Рішення

від 07.08.2019 по справі 906/535/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/535/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

секретар судового засідання: Макарчук В.І.

за участю представника відповідача 2: Гладишева С.Д., ордер серія ЖТ № 062714 від 07.08.2019

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "ВВ Агро"

до 1. Новоборівської селищної ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест"

про визнання недійсним договору на управління спадщиною

Процесуальні дії по справі.

Позивачем подано позов про визнання недійсним договору на управління спадщиною №1015-24 від 19.10.2015, укладеного між Небізькою сільською радою та ТОВ "Полісся-Інвест" щодо земельної ділянки, яка знаходиться на території Небізької сільської ради Хорошівського району Житомирської області площею 3,3868 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 .

Ухвалою від 26.06.2018 господарський суд Житомирської області (суддя Тимошенко О.М.) прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.08.2018.

12.07.2018 відповідач - Новоборівська селищна рада подав відзив на позовну заяву (а.с. 25-26 т.1).

26.07.2018 від Новоборівської селищної ради (відповідач-1 ) на адресу суду надійшов уточнюючий відзив на позовну заяву (а.с. 37-38 т.1).

27.08.2018 Відділом у Хорошівському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, на виконання вимог ухвали суду від 13.08.2018, на адресу суду надано копію книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі по Небізькій сільській раді (а.с. 57-58 т.1).

19.09.2018 ТОВ "Полісся- Інвест" (відповідач-2) до суду подано відзив на позовну заяву (а.с. 62 т.1).

Крім того, 19.09.2018 ТОВ "Полісся -Інвест" подало до суду зустрічний позов про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.04.2008, кадастровий номер земельної ділянки 1821183400 : 04 : 002:0032, укладений між ПП "ВВ Агро" та ОСОБА_1 ; скасування реєстраційного запису № 040820600008 від 02.06.2008 року.

Ухвалою від 19.09.2018 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" суд повернув заявнику.

01.10.2018 до суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "Полісся-Інвест" на ухвалу господарського суду від 19.09.2018 про повернення зустрічної позовної заяви.

Ухвалою від 17.10.2018 матеріали справи № 906/535/18 направлено до Рівненського апеляційного господарського суду у зв`язку з надходженням апеляційної скарги, провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи до господарського суду Житомирської області.

Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2018 апеляційну скаргу ТОВ "Полісся-Інвест" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 у справі № 906/535/18 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції- без змін.

Ухвалою від 27.12.2018 суд провадження у справі поновив у зв`язку з поверненням до господарського суду Житомирської області справи № 906/535/18. Розгляд справи призначено на 10.01.2019.

Ухвалою від 10.01.2019 суд відклав розгляд справи на 24.01.2019.

16.01.2019 до суду надійшла апеляційна скарга ТОВ "АК Полісся" (засновника ТОВ "Полісся-Інвест") на ухвалу господарського суду від 19.09.2018 про повернення зустрічної позовної заяви.

Ухвалою від 17.01.2019 матеріали справи № 906/535/18 направлено до Рівненського апеляційного господарського суду у зв`язку з надходженням апеляційної скарги, провадження у справі зупинено до повернення матеріалів справи до господарського суду Житомирської області.

24.01.2019 на адресу господарського суду Житомирської області надійшла заява позивача від 24.01.2019 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору (а.с.185 т.1).

Ухвалою від 19.02.2019 Північно-Західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ "АК Полісся" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 у справі № 906/535/18 повернув заявнику.

06.03.2019 Північно - Західним апеляційним господарським судом матеріали справи № 906/535/18 повернуто до господарського суду Житомирської області.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Житомирської області №59/2019 від 15.03.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/535/18 у зв`язку перебуванням судді Тимошенко О.М. з 04.03.2019 на лікарняному.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 906/535/18 передано судді Сікорській Н.А.

Ухвалою від 18.03.2019 суддею Сікорською Н.А. прийнято до свого провадження справу № 906/535/18, поновлено провадження у даній справі та призначено засідання для розгляду справи на 11.04.2019.

10.04.2019 до суду надійшла апеляційна скарга від Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Полісся" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 19.09.2018.

Ухвалою від 11.04.2019 провадження у справі зупинено до перегляду ухвали господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 у порядку апеляційного провадження Північно - Західним апеляційним господарським судом.

Ухвалою від 10.05.2019 Північно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ТОВ "АК Полісся" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 у справі № 906/535/18 повернув скаржнику.

Ухвалою від 30.05.2019 суд поновив провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено на 11.06.2019.

10.06.2019 ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Житомирської області від 19.09.2018.

Ухвалою від 10.06.19 суд провадження у справі зупинив до перегляду ухвали господарського суду Житомирської області від 19.09.2018 у порядку апеляційного провадження.

Ухвалою від 19.06.2019 Північно-західний апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Житомирської області від 19 вересня 2018 року в справі № 906/535/18.

Ухвалою від 02.07.2019 суд поновив провадження у справі. Розгляд справи призначено на 18.07.2019.

Ухвалою від 18.07.2019 суд відклав розгляд справи по суті на 07.08.2019.

07.08.2019 від відповідача -2 ТОВ "Полісся-Інвест" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду по справі № 906/585/18 від 17.04.2019 та № 905/1227/17 від 27.11.2018 (25-37 т.2).

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюваний договір на управління спадщиною є недійсним з підстав його невідповідності вимогам закону, а також порушує права позивача на користування земельною ділянкою, оскільки за цим договором Небізька сільська рада (правонаступником якої є Новоборівська селищна рада) в управління ТОВ "Полісся-Інвест" передано земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1 площею 3,3868 га), яка згідно з договором оренди землі від 18.04.2008, укладеним з власником земельної ділянки - громадянкою ОСОБА_1 строком на 10 років, перебуває в оренді позивача.

Позивач зазначив, що на момент укладення спірного договору на управління спадщиною № 1015-24 від 19.10.2015 був чинним та продовжував діяти договір оренди, укладений 18.04.2018 між ПП "ВВ Агро" та ОСОБА_1 .

Також позивач зауважив, що строк дії договору, укладений між ПП "ВВ Агро" та ОСОБА_1 становить 10 років, тобто закінчився вже після смерті орендодавця, а саме 02.06.2018, тому в силу норм ст. 19 Закону України "Про оренду землі" вважається продовженим і діє на даний час.

Враховуючи, що на момент укладення договору на управління спадщиною № 1015-24 від 19.10.2015 був чинним та продовжував діяти договір оренди щодо тієї ж земельної ділянки, укладений 18.04.2008 між ПП "ВВ Агро" та ОСОБА_1 , договір на управління спадщиною вважає недійсним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства.

24.01.2019 на адресу господарського суду Житомирської області надійшла заява позивача від 24.01.2019 про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмету спору (т.1 а.с.185).

Дану заяву позивач мотивував тим, що йому стало відомо, що у вересні 2018 року оспорюваний договір було розірвано та в подальшому зареєстровано право власності на 1/2 частину земельної ділянки за спадкоємцем ОСОБА_1 , в підтвердження чого позивач подав копію інформацйної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.186). Дану заяву позивач просив розглядати без участі представника позивача.

Позивач повноважного представника в судове засідання не направив. Ухвала суду від 18.07.2019 з повідомленням про дату, час та місце призначеного судового засідання та ухвала суду від 18.07.2019 про виправлення допущеної описки, надіслана на адресу позивача, повернулася до суду 05.08.2019 без вручення адресату з відміткою органу зв`язку "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення" (т.2 а.с. 21-24).

Новоборівська селищна рада (далі - відповідач 1) повноважного представника в судове засідання не направила.

Відповідач 1 у клопотанні від 23.07.2019 просив розглядати справу без участі його представника за наявними документами у зв`язку з наданням всіх необхідних документів для розгляду справи по суті (т.2 а.с. 17).

У відзиві від 10.07.2018 на позовну заяву позов визнав частково, вважає, що оспорюваний договір на управління спадщиною № 1015-24, укладений між Небізькою сільською радою та ТОВ "Полісся-Інвест" є незаконним, оскільки зареєстрований без законних підстав.

Зазначив, що даний договір не був затверджений Небізькою сільською радою, а лише був винесений на розгляд пленарного засідання 30 сесії 6 скликання Небізької сільської ради.

Рішенням № 45 від 20.10.2015 директору ТОВ "Полісся - Інвест" Білицькому А.В. було відмовлено у задоволенні заяв про укладення та реєстрацію договорів управління спадщиною на території Небізької сільської ради.

