Рішення

від 07.08.2019 по справі 206/1229/19

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 206/1229/19

Провадження № 2/206/577/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Мороза К.Т.

представника позивача Шестірікова А.В.

представника відповідача Торорощенко А.В.

представника третьої особи Гуртового В . Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський комбінат харчових концентратів , треті особи: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Молодогвардійська 12, 12-в , Восьма дніпровська державна нотаріальна контора про визнання наймачем квартири та визнання права власності на квартиру, -

І. Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та третьої особи.

Представник позивача в позовній заяві зазначив, що ОСОБА_5 , було отримано ордер на проживання та власність квартири АДРЕСА_1 . На час отримання зазначеного ордеру, до складу сім`ї ОСОБА_5 , входили: дружина - ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 , яка після одруження змінила прізвище на ОСОБА_8 . З моменту отримання ордеру щодо права власності на зазначену вище квартиру, позивач проживала в ній і проживає на даний час. Власник квартири , батько позивача, не скористався правом на приватизацію квартири, внаслідок чого право приватної власності не було визнано за ним та за членами його сім`ї. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_5 . 22.03.2017 року позивач звернулася до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини, як єдиний спадкоємець. Оскільки ні особа, що мала право на приватизацію ні його дружина не скористалися цим правом, таке право вирішила використати позивач і зареєструвати в рамках приватизації право власності на квартиру, де вона проживає та проживали її батьки. Для того, щоб зареєструвати право власності позивач звернулася до керівництва відповідача, де працював її батько з проханням видати ордер для вселення у квартиру, для подальшої реєстрації права власності. Відповідач всіляко ухиляється від надання будь-яких документів, зазначає що документи можуть бути або у них в архіві або в ОСББ, яке функціонує у будинку і т.д. Без отримання такого ордеру, єдиним варіантом отримання права власності на квартиру є звернення до суду, з метою отримання у встановленому законом порядку документів від відповідача, що стосуються процесу приватизації та надання квартири у власність батькові позивача з подальшим визнанням права власності та реєстрації такого права у встановленому законом порядку. Позивач є громадянкою України, більше п`яти років проживає у зазначеній вище квартирі, іншого житла у власності або постійному користуванні не має, правом на приватизацію майна не скористалася раніше, вселилася в спірну квартиру у 1972 році на підставі ордеру, виданого ПрАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів . Керуючись вимогами ст. ст. 9, 651 ЖК України , ст. 345 ЦК України та Закону України Про приватизацію державного житлового фонду позивач просила визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1 після померлого ОСОБА_5 та визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за нею (а.с. 2-7, 35-40).

Не погоджуючись із заявленими вимогами, Головою правління ПАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів до суду було подано відзив, який обґрунтовано таким. Приватне акціонерне товариство Дніпропетровський комбінат харчових концентратів не відноситься до органів, визначених ч. 1 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , тим паче, що свій житловий фонд, у тому числі будинок АДРЕСА_2 , ними переданий у встановленому порядку на баланс ОЖКП Лівобережжя , тому ПАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів є неналежним відповідачем, у зв`язку із чим Голова правління Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський комбінат харчових концентратів просив в позові відмовити. (а.с. 53-54).

Представник Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради Гуртовий В.Ю. у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити та зазначив, що відповідач по справі є неналежним та визнання право власності в даному випадку повинно відбуватися шляхом приватизації.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

26.02.2019 представником позивача Шестіріковим А . В. до суду було подано позовну заяву.

Ухвалою судді від 04.03.2019 позовну заяву було залишено без руху, як таку що не відповідала вимогам передбаченим ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

02.04.2019 у зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 25.04.2019, залучено Восьму дніпровську державну нотаріальну контору як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та витребувано з Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22.04.2019 головою правління Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський комбінат харчових концентратів було подано до канцелярії суду відзив на позов з додатками.

13.05.2019 підготовче судове засідання було відкладено на 30.05.2019 у зв`язку із клопотанням представника позивача для направлення адвокатського запиту.

22.05.2019 на адресу суду надійшла копія спадкової справи № 169/2017 після смерті ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

30.05.2019 підготовче судове засідання було відкладено на 10.07.2019 у зв`язку із клопотанням представника позивача у зв`язку із хворобою представника позивача.

10.07.2019 представником позивача у судовому засідання заявлено клопотання про витребування доказів, яке судом було залишено без задоволення.

Того ж дня, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.07.2019.

18.07.2019 розгляд справи був відкладений на 07.08.2019 у зв`язку із неявкою позивача та представника позивач у судове засідання.

07.08.2019 судом заслухано вступне слово представника позивача, представника відповідача та представника третьої особи, з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджено докази, якими вони обґрунтовуються, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 одружились ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого 11.12.1971 (а.с. 8).

ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 , виданого 31.03.1972 (а.с. 9).

