Рішення

від 20.08.2019 по справі 905/1152/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.08.2019 м.Харків Справа № 905/1152/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`єва М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-МЕТАЛСКЛО", м.Костянтинівка, Донецька область

до відповідача: Приватного підприємства "Астон", м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення 18570,65 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГА-МЕТАЛСКЛО", м.Костянтинівка, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства "Астон", м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 18570,65 грн., з яких: 3% річних в розмірі 2432,00 грн. та 16138,65 грн. інфляційних, нарахованих на суму заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором №16-07-12 від 16.07.2012р. та рішення господарського суду Донецької області від 22.06.2017р. у справі №905/102/17, внаслідок чого, донараховує 3% річних та інфляційні втрати.

В якості правових підстав позову позивач зазначив, зокрема, положення ст.ст.610-612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 229 Господарського кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1152/19.

Ухвалою господарського суду від 01.07.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1152/19; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 16.07.19р.

16.07.19р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд перенести розгляд справи на іншу дату та справу розглядати в порядку спрощеного провадження.

Ухвалою господарського суду від 16.07.2019р. відкладено судове засідання на 20.08.2019р.

У судове засідання 20.08.2019р. представник позивача та відповідача не з`явились, про місце, час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову відповідачем до суду не надані.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач в судові засідання не з`явився, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

встановив:

16.07.12р. між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕГА-МЕТАЛСКЛО" (продавець) та Приватним підприємством "Астон" (покупець) було укладено договір №16-07-12, відповідно до п.1.1. якого, продавець поставляє покупцю продукцію відповідно до специфікацій, що є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цю продукцію та оплати.

Факт наявності грошових зобов`язань Приватного підприємства Астон за вказаним договором був предметом дослідження у судовій справі №905/102/17.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.06.17р. (повний текст підписано 26.06.2017р.) у справі №905/102/17 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-МЕТАЛСКЛО" до Приватного підприємства Астон відмовлено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.17р. рішення господарського суду Донецької області від 22.06.17р. (повний текст підписано 26.06.2017р.) у справі №905/102/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства Астон суми основного боргу, інфляційних та 3% річних та стягнуто з Приватного підприємства "Астон" основний борг за договором №16-07-12 від 16.07.2012 в сумі 326594,57грн., інфляційні втрати в сумі 8835,99грн., 3% річних в сумі 7271,02грн. та судовий збір в сумі 6225,86грн.

25.09.17р. господарським судом Донецької області на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.17р. у справі №905/102/17, яка набрала законної сили 12.09.17р., видані відповідні накази.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.18р. у справі №905/102/17 касаційну скаргу Приватного підприємства "Астон" залишено без задоволення; постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.17р. у справі №905/102/17 залишено без змін.

Рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2018р. (повний текст підписано 29.03.2018р.) у справі №905/75/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГА-МЕТАЛСКЛО , м.Донецьк до Приватного підприємства Астон , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 267951,35грн. та 3% річних у розмірі 29241,00грн., задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства Астон на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГА-МЕТАЛСКЛО інфляційні нарахування у розмірі 262672,49грн., 3% річних в розмірі 29241,00грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11800,00грн., судовий збір в розмірі 4340,97грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.06.18р. рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2018р. (повний текст підписано 29.03.2018р.) у справі №905/75/18 - залишено без змін.

09.01.19р. господарським судом Донецької області на виконання рішення господарського суду Донецької області від 28.03.2018р. у справі №905/75/18, яке набрало законної сили 12.06.18р., видані відповідні накази.

На виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.06.17р. у справі №905/102/17 відповідачем згідно платіжного доручення №165 від 10.11.2017р. та банківських виписок за 21.03.2018р., за 29.03.2018р., за 18.04.2018р., сплачено основну суму боргу у повному обсязі.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати боргу перед позивачем, останнім здійснено нарахування інфляційних втрат в розмірі 16138,65 грн. та 3% річних в розмірі 2432,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного:

Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України).

Також підстави припинення зобов`язання визначені статтями 599, 600, 601, 604-609 Цивільног кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Крім того, за змістом ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.17р. у справі №905/102/17, залишеною в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.18р. встановлено, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у сумі основного боргу 326594,57грн. за договором №16-07-12 від 16.07.12р.

