Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 серпня 2019 р. Справа№200/8995/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 )
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
17 липня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Покровського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії за період з травня 2019 року;
- зобов`язати Покровське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії з травня 2019 року та сплатити заборгованість за весь період з травня 2019 року.
Ухвалою суду від 19 липня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером, отримує пенсію та перебуває на обліку у відповідача. Зазначає, що виплата пенсії була припинена без прийняття будь якого рішення про припинення виплати пенсії та повідомлення про підстави припинення виплати пенсії. Вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та такими, що порушує його конституційні права.
Відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог позивача.
Свою позицію відповідач вмотивував тим, що виплата пенсії позивачу була припинена з травня 2019 року у зв`язку з тим, що за результатами обміну базами з Управлінням праці та соціального захисту населення встановлено, що позивач не мешкає за адресою тимчасової реєстрації та у зв`язку із скасуванням довідки ВПО. Зазначає, що порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Позивач є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на обік внутрішньо переміщеної особи від 30 жовтня 2017 року № 0000383499.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку у відповідача. Факт невиплати позивачу пенсії підтверджений відповідачем з травня 2019 року та підтверджений матеріалами справи, зокрема, довідкою відповідача від 30 липня 2019 року.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, спірним питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії та як наслідок невиплати заборгованості позивачу з травня 2019 року. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України та не підтвердження фактичного місця проживання, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.
До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність невиплати пенсії позивачу з травня 2019 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04 вересня 2018 року.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо строку звернення із цим позовом до суду, суд зазначає наступне.
Статтею 122 КАС України встановлено що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до приписів статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
В той же час, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З системного аналізу зазначеної статті Закону № 1058 вбачається, що нараховані суми пенсійних виплат, на виплату яких особа мала або має право, але не отримала своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує такі виплати, виплачуються за минулий час без обмеження шестимісячним строком.
Крім того, аналіз статті 46 Закону № 1058 дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплати пенсії за минулий час:
- три роки - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з власної вини;
- без обмеження будь-якого строку - для особи, яка не отримувала пенсійні виплати з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення із цим позовом до суду.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Покровського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 42169323) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Покровського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсії з травня 2019 року.
Зобов`язати Покровське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсії з травня 2019 року та сплатити на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсії за період з травня 2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Покровського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 42169323) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 серпня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.08.2019 |
Оприлюднено | 21.08.2019 |
Номер документу | 83731015 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Гайдар Андрій Володимирович
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Гайдар Андрій Володимирович
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Абдукадирова К.Е.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні