Рішення

від 19.08.2019 по справі 910/6127/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2019Справа № 910/6127/19

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Променергобуд

до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 93 551,17 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Променергобуд (надалі - ТОВ Будівельна компанія Променергобуд ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства Українська залізниця (надалі - АТ Українська залізниця ) про стягнення 93 551,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі договору поставки №ЦЗВ-07-08318-01 від 10.10.2018 товару, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 51 329,51 грн., 3% річних у розмірі 8 554,92 грн. та інфляційних у розмірі 33 666,74 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

Вказана ухвала суду вручена відповідачу 07.06.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №№0103050548787, 0103050548795.

11.06.2019 до Господарського суду міста Києва від ТОВ Будівельна компанія Променергобуд надійшов детальний опис робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

20.06.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого АТ Українська залізниця не заперечує проти факту несвоєчасної оплати поставленого товару, проте стверджує про ряд об`єктивних та поважних причин, які призвели до незначного прострочення виконання грошового зобов`язання, при цьому, звертає увагу на право суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, у зв`язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також, разом з відзивом на позов відповідачем подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, обґрунтоване складним характером спірних правовідносин, предмету доказування у справі та необхідністю надання учасниками усних пояснень по справі.

Приписами п.п. 5 - 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд відзначає, що предметом заявленого позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у даному спорі не є такими, що вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а відтак суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

03.07.2019 через канцелярію суду від АТ Українська залізниця надійшли заперечення на детальний опис робіт адвокатом здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, в яких заявник зауважив про те, що позивачем при поданні позову не подано попереднього розрахунку судових витрат, а позовну заяву підписано не адвокатом, а директором ТОВ Будівельна компанія Променергобуд , крім того із наданих позивачем доказів оплати за надання правової допомоги вбачається, що така оплата здійснена до підписання договору про надання правової допомоги, а розмір витрат не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

08.07.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заявник надав пояснення стосовно викладених у відзиві на позов заперечень, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.07.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення на заперечення відповідача щодо детального опису робіт адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

10.10.2018 між АТ Українська залізниця (змовник) та ТОВ Будівельна компанія Променергобуд (постачальник) був укладений договір поставки №ЦЗВ-07-08318-01 (надалі - Договір ), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.

Згідно з п. 5.3 Договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником у відділі матеріальних ресурсів м. Фастів філії ЦЗВ ПАТ Укрзалізниця , Київська обл., с. Фастів, вул. Шевченко, 48, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною.

В п. 6.1 Договору визначено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10 (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно з п. 5.2 при наявності документів зазначених в п. 7.1 цього договору.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 003 540,40 грн., що підтверджується видатковими накладними №67 від 02.11.2018 на суму 1 554 193,20 грн., №75 від 14.11.2018 на суму 79 452,00 грн. та №90 від 10.12.2018 на суму 369 895,20 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Разом з тим, позивачем зареєстровані наступні податкові накладні: №71 від 02.11.2018 на суму 1 554 193,20 грн., №76 від 14.11.2018 на суму 79 452,00 грн. та №92 від 10.12.2018 на суму 369 895,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними квитанціями, при цьому зареєстровані 22.11.2018, 15.11.2018 та 18.12.2018 відповідно.

В свою чергу, відповідачем повністю оплачено поставлений на підставі Договору товар, що підтверджується платіжними дорученнями №872 від 30.01.2019 на суму 1 554 193,20 грн., №241 від 19.12.2018 на суму 79 452,00 грн. та 1273 від 12.02.2019 на суму 369 895,20 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого згідно Договору товару, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 51 329,51 грн., 3% річних у розмірі 8 554,92 грн. та інфляційних у розмірі 33 666,74 грн..

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується (видаткові накладні №67 від 02.11.2018, №75 від 14.11.2018 та №90 від 10.12.2018) факт поставки позивачем відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 2 003 540,40 грн.

Разом з тим, по зазначеним видатковим накладним 22.11.2018, 15.11.2018 та 18.12.2018 позивачем зареєстровані відповідні податкові накладні, а саме: №71 від 02.11.2018 на суму 1 554 193,20 грн., №76 від 14.11.2018 на суму 79 452,00 грн. та №92 від 10.12.2018 на суму 369 895,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними квитанціями.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.1 Договору відповідач мав оплати за поставлений на підставі Договору товар 1 554 193,20 грн. до 06.12.2018, 79 452,00 грн. до 29.11.2018 та 369 895,20 грн. до 03.01.2019.

В той же час, відповідач здійснив оплату поставленого на підставі Договору товару у сумі 1 554 193,20 грн. - 30.01.2019, у сумі 79 452,00 грн. - 19.12.2018 та суму 369 895,20 грн. - 18.02.2019, тобто допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, факт чого визнається самим відповідачем, що відображено у відзиві на позов.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого на підставі Договору товару, факт чого визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 10.6 Договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок, судом встановлено, що позивачем невірно встановлено дати закінчення розрахунків, оскільки в період прострочення враховано дні в які здійснювались оплати.

Таким чином, в даному випадку, за розрахунком суду правомірним і обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 50 341,47 грн., 3% річних у розмірі 8 390,25 грн. та інфляційних у розмірі 33 666,73 грн.

Стосовно зменшення розміру неустойки суд відзначає наступне.

Згідно з п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В даному випадку суд враховує, що сума пені нарахована згідно умов укладеного між сторонами договору і з огляду на вартість поставленої продукції у загальному розмірі 2 003 540,40 грн., заявлена сума пені не є значно чи надмірно великою.

Згідно із ст. 219 Господарського кодексу України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Натомість, відповідачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин неналежного виконання договірних зобов`язань, а також не доведено, що позивач не зазнав збитків, в зв`язку з простроченням оплати, натомість позивач зазначив, що збитки з його боку були понесені, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій.

