Постанова

від 19.08.2019 по справі 922/3631/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2019 р. Справа № 922/3631/18

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя (доповідач): судді при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Стойка О.В. Гребенюк Н.В., Попков Д.О. Склярук С.І. Ворожбянов А.М. - за довіреністю; Олесів Н.Я. - за ордером (адвокат); розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради м.Харків на рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2019р.(повний текст підписано 23.04.19р.) у справі № 922/3631/18 (суддя Сальнікова Г.І.) за позовом: до відповідачів: Харківської міської ради м.Харків Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Капітал" м.Харків простягнення 3 228 823, 22 грн.

В С Т А Н ОВ И В:

У грудні 2018 року до господарського суду звернулась Харківська міська рада (далі - Позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Капітал" м.Харків (далі - Відповідач) про стягнення 3 228 823, 22 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка належить Відповідачу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.04.2019 у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права України, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Cкаржник вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням вимог чинного законодавства та дійшов помилкового висновку щодо недоведеності позовних вимог. Зокрема, вважав, що здійснений Позивачем розрахунок площі земельної ділянки є належним та обґрунтованим для кондиційних правовідносин, які склались між сторонами, оскільки факт реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки має значення лише для вчинення щодо такої земельної ділянки юридично - значимих дій. Наполягав на тому, що особи, які склали та підписали розрахунок до позовної заяви, мають відповідний обсяг повноважень від Позивача.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу у якому заперечив проти апеляційної скарги. Зокрема вважав позовні вимоги необґрунтованими, оскільки визначення площі спірної земельної ділянки на підставі на топографічних планів та актів обстежень не є документацією з землеустрою та суперечить чинному законодавству. Також зазначав про відсутність нормативної грошової оцінки землі, що є основою для визначення розміру орендної плати.

У судовому засіданні 19.08.2019 Позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду.

Відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав рішення суду законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- належності Відповідачу на праві власності нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 2-18, площею 250,3 кв.м., №№ 50-53, площею 3453,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Х-4", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав в нерухоме майно та витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.09.2018 № 138819754 (а.с. 23-26 т.1);

- відсутності Відповідача в реєстрі платників земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та відсутності прийняття Позивачем рішення щодо відведення цієї земельної ділянки Відповідачу;

- складення акту обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 03.12.2018 (том. 1, арк.с. 18-22), за змістом якого земельна ділянка площею 2,7446 га по АДРЕСА_1 використовується, зокрема, ТОВ "Глобал Інвест Капітал" для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень в будівлі літ. "Х-4".

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилався на використання Відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав та без сплати за користування плати за землю у період з 01.02.2017 по 30.11.2018 , сума яких за підрахунком Позивача склала 3 228 823, 22 грн.

Відповідач у суді першої інстанції проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві. Вважав розрахунок позовних вимог безпідставним, оскільки Позивачем не надано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та документи, які дають змогу встановити всіх власників спірної земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності Позивачем розміру земельної ділянки на якій розташоване нерухоме майно Відповідача та недоведеності розміру заявленої суми.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Згідно із частиною 1 статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в ч.1 ст. 96 Земельного кодексу України).

Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідач є одним із власників нерухомого майна на спірній земельній ділянці, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власниками будівлі права користування земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації такого права.

З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено також в постановах Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 року по справі №922/3412/17, від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Разом з тим, згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Проте, матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки, визначеної у акті обстеження від 03.12.2018 року, а саме: площею 2,7446 га по АДРЕСА_1 , до Державного земельного кадастру.

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що земельна ділянка загальною площею 2,7446 га по АДРЕСА_1 на якій розташовані нежитлові будівлі Відповідача та за користування якою Позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформована як об`єкт цивільного права протягом зазначеного Позивачем періоду 2017-2018 років.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно розрахунку Позивача, площа, яка займається Відповідачем, складає 2,7446, функціональне призначення земельної ділянки - землі комерційного використання.

В даному випадку, площа земельної ділянки визначена на підставі топографічного плану та акту обстеження земельної ділянки. Однак чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі топографічних планів та актів обстеження земельних ділянок, які не є документацією землеустрою згідно положень ст. ст. 25, 26, 50 Закону України "Про землеустрій".

Таким чином, акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки є неналежним доказом сформованості земельної ділянки як об`єкта цивільного права, а в матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно цієї земельної ділянки.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5 - 7 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України Про землеустрій .

Підставою для проведення оцінки земель згідно ст. 15 Закону України Про оцінку земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів регламентовано Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів від 23.03.1995 року №213, та Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (далі - Порядок), затвердженим спільним наказом Держкомзему, Мінагрополітики, Мінбудархітектури, Української академії аграрних наук від 27.01.2006 року №18/15/21/11 та зареєстрованим у Мін`юсті 05.04.2006 року за №388/12262.

Згідно з вимогами статей 20, 21 Закону, за результатами проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів складається технічна документація, яка підлягає державній експертизі відповідно до закону.

Технічна документація, зокрема, містить визначення середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, середньої для економіко-планувальної зони вартості одного квадратного метра земель різного функціонального використання та схему зон впливу локальних факторів, які виявляються в межах окремої земельної ділянки.

Положеннями статті 23 закону визначено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Частиною 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що дані про нормативну грошову оцінку стосовно окремої земельної ділянки оформлюються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно п. 4 Порядку, за результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з додатком 2.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. При цьому, технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі №3-476гс15; Верховного Суду від 31.07.2018 року у справі №804/7823/14, від 30.10.2018 року у справі №804/2111/14.

Проте в даному випадку, в порушення вищезазначених вимог чинного законодавства, Позивачем не було надано до суду технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку за твердженням Позивача займає Відповідач.

Наданий Позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, заявленої до стягнення позивачем також не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки, Витягу з нормативної грошової оцінки землі.

В той час, як вже було зазначено вище, Позивачем заявлено до стягнення кошти, які останній кваліфікує як безпідставно збережене майно у розмірі орендної плати, у зв`язку з чим нарахування мають здійснюватись Позивачем саме на підставі технічної документації та Витягу з нормативної грошової оцінки землі у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Таким чином, з розрахунку Позивача неможливо встановити правильність застосування останнім функціонального призначення землі, коефіцієнтів, площі та, виходячи з цього нормативну грошову оцінку землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення Позивачем.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, оскільки наданий Позивачем акт обстеження не містить таких даних.

Інших доказів, що могли б ідентифікувати земельну ділянку, яку за твердженням Позивача, займає Відповідач - не надано.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правомірним, оскільки Позивачем самостійно визначено розмір зобов`язання Відповідача шляхом розрахунку нормативно грошової оцінки землі без підтвердження належними доказами сформованості земельної ділянки.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незастосування до спірних правовідносин строків позовної давності, оскільки через необґрунтованість позовних вимог у даній справі, позовна давність не застосовується.

Будь- яких інших доводів щодо незгоди із рішенням суду, апелянтом не наведено.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2019 у справі № 922/3631/18 ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Позивача.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2019 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.04.2019 у справі № 922/3631/18- залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції - покласти на Харківську міську раду, м. Харків.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 20.08.2019

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя Д.О. Попков