Рішення

від 15.08.2019 по справі 420/931/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/931/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (пр.Перемоги,14, м.Київ, 01135) про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті №66-к від 17 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, зарахування до стажу роботи в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області період вимушеного прогулу, починаючи з 18 січня 2019 року та по час вирішення спору, стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18 січня 2019 року та по час вирішення спору,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (пр.Перемоги,14, м.Київ, 01135) про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті №66-к від 17 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області, зарахування до стажу роботи в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області період вимушеного прогулу, починаючи з 18 січня 2019 року та по час вирішення спору, стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18 січня 2019 року та по час вирішення спору.

В судовому засіданні 08.08.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та зазначив, що позивач проходив державну службу, не має дисциплінарних стягнень, а тому, при вирішенні питання про його звільнення у зв`язку із скороченням чисельності працівників Управління не було враховане його переважне право на залишенні на роботі та роботодавцем позивачу не були запропоновані всі вакантні посаді, що мали місце в Управління Укртрансбезпеки в Одеській області станом на час його звільнення. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на прийняття наказу у відповідності до існуючого порядку прийняття такого роду рішень на законних підставах та у відведені для цього законом строки. При цьому, він звернув увагу на те, що права позивачу не могли були бути запропоновані інші посади, оскільки керівник Служби, після дослідження його особової справи, прийняв рішення про відсутність у нього переважного права на залишення на роботі.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановлює наступні факти та обставини:

Позивач проходив державну службу, що згідно положень п.17 ч.1 ст.4 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.1 ст.19 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

ОСОБА_1 працював на посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (далі - Укртрансбезпека).

08.11.2018 року ОСОБА_1 отримав попередження за підписом Голови Укртрансбезпеки ОСОБА_2 , відповідно до якого його повідомили про звільнення відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням (далі - попередження про звільнення).

В якості підстави для звільнення в попередженні було вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про утворення Державної служби морського та річкового транспорту України №1095 від 06.09.2017 року було створено Державну службу морського та річкового транспорту України, у зв`язку з чим з Державної служби України з безпеки на транспорті виключені функції з реалізації державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та зменшено граничну чисельність Укртрансбезпеки на 226 осіб.

Також в попередженні було вказано, що відповідно до структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік, введених в дію наказом Укртрансбезпеки Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2018 рік №805 від 05.10.2018 року було виключено посаду головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті за №66-к від 17.01.2019 року позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з 18.01.2019 року, у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників Укртрансбезпеки. відповідно до п.1 ч.1 ст.40, ст.44 КЗпП України

Суд не може погодитись із законністю дій керівника відповідача при звільненні позивача із займаної посади з наступних підстав.

Правовий статус позивача, як державного службовця, а також правовідносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням і припиненням державної служби врегульовані Законом України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-УІІІ, який набув чинності з 01.05.2016 року (далі по тексту - Закон № 889-УІІІ).

Статтею 83 цього Закону встановлені підстави для припинення державної служби, серед них, в тому числі за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-УІІІ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї етапі допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абз. 1 і 2 ч.3 ст. 87 3акону № 889-УІІІ).

У свою чергу, за приписами ст.51 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), які кореспондуються зі ст.43 Конституції України, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст.36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40,41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частиною 4 ст.36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із ч.ч.2,3 ст.40 цього Кодексу звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Нормами ст.49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч.2 ст.49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Виходячи з нормативного тлумачення наведених положень КЗпП України, слід дійти висновку, що власник або уповноважений ним орган зобов`язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також у випадку масового вивільнення довести до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Фактичні обставини свідчать про те, що за інформацією, наявною у відкритому доступі, позивачу ОСОБА_1 достеменно стало відомо, що в грудні 2018 року в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області були наявними вільні вакантні посади старших державних інспекторів Відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, що свідчило про наявність відповідних можливостей переведення позивача на іншу посаду.

Деяким працівникам Управління ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 керівництвом Служби було запропоновано написати заяви на переведення та після їх написання, вказані працівники булли переведені.

Разом з тим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що під час вивільнення позивача зі служби не проводилось співставлення наявності у нього переважного права на те, щоб залишитись, яке передбачено ст.42 КЗпП України, враховуючи наявність у нього в органах безпеки на транспорті безперервного стажу більше 20 років та наявності у нього профільної вищої освіти.

Відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України суд не приймає до уваги посилання представника відповідача в судовому засіданні 08.08.2019 року на те, що інші працівники Управління, як головні спеціалісти, так й старші спеціалісти мали переважне право над позивачем, щоб бути залишеними на роботі замість позивача, оскільки вказані обставини відсутні в рішенні профспілкового органу, який надавав згоду на вивільнення працівників та який повинен був надати оцінку переважного права осіб, вони також не були зазначені ні в оскаржуваному наказі відповідача про звільнення, ні у відзиві на позовну заяву, а тому не можуть бути покладені в основу дотримання процедури та законності дій при звільненні позивача.

Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України рішення Верховного Суду, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України Про судоустрій та статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно постанови Верховного Суду України від 21.05.2014 року по справі №6-33цс-14 (номер рішення у ЄДРСР - 39493121) визначено, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

В судовому засіданні представник відповідача визнав те, що позивачу не пропонувались жодна з 24 посад, які залишились в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області після проведення реорганізації, а це підтверджує невиконання Укртрансбезпекою вимог чинного законодавства в частині надання ОСОБА_6 одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці пропозицій щодо зайняття інших вакантних посад в Управлінні Укртрансбезпеки в Одеській області, що є порушенням встановленого законом порядку звільнення.

Оскільки оскаржений наказ про звільненння позивача №143-к від 29.01.2019 року прийнятий з порушенням вимог КЗпП України, щодо дотримання процедури вивольнення працівників, а тому, відповідно до положень ч.2 ст.2 КАС України, суд повинен визнати його протиправним та скасувати на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.235 КЗпП України при встановлені незаконності звільнення особи із займаною посади, ця особа поновлюється судом на попередній посаді. Оскільки, судом вище встановлено, що перебування позивача на державній службі було припинено неправомірно, відповідно до вищенаведеної норми права він підлягає поновленню на попередній посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з дати його звільнення - з 18.01.2019 року, в зв`язку із чим, ця позовна вимога також підлягає задоволення на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Статтею 236 КЗпП України встановлена відповідальність роботодавця щодо виплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням працівника за період з часу звільнення до дати фактичного поновлення працівника на роботі. Раніше суд визнав, що наявні правові підстави вважати позивача протиправно звільненим та є усі необхідні підстави для його поновлення на попередній посаді, в зв`язку з чим, існує обов`язок відповідача щодо компенсації позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов`язаного із незаконним звільненням, з 18.01.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, а тому, позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню саме у цієї редакції на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України. При цьому, суд встановлює, що остаточний розмір суми оплати вимушеного прогулу на час винесення не можливо встановити, однак, суд встановлює розмір середньоденного заробітку позивача в сумі 330,16 грн., який обрахований за останні два місяця отриманих ним виплат на зазначеній посаді згідно довідки ФЕУ Державної служби України з безпеки на транспорті шляхом поділу отриманого доходу за листопад та грудень 2018 року (7181,64 грн. + 6684,84 грн.) на 42 відпрацьовані робочі за останні 2 місяці.

Відповідно до положень п.3 ч.1 ст.371 КАС України суд допускає до негайного виконання судове рішення щодо поновлення особи на публічній службі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, а тому суд вважає за необхідне допустити негайне виконання судового рішення щодо поновлення позивача на попередній посаді.

Щодо зобов`язання зарахувати період часу з 18.01.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, суд вважає, що вказана позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки це є прямим обов`язком позивача при поновлення працівника на посаді та зарахування часу вимушеного прогулу в трудовий стаж та виплати йому середнього заробітку за вказаний час, в зв`язку із чим, вказана вимога не може бути розглянута та задоволена окремо, а тому в її задоволенні слід відмовити на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246,371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті №66-к від 17.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області .

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки в Одеській області з дати його звільнення - 18.01.2019 року.

4. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.01.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із середньоденного розміру заробітку 330,16 грн.

5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на

посаді.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 15.08.2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.