Ухвала

від 19.08.2019 по справі 160/7829/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 р. Справа № 160/7829/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімальтіма" до Прокуратури Дніпропетровської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання утриматися від вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сімальтіма" звернулося із позовною заявою до Прокуратури Дніпропетровської області та просить:

- визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у безпідставному втручанні в господарську діяльність позивача в рамках кримінального провадження №42019040000000051 від 23.01.2019р.;

- зобов`язати відповідача утриматися від вчинення протиправних дій, які полягають у безпідставному втручанні в господарську діяльність позивача в рамках кримінального провадження №42019040000000051 від 23.01.2019р.

Вивчивши зміст адміністративного позову та доданих до нього документів, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п.2 ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, якщо такий спір не належить розглядати за правилами іншого, ніж адміністративне, судочинства. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 5, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, способи захисту порушеного права та межі юрисдикції адміністративних судів.

В той же час, згідно ч.1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Частиною 1 ст.24 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Так, п.1 ч.1 ст.303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що за правилами кримінального судочинства суди вирішують справи, зокрема, щодо оскарження дій та бездіяльності слідчих під час проведення ним досудового розслідування, при цьому, оскарження дій слідчого може бути здійснено з боку володільця тимчасово вилученого майна та будь-якої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Так, як свідчить зміст позовних вимог, позивач оспорює протиправні, на його думку, дії працівників прокуратури, що вчиняються в рамках кримінального провадження №42019040000000051 від 23.01.2019р.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач має право на оскарження таких дій посадових осіб відповідача за правилами Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, з урахуванням вказаних вище процесуальних норм, даний спір підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Дана правова позиція узгоджується також і з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.05.2018р. у справі №812/1307/17.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також і в даному випадку, судом також враховується і рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04), в якому зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

При цьому, слід роз`яснити позивачеві, що даний спір підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімальтіма" до Прокуратури Дніпропетровськой області про визнання дій неправомірними та зобов`язання утриматися від вчинення дій.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва