Рішення

від 22.08.2019 по справі 826/16873/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2019 року № 826/16873/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомПриватного акціонерного товариства 5-й Київський авторемонтний завод ДоГоловного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2018 р. № 9612615141, № 9632615141, № 00056648 та № 00056548, В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство 5-й Київський авторемонтний завод (далі-позивач/ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.07.2018 р. № 9612615141, № 9632615141, № 00056648 та № 00056548.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2018 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 26.06.2018 р. № 445/26-15-14-01-03/22889913 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб та визначено суму грошового зобов`язання з військового збору .

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

За приписами ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В силу приписів статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В клопотанні відповідача не наведені конкретні обставини, що ускладнюють розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Ознайомившись із матеріалами справи, враховуючи категорію справи та характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод (код ЄДРПОУ 22889913) податкового законодавства за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., валютного за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2017 р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2017 р.

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод , зокрема:

-п. 44.1 п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 5, п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Доходи , п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Зобов`язання , що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на загальну суму 547 579,00 грн.;

-п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 20.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 1.2 ст. 1, п. 2.4 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записіву бухгалтерському обліку, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 184 612,00 грн.;

-пп. е 164.2.17, п. 164.2 ст, 164, пп. 164.5 ст. 164 з урахуванням пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 а ст. 171 Податкового кодексу України, що призвело до заниження сум податку на доходи фізичних осіб на суму 92 431,72 грн.;

- пп. 168.1.2, пп.168.1. ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання по військовому збору на загальну суму 4 970,75 грн.

За результатами перевірки складено акт від 26.06.2018 р. № 445/26-15-14-01-03/22889913 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 07.2018 р. № 9632615141, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 547 579,00 грн.

від 10.07.2018 р. № 9612615141, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 142 364,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 113 891,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 28 473,00 грн.;

від 10.07.2018 р. № 00056548, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 115 553,65 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 92 431,72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 23 107,93 грн.;

від 10.07.2018 р. № 00056648, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 6 230,43 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 4 970,75 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 242,68 грн.

За результатами адміністративного оскарження спірних рішень, ДФС України прийнято рішення від 14.09.2018 р. № 29873/6/99-99-11-01-01-25, яким рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Аналіз положень п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(с)БО 15, далі по тексту - П(с)БО 15.

Пунктом 15 П(с)БО 15, визначено, що доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 N 20 (далі - П(с)БО 11), встановлено: якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до норм пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу. Зокрема, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Аналіз вищевикладених норм Кодексу та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що витрати та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11).

Як встановлено судом, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено факти документального оформлення позивачем операцій з придбання товарів за вересень 2015 року у ТОВ ГЕРМЕС-ПРІОР на суму 312 902,40 грн. та за жовтень 2015 року у ТОВ ВІВА-ТОРГ на суму 234 676,80 грн., за якими на підставі наданих до перевірки документів та податкової інформації, наявної в податковому органі, встановлене оформлення господарських операцій за відсутності факту їх реального здійснення.

Відтак, досліджуючи реальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентами - ТОВ ГЕРМЕС-ПРІОР та ТОВ ВІВА-ТОРГ , судом встановлено наступне.

ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод (покупець) з ТОВ ГЕРМЕС-ПРІОР та ТОВ ВІВА-ТОРГ (постачальники) укладено типові договори поставки від 14.09.2015 р. № 86/4-15 та від 15.10.2015 р. № 89/4-15, відповідно до умов яких, постачальники на замовлення покупця зобов`язуються поставити на об`єкт покупця - м. Київ, просп. Повітрофлотський, 64, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити автомобільні чотирьоїстоєчні електро-гідравлічні підйомники у кількості 4 штуки та 3 штуки відповідно.

Оплата за товар, що поставляється постачальниками за умовами цих Договорів здійснюється покупцем у національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом перерахування на рахунок постачальників (п. 2.3 Договорів).

Постачальники зобов`язуються власним транспортом поставити товар зі свого складу, в кількості та асортименті, відповідно до умов цього договору (п. 3.1 Договорів).

Датою поставки вважається дата передачі його постачальниками уповноваженому представнику покупця на об`єкті покупця під час підписання уповноваженими представниками сторін належним чином оформлених документів (накладних) на товар, акту приймання - передачі тощо (п. 3.3 Договорів).

Відповідно до п. 3.4 Договорів, під час передачі товару представники постачальників передає представнику покупця товаросупровідні документи (накладні, технічні сертифікати, сертифікати відповідності, інші документи, які повинні супроводжувати товар, згідно вимог чинного законодавства).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надано договори поставки від 14.09.2015 р. № 86/4-15 та від 15.10.2015 р. № 89/4-15, податкову накладну від 30.09.2015 р. № 126 на загальну суму 312 902,40 грн. в т.ч. ПДВ - 52 150,40 грн., видаткову накладну від 30.09.2015 р. № 35, акт приймання-передачі товару від 30.09.2015 р., податкову накладну від 22.10.2015 р. № 12 на загальну суму 234 676,80 грн. в т.ч. ПДВ - 39 112,80 грн., видаткову накладну від 22.10.2015 р. № 88, картки рахунку 631 за січень 2015 року - квітень 2017 року, виписки з банку по особовим рахунках, договори оренди нежилого приміщення з додатками до нього, інструкції по експлуатації автомобільних чотирьоїстоєчних електро-гідравлічних підйомників та декларації їх відповідності, протоколи обслідування підйомників.

Надаючи оцінку твердженням позивача про використання в господарській діяльності товарів, отриманих від контрагентів, суд враховує наступне.

Видами діяльності позивача за КВЕД 29.10 є виробництво автотранспортних засобів (основний); КВЕД 45.11 торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; КВЕД 45.20 технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; КВЕД 45.31 оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; КВЕД 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З наданих позивачем матеріалів, вбачається, що контрагентами останнього надавались автомобільні чотирьоїстоєчні електро-гідравлічні підйомники, а відтак, вказані, відповідають та пов`язані з господарською діяльністю ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод .

При цьому з матеріалів справи вбачається, що спірний товар встановлений в виробничих приміщеннях для використання при технічному обслуговуванні автомобілів, які надані позивачем в оренду третім особам, згідно договорів оренди нежилого приміщення з додатками до нього.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

При цьому, не беруться судом до уваги посилання контролюючого органу на матеріали досудових розслідувань, оскільки належним доказом в даному випадку може бути виключно вирок суду щодо посадових осіб контрагентів, що набув законної сили, щодо вчинення ними кримінальних правопорушень, пов`язаних з фіктивним підприємництвом чи ухиленням від сплати податків, тощо.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують порушення позивачем вимог податкового законодавства; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.2018 р. № 9632615141 та № 9612615141 прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішень від 10.07.2018 р. № 00056548, суд зазначає наступне.

Контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено реалізацію ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод рухомого майна, а саме автомобілів Toyota громадянину ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2015 р. № б/н та громадянину ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2015 р. № б/н за ціною, що не відповідає ринковій вартості цього легкового автомобіля, яка визначається згідно постанови Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 р. № 403 Про затвердження Порядку визначення середньо ринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів та не утримання податку на доходи фізичних осіб із суми доходи, утвореного при реалізації у 2015 році.

Згідно з п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України платниками податку з доходів фізичних осіб є:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

Відповідно до п.163.1 ст.163 ПК України, об`єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

- іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

За змістом п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (пп.164.1.2 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України).

Таким чином види доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначені п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України.

В силу пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об`єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Враховуючи вищевказані норми, суд дійшов висновку, що обов`язок щодо самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, отриманого як додаткове благо, виникає у платника податку за наявності таких умов: а) отримання платником податку доходу, у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням; б) надіслання платнику податку повідомлення про анулювання боргу; в) включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; г) відображення платником податків отриманого доходу у річній податковій декларації.

Відповідно до п. 173.1 Податкового кодексу України, дохід платника податку від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Як виняток із положень пункту 173.1 цієї статті, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об`єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.

Згідно ст.7 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін.

Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадках:

- створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

- виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника із складу такого товариства;

- приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

- оподаткування майна згідно з законом, крім випадків визначення розміру податку при спадкуванні власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою;

- визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

- в інших випадках за рішенням суду або у зв`язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, щоне передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Відповідно до пункту 189.3 статті 189 Кодексу вживаними товарами вважаються товари, що були в користуванні не менше року, а також транспортні засоби, які не підпадають під визначення нового транспортного засобу.

З вище викладеного слідує, що чинне законодавство не містить вимоги щодо обов`язкового проведення експертної оцінки при продажі транспортного засобу, який належить суб`єкту господарювання - юридичній особі.

Відповідно до пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України, Кабінет Міністрів України затвердив своєю постановою від 10.04.2013 №403 Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, який встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб.

Згідно пунктів 3 - 4 цього Порядку визначено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:

Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100),

де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні;

Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;

Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства.

Ідентичними є транспортні засоби, в яких збігаються такі ознаки і параметри:

- марка;

- країна-виробник;

- тип кузова (седан, універсал тощо);

- модель;

- конструкція привода тягових коліс;

- тип та робочий об`єм двигуна;

- тип коробки передач та інших складників силової передачі;

- габаритні розміри;

- рік випуску;

- технічні характеристики.

Розбіжності можуть стосуватися комплектності та укомплектованості, пробігу та технічного стану (п.5).

Аналогічними є транспортні засоби, в яких збігаються такі ознаки і параметри, зокрема, для легкових автомобілів:

- тип кузова (седан, універсал тощо);

- призначення (дорожні, позадорожні);

- тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо);

- робочий об`єм двигуна;

- привод тягових коліс (передньоприводні, задньоприводні, повноприводні);

- тип коробки передач;

- габаритні розміри;

- комплектність;

- кількість дверей.

У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні згідно з пунктами 4-9 цього Порядку, допускається використання інформації про ціни нових транспортних засобів, зазначеної у спеціалізованих періодичних виданнях для продажу транспортних засобів, комп`ютерних програмах та Інтернеті тощо.

Коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації визначається як середнє значення співвідношення ціни транспортних засобів, що були у використанні, до ціни аналогічних нових транспортних засобів та не може бути меншим ніж 4.

Коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів.

У разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується (п. 10, 11,12).

Як зазначалося вище, відповідно до п.173.1 Податкового кодексу України, дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку).

Судом встановлено, що позивач здійснив продаж автомобілів TOYOTA Hiace, згідно договорів від 02.09.2015 р. № б/н та від 06.09.2015 р. № б/н, за звичайними цінами, які були визначені домовленістю двох сторін у вказаних Договорах купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до приписів пп. 14.1.71 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу вважається, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Оскільки законодавством України не передбачено обов`язкової оцінки легкового автомобіля при його продажу, то домовленість сторін щодо ціни транспортного засобу була досягнута на рівні звичайної ціни.

З акту перевірки вбачається, що позивачем реалізовано 2 автомобілі TOYOTA Hiace , 2001 року випуску, громадянину ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2015 р. № б/н за ціною 4 666,54 грн. та громадянину ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2015 р. № б/н за ціною 4 666,54 грн. Середньоринкова вартість вищезазначеного автомобіля контролюючим органом розрахована за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів та становить 170 358,07 грн.;

Таким чином, на думку податкового органу, позивачем отримано дохід, як додаткове благо у вигляді суми знижки звичайної ціни вартості автомобіля у розмірі 331 383,06 грн. та не виконано функцію податкового агента щодо утримання із зазначеного доходу податку на доходи фізичних осіб та військового збору, який утворився внаслідок реалізації даного автомобіля фізичній особі нижче середньоринкової вартості.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано копії договорів від 02.09.2015 р. № б/н та від 06.09.2015 р. № б/н, акти приймання-передачі автомобіля, протокол № 1 засідання наглядової ради ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод , договори надання послуг з купівлі-продажу транспортних засобів та номерних агрегатів з видачею довідки-рахунку, довідки-рахунки, видаткову накладну від 18.09.2014 р. № ТА-0000015.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що контролюючим органом вказано зведені дані аналізу середньоринкової вартості легкових автомобілів та ціни реалізації їх фізичним особам, згідно яких визначено, що середньоринкова вартість TOYOTA Hiace , 2001 року випуску становить 170 358,07 грн.

Разом з тим, відповідачем в ході розгляду справи не доведено, яким чином він здійснив вказаний аналіз зведених даних, відповідач не надав належних та допустимих доказів, зокрема будь-яких джерел інформації, на підставі яких зроблено висновок, що позивачем продано автомобіль нижче середньоринкової вартості.

Також суд звертає увагу на те, що реалізація автомобіля здійснена у 2015 році, тобто строк есплуатації на момент продажу був до 14 років,.

Зокрема, протоколами № 1 засідання наглядової ради ПрАТ 5-й Київський авторемонтний завод вирішено продати спірні автомобілі за балансвою вартістю, оскільки такі вийшли з ладу.

Як стверджує відповідач, ним визначено вартість транспортного засобу за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів, однак, суд звертає увагу, що відповідачем не враховано те, що аналогічні транспортні засоби можуть мати різний технічний стан.

У свою чергу, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять додатку № 11 до акту перевірки, яким визначено розрахунки бази оподаткування сум ПДФО.

При цьому, відповідачем не надано доказів віднесення транспортного засобу - TOYOTA Hiace до легкових, тоді як, згідно наданих позивачем доказів, вказаний автомобіль є вантажним.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (пп. 14.1.180. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Водночас, Цивільним кодексом України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України вказує, що Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Тобто, визначення ціни за договором є істотною умовою договору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди.

Таким чином, встановлювати ціни, які не підлягають державному регулюванню, на продукцію або товари, належить виключно самим суб`єктам підприємницької діяльності, тобто учасникам договірних відносин.

Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Ринкова ж ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (пп.14.1.219 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

З вищевикладеного вбачається, що нормами встановлюються окремі випадки, передбачені цим Кодексом, за яких при здійсненні операцій по реалізації товарів (робіт, послуг) та подальшому обчисленню доходу за такими операціями повинні застосовуватися звичайні ціни, визначені згідно законодавства.

Всупереч нормам Податкового кодексу України відповідачем в акті перевірки та під час судового розгляду не обґрунтовано, за яким методом ним визначалась середньоринкова вартість легкового автомобіля реалізованого позивачем фізичній особі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки акта перевірки про заниження позивачем податку на доходи внаслідок неоподаткування податком на доходи з фізичних осіб доходу платника податків від реалізації рухомого майна нижче середньоринкової вартості є необґрунтованими, а визначення суми грошового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб є протиправним, у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення від 10.07.2018 р. № 00056548 підлягає скасуванню.

Крім того, на підставі зазначених висновків перевірки контролюючим органом зроблено також висновок про те, що позивачем не виконано функцію податкового агента щодо утримання із зазначеного доходу військового збору, згідно податкового повідомлення-рішення від 10.07.2018 р. № 00056648.

Оскільки під час розгляду справи суд дійшов висновку про необґрунтованість нарахування позивачу податку на доходи з фізичних осіб, підстави для утримання військового збору відсутні, що свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення від 10.07.2018 р. № 00056648 та наявності правових підстав для його скасування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного акціонерного товариства 5-й Київський авторемонтний завод (03151, м.Київ, просп. Повітрофлотський, 64, код ЄДРПОУ 22889913) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 10.07.2018 р. № 9612615141, № 9632615141, № 00056648 та № 00056548.

Присудити на користь Приватного акціонерного товариства 5-й Київський авторемонтний завод (03151, м.Київ, просп. Повітрофлотський, 64, код ЄДРПОУ 22889913) судові витрати в сумі 6 451,67 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко