач зобов`язався придбати предмет лізингу за 550000 грн. та передати йому у користування. Позивач вважав даний договір недійсним з наступних підстав.

Його батько ОСОБА_2 прочитав в газеті Новий День від 03.04.2019 № 14 оголошення про продаж нового трактора МТЗ 82 з можливістю розстрочки оплати раз на рік із зазначенням контактного телефону. Він зателефонував де йому повідомили про наявність трактора на складі в м. Херсон, вартість якого становить 210000, для оформлення договору купівлі-продажу з розстрочкою необхідно приїхати в м. Херсон в їх офіс за адресою: вул. Старообрядніцька , 24.

10.04.2019 батько разом з сином ОСОБА_3 приїхали до вказаного офісу з метою оглянути трактор та з`ясувати всі умови договору. Проте трактора не було, але працівники офісу сказали, що він зараз в м. Миколаїв та буде доставлений наступного дня, при цьому одразу запропонували укласти договір. Батько повідомив, що йому трактор не потрібен, він тільки з`ясовує умови для старшого сина, який і буде покупцем. Працівники офісу повідомили, що не важливо, що його зараз не має, вони запишуть в договорі персональні дані старшого сина, тобто позивача, а батько чи інший родич підпишуть договір за нього та перерахують від його імені на рахунок ТОВ Гранд авто корпорейшн авансовий внесок у розмірі 55000 грн. Батько вважаючи, що вартість трактора 210000 грн., перерахував цю суму на рахунок товариства, а молодший син ОСОБА_3 підписав договір. Вже вдома після ознайомлення з текстом договору з`ясувалось, що вартість трактора не 210000 грн., а 550000 грн. Коли батько повідомив його (позивача) про укладений ними договору та про його ціну, він (позивач) повідомив про те, що не давав йому повноважень на укладення договору, тому запропонував йому негайно вирішити цю проблему. В подальшому батьком подано відповідачу заяву про відмову від договору. Проте вимога про повернення сплаченого авансового платежу залишилась без виконання. З наведених підстав, а також посилаючись на існування істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, ненадання його дружиною письмової згоди на придбання майна, позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 000025, укладений 10.04.2019 між ним та ТОВ Гранд Авто Корпорейшн , стягнути з відповідача сплачений авансовий платіж.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Охлопков О. І. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав зазначених в позовній заяві. Не заперечували проти заочного розгляду справи. Також позивач повідомив, що хоча договір фінансового лізингу не підписував, проте кошти в якості авансового платежу, які були сплачені його батьком належать йому особисто.

Відповідач повідомлявся про дати, час та місце розгляду справи шляхом спрямування за місцем реєстрації товариства судових повісток, а також шляхом розміщення виклику у судове засідання на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, а відповідач належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, повторно, явку представника в судове засідання не забезпечив, суд вважав за можливе провести заочний розгляд справи.

Заслухавши доводи позивача та його представника, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов до наступних висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1 та 2 статті 12 ЦПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтею 1 Закону України Про фінансовий лізинг від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР (далі - Закон 723/97-ВР) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з положеннями цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 2 Закону 723/97-ВР відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно статті 3 цього ж Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 6 Закону 723/97-ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ Гранд Авто Корпорейшн 10.04.2019 був укладений договір фінансового лізингу № 000025 за умовами якого Лізингодавець взяв на себе зобов`язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування Лізингоодержувачу - ОСОБА_1 на строк та на умовах, визначених Договором. Предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений в даній статті та у Додатку № 1 до договору, а саме: трактор марки Белорус 82.1, всього вартістю 550 000 грн. (а.с. 5-12).

В пункті 7.1 Договору зазначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості Предмета Лізингу у розмірі 10%, який Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків від вартості Предмета Лізингу зазначеного у даному Договорі та Додатку № 1 до нього.

Як вбачається з копії квитанції № 1, ОСОБА_1 через ОСОБА_2 10.04.2019 на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений авансовий внесок в сумі 55 000 грн. (а.с. 15).

На виконання умов договору було отримано примірник договору.

Спірний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

Із копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 з 18.05.2002 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с. 17).

Відповідно до положень частини 3 статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Разом з тим, матеріали справи не містять даних щодо надання дружиною позивача письмової згоди на укладення спірного договору.

Крім того, згідно копії довідки Михайлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ОСОБА_1 . дійсно працює вчителем фізичної культури у вказаному навчальному закладі, 10.04.2019 та 11.04.2019 перебував на робочому місці (а.с. 19).

11.04.2019 від імені ОСОБА_1 до ТОВ Гранд Авто Корпорейшн подано заяву про припинення дії договору фінансового лізингу № 000025 та повернення внесених коштів у сумі 55 000 грн. (а.с. 16).

Проте вимога про повернення сплаченого авансового платежу залишилась без виконання й доказів протилежного суду не надано.

У зв`язку з укладенням договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України Про захист прав споживачів , так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень частини 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно вимог статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 215 ЦК України.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Суд вважає, що умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг.

Так, положення пунктів 8.2, 8.3 договору № 000025 не відповідають нормам статті 18 частини 3 пункту 13 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки зазначені умови договору дають право лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права на розірвання договору в разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена на момент укладення договору.

В порушення пункту 12 частини 2 статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , статті 6 Закону України Про фінансовий лізинг в договорі не визначено предмет договору лізингу, оскільки договірне визначення не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі не містіть індивідуально визначені ознаки транспортного засобу (рік випуску, № кузову, комплектація).

В порушення статей 6, 12 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг відповідачем не було подано достовірної інформації про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи, результати отримання фінансової послуги та реквізити органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг, а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів.

Неузгодження з позивачем графіку лізингових платежів, неузгодження строків внесення та умови взаєморозрахунків порушує право позивача на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу, в порушення положень статті 15 Закону України Про захист прав споживачів та статей 6, 12 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Також, в порушення статті 808 ЦК України в договорі, при умовах усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності продукції, при тому що вибір продавця предмету лізингу здійснює відповідач, відсутні будь-які відомості про продавця товару та його повну назву та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до положень частини 2 статті 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Виходячи із положень, викладених в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 6-766цс15, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення статті 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для укладення спірного договору, відсутність письмової згоди іншого з подружжя на придбання цінного майна, а також порушення нормами договору вимог ЦК України, Закону України Про фінансовий лізинг , Закону України Про захист прав споживачів , суд приходить до висновку, що укладений між ТОВ Гранд Авто Корпорейшн та ОСОБА_1 договір фінансового лізингу є недійсним, з огляду на що позов у цій частині підлягає задоволенню.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки стороною позивача на виконання договору фінансового лізингу було сплачено авансовий платіж на рахунок ТОВ Гранд Авто Корпорейшн в розмірі 55 000 грн., суд з урахуванням вищенаведеного вважає, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу, з огляду на що позов у цій частині також обґрунтований та підлягає задоволенню.

Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогами не майнового характеру (про визнання договору фінансового лізингу недійсним) у розмірі 768,40 грн. та за вимогою майнового характеру (стягнення коштів у виді сплаченого авансового платежу) в сумі 768,40 грн., що відповідає вимогам статті 141 ЦПК України, Закону України Про судовий збір та узгоджується з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 000025, укладений 10.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн (5401 м. Миколаїв, вул. Нікольська, 82 кв. 15, Код ЄДРПОУ 42838057) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кошти в розмірі 55 000 грн. (п`ятдесят п`ять тисяч гривень), сплачені в якості авансу відповідно до договору фінансового лізингу № 000025, укладеного 10.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн та ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Авто Корпорейшн (5401 м. Миколаїв, вул. Нікольська, 82 кв. 15, Код ЄДРПОУ 42838057) на користь держави судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу позивачем до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Скадовський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо на нього не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 14.08.2019.

Суддя Пухальський С. В.