18.04.2019 було укладено шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , після укладення шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 , виданого 18.04.1992 (а.с. 10).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 64 роки, про що 06.05.2015 складено відповідний актовий запис № 456, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 06.05.2015 (а.с. 11).

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 67 років про що 18.11.2016 складено відповідний актовий запис № 1395, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 18.11.2016 (а.с. 16, 90).

Відповідно до даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 06.06.1970 року до дня смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), знятий з реєстраційного обліку 22.03.2017 року. Склад сім`ї на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - 1 особа: донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована з 25.12.1992 по теперішній час, що підтверджується відповіддю на запит № 1415/1186 від 13.07.2017 (а.с. 17, 100).

Відповідно до відповіді на запит № 1024/02-14 від 06.07.2017, КП ДМБТІ ДОР було повідомлено, що технічна інвентаризація як окремого об`єкту нерухомого майна та державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 не проводилась (а.с. 18, 97).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 47166273, виданого 22.03.2017, 22.03.2017 після смерті ОСОБА_11 була заведена спадкова справа у Восьмій дніпровській державній нотаріальній конторі за № 60412662 (а.с. 19, 95).

Ринкова вартість житлової двокімнатної квартири, загальною площею 43,2 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 становить 370241 грн. 00 коп., що підтверджується копією витягу зі звіту про оцінку майна від 20.05.2018 (а.с. 20-21).

Будинок АДРЕСА_2 було передано з житлового фонду ЗАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів до спільної власності територіальних громад області житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури, необхідних для його обслуговування, з подальшою передачею його на баланс обласного житлово-комунального підприємства Лівобережжя , на що надано згоду Дніпропетровською обласною радою та Фондом державного майна України, що підтверджується копіями витягу з рішення Дніпропетровської обласної ради від 16 липня 2002 року з додатками, згоди Фонду державного майна України № 12/10-118 від 12.01.2018, договору про передачу житлового фонду та його утримання від 03.06.2002 з додатками, акту приймання-передачі житлового фонду ЗАТ ДКХК на баланс ОЖКП Лівобережжя від 01.09.2002 та наказу директора ОЖКП Лівобережжя ОСОБА_15 про передачу житлового фонду № 290 від 29.07.2002 (а.с. 55-70).

22.03.2017 ОСОБА_4 звернулася із заявою до Восьмої дніпровської державною нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_11 (а.с. 89).

Згідно відповіді директора департаменту житлового господарства ДМР Грицай В.В. № 3/9-2331 від 23.05.2019, станом на 17.05.2019 у комп`ютерній базі приватизованого житлового фонду Департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність, шляхом приватизації, квартири АДРЕСА_1 та балансоутримувача зазначеної квартири (а.с. 111).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства. Умови і порядок набуття фізичними та юридичними особами у власність майна в результаті приватизації регулюються Законами, в тому числі, Про приватизацію державного житлового фонду , Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків , Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , іншими законодавчими та нормативно-правовими актами. Діють ці норми окремо від загальних норм цивільного законодавства про виникнення права власності і лише у випадку, коли законами та іншими нормативними актами про приватизацію окремі відношення не врегульовані, застосовуються відповідні норми ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 4 1 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

При цьому, частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципі народовладдя, законності, гласності, колегіальності .

Згідно з вимогами ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень .

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими для виконання на відповідній території згідно ст. 144 Конституції України.

Таким чином, під відповідною згодою , передбаченою ч. 3 ст. 4 1 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності мається на увазі саме рішення прийняте відповідною радою.

Частина 1 ст. 6 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності передбачає, що передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

Частинами 1, 5 та 6 ст. 7 України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності визначено, що передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акта

приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України. Право власності на об`єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.

Статтею 18 ЖК України передбачено, що управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

У той же час, виходячи з роз`яснень, наданих в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року з наступними змінами, Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України , в силу ст. 61 ЖК України, житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Вони вправі, зокрема, пред`являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв`язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень. Однак, у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно ст. 18 ЖК України, належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

Так, квартира АДРЕСА_1 була передана з житлового фонду ЗАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів до спільної власності територіальних громад області житлового фонду та об`єктів соціальної інфраструктури, необхідних для його обслуговування, з подальшою передачею його на баланс обласного житлово-комунального підприємства Лівобережжя в установленому законом порядку.

Враховуючи наведене, відповідачем у даній справі повинен бути учасник виниклих правовідносин, який має матеріально-правовий інтерес, в результаті розгляду справи у якого виникають (виникнуть) права чи обов`язки, а оскільки ЗАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів не є власником житлового фонду до якого належить квартира АДРЕСА_1 , тобто є неналежним відповідачем в даному спорі.

Крім цього, статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За положеннями ч.ч. 1,2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно з ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Крім того, відповідно до ст. 65 ЖК України, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

За змістом вказаної норми закону будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення. Судовому розгляду, зокрема, підлягають спори у випадку, якщо наймодавець або орган, який вирішує питання щодо внесення змін в договір найму, не визнає в якості члена сім`ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором, а також у випадку відмови інших членів сім`ї у згоді на зміну договору.

Однак, доказів наявності такого спору суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1-4 п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав відповідно до статей 2, 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) річ (майно) може знаходитись у власності Українського народу, фізичних та юридичних осіб, держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних держав й інших суб`єктів публічного права. Організації, які не є юридичними особами, не можуть мати майна на праві власності. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Згідно п. 3, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 5 ЦПК). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху, а в певних випадках за таких обставин може бути відмовлено в позові .

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Відповідно до ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення , крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, позивач та представник позивача - адвокат Шестіріков А.В. не подали до суду ордер на проживання у квартирі АДРЕСА_4 , не повідомили суд, що цей доказ не може бути поданий у встановлений законний строк з об`єктивних причин та при звернення із клопотання про витребування доказів не обґрунтували неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від них, внаслідок чого таке клопотання було залишене судом без задоволення.

Відтак, позивачем та його представником не надано суду належного доказу (ордеру) на підтвердження того, що ОСОБА_5 був наймачем квартири АДРЕСА_1 , та відповідно, що його донька ОСОБА_4 має право бути визнана наймачем відповідно до положень ст. 106 ЖК України та наявності спору з цього приводу.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності № 20 від 22.12.1995 судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянину (зокрема: відповідно до ст. 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду підлягають передачі сім`ям наймачів квартир (будинку) та належні до них господарські споруди і приміщення). Судами розглядаються й інші позови, пов`язані з охороною права приватної власності. Відповідні положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором.

Статтею 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду встановлено, що державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Як встановлено статтею 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у гуртожитках та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до вимог статті 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку) житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Порядок приватизації квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачений Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян від 16.12.2009 року.

Відповідно до п. 17, 18 Положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Громадянином до органу приватизації подаються оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі, довідка про склад сім`ї та займані приміщення, копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку), документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

За неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або піклувальники. Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини. Якщо дитина віком від 14 до 18 років (настає неповна цивільна дієздатність особи), додатково до заяви додається письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Відповідно до ч. 5 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності роз`яснено, що в разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Аналогічного правового висновку дійшов ВСУ у постанові від 11 грудня 2013 року справа №6-121цс13.

Відповідна правова позиція не змінилися та була викладена у Постанові Верховного суду від 09.02.2018 р. у справі № 719/179/17.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Однак, позивач та представник позивача не надали суду жодних доказів на підтвердження факту звернення спадкодавця до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири, а тому підстави для визнання права власності за позивачем на квартиру АДРЕСА_1 також відсутні.

Окрім цього, позовні вимоги не підлягають задоволенню також з тих підстав, що позивачем не дотриманий порядок, встановлений для приватизації жилих приміщень, оскільки позивач не звертався з заявою до органу приватизації та не виконав інших дій, передбачених Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян. Докази на підтвердження того, що позивачем виконані певні дії, передбачені законом, для приватизації житла і позивачу відмовлено, чи у інший спосіб порушено його право на приватизацію житлової площі Приватним акціонерним товариством Дніпропетровський комбінат харчових концентратів , позивачем не надано.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що підстави для задоволення вимог позивача, на підставі ст. 345 ЦК України також відсутні.

Окрім цього представник позивача посилається у позові на ст. ст. 9 та 651 ЖК України, однак ст. 651 взагалі у ЖК України не існує.

Також, представник позивача у позовні зазначає, що позивач вселився в спірну квартиру у 1972 році на підставі ордеру, виданого ПрАТ Дніпропетровський комбінат харчових концентратів , що не підтверджено жодним доказом.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що, відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи встановлені судом обставини, вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмолено повністю, судовий збір необхідно покласти на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 6, 7 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності , ст. ст. 1, 3, 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду ст. ст. 3, 29, 345, 1216, 1218 ЦК України, ст. ст. 61, 64, 65, 106 ЖК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський комбінат харчових концентратів (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, буд. 1, ЄДРПОУ 374048), треті особи: Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Воскресенська, буд. 15, ЄДРПОУ 38114671), Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Молодогвардійська 12, 12-в (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Молодогвардійська, буд. 12, 12-В, ЄДРПОУ 40615694), Восьма дніпровська державна нотаріальна контора (місце знаходження: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, буд. 3, ЄДПОУ 05383454) про визнання ОСОБА_4 наймачем квартири АДРЕСА_1 після смерті померлого ОСОБА_5 та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 16.08.2019.

Головуючий суддя: К.С. Маштак