Проте в подальшому без отримання відповідної згоди Небізької сільської ради ТОВ "Полісся-Інвест" незаконно 05.12.2017 здійснило державну реєстрацію вказаного договору у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В уточнюючому відзиві від 24.07.2018 на позовну заяву відповідач-1 вказав, що позивач невірно трактує та застосовує зазначену у позовній заяві ст. 19 Закону України "Про оренду землі", оскільки до вказаної статті були внесені зміни 20.09.2016, а договір на управління спадщиною №1015-24 був укладений 19.10.2015.

Представник відповідача 1 зазначив, що чинне на той час законодавство не передбачало встановлення до особи, яка укладає договір на управління спадщиною перевіряти спадкове майно, яке передається в управління, на наявність перебування цього майна в оренді, а також зазначив, що лише 20.09.2016 було встановлено правову долю договорів оренди землі, власники яких померли, тому при укладенні договору на управління спадщиною ані до особи, яка укладає договір на управління спадщиною, ані до управителя майном не встановлена була вимога перевіряти спадкове майно, яке передається в управління, на наявність договорів оренди, власники яких померли (т.1 а.с. 37,38).

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Інвест" (далі - відповідач 2) в судовому засіданні проти заявленого позову заперечила, просила відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві від 19.09.2018 на позовну заяву (т.1 а.с. 62).

Заперечуючи проти позову, відповідача 2 зазначає, що договір на управління спадщиною № 1015-24 від 19.10.2015 був укладений між Небізькою сільською радою та ТОВ "Полісся-Інвест" у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

Вважає безпідставними посилання відповідача на норми ст.19 Закону України "Про оренду землі", які вказують на продовження дії договору, оскільки вказана редакції набула чинності після укладення спірного договору на управління спадщиною.

Також в судовому засіданні представник відповідача 2 заперечила проти клопотання позивача про закриття провадження у справі та наполягала на розгляді справи по суті.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 42 ГПК України, учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

В ході розгляду даної справи господарським судом Житомирської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами за відсутності повноважних представників позивача та відповідача-1.

В судовому засіданні від 07.08.2019 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

18.04.2008 між ОСОБА_1 (орендодавець) та Приватним підприємством "ВВ Агро" (орендар, позивач) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,3868 га, яка знаходиться в адміністративних межах Небізької сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області (п.1, 2 договору)(т.1 а.с. 5,6).

У пункті 8 договору передбачено, що договір укладено на 10 років. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Відповідно до п. 20 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється в 5-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом приймання передачі.

Приписами п. 35 договору визначено, що дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено

Згідно з пунктом 41 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір зареєстрований у Володарсько-Волинському реєстраційному відділі Житомирської РФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.06.2008 за №040820600008.

На виконання умов зазначеного договору між сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки від 18.04.2008 (т.1 а.с.53).

Право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку підтверджено Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.7).

19.10.2015 між Небізькою сільською радою, правонаступником якої є Новоборівська селищна рада (установник управління) і ТОВ "Полісся-Інвест" (управитель) укладено договір на управління спадщиною № 1015-24 на підставі статті 1285 ЦК України з метою утримання (догляду) та збереження спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_1 , яка проживала на території Небізької сільської ради (т.1 а.с. 27 т.1).

Відповідно до пп. 1.1 даного договору, установник управління передає, а управитель приймає в управління майно, яке потребує догляду, що вказане в пункті 1.2 договору.

У підпунктах 1.2.1-1.2.7 сторони визначили майно, що потребує догляду: земельна ділянка за адресою: Житомирська область , Володарсько-Волинський район Небізька сільська рада ; кадастровий номер НОМЕР_1 ; площею 3,3868 га; цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 23432,65 грн. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші інфраструктури.

Згідно п. 2.1 договору, управитель зобов`язаний здійснювати управління зазначеним майном в інтересах спадкоємців померлого.

Передача майна в управління не тягне за собою переходу права власності на нього управителя (п. 2.2 договору).

Управитель має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження майна (п. 2.3 договору).

У п. 2.4 договору передбачено, що управитель зобов`язаний здійснювати управління майном наступним чином: не допускати забур`янення земельної ділянки, погіршення її родючості, для чого - здійснювати обробіток об`єкту майна до настання однієї з таких подій, що зумовлюють припинення дії цього договору відносно певної земельної ділянки: або прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки спадкоємцем (спадкоємцями) померлого власника або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до п. 2.6 договору, управитель не має права укладати будь-які цивільно-правові угоди, предметом або умовою яких є майно та передача права користування майном.

