Рішення

від 09.08.2019 по справі 910/7369/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2019Справа № 910/7369/19 Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського (03056, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 37) до проТовариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ (03115, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕПУТАТСЬКА, будинок 23) стягнення заборгованості в розмірі 126 204 грн. 87 коп Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ про стягнення заборгованості в розмірі 126 204 грн. 87 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6460 від 18.04.2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 року відкрито провадження у справі №910/7369/19, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.06.2019 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення 13.06.2019 року уповноваженій особі Позивача ухвали суду від 10.06.2019 року, поверненням на адресу суду поштового конверту, надісланого на адресу Відповідача, у зв`язку з вибуттям останнього.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ є 03115, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕПУТАТСЬКА, будинок 23.

Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/7369/19 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ , зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.04.2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" (Орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6460 (далі - Договір оренди № 6460), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення №№ 1-4 на цокольному поверсі будівлі гуртожитку, загальною площею 82,00 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ , вул. Борщагівська , 144 , що перебувають на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (Балансоутримувач). (а.с. 14-20)

Згідно з п. 2.1 Договору оренди № 6460 орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 Договору оренди № 6460 сторонами узгоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995 р. і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2012 р. - 2 970,71 грн. Орендна плата за перший місяць оренди квітень 2013 р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень місяць 2012 р. та січень, лютий, березень, квітень місяці 2013 р.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 Договору оренди № 6460).

Відповідно до п. 3.3. Договору оренди № 6460 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

У пункті 3.6 Договору оренди № 6460 сторони визначили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу (НТУУ "КПІ імені Ігоря Сікорського") у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з п. 3.7 Договору оренди № 6460 орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

У пункті 3.11 Договору оренди № 6460 сторони погодили, що у разі розірвання за згодою сторін Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Пунктом 5.3 Договору оренди № 6460 передбачено, що орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.04.2013 р. по 18.04.2014 р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору. (п.п. 10.1, 10.4 Договору оренди № 6460).

Згідно з п.п. 10.6.1. п. 10.6. Договору оренди № 6460 чинність цього Договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку. на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.10 Договору оренди № 6460 майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди № 6460 від 18.04.2013 р. Орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв у користування нежилі приміщення №№ 1-4 на цокольному поверсі будівлі гуртожитку, загальною площею 82,00 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 144 , що перебувають на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 18.04.2013 р., який був погоджений балансоутримувачем - НТУУ "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". (а.с. 21)

Позивач надіслав на адресу відповідача Заяву №30-06/4579 від 18.04.2017 року про припинення Договору оренди №6460 від 18.04.2013 року у зв`язку із закінченням строку його дії. У вказаній заяві Позивач повідомив, що у зв`язку із закінченням 18.04.2017 року строку дії Договору оренди державного нерухомого майна за №6460 д 18.04.2013 року, керуючись ст. 764 ЦКУ, ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.4 Договору оренди, Регіональне відділення ФДМУ по м. Києву, як орендодавець по договору, відмовляє у продовженні строку його дії та вважає договір припиненим. (а.с. 22-23)

Як зазначає Позивач, всупереч умовам Договору оренди № 6460 Товариство з обмеженою відповідальністю Столичний прокат звільнило об`єкт оренди з тимчасового платного користування лише 14.06.2018 року в процесі примусового виконання рішення у справі 910/18706/17. В результаті неналежного виконання Відповідачем зобов`язань по оплаті орендної плати за користування об`єктом оренди за період лютий 2017 року - квітень 2017 року у останнього утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 11 652 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Столичний прокат 3% річних у розмірі 718 грн. 33 коп., інфляційні у розмірі 2 715 грн. 14 коп. та неустойку у розмірі 111 119 грн. 40 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 6460 від 18.04.2013 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди № 6460 від 18.04.2013 р. Орендодавець передав, а орендар в свою чергу прийняв у користування нежилі приміщення №№ 1-4 на цокольному поверсі будівлі гуртожитку, загальною площею 82,00 кв.м., розташовані за адресою: м . Київ, вул. Борщагівська, 144 , що перебувають на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут", що підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 18.04.2013 р., який був погоджений балансоутримувачем - НТУУ "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". (а.с. 21)

Згідно з ч.ч. 1 - 4 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. №786 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу.

Відповідно до п.2 Методики розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем. У разі коли орендодавцем нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, установа, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в абзаці другому статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з п.17 Методики у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується:

за цілісні майнові комплекси державних підприємств - до державного бюджету;

за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури, - на період до 31 грудня 2019 р.) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно;

за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), - до державного бюджету. Якщо господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об`єкти житлового фонду, що не ввійшли до його статутного фонду, - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків господарському товариству.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 4 ст. 286 Цивільного кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Суд звертає увагу, що умовами Договору оренди від 18.04.2013 сторони визначили розмір орендної плати, порядок її сплати та строки внесення на рахунок Орендодавця. При цьому, умовами вказаного договору Сторони передбачили порядок сплати орендної плати із розрахунку 50 відсотків орендної плати до державного бюджету, 50 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.

Також, Суд зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2017 року у справі № 910/24024/16 позов Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" про стягнення 38 261 грн. 41 коп. заборгованості з орендної плати за Договором оренди № 6460 від 18.04.2013 р. за період з липня 2013 року по січень 2017 року задовольнено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" на користь Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" заборгованість у сумі 38 261 грн. 41 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат" перед Національним технічнім університетом України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 6460 від 18.04.2013 року за період з лютого 2017 року по квітень 2017 року, з врахуванням умов п. 3.6 Договору, становить 11 652 грн. 00 коп., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим Позивачем. (а.с.25)

При цьому, оскільки Відповідачем не надано суду контррозрахунку заборгованості, пояснень чи заперечень щодо заявленої до стягнення суми, Суд приймає як вірний розрахунок Позивача, здійснений відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, з врахуванням положень п. 3.6 Договору оренди № 6460, а саме у вигляді 50 відсотків від загального розміру орендної плати об`єкта оренди за період лютий-квітень 2017 року.

Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості по орендній платі перед Національним технічнім університетом України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" у розмірі 11 652 грн. 00 коп.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату орендних платежів за період лютий 2017 року по квітень 2017 року, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 11 652 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача 3% річних за загальний період прострочки з 11.03.2017 року по 30.04.2019 року у розмірі 718 грн. 33 коп. та інфляційні у розмірі 2 715 грн. 14 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем оплати за загальний період прострочки з 11.03.2017 року по 30.04.2019 року у розмірі 718 грн. 33 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача. Так, Суд зазначає, що при здійсненні розрахунку 3% річних Позивач вказав датою початку перебігу прострочки 11 число місяця наступного за місяцем оплати, тоді як згідно з п. 3.6. Договору оренди № 6460 орендна плата сплачується не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, отже прострочення виконання розпочинається з 16 числа місяця наступного за звітним. Крім того, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). За таких підстав, кінцевою датою оплати Відповідачем орендної плати за березень 2017 року є 17.04.2017 р., а прострочка розпочалась з 18.04.2017 р., а не з 11.04.2017 р., як помилково зазначив Позивач. А тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 16.03.2017 р. по 30.04.2019 р. у розмірі 710 грн. 84 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов"язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 та від 24 квітня 2019 року у справі № 910/5625/18

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий Позивачем, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних від суми заборгованості по орендній платі окремо за кожний місяць за загальний період 11.03.2017 року по 30.04.2019 року у розмірі 2 715 грн. 14 коп. підлягають частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку нарахування інфляційних, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період 16.03.2017 р. - 30.04.2019 р. у розмірі 2 660 грн. 53 коп.

Також Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача неустойку згідно з ч.2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі 111 119 грн. 40 коп.

Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.04.2013 р. по 18.04.2014 р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору. (п.п. 10.1, 10.4 Договору оренди № 6460).

Згідно з п.п. 10.6.1. п. 10.6. Договору оренди № 6460 чинність цього Договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

За приписами частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Позивач надіслав на адресу відповідача Заяву №30-06/4579 від 18.04.2017 року про припинення Договору оренди № 6460 від 18.04.2013 року у зв`язку із закінченням строку його дії. У вказаній заяві Позивач повідомив, що у зв`язку із закінченням 18.04.2017 року строку дії Договору оренди державного нерухомого майна за №6460 від 18.04.2013 року, керуючись ст. 764 ЦКУ, ст. 17 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.4 Договору оренди, Регіональне відділення ФДМУ по м. Києву, як орендодавець по договору, відмовляє у продовженні строку його дії та вважає договір припиненим. (а.с. 22-23)

Господарським судом міста Києва було розглянуто справу № 910/18706/17 за позовом Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" до Товариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ про виселення з приміщення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 року у справі № 910/18706/17, яке набрало законної сили, позовні вимоги Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" задоволено повністю. Вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Столичний прокат з нежилих приміщень Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" загальною площею 82,00 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 144 , приміщення в„–1,2,3,4 на цокольному поверсі будівлі гуртожитку № 20 ; стягнуто на користь Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" судовий збір в розмірі грн.

Вказаним рішенням встановлено, що оскільки що строк дії договору оренди на час подачі позову до суду (25.10.2017 року) закінчився, а докази його продовження або укладення нового, сторонами суду не надано, як не надано і відповідного рішення Київської міської ради, на підставі якого могло б бути продовжено строк дії договору оренди, відповідач безпідставно займає орендоване приміщення.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/18706/17, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відтак, не потребує доказування при розгляді цієї справи встановлений у рішенні Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 року у справі № 910/18706/17 факт припинення Договору оренди державного нерухомого майна за №6460 від 18.04.2013 року.

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Суд зазначає, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, у разі припинення цього Договору, у Відповідача виникає обов`язок повернути Орендодавцю майно з оренди, оскільки Договір припинив свою дію, внаслідок чого Орендар втратив право на користування об`єктом оренди.

Згідно з п. 10.9 Договору оренди № 6460 у разі припинення або розірвання цього Договору, Майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю/Балансоутримувачу за актом приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 10.10 Договору оренди № 6460 майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання.

Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем за Актом приймання-передавання об`єкту оренди, переданого на підставі Договору оренди державного нерухомого майна за №6460 від 18.04.2013 року.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив повернення об`єкту оренди, переданого на підставі Договору № 6460, у строк встановлений вказаним Договором, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином.

Водночас, Судом встановлено, що об`єкт оренди, переданий на підставі Договору оренди державного нерухомого майна за №6460 від 18.04.2013 року, звільнено Відповідачем 14.06.2018 року при примусовому виконанні рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/18706/17, що підтверджується Актом державного виконавця від 14.06.2018 року. (а.с. 24)

Пунктом 10.11. Договору оренди № 6460 сторонами погоджено, що за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути майно, у разі припинення, розірвання за рішенням суду договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної щомісячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акта приймання-передачі (повернення). який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України, передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної облікової плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, Суд звертає увагу, що для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статі 785 Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов`язання відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2014 року у справі №927/1215/13.

Приймаючи до уваги, що Відповідачем не надано жодного доказу відсутності можливості передати майно Позивачу у передбачений договором строк, а також доказів відсутності вини у непередачі такого майна, Суд вважає вимогу Позивача про стягнення з Відповідача неустойки за користування річчю за час прострочення з травня 2017 року по червень 2018 року у розмірі 111 119 грн. 40 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ на користь Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського підлягає стягненню заборгованість у розмірі 11 652 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 710 грн. 84 коп., інфляційні у розмірі 2 660 грн. 53 коп. та неустойка у розмірі 111 119 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ :

1. Позовні вимоги Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТОЛИЧНИЙ ПРОКАТ (03115, м.Київ, ВУЛИЦЯ ДЕПУТАТСЬКА, будинок 23, Ідентифікаційний код юридичної особи 38271250) на користь Національного технічного університету України Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського (03056, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 37, Ідентифікаційний код юридичної особи 02070921) заборгованість у розмірі 11 652 грн. (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят дві) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 710 (сімсот десять) грн. 84 (вісімдесят чотири) коп., інфляційні у розмірі 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн. 53 (п`ятдесят три) коп., неустойку у розмірі 111 119 (сто одинадцять тисяч сто дев`ятнадцять) грн. 40 (сорок) коп. та судовий збір у розмірі 1920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) грн. 04 (чотири) коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 серпня 2019 року.

Суддя О.В. Чинчин