Крім того, рішенням господарського суду Донецької області від 28.03.2018р. у справі №905/75/18 досліджені та задоволені вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних загалом за період за період з 01.01.15р. по 31.12.17р. та інфляційних витрат загалом за період з січня 2015р. по листопад 2017р., з огляду на порушення строків оплати вказаного основного грошового зобов`язання на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, наявність вказаних рішень суду впливає на обґрунтованість вимог позивача, а тому враховується при розгляді спірних позовних вимог у даній справі.

Судом встановлено, що відповідачем в період після винесення судового рішення повністю погашено заборгованість у розмірі 326594,57грн., стягнута постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.09.17р. у справі №905/102/17, що підтверджується доданими до матеріалів позовної заяви платіжним дорученням №165 від 10.11.2017р. та банківськими виписками за 21.03.2018р., за 29.03.2018р., за 18.04.2018р.

Враховуючи, що погашення заборгованості відповідачем було здійснено несвоєчасно та частинами, позивач нараховує інфляційні витрати в розмірі 16138,65 грн. та 3% річних в розмірі 2432,00 грн.

У постанові Верховного Суду України від 26.04.17р. у справі №918/329/16, прийнятій у зв`язку з неоднаковим застосуванням судами ст.625 Цивільного кодексу України, викладено правову позицію щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. У вказаній постанові зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.18р. у справі №906/1283/16.

Судами встановлено, що інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Судом встановлено, що в межах справи №905/75/18 позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних загалом за період з 01.01.15р. по 31.12.17р. та інфляційних витрат загалом за період з січня 2015р. по листопад 2017р.

Згідно наданого позивачем в межах даної справи розрахунку 3% річних в сумі 2432,00 грн. та інфляційні витрати в сумі 16138,65 грн. (нарахування здійснено на суму боргу 296594,00 грн. за період з 01.01.2018р. по 20.03.2018р., на суму боргу 274072,03 грн. за період з 21.03.2018р. по 28.03.2018р., на суму боргу 238571,66 грн. за період з 29.03.2018р. по 17.04.2018р.).

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивачем вірно визначено період нарахування, проте за розрахунком суду 3% річних за період з 01.01.2018р. по 17.04.2018р. складає 2498,21 грн., що є більшим, ніж заявлено позивачем.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 2432,00 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань є невірним, оскільки всі три періоди таких нарахувань включають один і той самий місяць, а саме березень 2018р.

За розрахунком суду в даному випадку інфляційні нарахування розраховуються за період з січня 2018р. по лютий 2018р. (включно) нараховані на суму боргу 296594,00 грн. і відповідно складають суму 7158,30 грн. та за березень 2018р. нараховані на суму боргу 238571,66 грн. складають суму 2624,29грн., а всього 9782,59 грн.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 9782,59 грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних витрат здійсненим судом за допомогою програми Ліга Закон .

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За вказаних обставин, виходячи з вищевикладеного суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних частково у розмірі: інфляційні втрати 9782,59 грн., 3% річних в розмірі 2432,00 грн.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10000,00грн., позивачем надано: копію платіжного доручення №308 від 08.05.19р. на суму 5000,00грн.

При цьому, в судові засідання адвокат жодного разу не з`явився, позовна заява №б/н б/д підписана директором позивача Маріношенко А.А .

Крім того, позивачем не надано до суду ордер на надання правової (правничої) допомоги, свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності, договір про надання правової допомоги, розрахунок витрат на правничу допомогу, акт виконаних робіт, детальний опис робіт (наданих послуг).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість та співмірність заявленої до стягнення суми витрат на надання професійної правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн., а отже такі витрати не підлягають розподілу між сторонами по справі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА-МЕТАЛСКЛО", м.Костянтинівка, Донецька область до Приватного підприємства "Астон", м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 18570,65 грн., з яких: 3% річних в розмірі 2432,00 грн. та 16138,65 грн. інфляційних, нарахованих на суму заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Астон (вул.Олекси Тихого, 2-В. м.Краматорськ, Донецька область, 84307; код ЄДРПОУ 31054936) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГА-МЕТАЛСКЛО (просп.Ломоносова, буд.142, кв.60, м.Костянтинівка, Донецька область, 85102; код ЄДРПОУ 34626813) інфляційні нарахування у розмірі 9782,59 грн., 3% річних в розмірі 2432,00 грн., судовий збір в розмірі 1263,51 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 20.08.2019р.

Суддя М.О. Лейба