Також суд наголошує, що відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вказаною нормою спростовуються доводи відповідача про відсутність у нього коштів для своєчасної оплати, як на підставу для зменшення штрафних санкцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з АТ Українська залізниця на користь ТОВ Будівельна компанія Променергобуд пені у розмірі 50 341,47 грн., 3% річних у розмірі 8 390,25 грн. та інфляційних у розмірі 33 666,73 грн. В іншій частині (пеня у розмірі 988,04 грн. та 3% річних у розмірі 164,67 грн.) в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених обставин.

Стосовно заявлених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

23.04.2019 між ТОВ Будівельна компанія Променергобуд (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Когнітор (виконавець) було укладено договір №23/04/2019-02 про надання правової (професійної правничої) допомоги, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання клієнту правової допомоги (професійної правничої допомоги у вигляді адвокатських послуг).

Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено, що під послугами у межах цього договору розуміється: правовий аналіз обставин (в тому числі і аналіз первинної документації, листування, інших документів, речових доказів, пов`язаних судових справ тощо) спірних правовідносин; визначення необхідності збирання певних доказів клієнтом (замовлення експертиз, аудиторських висновків тощо) та їх збирання (за необхідності) безпосередньо самим виконавцем (направлення адвокатських запитів, листів щодо отримання інформації тощо); визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту і наступним складанням проектів заяв по суті спору та/або (за необхідності) інших, в тому числі процесуальних документів, а також, в рамках вирішення господарського спору між клієнтом та АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Центр забезпечення виробництва , що виник із порушення договору поставки №ЦЗВ-07-08318-01 від 10.10.2018 року в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційної складової заборгованості.

Відповідно до п. 4.2 договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №23/04/2019-02 від 23.04.2019 клієнт зобов`язаний до 03.06.2019 року здійснити оплату в розмірі, передбаченому пп.4.3.1. договору.

Відповідно до акту №23/04/2019-02/001 приймання - передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 04.06.2019 до договору №23/04/2019-02 від 23.04.2019 вартість послуг з правничої допомоги становить згідно п. 4.3.1. договору 20 000,00 грн., сторони одна до одної жодних претензій не мають.

Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 позивач 17.04.2019 перерахував на рахунок Адвокатського об`єднання Когнітор суму у розмірі 40 000,00 грн. Призначення платежу: оплата за надання правової допомоги зг. Дог. №910/3269/19 від 05.04.2019 без ПДВ. .

Відповідно до ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Проте, договором №23/04/2019-02 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 23.04.2019 такі обставини не передбачені.

Суд приймає до уваги лист №2304/01 від 23.04.2019 надісланий ТОВ БК Променергобуд до Адвокатського об`єднання Когнітор , в якому директор повідомляє, що в платіжному дорученні №582 від 17.04.2019 на суму 40 000,00 грн. було допущено помилку у призначенні платежу. У даному листі директор ТОВ БК Променергобуд просить вірним вважати наступне: 1) 20 000,00 грн. 00 коп. Оплата за надання правової зг. Договору №.23/04/2019-01 р. зг. пп. 4.3.1., без ПДВ . 2) 20000,00 грн. 00 коп. Оплата за надання правової зг. Договору №.23/04/2019-01 р. зг. пп. 4.3.1., без ПДВ .

Суд зазначає, що оплата за послуги надані АО Когнітор , позивачем була фактично виконана 17.04.2019 відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , договір №23/04/2019-02 було укладено 23.04.2019, акт №23/04/2019-01/001 приймання - передання наданих юридичних (адвокатських) послуг було підписано АО Когнітор та ТОВ БК Променергобуд 04.06.2019.

Зважаючи на викладене вище суд не приймає до уваги виписку по рахунку № НОМЕР_1 від 17.04.2019, як належний доказ підтвердження оплати ТОВ БК Променергобуд наданих АО Когнітор за договором №23/04/2019-01 від 23.04.2019 послуг з правничої допомоги і що вказані витрати понесені позивачем в зв`язку з наданням правової допомоги по спору в рамках справи № 910/6127/19.

Крім того, суд зазначає, що до матеріалів справи, вказане у листі №2304/01 від 23.04.2019, платіжне доручення №582 від 17.04.2019 не було додано позивачем.

За приписами ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень відповідача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.11.2018 по справі №910/23210/17.

Отже, договір про надання правової ( професійної правничої) допомоги №23/04/2019 - 02 між АО Когнітор та ТОВ БК Променергобуд було укладено 23.04.2019, акт приймання - передання наданих юридичних (адвокатських) послуг №23/04/2019-02/001 до договору №23/04/2019 - 02 було підписано сторонами 04.06.2019. Зважаючи на те, що згідно банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 грошові кошти позивачем було перераховано на рахунок АО Когнітор 17.04.2019 (з урахуванням пояснень у листі №2304/01 від 23.04.2019), а також на те, що у договорі укладеного між сторонами відсутні пункти, які б містили погодження сторін про розповсюдження умов договору на правовідносини, що мали місце до його укладення, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесення витрат на правову допомогу в рамках даної справи.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 20 000,00 грн., суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Променергобуд задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії Центр забезпечення виробництва Акціонерного товариства Українська залізниця (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, будинок 11/15; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Променергобуд (03056, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, будинок 27; ідентифікаційний код 41549481) пеню у розмірі 50 341 (п`ятдесят тисяч триста сорок одна) грн. 47 коп., 3% річних у розмірі 8 390 (вісім тисяч триста дев`яносто) грн. 25 коп. та інфляційні у розмірі 33 666 (тридцять три тисячі шістсот шістдесят шість) грн. 73 коп. та судовий збір у розмірі 1 897 (одна тисяча вісімсот дев`яносто сім) грн. 33 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий