Ухвала

від 22.08.2019 по справі 905/2153/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

22.08.2019р. Справа №905/2153/18

за скаргою від 22.07.2019р. №53-02/2555 Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг

на дії державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо виконання рішення від 12.02.2019р. по справі №905/2153/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат",

м.Кривий Ріг

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод",

м.Маріуполь

про стягнення заборгованості в сумі 6965978,09 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Торголенко К.А.

Представники сторін:

від позивача (скаржника): не з`явився

від відповідача: не з`явився

від ДВС: не з`явився

В засіданні суду брали участь:

Рішенням господарського суду Донецької області від 12.02.2019р. по справі №905/2153/18 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг задоволено повністю: стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" основний борг в розмірі 5690709,34 грн., інфляцію в сумі 999308,32 грн. та три проценти річних в сумі 275960,43 грн., всього заборгованість в сумі 6965978,09 грн., судовий збір в сумі 104489,67 грн.

12.03.2019р. на виконання вищевказаного рішення видано відповідний наказ.

30.07.2019р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга від 22.07.2019р. №53-02/2555 Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг на дії державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області при виконанні рішення від 12.02.2019р. по справі №905/2153/18. Зокрема, позивачем заявлено про:

- визнання неправомірними дій заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Зайцевої Ірини Юріївни щодо повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області від 12.03.2019р. у справі 905/2153/18;

- зобов`язання заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Зайцеву Ірину Юріївну прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області від 12.03.2019р. у справі 905/2153/18.

Ухвалою від 01.08.2019р. по справі №905/2153/18 повідомлено сторони, Кальміуський відділ державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про розгляд скарги від 22.07.2019р. №53-02/2555 Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг на дії державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області при виконанні рішення від 12.02.2019р. по справі №905/2153/18 в судовому засіданні, що відбудеться 13.08.2019 року об 11:00 год.

В судове засідання 13.08.2019р. представники сторін та ДВС в судове засідання не з`явились, письмових пояснень по суті скарги не надали.

Ухвалою від 13.08.2019р. відкладено розгляд скарги на 22.08.2019 року об 11:15 год. Крім того, Кальміуському відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області повторно запропоновано надати в засідання суду письмові пояснення по суті скарги.

В судове засідання 22.08.2019р. представники сторін та ДВС в судове засідання не з`явились, письмових пояснень по суті скарги не надали, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали скарги, господарським судом Донецької області встановлено наступне:

На підставі заяви стягувача заступником начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 20.06.2019р. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №59380841 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 12.03.2019р. у справі 905/2153/18.

10.07.2019р. заступником начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області винесено постанову згідно п.2 ч.1 ст.37 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження» про повернення виконавчого документа стягувачу. Підставою для ухвалення даної постанови державним виконавцем визначено ті обставини, що за зведеним ВП №54962989 накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, але встановлено, що нерухоме майно перебуває на непідконтрольній Україні території. Також згідно повідомлення Центра РСЦ МВС у Донецькій області встановлено, що за боржником зареєстровані транспортні засоби, на які накладено арешт та заборона на їх відчуження та оголошено у розшук. Крім того, накладено арешт на кошти боржника на виявлених банківських рахунках, але кошти на них відсутні.

Позивач вважає зазначені ВДВС підстави для повернення виконавчого документа без виконання такими, що не відповідаюсть положенням Закону України «Про виконавче провадження» та порушують право позивача на виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали скарги, оцінивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, господарський суд, на підставі приписів чинного законодавства, дійшов висновку про те, що скарга Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Так, відповідно до приписів статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Вказана норма кореспондується зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012р. № 18-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" (у редакції станом на час вчинення відповідних дій).

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення, зокрема, на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами, у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За приписами статті 5 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 вказаного Закону).

Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Чинне законодавство України, у т.ч. Закон України «Про виконавче провадження» надає виконавчій службі широке коло повноважень для своєчасного та повного вчинення виконавчих дій з метою виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Так, статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Одночасно, за змістом ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» первісними заходами щодо примусового виконання рішення зі стягнення заборгованості полягає у зверненні стягнення на кошти та майно боржника. При цьому, згідно п.4 ст.48 зазначеного Закону, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення.

За приписами Закону «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника є засадою забезпечення реального виконання рішення.

Відтак, згідно з положеннями статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Таким чином, враховуючи встановлене Законами України «Про банки та банківську діяльність» , «Про виконавче провадження» право державного виконавця до доступу до банківської таємниці та право накладати арешт на кошти, які знаходяться на рахунках в банківських установах України та звертати стягнення на арештовані кошти в рахунок виконання відповідних рішень, суд зазначає про реальну безперешкодну можливість проведення виконавчих дій, направлених на виявлення інформації щодо наявності грошових коштів боржника на рахунках в банківських установах за рахунок яких можливе виконати рішення суду по справі.

Як встановлено, виходячи зі змісту оскаржуваної постанови від 10.07.2019р., ВДВС посилається на наявність зведеного виконавчого провадження №54962989 стосовно боржника та відомості, отримані під час здійснення цього зведеного виконавчого провадження. Саме ці відомості й стали підставою для винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Проте, відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.

Всупереч нормам ст.30 Закону України Про виконавче провадження ВДВС на підставі відомостей, що містилися у зведеному виконавчому провадженні, без приєднання виконавчого провадження щодо виконання судового рішення у даній справі, відповідний виконавчий документ у справі №905/2153/18 було повернуто стягувачу згідно п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів реалізації державним виконавцем жодних з наданих йому повноважень під час виконання судового рішення по справі №905/2153/18. Зокрема, в матеріалах скарги відсутні відомості щодо повної перевірки державним виконавцем майнового стану боржника, а саме: витяги з Єдиного державного реєстру нерухомого, відомості щодо наявності на праві власності боржника транспортних засобів, належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку, відсутні запити до органів статистики тощо, відповідних органів щодо наявності зареєстрованих цінних паперів, катерів, яхт, повітряних суден, сільськогосподарської техніки та технологічного обладнання, іншого рухомого майна, корпоративних прав, майнових прав інтелектуальної власності, об`єктів інтелектуальної, творчої діяльності, іншого майна (майнових прав), належних на праві власності відповідачу, тощо.

Крім того, як встановлено, державним виконавцем не вжито передбачених статтею 52 Закону України Про виконавче провадження заходів примусового виконання рішення суду, зокрема, щодо арешту коштів та майна боржника, що повинно супроводжуватись відповідними постановами державного виконавця та направленням їх до уповноважених органів та установ.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Держава за змістом ч.4 ст.13 Конституції України прийняла на себе зобов`язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб`єктів власності перед законом.

Як вказувалось вище, згідно ст.129 Конституції України одним із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття «обов`язковість судових рішень» , яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, «відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"» . Європейський суд також зазначив, що «адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.» .

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21 лютого 1975 року), «Шмалько проти України» .

Згідно ч.ч.1, 2 ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

За таких обставин, враховуючи правомірність доводів скаржника щодо невідповідності дій ВДВС з повернення виконавчого документа під час виконання судового рішення по справі №905/2153/18 вимогам закону, скарга від 22.07.2019р. №53-02/2555 Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг на дії державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо виконання рішення від 12.02.2019р. по справі №905/2153/18 в частині вимог про визнання неправомірними дій заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Зайцевої Ірини Юріївни щодо повернення стягувачу наказу господарського суду Донецької області від 12.03.2019р. у справі 905/2153/18 підлягає задоволенню.

Одночасно, враховуючи наявну у справі постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Донецької області від 12.03.2019р. у справі 905/2153/18, яка на момент звернення позивача зі скаргою до суду в установленому порядку не скасована та є чинною, скарга в частині вимог про зобов`язання заступника начальника Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Зайцеву Ірину Юріївну прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області від 12.03.2019р. у справі 905/2153/18 підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.234, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ :

Скаргу від 22.07.2019р. №53-02/2555 Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг на дії державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо виконання рішення від 12.02.2019р. по справі №905/2153/18 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Кальміуського відділу державної виконавчої служби міста Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа від 10.07.2019р. ВП №59380841 по справі №905/2153/18.

В задоволенні решти вимог, викладених у скарзі від 22.07.2019р. №53-02/2555 Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат", м.Кривий Ріг, відмовити.

В судовому засіданні 22.08.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Повний текст ухвали підписано 22.08.2019р.

Згідно із ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина