Ухвала

від 21.08.2019 по справі 911/2090/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"21" серпня 2019 р. м.Київ Справа № 911/2090/19

Суддя Господарського суду Київської області Янюк О.С. перевіривши матеріали

заяви ліквідатора ТОВ Унібелт Шкромиди В`ячеслава Вікторовича

про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Унібелт (08298, Київська обл., м.Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Бакала, буд. 44-б, ідентифікаційний код 33156146)

ВСТАНОВИВ:

16.08.2019 до Господарського суду Київської області (далі - суд) у порядку ст. 95 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство) звернувся ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю Унібелт (далі - ТОВ Унібелт ) ОСОБА_1 (далі - заявник, ліквідатор) із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ Унібелт , у зв`язку із неможливістю останнього задовольнити вимоги кредитора у повному обсязі.

Дослідивши подану заяву, суд вважає її такою, що не відповідає вимогам Закону про банкрутство з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Частиною 6 ст. 12 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Із змісту заяви вбачається, що вона була подана в порядку ст.95 Закону про банкрутство.

Особливості банкрутства окремих категорій боржників визначається розділом VII Закону про банкрутство.

Згідно із ст. 84 Закону про банкрутство, відносини, пов`язані з банкрутством боржників, визначених у цьому розділі, регулюються Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

Так, ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство визначений перелік документів (доказів), які в обов`язковому порядку додаються боржником до заяви про порушення справи про банкрутство.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство, до заяви боржника додаються також бухгалтерський баланс боржника на останню звітну дату

Частиною 3 ст. 13 Закону України Про бухгалтерських облік встановлено, що звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

Проте, заявником не було надано суду відповідні документ, який визначений у абз. 3 ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство.

Згідно із абз. 7, 10 , 12 ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство, до заяви боржника додаються також: довідка органів приватизації (органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності) стосовно наявності або відсутності на балансі підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, державного майна, що в процесі приватизації (корпоратизації) не увійшло до його статутного капіталу.

Із матеріалів заяви вбачається, що заявником надано суду довідку №15.07-2 від 15.07.2019 про відсутність у боржника вищевказаного майна, яка не може прийматись судом до уваги, оскільки є внутрішнім документом ТОВ Унібелт , а не доказом у розумінні ст.ст. 74-79 ГПК України, який підтверджує відсутність у боржника відповідного майна.

Відповідно до абз. 13 ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство, до заяви боржника додаються також рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Із змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 16.08.2019, вбачається, що у розділі: Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників); прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник - юридична особа , зокрема, зазначено: ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду - 1 200,00грн; ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду - 22 800,00грн .

Так, 29.05.2019 були проведені загальні збори учасників ТОВ Унібелт , що підтверджується протоколом №15/05, із змісту якого вбачається, що на зборах був присутній представник учасника товариства ОСОБА_4 Г. ОСОБА_5 . (розмір частки дорівнює 95%) - ОСОБА_6 , та на яких було прийнято рішення, зокрема, про звернення до суду із заявою про визнання ТОВ Унібелт банкрутом у порядку ст. 95 Закону про банкрутство.

На підтвердження наявних у ОСОБА_6 повноважень на прийняття відповідного рішення заявником надано суду відповідну довіреність видану 06.03.2019 та зареєстровану в реєстрі за №2-501 нотаріусом Мінського міського нотаріального округу Котиковою С.П. у Республіці Білорусь. З цього приводу суд зазначає наступне.

14.04.1995 для України набула чинності Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах. Конвенція застосовується у відносинах України, зокрема, з Республікою Білорусь (дата ратифікації Україною -10.11.1994).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1 Конвенції, громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін у відношенні своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.

Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатися до суду, прокуратури й інших установ других Договірних Сторін, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні і кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни цієї Договірної Сторони.

Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Згідно ст. 13 Конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.

Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Водночас, суд зазначає, що згідно роз`яснення Міністерства юстиції України, яке розміщене на його офіційному сайті (https://minjust.gov.ua/news/ministry/z-veresnya-2018-roku-bilorus-priymae-dokumenti-vidani-v-ukraini-za-umovi-prostavlennya-na-nih-apostilya), з вересня 2018 року ОСОБА_7 Сторона змінила практику застосування ст. 13 вказаної Конвенції щодо прийняття без додаткового засвідчення (легалізації чи апостилю) документів, виданих в Україні, які пред`являються фізичними чи юридичними особами України безпосередньо до органів державної влади Республіки Білорусь.

Відтак, документи, виготовлені чи засвідчені установою чи спеціально уповноваженою на це особою в межах їх компетенції і за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою в Україні, якщо вони подаються на території Республіки Білорусь безпосередньо фізичними чи юридичними особами України, приймаються на території цієї держави за умови проставлення на них апостиля відповідно до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року. Зазначена вимога на підставі статті 13 Конвенції не застосовується до документів, що направляються установами юстиції в рамках надання правової допомоги у цивільних, сімейних чи кримінальних справах на підставі цієї Конвенції.

У зв`язку з цим Міністерство юстиції України поінформувало органи державної влади України стосовно застосування принципу взаємності до прийняття документів, виданих в Республіці Білорусь, які пред`являються на території України безпосередньо фізичними та юридичними особами Білорусі. Отже, документи, видані чи засвідчені органами державної влади Білорусі, що пред`являються на території України безпосередньо фізичними та юридичними особами Білорусі, мають прийматися в Україні за умови проставлення на них апостиля.

На довіреності, що долучена до матеріалів заяви не проставлений апостиль, а отже вона оформлена неналежним чином та не може прийматися судом до уваги.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наданий до матеріалів заяви протокол №15/05 від 29.05.2019 не свідчить про прийняття учасниками товариства відповідного рішення про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також не підтверджує наявність волі учасників ТОВ Унібелт щодо ліквідації товариства.

Згідно із абз. 8 ч. 3 ст. 11 Закону про банкрутство, до заяви боржника додаються також перелік осіб, що мають невиконані зобов`язання перед боржником, із зазначенням вартості таких зобов`язань, терміну виконання та підстав виникнення.

Проте, заявником не було надано відповідного переліку.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

Таким чином, нормами Закону встановлено додаткову вимогу до заяви боржника про порушення справи про банкрутство за ст. 95 Закону про банкрутство обов`язкову наявність у такого заявника майна, достатнього для покриття судових витрат, пов`язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство. У визначенні таких витрат слід враховувати, зокрема, оплату винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за 12 місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі, судового збору, сплаченого кредиторами тощо (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/4503/18, від 25.07.2019 у справі №910/14947/18, від 27.03.2019 у справі №908/1618/18).

Згідно з ч. 1 ст. 115 Закону про банкрутство, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.

Основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора визначається в розмірі двох середньомісячних заробітних плат керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до введення господарським судом процедури санації боржника або відкриття процедури ліквідації банкрута за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень керуючого санацією або ліквідатора (абз. 2 ч. 3 ст. 115 Закону про банкрутство).

Проте, заявником не було надано суду будь-яких доказів щодо розміру середньомісячної заробітної плати керівника ТОВ Унібелт за останні дванадцять місяців його роботи, а тому суд не має можливості встановити наявність у боржника достатніх коштів для покриття відповідних судових витрат.

Водночас, у відповідності до ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов`язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Так, спрощена процедура банкрутства, що передбачена ст. 95 Закону про банкрутство випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто, ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв`язку з цим, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 95 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного законодавства, а саме ст. 110 та 111 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), щодо добровільної ліквідації юридичної особи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №909/95/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 111 ЦК України, з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.

Проте, заявником не було надано суду жодного доказу на підтвердження виконання ч. 1 ст. 111 ЦК України.

Згідно ч. 3 ст. 111 ЦК України, під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред`явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків із кредиторами під час ліквідації юридичної особи.

Так, заявником подано суду довідку Ірпінського відділення Вишгородської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області №1441/10/10-31 від 12.06.2018 , із змісту якої вбачається, що у ТОВ Унібелт відкрито у відповідних фінансових установах 13 рахунків.

Водночас, заявником також надано суду довідку АТ Укрсиббанк №57-3-19-32/068 від 14.02.20 19, у якій зазначено про закриття 5 поточних рахунків та 1 розподільчого.

Крім того, відповідні рахунки, які вказані у даній довідці не є ідентичними тим, які зазначені у довідці податкового органу.

За таких обставин, встановити, чи всі рахунки (крім рахунка, який використовується для розрахунків із кредиторами) були закриті ліквідатором у ході добровільної ліквідації юридичної особи у суду відсутня можливість.

Частиною 6 ст. 111 ЦК України встановлено, що ліцензії, документи дозвільного характеру та інші документи, а також печатки та штампи, які підлягають поверненню органам державної влади, органам місцевого самоврядування, повертаються їм ліквідаційною комісією (ліквідатором).

Проте, заявником не було надано суду доказів виконання вказаної норми ЦК України та не зазначено у своїй заяві про відсутність таких документів, а також печаток та штампів.

Відповідно до ч. 7 ст. 111 ЦК України, для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.

До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

Суд зазначає, що ч. 7 ст. 111 ЦК України визначено як обов`язок голови ліквідаційної комісії у процедурі самоліквідації не тільки подання до контролюючих органів відповідної звітності, але й своєчасне надання первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку. Отже, у межах процедури самоліквідації ліквідатор (ліквідаційна комісія) повинен вжити самостійних активних кроків до надання контролюючому органу такої документації для того, щоб він міг виконати свої обов`язки з проведення перевірки суб`єкта господарювання на предмет дотримання податкового законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №904/6757/17).

Так, заявником подано до Головного територіального управління заяву від 25.05.2018 вих №25.05-1 про проведення перевірки, із змісту якої вбачається, що ліквідатором було направлено на адресу останнього лише копії протоколу №13/03 від 15.05.2018 (рішення про припинення боржника), копію опису документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційної дії внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи від 16.05.2018, та витяг з ЄДРПОУ. Проте, зазначені докази не є тими документами, які визначені у ч. 7 ст. 111 ЦК України, та які ліквідатор зобов`язаний подати до органу доходів і зборів.

Водночас, заявником надано суду також копію заяви форми 8-ОПП від 25.05.2018 про ліквідацію ТОВ Унібелт , однак, зазначена заява також не може розцінюватись судом як належне виконання ч. 7 ст. 111 ЦК України, оскільки вказана заява подається на виконання вимог п.п. 16.1.10 п. 16 Податкового кодексу України, а не відповідної норми ЦК України.

Вищевказані докази повинні подаватися разом із заявою про порушення справи про банкрутство, як це передбачено ст. 11 Закону про банкрутство, можливість витребування цих доказів після прийняття такої заяви означеним Законом не передбачена.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Зважаючи на положення ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що заявником не вчинено усіх дій передбаченим чинним цивільним законодавством у порядку добровільної ліквідації, що є обов`язковою передумовою для звернення із відповідною заявою саме у порядку ст. 95 Закону про банкрутство та не подано суду усі відповідні докази, які необхідні для вставлення ознак неплатоспроможності ТОВ Унібелт або її загрози.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону про банкрутство, встановлено, що господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо, зокрема, заява не відповідає змісту вимог, зазначених у цьому Законі.

Ураховуючи зазначене, заява ТОВ Унібелт підлягає поверненню останньому без розгляду.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-80, 234-235 ГПК України, ст.ст. 11, 15, 84, 95 Закону про банкрутство, суд, -

УХВАЛИВ:

Повернути заяву ліквідатора ТОВ Унібелт Шкромиди В`ячеслава Вікторовича про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Унібелт (08298, Київська обл., м.Ірпінь, смт Коцюбинське, вул. Бакала, буд. 44-б, ідентифікаційний код 33156146) із доданими до неї матеріалами заявнику без розгляду.

Повернення заяви про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 2 ст. 235 ГПК України з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку передбаченому ст.ст. 255-257 ГПК України протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.С. Янюк

Ухвалу підписано 21.08.2019.