Постанова

від 22.08.2019 по справі 133/475/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 133/475/19

Провадження № 22-ц/801/1637/2019

Категорія: 48

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 рокуСправа № 133/475/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Марчук В. С.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Козятинського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сільськогосподарський виробничий кооператив Дружба , про визнання права власності на земельну частку (пай),

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 20 травня 2019 року у м. Козятині суддею цього суду Сєчкою В. Л., зі складанням його повного тексту 20 травня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Козятинського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сільськогосподарський виробничий кооператив Дружба (далі - СВК Дружба ), про визнання права власності на земельну частку (пай), мотивуючи його тим, що вона у 1957 році вступила у члени колгоспу ім. Леніна, який в подальшому реорганізовано в КСП Дружба села Миколаївка Козятинського району Вінницької області та працювала у вказаному колгоспі 41 рік.

13 лютого 1996 року землі КСП Дружба було передано у колективну власність та видано Державний акт на право колективної власності з додатком-списком громадян, які мають право на земельну частку (пай), проте на момент паювання вказаних земель позивач помилково не була внесена до цього списку, хоча й була членом колгоспу.

Пославшись на викладене та на те, що позивач з членів колгоспу не виключалась, в добровільному порядку членство не припиняла, однак не отримала сертифікат на земельну частку (пай), ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) члена КСП Дружба с. Миколаївка Козятинського району Вінницької області, площею 3,13 в умовних кадастрових гектарах, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, зокрема вимог ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , 1939 року народження, у 1957 році вступила у члени колгоспу ім. Леніна села Миколаївка Козятинського району Вінницької області (а. с. 9). З 1957 року по 1976 рік ОСОБА_1 працювала у колгоспі ім. Леніна села Миколаївка різноробочою та ланковою. Рішенням правління, протокол № 12 від 30 липня 1977 року, відпущена на роботу листоноші Козятинського відділення зв`язку (а. с. 10).

Відповідно до довідки Сільськогосподарського виробничого кооперативу Дружба Міністерства Аграрної політики та Продовольства України (а. с. 5) ОСОБА_1 працювала в колгоспі ім. Леніна села Миколаївка з 1966 року по 1967 рік різноробочою, з 1967 року по 1969 рік - ланковою, з 1970 року по 1977 рік - різноробочою, після чого відпущена на роботу листоноші Козятинського відділення зв`язку. З 1977 року по 1980 рік - різноробочою, листоношою. У зв`язку з тим, що СВК Дружба села Миколаївка було створено 02 березня 2000 року, ОСОБА_1 не могла бути його членом, оскільки у 1980 році припинила трудову діяльність у колгоспі ім. Леніна села Миколаївка.

Згідно з довідкою СВК Дружба села Миколаївка № 350 від 03 грудня 2018 року ОСОБА_1 на момент розпаювання дійсно була членом колективного сільськогосподарського підприємства пайовиків Дружба села Миколаївка, але по невідомим причинам в список розпаювання земельних паїв не була внесена (а. с. 8).

Положеннями ст. 5 Земельного кодексу України (1991 року) передбачалося, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

В результаті проведеної процедури паювання земель колективної власності передбачалася видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та проведення їх реєстрації відповідною районною державною адміністрацією.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку (пай) зокрема мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Пунктом 1 Указу Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Згідно з п. 2 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08 серпня 1995 року № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени коллективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

За змістом ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1991 року) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог, оскільки особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, докази чого в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази того, що колгоспом ім. Леніна села Миколаївка, який реарганізовано в СВК Дружба , отримано Державний акт на право колективної власності на землю.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не містять посилань на такі порушення, що призвели до неправильного вирішення страви, тому, з огляду на положення ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування рішення.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 20 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : В. С. Марчук

Т. Б. Сало

Текст постанови виготовлено 22 серпня 2019 року.