Рішення

від 12.08.2019 по справі 910/5483/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12.08.2019Справа № 910/5483/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без повідомлення (виклику) представників сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртепло-Хмельницький" про   стягнення 509 780,61 грн, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" (далі - позивач, Товариства) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртепло-Хмельницький" (далі - відповідач, Укртепло) про стягнення 509 780,61 грн, з яких: 358 839,00 грн – основний борг, 107 545,07 грн – пеня, 43 396,54 грн – інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого позивачем на підставі договору №01/10/2017-р від 01.10.2017. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/5483/19, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін та встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та інших доказів. 21.05.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярії) суду представником відповідача було подано клопотання про розгляд справи з викликом (повідомленням) представників сторін. Мотивуючи подане клопотання відповідач вказує на значимість справи для відповідала та наявністю, на думку відповідача, складності щодо визначення розміру заявлених позовних вимог, що підлягають задоволенню. Також у клопотанні відповідач просить поновити строк на його подання оскільки ухвалу суду було отримано 07.05.2019, а отже строк для подання такого клопотання, який визначений строком для подання відзиву становить до 22.05.2019. Розглянувши подане клопотання відповідача суд зазначає наступне. Частинами 5, 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву. Строк для подання відзиву визначений законодавцем у частині 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідно до приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку про поновлення відповідачу строку на подання клопотання про розгляд справи з повідомленням представників сторін. Водночас, розглянувши по суті подане клопотання суд відмовляє у його задоволенні, оскілки відповідачем не наведено достатнього обґрунтування для розгляду справи в судовому засіданні. Окрім того 21.05.2019 відповідачем було подано до канцелярії суду відзив на позовну заяву, в яком заявник заперечує проти задоволення позовних вимог Приймаючи до уваги, що позивач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019, не подав до суду відповідь на відзив, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України. Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило. Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 01.10.2017 між ТОВ «Укртепло-Хмельницький», як покупцем, та ТОВ «Форест Енерджи», як постачальником, був укладений договір № 01/10/2017-р (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар, зазначений у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору. Загальна суми цього договору визначається як сума вартості всіх Специфікацій. Товар вважається таким, що поставлений покупцю, а право власності на товар та ризики його втрати переходять до покупця з моменту підписання сторонами видаткових накладних або актів приймання-передачі товару (пункт 1.2., 1.3. договору). Відповідно до пункту 4.1 договору покупець здійснює оплату за партію товару, зазначену в специфікації, шляхом безготівкових платежів на поточний рахунок постачальника після отримання рахунку-фактури постачальника та підписання сторонами відповідних видаткових накладних на протязі 5 робочих днів, якщо інше не узгоджено сторонами в специфікаціях або додаткових угодах до даного договору. Датою платежу вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. На виконання вказаного договору 1 між сторонами протягом 01.10.2017-16.02.2018 були підписані специфікації №№: 1, 2, 2/1, 3, 4, 5. На виконання умов укладеного договору протягом 14.12.2017-16.02.2018 позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 358 839,00 грн згідно наступних видаткових накладних: - № 851 від 14.12.2017 на суму 28   450,00 грн, - № 852 від 14.12.2017 на суму 12   130,00 грн, - № 853 від 14.12.2017 на суму 15   070,00 грн, - № 141 від 12.01.2018 на суму 46   905,60 грн, - № 142 від 12.01.2018 на суму 21   638,40 грн, - № 208 від 18.01.2018 на суму 55   180,80 грн, - № 209 від 18.01.2018 на суму 14   707,20 грн, - № 363 від 02.02.2018 на суму 86   435,00 грн, - № 348 від 02.02.2018 на суму 20   738,50 грн, - № 349 від 02.02.2018 на суму 20   650,00 грн, - № 350 від 02.02.2018 на суму 20   679,50 грн, - № 546 від 16.02.2018 на суму 16   254,00 грн. Відповідач у порушення умов укладеного не здійснив оплату поставленого товару внаслідок чого за ним рахується заборгованість за договором в розмірі 358 839,00 грн. На підтвердження вказаних обставин позивачем також до матеріалів справи додано акт звіряння взаємних розрахунків № 00074 від 15.03.2018. У межах розгляду справи Укртепло не надало доказів сплати вказаних грошових коштів на користь позивача та будь-яких доказів на спростування вказаних Товариством обставин. Зазначене вище стало підставою звернення з даним позовом до суду, в якому Товариство крім суми основного боргу за договором також просило стягнути з відповідача 107 545,07 грн пені та 43 396,54 грн інфляційних втрат. Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку. Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами частини 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. В силу вимог частини 1 статті  692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Так, умовами укладеного договору сторонами був погоджений обов`язок відповідача здійснювати оплату прийнятого товару протягом 5 робочих днів. Водночас, відповідачем до матеріалів справи не надано належних доказів повної оплати прийнятого Товару. Натомість у матеріалах справи наявний акт звірки № 00074 від 15.03.2018 складений та підписаний представниками обох сторін, з якого вбачається, що за спірний період заборгованість Укртепло перед Товариством за договором 1 становить 358 839,00 грн. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з положеннями статей 78, 79 ГПК кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 358 839,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 107 545,07 пені згідно договору, суд відзначає наступне. За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно пункту 8.2 договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не вчасно оплаченої партії товару за кожен день такої прострочки. Водночас, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Аналогічна позиція викладена у пункті 2.5 Постанови № 14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань". Відповідач у відзиві зазначив, що позивачем було неправомірно заявлено до стягнення пеню у зв'язку зі спливом строків спеціальної позовної давності встановлених статтею 258 Цивільного кодексу України та положеннями частин 3, 4, статті 267 Цивільного кодексу України. Під час перевірки заявленої до стягнення позивачем суми пені суд дійшов наступного висновку. Положеннями статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Частинами 1, 7 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності до заявлених вимог про стягнення пені до прийняття рішення у справі така заява приймається судом, а позов в частині стягнення пені не підлягає задоволенню. З огляду на наведене вище, суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 107 545,07 за загальний період з 22.12.2017 по 28.02.2019 нарахованої окремо за кожною видатковою накладною. Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення на заборгованість за договором суд зазначає наступне. Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць. Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці. Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18. За перерахунком суду до стягнення з відповідача належить 35   860,72 грн інфляційних втрат на заборгованість за договором. Дотримуючись приписів статті 625 ЦК України, судом перевірений розрахунок інфляційної складової боргу за договором 2 та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 8  455,24 грн вказаної компенсаційної плати. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З системного аналізу вищевикладеного, беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково згідно розрахунку суду. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРТЕПЛО КИЇВ" про стягнення 509 780,61 грн задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртепло-Хмельницький" (01054, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24; ідентифікаційний код 38261393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Енерджи" (03190, місто Київ, вулиця Саратовська, будинок 37, офіс 5; ідентифікаційний код 41262250) 358 839,00 грн (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот тридцять дев'ять гривень 00 копійок) основного боргу, 35   860,72 грн (тридцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят гривень 72 копійки) інфляційних  втрат та 5   920,72 грн (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять гривень 72 копійки) судового збору. 3. У іншій частині в позові відмовити. 4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. СУДДЯ                                                                                           В. В. ДЖАРТИ