Рішення

від 12.08.2019 по справі 520/4659/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2019 р. № 520/4659/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Рубіної Я.О.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Зекової С.П.,

розглянувши в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 520/4659/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" у період з 01.05.2018 по 31.07.2018 та подальшого ланцюга постачання, за результатами якої складено акт №907/20-40-14-05-07/34757859 від 22.03.2019;

- скасувати податкове повідомлення - рішення від 15.04.2019 №00000201405.

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2019 №00000211405.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" у період з 01.05.2018 по 31.07.2018 та подальшого ланцюга постачання, за результатами якої складено акт №907/20-40-14-05-07/34757859 від 22.03.2019 є протиправними, а спірні податкові є протиправними та незаконними, а отже, підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував, надавши відзив на адміністративний позов, та зазначив, що при проведенні перевірки позивача податковий орган діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, висновки перевірки зафіксовані належним чином, а отже і винесені податкові повідомлення-рішення є законними. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

На підставі наказу ГУ ДФС у Харківській області № 528 від 25.01.2019 фахівцями ГУ ДФС у Харківській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" у період з 01.05.2018 по 31.07.2018 та подальшого ланцюга постачання, за результатами якої складено акт № 907/20-40-14-05-07/34757859 від 22.03.2019.

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом складені податкові повідомлення - рішення: № 00000201405 від 15.04.2019, яким позивачу збільшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 101811,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25452,75 грн; № 00000211405 від 15.04.2019, яким позивачу зменшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість: за період 05.2018 - в розмірі 6560,00 грн, та за 06.2018 - на суму 32377,00 грн.

При цьому, судовим розглядом встановлено, що не погоджуючись із наказом про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 528 від 25.01.2019, підприємство звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з метою його оскарження.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 по справі № 520/2249/19 в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2019 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 по справі № 520/2249/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким адміністратвинйи позов товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Харківській області про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" від 25.01.2019 року № 528.

Оцінюючи обґрунтованість прийнятих відповідачем рішень, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 24.05.2018 між ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" (замовник) та ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" (постачальник) укладено договір поставки товару № Х-116, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовнику продукцію виробничо - технічного призначення, а замовник - прийняти та оплатити постачальнику цей товар на умовах, викладених в даному договорі.

Згідно з п. 1.2 вказаного договору асортимент, кількість, ціна, строки поставки товару визначається підписаними видатковими накладними.

Виконання договору поставки товару № Х-116 від 24.05.2018 підтверджується наступними документами:

- видатковими накладними: № 97 від 24.05.2018, № 108 від 01.06.2018, № 126 від 08.06.2018, № 132 від 12.06.2018, № 145 від 18.06.2018, № 146 від 18.06.2018, № 159 від 03.07.2018, № 160 від 03.07.2018, № 162 від 11.07.2018, № 175 від 16.07.2018;

- податковими накладними: № 9 від 24.05.2018, № 1 від 01.06.2018, № 3 від 08.06.2018, № 6 від 12.06.2018, № 9 від 18.06.2018, № 10 від 18.06.2018, № 1 від 03.07.2018, № 3 від 03.07.2018, № 5 від 11.07.2018, № 11 від 16.07.2018;

- платіжними дорученнями: № 1270 від 05.06.2018, № 1272 від 07.06.2018, № 1275 від 15.06.2018, № 1276 від 19.06.2018, № 1282 від 22.06.2018, № 1283 від 22.06.2018, № 1284 від 22.06.2018, № 197 від 02.07.2018, № 198 від 02.07.2018, № 204 від 09.07.2018, № 205 від 09.07.2018, № 1314 від 19.07.2018, № 1315 від 19.07.2018, № 1329 від 30.07.2018, № 1330 від 30.07.2018.

Крім того, на підтвердження подальшої реалізації поставленого товару, позивачем надано відповідні первинні документи.

Щодо посилань податкового органу про відсутність у ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" інформації про основні засоби, об`єкти оподаткування, орендовані приміщення відсутня, а також, встановлено відсутність підприємства за своїм місцезнаходженням, суд вказує наступне.

Контрагент позивача не позбавлений права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Така ж правова позиція зазначена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі № К/800/36098/13 та від 29.01.2014 № К/9991/81114/11.

Зокрема, суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Суд критично ставиться до посилань податкового органу на пояснення директора ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" ОСОБА_2 та протокол допиту свідка вказаної особи, відповідно до яких міститься інформація щодо непричетності ОСОБА_2 до даного підприємства, виходячи з наступного.

Належними та допустимими в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачеми не подано до суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

У звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до п. 17 П(С)БУ 16 Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Згідно до п.18 П(С)БУ 16, до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв`язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (крім податків, зборів та обов`язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов`язані з купівлею-продажем валюти;

інші витрати загальногосподарського призначення.

Згідно з абз. 5 п. 19. Витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), як витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов`язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За правилами п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Суд зазначає, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження взаємовідносин із ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, спричинили втрату ними юридичного статусу первинних документів, контролюючим органом не доведено.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд вважає, що документи, надані позивачем, мають всі обов`язкові реквізити, зокрема, дату, місце складення документу, результат проведених робіт, підписи повноважних осіб, підтверджують реальність господарських правовідносин між позивачем та ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ" .

За викладених обставин, суд вважає, що спірні господарські операції позивача були пов`язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, суд приходить до висновку про обґрунтоване та правомірне формування позивачем даних податкового обліку по господарським взаємовідносинам з ТОВ "УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ТОРГОВА КОМПАНІЯ".

Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Враховуючи, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2019 встановлено неправомірність наказу Головного управління ДФС у Харківській області про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" від 25.01.2019 року № 528, суд вважає, що дії податкового органу щодо проведення такої перевірки є протиправними, а отже, і рішення, які винесені за результатами її проведення винесені з порушенням норм чинного законодавства та є такими, що підлягають скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.03.2018 по справі № 1570/7146/12.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, під час судового розгляду справи відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності викладених в акті перевірки № 907/20-40-14-05-07/34757859 від 22.03.2019 висновків, а відтак і законності винесених спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" (місцезнаходження: вул. Маліновського, буд. 3, кв. 38, м. Харків, 61056, ідентифікаційний код - 34757859) до Головного управління ДФС у Харківській області (місцезнаходження - вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код 39599198) про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х", за результатами якої складено акт № 907/20-40-14-05-07/34757859 від 22.03.2019.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000201405 від 15.04.2019 з податку на додану вартість в загальному розмірі 127263 (сто двадцять сім тисяч двісті шістдесят три) грн 75 коп.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00000211405 від 15.04.2019 з податку на додану вартість в загальному розмірі 38937 (тридцять вісім тисяч дев`ятсот тридцять сім) грн 00 коп.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦТЕПЛОБУД-Х" (ідентифікаційний код - 34757859) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (ідентифікаційний код - 39599198) судовий збір у розмірі 4414 (чотири тисячі чотириста чотирнадцять) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22 серпня 2019 року.

Суддя А.С. Мороко