Рішення

від 13.08.2019 по справі 905/1107/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 13.08.2019                                                                                                          Справа № 905/1107/19                                Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянувши справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс», м. Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Про», с. Касянівка, Нікольський район, Донецька область про стягнення заборгованості за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у розмірі 51790,45грн, інфляційних втрат у сумі 3898,48грн та пені у сумі 12360,70грн, всього 68049,63грн Представники учасників справи: від позивача: представник не з'явився від відповідача: представник не з'явився СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс», м. Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Про», с. Касянівка, Нікольський район, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у розмірі 51790,45грн, інфляційних втрат у сумі 3898,48грн та пені у сумі 12360,70грн, всього 68049,63грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, чим також зумовлено нарахування заявлених до стягнення пені та інфляційних нарахувань. Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, суд, виходячи з вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про розгляд даної справи як малозначної в порядку спрощеного позовного провадження з виклику сторін. Висновок щодо визначення даної справи як малозначної зроблений судом з огляду на приписи п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для цілей цього Кодексу визначені як малозначні. Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 19.06.2019; судове засідання призначене на 05.07.2019 з подальшим оголошенням перерви до 13.08.2019. 01.08.2019 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс», м. Київ, від 29.07.2019 про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача: 3898,48грн – інфляційних втрат, 12360,70грн – пені. Зменшення позовних вимог мотивоване частковою сплатою відповідачем заявленої до стягнення заборгованості у сумі 21570грн та поверненням відповідачем товару, стягнення вартості якого є предметом даного позову, на суму 30821,98грн. Оскільки подання заяви про зменшення позовних вимог після проведення першого судового засідання у справі 05.07.2019 суперечить приписам п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє у прийнятті заяви позивача про зменшення позовних вимог. У судове засідання 13.08.2019 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Виходячи з того, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні. Враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. 09.07.2018 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс» (постачальник), та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Про» (покупець), був укладений договір №АС-0907/18 від 09.07.2018, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити товар на умовах, визначених цим договором. Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо (п.1.2 договору). Відповідно до п. 2.1 договору поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця (в рамках специфікації), в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількість та необхідний термін поставки. Згідно з п.3.1 договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника. Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом з товаром. Обов'язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою підписання видаткової накладної (п.4.1 договору). Покупцю право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній (п.4.2. договору). Ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальника (п.7.1 договору). Розрахунок за партії товарів, поставлених згідно видаткових накладних, здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежу, та оплати вартості протягом 60 календарних днів, що відраховуються від дати отримання товару, яка визначається відповідно до умов цього договору. У випадку припинення дії цього договору, у зазначеному в цьому пункті 60-денний термін, покупець повинен здійснити повний розрахунок за товар у термін не пізніше, ніж за 3 (три) робочих дні з моменту припинення договору (п.7.3 договору). Оплата товару здійснюється в безготівковій формі  шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у розділі 12 даного договору (п.7.4 договору). Датою оплати вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника або інший рахунок, вказаний постачальником (п.7.6 договору). Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення платежів за поставлений товар (партії товару) за договором, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за поставлений товар (партії товару), за кожен день прострочення. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 (п.11.5 договору). У виконання умов договору №АС-0907/18 від 09.07.2018 позивачем поставлено відповідачу товар за видатковими накладними: №АС-00002486 від 10.08.2018 на суму 9681,66грн, №АС-00002487 від 10.08.2018 на суму 9647,91грн, №АС-00002488 від 10.08.2018 на суму 10118,97грн, №АС-00002490 від 10.08.2018 на суму 10085,91грн, №АС-00002489 від 13.08.2018 на суму 10201,05грн, №АС-00002497 від 13.08.2018 на суму 2054,95грн, на загальну суму 51790,45грн, який був прийнятий відповідачем без зауважень та заперечень стосовно кількості та якості поставленого товару за вказаними видатковими накладними, що підтверджується підписом директора відповідача на відповідних видаткових накладних, який скріплений печаткою підприємства відповідача. Враховуючи приписи положень ст.ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, видаткові накладні №АС-00002486 від 10.08.2018, №АС-00002487 від 10.08.2018, №АС-00002488 від 10.08.2018, №АС-00002490 від 10.08.2018, №АС-00002489 від 13.08.2018, №АС-00002497 від 13.08.2018 приймаються судом як такі, що підтверджують належне виконання позивачем умов договору №АС-0907/18 від 09.07.2018 в частині поставки товару та прийняття його відповідачем. Порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар у встановлений договором строк стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у розмірі 51790,45грн, інфляційних втрат у сумі 3898,48грн та пені у сумі 12360,70грн, всього 68049,63грн. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України. Пунктом 1 ч. ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір. Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Судом встановлено, що між сторонами укладений договір №АС-0907/18 від 09.07.2018, який за своєю правовою природою є договором поставки, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Аналогічні положення містяться в ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона – постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договорів поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України. Між тим, обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар за видатковими накладними №АС-00002486 від 10.08.2018, №АС-00002487 від 10.08.2018, №АС-00002488 від 10.08.2018, №АС-00002490 від 10.08.2018, №АС-00002489 від 13.08.2018, №АС-00002497 від 13.08.2018 у визначений п. 7.3 договору строк – протягом 60 календарних днів, що відраховуються від дати отримання товару, тобто, за видатковими накладними №АС-00002486 від 10.08.2018, №АС-00002487 від 10.08.2018, №АС-00002488 від 10.08.2018, №АС-00002490 від 10.08.2018 до 09.10.2018 включно; за видатковими накладними №АС-00002489 від 13.08.2018, №АС-00002497 від 13.08.2018 до 12.10.2018 включно. Внаслідок наведеного у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у розмірі 51790,45грн. Як вбачається з матеріалів справи 19.07.2019 та 26.07.2019 відповідачем було сплачено частину заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 21570,00грн, що підтверджується банківською випискою позивача. Крім того, відповідачем було здійснено часткове повернення товару на загальну суму 30821,98грн, що підтверджується накладними на повернення №38 від 15.07.2019 на суму 555,55грн, №36 від 15.07.2019 на суму 8407,30грн, №40 від 15.07.2019 на суму 4389,16грн, №41 від 15.07.2019 на суму 2059,87грн, №42 від 15.07.2019 на суму 8136,71грн, №44 від 15.07.2019 на суму 7273,39грн, які містять посилання на договір поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018. На підставі викладеного, враховуючи, що заборгованість за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у сумі 21570,00грн була сплачена відповідачем 19.07.2019 та 26.07.2019 та 15.07.2019 частково був повернутий товар на загальну суму 30821,98грн, тобто після відкриття провадження у справі, що відбулось 19.06.2019, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 51790,45грн на підставі 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору. Разом з тим, суд зазначає, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого товару є порушенням зобов'язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України. З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару у строк, встановлений договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018, суд дійшов висновку, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов'язання. Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 9463,25грн за період з 11.10.2018 по 11.06.2019, у сумі 2897,45грн за період з 14.10.2018 по 11.06.2019, разом 12360,70грн, суд виходить з такого. Нарахування заявленої до стягнення в межах даного позову пені у сумі 9463,25грн за період з 11.10.2018 по 11.06.2019, у сумі 2897,45грн за період з 14.10.2018 по 11.06.2019 на підставі п.8.2 договору зумовлено порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати поставленого товару за договором.   Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Згідно з приписами ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня). Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Заявлену до стягнення пеню позивачем нараховано на підставі п.8.2 договору поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018, за умовами якого у разі прострочення платежів за поставлений товар (партії товару) за договором, покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за поставлений товар (партії товару), за кожен день прострочення. Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Таким чином, п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачений період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. При цьому, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Як встановлено судом, відповідач прийняв на себе зобов'язання прийняти поставлений товар позивачем та своєчасно здійснити його оплату за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у строк за видатковими накладними №АС-00002486 від 10.08.2018, №АС-00002487 від 10.08.2018, №АС-00002488 від 10.08.2018, №АС-00002490 від 10.08.2018 до 09.10.2018 включно, а за видатковими накладними №АС-00002489 від 13.08.2018, №АС-00002497 від 13.08.2018 до 12.10.2018 включно (п.7.3 договору), тобто, 09.10.2018 та 12.10.2018 є останніми днями здійснення оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим за вимогами ст.253 Цивільного кодексу України першими днями порушення строку оплати, з якого можливо нарахування штрафних санкцій, є 10.10.2018 та 13.10.2018 відповідно. Проте позивачем визначено як початкові дати прострочення, з яких нараховується пеня, 11.10.2018 та 14.10.2018. Враховуючи відсутність у суду права на збільшення за власною ініціативою періоду нарахування пені, суд приймає початкові дати, з яких обраховується заявлена до стягнення пеня, самостійно визначені позивачем. Судом також встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за період, який перевищує шестимісячний строк, визначений п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Разом з тим, аналіз умов договору поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 свідчить про відсутність умов щодо збільшення встановленого законом періоду нарахування пені, з огляду на що суд дійшов висновку про невідповідність позовних вимог щодо стягнення пені, нарахованої у сумі 9463,25грн за період з 11.10.2018 по 11.06.2019 та у сумі 2897,45грн за період з 14.10.2018 по 11.06.2019, приписам п. 6 ст.232 Господарського кодексу України. Здійснивши перерахунок пені з дотриманням вимог п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та визначених позивачем початкових дат нарахування пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність вимог в частині стягнення пені у сумі 9245,66грн, з яких: 7057,71грн за період з 11.10.2018 по 09.04.2019 (виходячи з суми заборгованості 39534,45грн) та 2187,95грн за період з 14.10.2018 по 12.04.2019 (виходячи з суми заборгованості 12256грн), отже, позов підлягає задоволенню в частині стягнення пені у сумі 9245,66грн; в решті вимог щодо стягнення пені позов є таким, що задоволенню не підлягає. Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у сумі у сумі 3898,48грн за період жовтень 2018 – квітень 2019, суд виходить з такого. Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, судом встановлено його невідповідність фактичним обставинам справи в частині невірного визначення бази нарахування інфляційних втрат та невірну методологію нарахування (з застосуванням індексу інфляції за неповні місяці). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Таким чином, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). Суд наголошує на врахуванні індексів виключно за цілі місяці існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистки №265 від 27.07.2007 випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, з огляду на відсутність підстав стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018. Водночас, суд зауважує на наявності факту часткового повернення товару відповідачем та прийняття цього товару позивачем (на загальну суму 30821,98грн) за домовленістю сторін. Висновок про домовленість сторін з цього приводу зроблено судом з огляду на відсутність законодавчо встановлених підстав для виникнення зобов'язань з прийняття продавцем несплаченого в строк покупцем товару в рахунок виконання покупцем зобов'язань з оплати товару або погоджених сторонами умов договору поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 про таке. Повернення товару на загальну суму 30821,98грн свідчать про зміну природи зобов'язання покупця з грошового на негрошове, що, в свою чергу унеможливлює понесення продавцем інфляційних втрат внаслідок знецінення коштів, зобов'язання покупця зі сплати яких є таким, що припинено за домовленістю сторін, отже, правові підстави нарахування інфляційних втрат на суму 30821,98грн (вартість повернутого товару) відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є відсутніми. За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні втрати, нараховані, виходячи з суми заборгованості у розмірі 21570,00грн, яка була сплачена відповідачем за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у розмірі 1235,97грн з порушенням погоджених сторонами строків за період листопад 2018 – квітень 2019 (цілі місяці прострочення за заявлений позивачем період). Отже, позов в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1235,97грн є таким, що підлягає задоволенню; в решті позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат позов підлягає залишенню без задоволення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що виходячи з мінімально встановленого пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» розміру судового збору за подання до господарського суду позову майнового характеру, судовий збір у сумі 1921грн (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019), відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, з огляду на мінімальну суму судового збору, що підлягала сплаті за подання даного позову до суду, підстав для повернення судового збору відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» внаслідок часткового закриття провадження у справі суд не вбачає. Водночас, враховуючи внесення позивачем судового збору платіжним дорученням №3410 від 05.06.2019 на суму 2008,00грн, тобто у більшому розмірі (на 87грн), ніж встановлено законом, суд роз'яснює позивачу його право звернутись до суду з клопотанням про повернення з бюджету переплаченої суми судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс», м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Про», с.Касянівка, Нікольський район, Донецька область, в частині стягнення заборгованості за договором поставки №АС-0907/18 від 09.07.2018 у сумі 51790,45грн – закрити. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс», м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Про», с. Касянівка, Нікольський район, Донецька область, про стягнення інфляційних втрат у сумі 3898,48грн та пені у сумі 12360,70грн задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євробуд-Про» (87030, Донецька область, Нікольський район, с. Касянівка, вул. Чапаєва, б. 24, код ЄДРПОУ 37691822) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алюсервіс» (04074, м.Київ, вул. Бережанська, б. 9, код ЄДРПОУ 36251179) пеню у сумі 9245,66грн, інфляційні втрати у сумі 1235,97грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1238,39грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. В судовому засіданні 13.08.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2019. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).                      Суддя                                                                                            К.І. Аксьонова