Постанова

від 13.07.2007 по справі ас8/252-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС8/252-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.07           Справа №АС8/252-07.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Глатпром”  

до відповідача:   Глухівської митниці

про  зобов”язання вчинити дії

                                                                                       СУДДЯ   КІЯШКО В. І.

Представники сторін:

Від позивача               предст. Дроздов В.К., Логвинський Г.В.

Від відповідача          предст. Прокопенко Р.О., Івашко В.В.

За участю секретаря судового засідання Борищик М.В.

          Суть спору: Позивач просить суд зобов'язати відповідача – Глухівську митницю проводити митне оформлення давальницької сировини, що ввозиться позивачем відповідно до угоди № 770 від 07.07.2005 року, у митному режимі “Переробка на митній території України”, враховуючи, що на неї не  поширюється дія постанови КМУ від 13.04.2007 р. № 619 “Про тимчасову заборону ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України”, а також зобов'язати Глухівську митницю визначати суму митної вартості товару, що ввозиться позивачем відповідно до Контракту № 700, не більшою за суму фактурної вартості цього товару, у відповідності до ст.ст. 266-267 Митного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечує, просить у його задоволенні відмовити за безпідставністю, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 р. у справі за конституційним зверненням Національного банку України (щодо зворотної дії закону у часі), на належність оскаржуваної постанови КМУ до «актів митного законодавства». Разом з тим посилався на Протокол про співпрацю між Державною митною службою та учасниками ринку імпорту м'яса, м'ясопродуктів та свійських тварин від 05.11.2005 р

Представники сторін заявили суду клопотання про недоцільність здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, тому відповідно до Розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.

Головуючий роз'яснив особам, що беруть участь у справі, про їх  процесуальні права та обов'язки, які передбачені ст. ст. 49, 51, 54, 112, 134 КАС України.

Представники позивача та відповідача пояснили, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд встановив:

В травні 2007 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому вказує, що 07 липня 2005 року було укладено із компанією “INACOM LLC” (м. Лексінгтон, США) Генеральну зовнішньоекономічну угоду № 770 на переробку давальницької сировини. Предметом цієї Угоди є приймання на давальницьких умовах м‘ясо–сировини та переробка її у готову продукцію – “напівфабрикати м‘ясні” відповідно до Додаткових угод до Угоди по кожному конкретному виду давальницької сировини, які є невід‘ємними частинами Угоди. Позивачем 23 квітня 2007 р. було подано до Глухівської митниці документі для оформлення чергової партії давальницької сировини у митному режимі “Переробка на митній території України”, але отримав відмову через застосування постанови КМУ від 13 квітня 2007 р. N 619 «Про тимчасову заборону ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України». Позивач вважає, що дія цієї постанови не поширюється на продукцію, щодо якої було укладено угоду 7 липня 2005 р.  

          Також вказує, що відповідач протиправно застосовує резервний метод визначення митної вартості, в той час як Митний кодекс України зазначає для цього інші методи.

          В судовому засіданні позивач підтвердив свої позовні вимоги та уточнив позовні вимоги в частині застосування метода визначення митної вартості – просив суд зобов'язати відповідача застосовувати основний метод визначення митної вартості (за ціною договору – фактурною вартістю) щодо всіх полуфабрикатів, зазначених як у контракті, так і у доповненні А до контракту № 700 від 20 вересня  2005 р та інших доповненнях.

          Відповідач проти позову заперечував, просив у його задоволення відмовити за безпідставністю, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 р. у справі за конституційним зверненням Національного банку України (щодо зворотної дії закону у часі), на належність оскаржуваної постанови КМУ до «актів митного законодавства». Посилався також на Протокол про співпрацю між Державною митною службою та учасниками ринку імпорту м'яса, м'ясопродуктів та свійських тварин від 05.11.2005 р

          Заслухавши пояснення повноважних представників сторін та дослідивши всі матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

          Відповідно до статті 10 Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах», в якій зазначено, що держава  гарантує додержання прав і законних інтересів замовників і виконавців операцій з давальницькою сировиною.

Позивач, що заснований іноземним інвестором, уклав вказаний контракт 7 липня 2005 р. За п.2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про інвестиційну діяльність», «умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування  певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права». Постанова КМУ N 619 «Про тимчасову заборону ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України», всупереч твердженню відповідача, не відноситься до перелічених виключень, вона є актом законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, але не митного законодавства, яке, за своєю сутністю, має визначати процедуру переміщення  через  митний  кордон  України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням  податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення.

          Суд також зазначає, що за ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та не мають зворотної дії у часі. До господарських правовідносин в цьому випадку суд застосовує аналогію закону. У ст. 58 Конституції України закріплено конституційний принцип про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідач посилається на рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року, де дана норма стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. З таким аргументом відповідача погодитися не можна, оскільки у згаданому рішенні мова йшла про виключення із загального правила  «закон зворотної сили не має», тобто про можливість надання зворотної дії в часі законодавству, що скасовувало відповідальність, що дійсно має застосовуватися лише до фізичних осіб. В даному випадку мова йде про загальне правило - про ненадання зворотної сили законодавству, що погіршує становище як самої юридичної особи, так і її інвестора – фізичної особи.

          Правовідносини з ввезення спірної давальницької сировини виникли з моменту укладення угоди на її приймання та переробку - 7 липня 2005 року, тобто за два роки до прийняття та набрання чинності постанови КМУ N 619 «Про тимчасову заборону ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України».В самій постанові не зазначена можливість надання її положенням зворотної дії.

          Придання постанові КМУ зворотної дії суперечить ч.3 ст. 22 Конституції згідно якої «при прийнятті нових  законів  або  внесенні  змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод», та Європейській Конвенції про захист прав людини і основних свобод, відповідно якої «фінансові міркування ….. могли виправдати майбутнє законодавство, але вони не могли виправдати придання Закону зворотної сили. Відповідно до ч. 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Отже, надання відповідачем зворотної сили вказаній постанові КМУ суперечить основним засадам законодавства України.

          Таким чином, прийняття нових законів і підзаконних актів не може звужувати обсяг існуючих прав, що гарантовані державою суб'єкту зовнішньоекономічних відносин. Отже, реалізація контакту, укладеного ТОВ «Глатпром» 7 липня 2005 року, не може бути унеможливлена подальшою зміною законодавства на протязі його дії.

          Посилання відповідача у доповненні до заперечень на позовну заяву щодо того, що він не відмовляв у митному оформленні вантажу позивача, оскільки не надав йому картки відмови та позивач навіть не подав йому митну декларацію, не відповідає дійсності. Як встановлено в судовому засіданні,  позивач не мав змоги надати митну декларацію, оскільки відповідач відмовився знімати митну пломбу з вантажу, та, відповідно, відмовив у догляді вантажу та складанні акту на підставі такого догляду. П.5 Порядку пропуску вантажів, підконтрольних Службі державної ветеринарної медицини, через державний кордон України, затвердженого Наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 27.12.1999 N 49, передбачає, що оформлення вантажів, підконтрольних службі державної

ветеринарної медицини, в пункті пропуску на державному кордоні при

ввезенні можливе лише за умови наявності оригіналу ветеринарного

сертифіката, при виконанні ветеринарних вимог щодо імпорту в Україну вантажів. Такі вимоги, в силу п.6 цього порядку, включають наявність свідоцтва за формою Ф-2, яке видається спеціалістами структурних підрозділів регіональних служб державного ветеринарного контролю на державному кордоні після проведення ветеринарно-санітарної експертизи у державній лабораторії ветеринарної медицини за місцем одержання вантажу. В той же час позивач не дав доступ до вантажу ветеринарній службі для зняття проб для проведення такої ветеринарної експертизи, для подальшого видання ветеринарного свідоцтва. За п.2 ст.18 Закону України «Про ветеринарну медицину», державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на

державному кордоні України та транспорті є обов'язковим у разі експорту, імпорту і транзитного перевезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду всіма видами транспорту.

Посилання відповідача на відсутність відмови у митному оформленні спростовується і тим фактом, що 19.04.2007 р. позивач звернувся до відповідача з заявою № 275, що містила вимогу надати дозвіл на ввезення та подальшу переробку товару відповідно до ст. 230 МК України та Наказу ДМСУ № 609 від 13.09.2003. Відповідач заборонив ввезення на підставі вказаної постанови КМУ.  

Суд не бере до уваги посилання відповідача на лист позивача до свого контрагента компанії “INACOM LLC”, в якому позивач просить надати вказівки про подальшу долю вантажу у зв'язку із набранням чинності оскаржуваною постановою, та його лист до відповідача з проханням дозволити митне оформлення вантажу з метою повернення його у Німеччину, як на підставу що спростовує аргументи позивача. Суд погоджується з доводами позивача, що вказані листи були викликані відмовою відповідача у митному оформлені товару та необхідністю через це вирішувати його подальшу долю, та зазначає, що одночасно з цими листами позивач надіслав відповідачеві лист № 301 від 26.04.2007, в якому виклав свою правову позицію з питань неправомірності застосування до його вантажу вказаної постанови КМУ.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в цій частині позову.

          Що стосується позову в частині визначення митної вартості товару, судом встановлене наступне. Позивач 20 вересня 2005 року уклав Контракт № 700 про реімпорт в Україну готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, у відповідності до глави 30 Митного кодексу України та Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”. 11 листопада 2005 року позивач подав декларацію на реімпорт переробленої з давальницької сировини продукції, вказавши при цьому її фактурну вартість (360 доларів США за тонну) згідно контракту. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не погодився із вказаним у декларації кодом продукції, та затримав вантаж, про що були складені відповідні протоколи про адміністративне правопорушення та направлені до Глухівського місцевого суду. 23 грудня 2005 року Глухівський суд повернув матеріали адміністративної справи на доопрацювання до Глухівської митниці з метою визначення митної вартості товару. На виконання ухвали суду, 26 грудня 2005 року митниця надіслала запит № 10/24-9067 до Сумської  Торгово-промислової палати з проханням провести експертизу вартості товару. Висновком експерта № ВЭС-199 від 26 грудня 2005 р. Сумська ТПП підтвердила вартість товару 360 доларів за тонну як таку, що є відповідною та обґрунтованою.

          28 грудня 2005 року Глухівський суд повернув вантаж позивачеві, оскільки код продукції за УКТЗЕД було підтверджено судами двох інстанцій, а отже складу будь-якого правопорушення в діях позивача не було. Відповідач надіслав запит до відділу номенклатури та митної вартості для визначення митної вартості вантажу. Відділ номенклатури та митної вартості, в свою чергу, зазначив, що для визначення митної вартості товару неможливо застосувати жоден із методів, зазначених у ст.ст. 267-272 Митного кодексу, а тому має бути застосовано резервний метод визначення вартості, як передбачено ст. 273 МК. Застосувавши цей метод, відділ номенклатури та митної вартості визначив вартість товару позивача у розмірі 500 доларів США за тонну. На підставі цієї відповіді, відповідач надав позивачеві картки відмови, та позивач на підставі наказу ДМСУ № 646, подав нову декларацію, де поряд із фактурною вартістю 360 доларів за тону зазначив і вказану митницею митну вартість – 500 доларів за тонну.

          Як вбачається з матеріалів справи, 7 та 11 травня 2007 р. позивач  звернувся до відповідача із вимогою надати копії цих карток відмови, копію рішення відділу контролю митної вартості та номенклатури, та копії декларацій митної вартості, що були використані при митному оформленні. Як зазначає позивач, його вимоги надати копії документів на підставі ст.9 Закону України «Про інформацію» задоволені не були, а отже відповідач порушив законодавство України про інформацію. Вказані документи були надані на вимоги суду і приєднані до матеріалів справи.

          Судом встановлено, що згідно ст. 259 МК України, митною вартістю  товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці  товари. Ціна товару вказується в рахунках-фактурі (інвойсах), що відправляються від постачальника до покупця. Разом з тим, встановлено, що актом перевірки відповідачем дотримання ТОВ «Глатпром» законодавства з питань митної справи (акт № 0007/6/80100000033322173), а саме перевіркою бухгалтерської документації з метою з'ясування правильності визначення митної вартості товару, було встановлено, що суми сплачені відповідно до платіжних доручень, в яких вказані номера інвойсів, та суми зазначені у відповідних інвойсах співпадають. Отже, за змістом ст. 259 МК України, саме ці суми і є митною вартістю товарів.

          Ч.2 ст. 262 МК України зазначає, що порядок та  умови  декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний  кордон України, встановлюються Кабінетом  Міністрів  України. Такий порядок затверджено постановою КМУ №1375 від 28 серпня 2003 р. Пункт 14 цієї постанови встановлює перелік документів, що необхідні для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів. Що стосується посилання відповідача на застосування п.15 цієї Постанови щодо можливості митного органу витребувати додаткові документи, суд зазначає, що сам відповідач в судовому засіданні не зміг пояснити які саме додаткові документи та чому були потрібні, та підтвердив, що він не звертався до позивача за наданням додаткових документів. Навпаки, деякі додаткові документи були надані позивачем за власною ініціативою, а отже вимоги пп..14-15 позивачем було дотримано. Крім того, п. 3.6. «Порядку роботи відділу контролю митної вартості регіональної митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці при вирішенні питань визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України», затвердженого Наказом ДМСУ № 685 від 13.10.2003, передбачено, що  відділом контролю митної вартості і номенклатури митниці складається «довідка про визначення митної вартості (здійснення митної оцінки товарів)» з обґрунтуванням усіх викладених у ній висновків. Відповідач таку довідку, форма якої затверджена у додатку 1 до вказаного Порядку, не зробив. Натомість, він заповнив інший документ – «Митну оцінку», на підставі наказу ДМСУ №11/5-13-18/576ЕП від 30/12/2003 та згідно додатку до нього. Але вказаний наказ на момент митного оформлення був нечинний, оскільки втратив силу 31 березня 2005 на підставі листа ДМСУ 25/1-15-38/3247 «Про відкликання листів». Оскільки відмова у митному оформленні була здійснена на підставі невідповідного документу, така відмова є незаконною. Відповідач грубо порушив процедуру митного оформлення, що вплинуло на можливість реалізації позивачем своїх законних прав.

          Згідно ст. 266 МК України існують шість методів визначення митної вартості товарів,  які імпортуються в Україну. При цьому основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Якщо митна вартість не може бути визначена за цим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 - 272 МК. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

          Як свідчать матеріали справи, 18 липня 2006р. позивач підписав із компанією “INACOM LLC” Доповнення № 3 до Контракту № 700 згідно якого вартість продукції становила 375 доларів США за тону, а 25 липня 2006р. підписав Доповнення № 4, в якому сторонами погоджено, що розрахунки за товар можливо перераховувати в євро по курсу 1,27 до долару США. Таким чином починаючи з 18.07.2006р. фактурна вартість товару позивача, що постачається по Контракту № 700 становить 375 доларів США за тону, проте митна вартість на вимогу відповідача визначається як 500 доларів США за тону.

          Посилання відповідача на Протокол про співпрацю між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту м'яса, м'ясопродуктів та свійських тварин в Україні, суд не приймає до уваги, враховуючи те, що позивач не є учасником цієї угоди, а також її ненормативний характер, оскільки вказаний Протокол не зареєстровано Міністерством юстиції України.

          Дослідивши обставини справи суд дійшов до висновку, що у відповідача не було передбачених законом підстав не застосовувати основний метод визначення митної вартості, передбачений МК України – за ціною договору. Суд зважає на ту обставину, що згідно висновку прокуратури від 29 вересня 2006 року, затвердженого судом 13 листопада 2006 р., контракт позивача є дійсним та актами перевірки митниці та податкової інспекції було підтверджено обґрунтованість зазначених позивачем сум - як реалізаційної ціни так і виробничих витрат. Крім того, відповідач на законну вимогу суду  звернувся до Сумської Торгово-промислової палати за визначенням вартості товару, а отже мав керуватися саме цим висновком щодо визначення митної вартості товару позивача.

          Суд також зазначає, що відповідач не надав жодних пояснень щодо відмови у застосуванні ще чотирьох запропонованих Митним кодексом методів визначення митної вартості - за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості та на основі додавання вартості (обчислена вартість), а одразу ж перейшов до останнього, резервного, методу, що застосовується у виключних випадках.

          Судом також встановлено, що застосування цього методу було зроблене всупереч положенню п.6 ст. 273 МК України, за якою митна вартість імпортних товарів  не  визначається  за резервним методом на підставі мінімальної митної вартості. В судовому засіданні відповідач підтвердив, що застосував вартість, визначену за Протоколом про співпрацю між Державною митною службою України та учасниками ринку імпорту м'яса, м'ясопродуктів та свійських тварин в Україні, саме як мінімальну митну вартість.

          Що стосується посилання відповідача на надіслану відповідь Центра митної розвідки Королівства Нідерланди щодо ціни 0.43 евроцента/кг, за якою продукція експортувалася із заводу Polskamp BV компанії Glat Commerz, судом встановлено наступне. Глухівська митниця надіслала запит до Центру щодо перевірки автентичності супроводжуючих вантаж документів (включаючи вантажну митну декларацію і інвойс), в яких вказана ціна продукції, тим документам, що надав позивач для митного оформлення. Згідно супровідного листа, відповідь Центру митної розвідки була надана відповідачеві на 48 аркушах, в той час як позивачеві та суду було надано з них лише 13. Решту відповідач не надав, зазначивши, що ці документи не мають відношення до справи. Але в судовому засіданні відповідач з посиланням на ці документи підтвердив, що перевірка голландського Центру митної розвідки встановила, що зазначені митні документи та інвойси є автентичними та угода є дійсною.

          Щодо посилання відповідача на експортну ціну заводу Polskamp BV для компанії Glat Commerz (0.43 евроцента/кг), суд, по-перше, не може вважати цей факт доведеним. Судом були долучені до матеріалів справи документи надані позивачем – лист-звернення заводу Polskamp BV до відповідача та лист компанії Glat Commerz, згідно яких  завод Polskamp BV на протязі 2005-2007 років не продавав свою продукцію компанії Glat Commerz, а остання в свою чергу ніколи не була покупцем продукції цього заводу. Ця інформація була також підтверджена німецьким податковим аудитором компанії Glat Commerz. Отже, існування відносин між Polskamp BV та Glat Commerz не є встановленим, та посилатися на них неможливо. Крім того, питання відносин між двома компаніями, що не є сторонами у справі, не мають відношення до спірних правовідносин що склалися між сторонами цієї справи.

Таким чином суд доходить до висновку що заперечення відповідача щодо невідповідності ціни угоди не ґрунтується на матеріалах справи. Дійсність угоди та автентичність митних документів, що містили ціну товару, підтверджена сторонами в судовому засіданні, а отже, за змістом ст. 259 МК України, ця ціна і є митною вартістю вантажу.

Таким чином, вимоги позивача обґрунтовані, правомірні, і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.  

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова особа чи службова особа).

Приймаючи до уваги вищенаведене, та керуючись ст. ст. 94, 98, 158, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити.

2.          Зобов'язати Глухівську митницю проводити митне оформлення давальницької сировини , що ввозиться ТОВ «Глатпром» відповідно до угоди № 770 від 7 липня 2005, у митному режимі “Переробка на митній території України”, враховуючи, що на неї не поширюється дія постанови КМУ  від 13 квітня 2007 р. N 619 «Про тимчасову заборону ввезення окремих видів давальницької сировини на митну територію України».

3.          Зобов'язати Глухівську митницю визначати суму митної вартості товару, що ввозиться ТОВ «Глатпром» відповідно до Контракту № 700 та доповненню А до нього, відповідно до суми фактурної вартості цього товару, зазначеної у доповненні А, у відповідності до ст.ст. 266-267 Митного кодексу України.

4.          Стягнути з Глухівської митниці (41400, Сумська область, м. Глухів, вул. Києво-Московська, 30, код 22984712) на Товариства з обмеженою відповідальністю “Глатпром” (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 16, код 33322173) 3 грн. 40 коп. держмита.

5.          Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                                                                  В. І. КІЯШКО

Повний текс постанови підписано 18.07.2007 р.