Рішення

від 20.08.2019 по справі 200/8996/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2019 р. Справа№200/8996/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправною бездіяльність Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з квітня 2017 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , та виплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з квітня 2017 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , та виплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перебуває на обліку в Костянтинівсько - Дружківському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком. Позивач зазначає, що їй з квітня 2017 року припинена виплата пенсії без прийняття будь - якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки вчинені з порушенням вимог Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві просив суд розглядати справу без його участі.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку в управлінні, як внутрішньо переміщена особа. Відповідач зазначає, що за результатами обміну інформацією з органами соціального захисту населення про осіб, які взяті на облік відповідно до Постанови КМУ від 01.10.2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" позивачу були призупинена виплата пенсії для з`ясування фактичного місця проживання пенсіонера. Відповідач вказує на те, що поновлення призупинених пенсій проводиться з дати припинення виплати на підставі особистого звернення пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб незалежно від причин тимчасового призупинення виплати з урахуванням Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Крім того, відповідач зазначає, що приписами статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначені підстави для припинення виплати. Відповідач вказує на те, що зазначений перелік підстав не є вичерпним. Отже, на думку відповідача, оскільки позивач за адресою вказаною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не проживає, то він мав всі підстави припинити виплату пенсії.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У відзиві на позовну заяву просив суд розглядати справу в порядку письмового провадження за відсутності представника управління.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 19 серпня 2019 року.

Стосовно строків звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.

Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з квітня 2017 року, не отримані ним, а ці вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки рішення про припинення виплати не приймалось та про підстави припинення виплати пенсії позивач не був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначена пенсія за віком довічно, що не заперечується сторонами (а.с. 8).

ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Макіївки Донецької області до АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 15.10.2015 року № 1440003942 (а.с. 14).

Місто Макіївка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

Як зазначає, позивач у позовній заяві виплата пенсії їй була припинена у квітні 2017 року без повідомлення причин припинення виплати пенсії та прийняття рішення.

Згідно довідки Констинтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 30.07.2019 року встановлено, що позивач отримував пенсію по квітень 2017 року (а.с. 21).

Суд зобов`язував відповідача надати суду інформацію стосовно нарахування та виплати пенсії позивачу з моменту припинення, однак зазначеної інформації відповідачем не надано.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з причини відсутності її за зареєстрованим місцем перебування як внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.

Також, суд зазначає, що виплата пенсії вимоги статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" повинні бути припинені. А не зупинені, як це визначає у відзиві відповідач.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена у зв`язку з необхідністю з`ясування фактичного місця проживання позивача.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Крім того, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" було правомірним, суд вважає помилковими.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

Суд звертає увагу, що в силу вимог частини п`ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 квітня 2017 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу содових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд приходить висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судового збору в розмірі 768,40 грн.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року, зобов`язання Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року.

Зобов`язати Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171400) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 квітня 2017 року, та виплатити заборгованість за період, починаючи з 01 квітня 2017 року

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько - Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171400, 85400, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, буд. 25) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 20 серпня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська