Постанова

від 14.08.2019 по справі 913/14/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2019 року м. Київ Справа №  913/14/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ткаченко Н.Г. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М. за участю секретаря судового засідання Громак В.О. за участю представника  АТ "НАК "Нафтогаз України" – адвоката Родоман Т.О. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного      апеляційного господарського суду від 23.05.2019 на рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2019 в частині відмови у стягненні пені у справі № 913/14/19 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство “Ровенькитеплокомуненерго” про стягнення 9 385 056,61 грн. ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року ПАТ “НАК “Нафтогаз України” звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з КП “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство “Ровенькитеплокомуненерго” заборгованості в сумі 3 795 707,26 грн. по оплаті вартості природного газу, поставленого позивачем відповідачу за договором купівлі-продажу природного газу від 27.12.2013 № 1481/14-ТЕ-20, а також пені в сумі  379 839,85 грн., трьох процентів річних в сумі 451 937,62 грн. та інфляційних втрат в сумі  4 757 571,88 грн. за прострочення платежів. Рішенням господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі                             № 913/14/19 (суддя Корнієнко В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з КП “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство “Ровенькитеплокомуненерго” на користь ПАТ“НАК “Нафтогаз України”  борг в сумі 3 795 707,26 грн., інфляційні втрати в сумі 4 757 571,88 грн., 3% в сумі 451 937,62 грн., витрати на судовий збір в сумі 135 074,43 грн., в решті позову (про стягнення пені в сумі 379 839,85 грн.) відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване    обґрунтованістю та доведеністю позивачем позовних вимог у частині стягнення основного боргу, інфляційних витрат та 3% річних. При цьому, відмовляючи у стягненні пені в сумі 379 839,85 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що нарахування неустойки за простроченими зобов'язаннями покупця в частині заявленого позивачем періоду, суперечить приписам ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси". Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 (колегія суддів: Крестьянінов О.О.– головуючий, Фоміна В.О., Шевель О.В.) рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі №913/14/19 залишено без змін. Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями в частині відмови у стягненні пені, АТ “НАК “Нафтогаз України” звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 та  рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі №913/14/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 379 839,85 грн.; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги  АТ “НАК “Нафтогаз України” задовольнити, а саме: стягнути з КП “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство “Ровенькитеплокомуненерго” на користь АТ “НАК “Нафтогаз України” пеню у сумі  379 839,85 грн. Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Заперечуючи висновки місцевого та апеляційного судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, позивач у касаційній скарзі посилався на те, що  оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням п. 27 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", ст. 1 Закону України "Про електроенергетику", ст. 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 236 ГПК України. За твердженням скаржника, суди неправомірно застосували положення ч. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”, оскільки АТ “НАК “Нафтогаз України” не є енергопостачальною компанією, а тому цей Закон не поширює свою дію на спірні правовідносини. Крім того, позивач зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правової позиції, яка викладена Верховним Судом  у постанові від 16.10.2018 у справі № 913/65/18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 08.07.2019 для розгляду справи № 913/14/19 за касаційною скаргою АТ “НАК “Нафтогаз України” визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. – головуючого (доповідача), Банаська О.О.,  Огородніка К.М. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від  16.07.2019 у справі № 913/14/19 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ “НАК “Нафтогаз України” на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2019    та рішення    Господарського суду Луганської області від 05.03.2019 в частині відмови у стягненні пені у справі № 913/14/19; призначено розгляд справи за касаційною скаргою АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на 14.08.2019 на 10:45. Відзив на касаційну скаргу до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надходив. Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 27.12.2013 між ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (продавець) та КП СТП “Ровенькитеплокомуненерго” (покупець) укладено договір №1481/14-ТЕ- 20 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2 договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 28.04.2014). Згідно з пунктом 2.1. Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 5145,840 тис. куб. м. Пунктом 5.2. Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.01.2014) сторони погодили, що до сплати за 1000 куб.м. природного газу – 1091,00 грн., крім того ПДВ – 20% -218,20 грн., всього з  ПДВ – 1309,20грн.” Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1. Договору). Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Як з'ясовано місцевим та апеляційним судами, сторонами Договору впродовж  січня - квітня 2014 року було підписано акти прийому-передачі природного газу , а саме: 31.01.2014 на суму 1 367 035,21 грн.; 28.02.2014 на суму 1 162 693,98 грн.; 31.03.2014 на суму 998 368,42 грн.; 30.04.2014 на суму 267 609,65 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення боргу у сумі 9 385 056,61 грн., у тому числі: основний борг у сумі 3 795 707,26 грн.; пеня у сумі 379 839,85 грн.; 3% у сумі 451 937,62 грн.; інфляційні втрати у сумі 4 757 571,88 грн. Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 610 ЦК України ,порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України,  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем нараховано пеню у сумі 379 839,85 грн., правомірність стягнення якої є предметом даного касаційного перегляду. Так, ст. 1 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” (далі – Закон) визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Згідно зі ст. 2 вказаного Закону, який набрав чинності 07.02.2015, встановлено мораторій на час, визначений у статті 1, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” гарантованими постачальниками природного газу є суб'єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом. У пункті 5 статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Пунктом 6 статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії. Законом України "Про енергозбереження" визначено, що: “енергозбереження" - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві. Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - кам'яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам'яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф'яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія. Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів. З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”. Враховуючи викладене, виходячи з аналізу наведених норм, колегією суддів відхиляються доводи позивача у касаційній скарзі про те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли посилкового висновку про наділення АТ "НАК "Нафтогаз України" статусом  енергопостачальної компанії в розумінні ст. 2 вказаного Закону. Згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо). За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності КП “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство “Ровенькитеплокомуненерго” є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код КВЕД 35.30). Крім того, згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №314 від 28.09.2012, КП “Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство “Ровенькитеплокомуненерго” видано ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії на території України строком дії п'ять років. Відтак, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у м. Ровеньки (Луганська обл.), яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р. Надавши оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, враховуючи період нарахування пені, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов'язані із стягненням пені, мораторію, встановленого ч. 2 ст. 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”. Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №913/66/18 від 18.01.2019. З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на необхідність врахування правової позиції, яка наведена Верховним Судом  у постанові від 16.10.2018 у справі № 913/65/18. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ст. 300 ГПК України). Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з огляду на визначені ст.300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного судів про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені. При цьому, матеріали справи свідчать про те, що дотримуючись приписів ст. 86 ГПК України, місцевий та апеляційний господарські суди всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, і правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права розглянули спір у справі. Враховуючи викладене, аргументи заявника касаційної скарги, наведені в обґрунтування наявності підстав для стягнення з відповідача пені зводяться до неправильного тлумачення наведених вище норм матеріального права і не спростовують обґрунтованих висновків місцевого та апеляційного судів. При цьому, посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" на порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 714 ЦК України та ст. 275 ГК України також відхиляються колегією суддів, оскільки зазначені норми не регулюють спірні правовідносини. Крім того, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права. Відтак, наведені АТ "НАК "Нафтогаз України" у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень судами першої та апеляційної інстанції при розгляді спору у даній справі. Враховуючи викладене, Касаційний  господарський суд у складі Верховного Суду  дійшов висновку, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/14/19 в частині відмови у стягненні пені прийняті судами у відповідності до фактичних обставин та у відповідності до вимог матеріального права і процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не вбачається. Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на заявника касаційної скарги. Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2019 та рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/14/19 в частині відмови у стягненні пені - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий                                                          Ткаченко Н.Г.   Судді                                                                       Банасько О.О.                                                                                  Огороднік К.М.