Строк дії договору встановлений до припинення відносно об`єкту майна, внаслідок настання подій, визначених п. 2.4 договору. У випадку, коли відносно об`єкту майна настане одна з подій, визначених в п. 2.4 договору, вважатиметься припиненим повністю, але не раніше закінчення сільськогосподарського року (п. 4.1 договору).

Договір на управління спадщиною №1015-24 від 19.10.2015 був зареєстрований відповідачем 2 05.12.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Житомирською обласною філією комунального підприємства "Центр державної реєстрації" Житомирської області, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 10.05.2018 та станом на 19.07.2019 (т.1 а.с. 8. т.2 а.с. 15,16).

Позивач, вважає, що договір на управління спадщиною недійсним з підстав його невідповідності вимогам закону, а також у зв`язку з порушенням його прав на користування спірною земельною ділянкою, оскільки за цим договором Небізька сільська рада (правонаступником якої є Новоборівська селищна рада) в управління ТОВ "Полісся-Інвест" передала земельну ділянку площею 3,3868 га, яка згідно з договором оренди землі від 18.04.2008, укладеним з власником земельної ділянки - громадянкою ОСОБА_1 строком на 10 років, на момент укладення спірного договору перебувала в оренді позивача.

Крім того вважає, що договір оренди землі від 18.04.2008 в силу ст. 19 ЗУ "Про оренду землі" продовжує діяти на даний час, оскільки строк дії договору закінчився 02.06.2018, тобто після смерті орендодавця.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1, 2 ст.16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення;.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч.2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Суд наголошує, що сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору на управління спадщиною № 1015-24 від 19.10.2015, укладений між Небізькою сільською радою та ТОВ "Полісся-Інвест".

Позивач порушення свого права внаслідок укладення між відповідачами 1 та 2 недійсного договору пов`язує з тим, що на час його укладення діяв договір оренди, укладений 18.04.2008 між ОСОБА_1 та Приватним підприємством "ВВ Агро".

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Суд зазначає, що при вирішенні спору суд керуються нормами Закону чинними на час виникнення відповідних правовідносин.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.2 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Нормами ч.1 ст. 19 ЗУ "Про оренду землі" визначено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно зі ст. 18 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Нормами ч.2 ст. 125 ЗК України передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч.2 ст. 126 ЗК України).

Приписами ст. 20 ЗУ "Про оренду землі" також встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Матеріалами справи підтверджено, що укладений між позивачем та гр. ОСОБА_1 договір оренди зареєстровано у Володарсько-Волинському реєстраційному відділі Житомирської РФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 02.06.2008 за №040820600008.

За приписами ст.31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору) договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Аналогічні положення містяться в п. 35 договору оренди землі від 18.04.2008, укладеному між ОСОБА_1 та позивачем.

З аналізу норм чинного законодавства та умов укладеного договору оренди вбачається, що договір оренди землі від 18.04.2018, укладений між ОСОБА_1 та ПП "ВВ Агро" (орендар, позивач) набрав чинності з моменту його державної реєстрації, а саме з 02.06.2008 та у відповідності до положень п. 8 зазначеного договору діяв до 02.06.2018 року.

За змістом статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення договору оренди) Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Аналогічні умови було закріплено і у договорі оренди від 18.04.2008, який було укладено строком на 10 років, зокрема у пункті 8, сторони передбачили, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною третьою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Аналогічна правова позиція щодо підстав поновлення договору оренди землі викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № N 594/376/17-ц.

Натомість позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди, як і не надано доказів того, що він продовжив користуватись земельною ділянкою, а також належними та допустимими доказами не підтвердив факт належного виконання взятих на себе зобов`язань за договором, зокрема, щодо сплати орендної плати.

За даними позивача орендодавець земельної ділянки гр. ОСОБА_1 померла, однак позивачем до матеріалів справи не долучено належних документів, які б підтверджували дату смерті орендодавця . Суд за відсутності відомостей про дату смерті гр. ОСОБА_1 не може достовірно встановити факту відсутності у позивача об`єктивної можливості на звернення до орендодавця з повідомленням про намір скористатись своїм правом на поновлення договору оренди.

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі. Відтак договір оренди укладений між позивачем та гр. ОСОБА_1 припинив свою дію 02.06.2018 року.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору на управління спадщиною від 19.10.2015 № 1015-24, укладеного між Небізькою сільською радою і ТОВ "Полісся-Інвест", позивач послалося на те, що на момент укладення оспорюваного правочину був чинний і продовжував дію договір оренди тієї ж земельної ділянки від 18.04.2008, укладений між ПП "ВВ Агро" і власником цієї земельної ділянки, отже, наявні підстави для визнання недійсним договору на управління спадщиною, оскільки укладення такого договору щодо земельної ділянки, яка перебуває в оренді, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу Украйни, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

При вирішенні питання щодо порушення прав позивача укладенням між відповідача спірного договору на управління спадщини від 19.10.2015 № 1015-24 з тих підстав, що останній стосувався земельної ділянки, якою позивач користувався на підстав і договору оренди землі від 18.04.2008, суд встановив, що на момент укладення спірного договору позивач дійсно був орендарем земельної ділянки за договором оренди землі від 18.04.2008.

Однак в ході розгляду справи суд встановив, що позивачем, в порядку визначеному законом, не було реалізовано переважене право орендаря на поновлення договору оренди, внаслідок чого договір оренди землі від 18.04.2008, укладений між позивачем та гр. ОСОБА_1 , припинив свою дію 02.06.2018.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач за захистом свого порушеного права до суду звернувся 22.06.2018, тобто після закінчення строку дії договору оренди землі від 18.04.2008.

Таким чином, станом на день звернення до суду права та законні інтереси позивача, як орендаря за договором оренди землі від 18.04.2008, внаслідок укладення спірного договору на управління спадщиною, не порушені.

Визнання недійсним договору на управління спадщиною, укладеного між відповідачами, не призведе до поновлення прав позивача саме як орендаря земельної ділянки за договором від 18.04.2008, який припинив свою дію.

Суд наголошує, що за нормами чинного законодавства захисту підлягає тільки порушене право.

За викладених обставин, оскільки суд дійшов висновку, що право позивача на момент звернення до суду не порушено та не може бути відновлено, позовні вимоги є безпідставними, відтак суд відмовляє в задоволені позову.

Разом з тим суд зазначає, що посилання позивача на положення статті 19 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону № 1533-VIII від 20.09.2016 з приводу продовження строку дії договору оренди від 18.04.2008 є помилковими, оскільки на час укладення оспорюваного договору про управління спадщиною, зазначена норма, не містила положень щодо управління спадщиною у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, отже, ця норма не має зворотної дії в часі.

Крім того зазначена норма стосується передачі такої земельної ділянки управителем спадщиною в оренду, тоді як предметом оспорюваного договору є передача спірної земельної ділянки в управління на підставі статті 1285 ЦК з метою утримання (догляду) і збереження спадкового майна, що є різними за своїм змістом правовідносинами.

Щодо клопотання позивача про закриття провадження у справі № 906/535/18 за позовом ПП "ВВ Агро" до Новоборівської селищної ради, ТОВ "Полісся-Інвест" про визнання недійсним договору на управління спадщиною у зв`язку з відсутністю предмета спору суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи клопотання позивач вказав, що у вересні 2018 року спірний договір було розірвано та в подальшому зареєстровано право власності на 1/2 частину земельної ділянки за спадкоємцем ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Припинення провадження у справі на підставі пункту 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, можливе в разі, коли предмет спору існував на момент звернення до суду та припинив існування в процесі розгляду справи.

Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладом відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд в процесі вирішення спору встановив, що на момент звернення до суду права та законні інтереси позивача, які б підлягали захисту та відновленню були відсутні, що вказує на те, що спору в цій частині фактично і не існувало на момент звернення до суду. Таким чином суд зазначає, що неможливо врегулювати спір, якого не існувало.

Отже підстави для закриття провадження в цій частині позову визначені п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України відсутні. За вказаних обставин суд дійшов висновку про відмову в задоволені клопотання прокурора про закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про відмову задоволені позову.

В порядку ст. 129 ГПК України судові витрати в частині судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.08.19

Суддя Сікорська Н.А.

Друк:

1- в справу

2- позивачу (рек. з повід.)

3,4- відповідачам (рек. з повід.)