Рішення

від 13.08.2019 по справі 906/524/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/524/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

секретар судового засідання: Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Колесник Д.В., ордер серія КС №014150 від 07.08.2017

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фермерського господарства "ОЛ.Агро-Світ"

до Приватного підприємства "Лібос"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Соколівська сільська рада Пулинського району Житомирської області ( Житомирська область, Пулинський район, с. Соколів)

про визнання відсутнім права користування земельною ділянкою

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання відсутнім у ПП "Лібос" права користування земельними ділянками: площею 2,3817 га кадастровий номер НОМЕР_1 ; площею 0,7312 га кадастровий номер НОМЕР_2 ; площею 2,6063 га кадастровий номер НОМЕР_3 ; площею 2,9849 га кадастровий номер НОМЕР_4 ; площею 3,2972 га кадастровий номер НОМЕР_5 ; площею 2,5174 га кадастровий номер НОМЕР_6 ; площею 2,4283 га кадастровий номер НОМЕР_7 ; площею 2,9979 га кадастровий номер НОМЕР_8 ; площею 2,4869 га кадастровий номер НОМЕР_9 ; площею 2,4147 га кадастровий номер НОМЕР_10 ; площею 2,8056 га кадастровий номер НОМЕР_11 ; площею 2,0134 га кадастровий номер НОМЕР_12 ; площею 0,5301 га кадастровий номер НОМЕР_13 ; площею 2,9186 га кадастровий номер НОМЕР_14 ; площею 2,4435 га кадастровий номер НОМЕР_15 ; площею 2,3556 га кадастровий номер НОМЕР_16 , які розташовані на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані земельні ділянки належать позивачу на праві користування на підставі укладених договорів оренди.

Однак, відповідач посилаючись на договори на управління спадщиною, які були укладені між ПП "Лібос" та Соколівською сільською радою в липні 2016 р. щодо спірних земельних ділянок, не визнає право позивача на користування на ці ділянки.

04.07.2018 від Фермерського господарства "Ол.Агро-Світ" до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить визнати відсутнім у Приватного підприємства "Лібос" права користування земельними ділянками : площею 2,3817 га кадастровий номер 1825484900601 НОМЕР_17 та площею 2,6063 га кадастровий номер НОМЕР_3 які розташовані на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області.

Ухвалою суду від 09.07.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 906/524/18. Підготовче засідання призначино на "31" липня 2018 р. о 11:00. Також, даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Соколівську сільську раду Пулинського району Житомирської області.

31.07.2018 до суду від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі № 906/524/18, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України. В даній заяві відповідач повідомляє, що земельні ділянки: площею 2,3817 га кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 2,6063 га кадастровий номер НОМЕР_3 які розташовані на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, ніколи не перебували в управлінні спадщиною у Приватного підприємства "Лібос".

Представник позивача в судовому засіданні подала заяву про виправлення описки в заяві про зменшення позовних вимог. Відповідно до заяви про виправлення описки, просить суд визнати відсутнім у Приватного підприємства "Лібос" права користування земельними ділянками : площею 2,3817 га кадастровий номер НОМЕР_18 та площею 2,6061 га кадастровий номер НОМЕР_19 які розташовані на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області.

Ухвалою від 31.07.2018 суд залишив заяву відповідача про закриття провадження у справі без розгляду, оскільки позивач подав заяву про виправлення описки, із зазначенням правильності кадастрових номерів, які були невірно зазначені в заяві про зменшення позовних вимог. Також вказаною ухвалою було продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів до 08.10. 2018 включно.

14.09.2018 відповідач надав суду відзив на позов, в якому зазначає, що на підставі рішення 40 сесії 6 скликання Соколівської сільської ради від 27.07.2015 № 432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною" між ПП "Лібос" та Соколівською сільською радою у липні 2016 було укладено договори на управління спадщиною, в тому числі щодо 2 земельних ділянок, які після укладання договорів на управління спадщиною незаконно були передані Соколівською сільською радою в оренду в 20017 році в користування позивача. На думку позивача, вказані вище договори не породили у ПП "Лібос" жодних прав та обов`язків щодо спірних земельних ділянок, оскільки відповідачі не вчинили законодавчо визначених дій щодо обов`язкової реєстрації права користування земельними ділянками, і таке право у користувача не виникло.

Однак, з цим твердженням позивача відповідач не погоджується зазнаючи, що ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачена обов`язковість державної реєстрації договорів управління спадщиною ( спадковим майном) та прав, які виникають на підставі цих договорів. Не встановлено законодавством й вимог щодо спеціальної форми договорів управління спадщиною, але з метою чіткого визначення меж здійснення сторонами договору управління спадщиною своїх прав та обов`язків, Міністерство Юстиції України в своєму листі від 04.10.2005 № 31-32/1694 роз`яснило, що договір на управління спадковим майном повинен бути укладений у письмовій формі. В тому ж листі зазначено, що укладання договору на управління спадщиною не є нотаріальною дією, у зв`язку з чим цей договір не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а заноситься до книги обліку договорів на управління спадщиною.

Також, відповідач у відзиві вказує на те, що спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Задоволення вимог позивача у даній справі про визнання відсутнім права користування земельними ділянками не призведуть до поновлення права позивача, яке , на його думку, порушено.

25.09.2018 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивача зазначив, що відповідачем без будь-яких поважних причин пропущено строк для надання відзиву.

Також позивача зазначає, що аналіз норм права щодо укладення договорів на управління спадщиною свідчить про те, що орган місцевого самоврядування, який уповноважений укладати договори на управління спадщиною, має перед укладенням відповідних договорів прийняти рішення, яким має визначити перелік майна, що відноситься до спадкового майна та на підстав якого документу воно належить померлій особі та факт відсутності спадкоємців і прийняти рішення про передачу такого майна в управління спадщиною. В даному випадку, рішення органу місцевого самоврядування про визначення майна, як такого, що відноситься до спадкового та встановлення факт відсутності спадкоємців або виконання заповіт і прийняти рішення про передачу такого майна в управління спадщиною не приймалося, а було лише рішення про уповноваження сільського голови оформити та підписати типові договори на управління спадщиною. Крім того, станом на момент укладення договорів на управління спадщиною, тобто 04.06.2016 року діяв Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який передбачав, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни та припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 4 вказаного Закону передбачає, що державній реєстрації права підлягають:

- право власності;

- речові права, похідні від права власності:

-право користування (сервітут);

- право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- право забудови земельної ділянки (суперфіції);

- право господарського віддання;

- право оперативного управління;

- право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки;

- інші речові права відповідно до закону.

Отже, обов`язковою умовою виникнення права фактичного користування земельною ділянкою є внесення відомостей про право власності або користування цією земельною ділянкою до Державного реєстру прав, а також наявність у особи зареєстрованого в органах виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідного правовстановлюючого документу.

Таким чином, позивач зазначає, що при недотриманні вимоги стосовно реєстрації правочину, у тих випадках коли така реєстрація визнана законом обов`язковою, такий правочин вважається неукладеним, а отже не має юридичної сили і не може породжувати для його суб`єктів правового результату і відповідних прав.

Також позивач зазначає, що в даному випадку, позивач є орендарем земельних ділянок на підставі відповідних правочинів, право на користування якими зареєстровано належним чином. Проте, відповідач не визнає вказаного права та оскаржує його в судовому порядку шляхом подання позову про визнання вказаних договорів недійсними та скасування рішень про реєстрацію відповідного прав за позивачем, що змушує позивача захищати своє право шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, висновки відповідача про те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту права, є такими, що не відповідають наведеним нормам матеріального права та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 12.06.2013 у справі № 6-32цс13.

22.10.2018 представника ОСОБА_1 надійшли до суду письмові пояснення до позовної заяви, в яких зазначено, що 25.09.2018 року в судовому засідання, представником відповідача на підтвердження своїх заперечень додатково було надано відповідь головного територіального управління юстиції в Житомирській області на запит ПП Лібос датовану 25.09.2018 року за № 7227/20/44/2018.

В даному листі територіальне управління юстиції посилається на те, що норми чинного законодавства України взагалі не передбачають реєстрації договорів на правління спадщиною. Однак, вказане посилання не відповідає дійсності.

Так, у своєму листі територіальне управління посилається на те, що статтею 1285 Цивільного кодексу передбачено, що якщо у складі спадщини є майно, яке потребує тримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його 1 належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту згадають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Проте, в подальшому не зазначається про жодний порядок укладення таких договорів, що є важливим при розгляді визначення правомірності дійсності вказаних договорів.

Отже, у відповідності до вказаної статті, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки

При цьому орган місцевого самоврядування при вчиненні дій, спрямовані охорону спадкового майна повинен керуватися тими ж положеннями, що й нотаріус, а саме, Порядком вчинення нотаріальних дій, який затверджено наказом Міністра юстиції України №296/5 від 22.02.2012. Крім того, вказаний договір не занесено до Книги обліку договорів на управ спадщиною, яку у відповідності до чинного законодавства України, може вести нотаріус. Отже, загальний аналіз норм права щодо укладення договорів на уст спадщиною, свідчить про те, що орган місцевого самоврядування, який уповноважений. укладати договори на управління спадщиною, має перед укладенням в іде договорів прийняти рішення, яким має визначити перелік майн, що відноситься до спадкового майна та на підстав якого документу воно належить померлій осіб: відсутності спадкоємців і прийняти рішення про передачу такого майна в управління спадщиною. В даному випадку, рішення органу місцевого самоврядування про визначення майна, як такого, що відноситься до спадкового та встановлення факту відсутності спадкоємців або виконання заповіту і прийняти рішення про передачу такого майна в управління спадщиною не приймалося, а було лише рішення про уповноваження сільського голови оформити та підписати типові договори на управління спадщиною.

Проте, наявні матеріали справи, зокрема договори на управління спадщиною, які були надані відповідачем свідчать про те, що при їх укладенні не було дотримано вказаних вимог.

Ухвалою суду від 23.10.2018 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішення у справі № 906/335/18.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 ухвалу господарського суду Житомирської області від 23.10.2018 у справі № 906/524/18 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду Житомирської області.

Ухвалою від 08.01.2019 провадження у даній справі поновлено та призначено підготовче засідання.

14.05.2019 ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

07.06.2019 від відповідача до суду надійшла заява про закриття провадження у справі в якій зазначено, що земельні ділянки, що предметом спору перебувають в оренду позивача, що не заперечується відповідачем, а тому відсутній предмет спору.

Також, 07.06.2019 від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення в яких відповідач зазначає, що Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 розповсюджує свою дію виключно на нотаріальні дії, які вчиняються нотаріусами України. Тобто, дії голови Соколівської сільської ради, пов`язані з укладанням оспорюваних позивачем договорів, є такими, що узгоджуються із нормами чинного законодавства України.

Також, відповідач наголошує на тому, що позивач не довів суду того, що відповідач порушує його права, оскільки стороною оспорюваних договорів на управління спадщиною є сама Соколівська сільська рада, яка відповідно до своїх повноважень повинна здійснювати заходи щодо охорони спадкового майна. Здійснивши один із заходів з охорони спадкового майна - а саме уклавши договір на управління спадщиною з ПП "Лібос", Соколівська сільська рада підтвердила дійсність цих договорів. Відповідач ніяким чином не міг вплинути на діяльність Соколівської сільської ради в процесі виконання органом місцевого самоврядування своїх обов`язків, покладених на сільську раду відповідно до закону, а тим більше не міг вплинути і не впливає на права користування позивачем спірними земельними ділянками, що свідчить про відсутність порушень прав позивача з боку відповідача. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Заяву відповідача про закриття провадження у справі суд залишив без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з`явились, причин неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.08. 2017 року Соколівською сільською радою Пулинського району Житомирської області 17 сесії сьомого скликання було прийнято рішення № 182 "Про надання в оренду земельних ділянок (паїв) не переоформлених спадкоємцями .

Вказаним рішенням було вирішено надати ФГ ОЛ. АГРО- СВІТ в особі голови ОСОБА_2 , в оренду земельні ділянки (паї) не переоформлених спадкоємцями по Соколівській сільській раді Пулинського району Житомирської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10років, на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця та таку земельну ділянку або набрання заїзної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, площею 102,7176 га згідно списку власників земельних ділянок, що додається до рішення.

Також, вказаним рішенням було вирішено встановити розмір орендної плати 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (паю) з правом перегляду розміру оренди через 4 роки.

На виконання вказаного рішення № 182 від 01.08.2017 року протягом серпня 2017року між Соколівською сільською радою та позивачем було укладено 42 договори оренди землі, за якими було передано в оренду земельні ділянки із кадастровими номерами, зазначеними в додатку № 1 до вищевказаного рішення.

Згідно п. 1.1. вказаних договорів оренди, Орендодавець (сільська рада) передає, а Орендар (позивач по справі) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, яка знаходиться на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області на підставі рішення 17 сесії сільської ради 7-го скликання № 182 від 01.08.2017 року.

Як зазначає позивач, зазначені договори оренду були надано державному реєстратору управління регіонального розвитку Жулинської районної державної адміністрації Житомирської області для проведення реєстрації права оренди у відповідності до вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується відповідними інформаційними довідками з держаного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З позовної заяви вбачається, що протягом періоду з серпня 2017 року по даний час, частина земельних ділянок вибула з користування позивача, оскільки були заявлені права спадкоємців на відповідні земельні ділянки і дія договору оренди була припинена.

Проте, в користуванні позивача станом на дату звернення з позовом до суду залишається 16 земельних ділянок.

Однак, як зазначає позивач, йому стало відомо, що в травні 2018 року відповідач звернувся із позовом до господарського суду Житомирської області про визнання протиправними та скасування рішень сільської ради та визнання недійсними вищевказаних договорів оренди та скасування їх державної реєстрації.

Підставою для скасування рішення Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області, прийнятого на 17 сесії сьомого скликання від 01.08.2017 № 182 "Про надання в оренду земельних ділянок (паїв) не переоформлених спадкоємцями" відповідач зазначає порушення його прав як належного користувача спірними земельними ділянками.

При цьому на підтвердження факту наявності у останнього права на користування спірними земельними ділянками ПП "Лібос" посилається на договори на управління спадщиною, які були укладені між ПП "Лібос" та Соколівською сільською радою в липні 2016 року.

На думку позивача, вказане свідчить про те, що відповідач не визнає право позивача на користування земельними ділянками та просить визнати недійсними відповідні договори оренди, саме з тих підстав, що ПП "Лібос" набуло право користування спірними земельними ділянками раніше ніж позивач, а саме в липні 2016 року.

Ураховуючи викладене, позивач просить суд визнати відсутність у ПП "Лібос" права користування земельними ділянками: площею 2,3817 га кадастровий номер НОМЕР_18 та площею 2,6061 га кадастровий номер НОМЕР_19 які розташовані на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області з наступних підстав.

Так, рішення 40 сесії 6 скликання Соколівської сільської ради від 27.07.2015 року №432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною" було доручено заключите типові договори на управління спадщиною ПП "Лібос" в особі ОСОБА_3 щодо не успадкованого майна померлих згідно реєстру та сільському голові ОСОБА_4 оформити та підписати типові договори на управління спадщиною згідно чинного законодавства.

Вказане рішення було прийнято з посиланням на норми ст. 1285 ЦК України та п. 4 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних столичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтва про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, розроблених Департаментом нотаріату та реєстрації адвокатських об`єднань і Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009 року.

Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що відповідно до норм права щодо укладення договорів на управління спадщиною, свідчить про те, що орган місцевого самоврядування, який уповноважений договори на управління спадщиною, має перед укладенням відповідних прийняти рішення, яким має визначити перелік майна, що відноситься до спадкового майна та на підставі якого документу воно належить померлій особі та факт відсутності спадкоємців і прийняти рішення про передачу такого майна в управління спадщиною. Однак, в даному випадку, рішення органу місцевого самоврядування про визначення майна, як такого, що відноситься до спадкового та встановлення факту відсутності спадкоємців або виконання заповіту і прийняття рішення про передачу такого майна в управління спадщиною не приймалося, а було лише рішення про уповноваження сільського голови оформити та підписати типові договори на управління спадщиною.

На підставі рішення 40 сесії 6 скликання Соколівської сільської ради від 27.07.2015року № 432 "Про надання дозволу на заключения типових договорів на управління спадщиною" між ПП "Лібос" та Соколівською сільською радою у липні 2016 року було укладено договори на управління спадщиною, в тому числі щодо 16 земельних ділянок, які перебувають в користування позивача на підставі договорів оренди. Однак, оскільки щодо укладених відповідачем договорів на управління спадщиною не здійснено державної реєстрації права користування земельними ділянками, то на думку позивача у ПП "Лібос" відсутні жодні права та обов`язки щодо цих земельних ділянок.

Ураховуючи викладене, суд зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи в липні 2016, на підставі рішення 401 сесії 6 скликання Соколівської сільської ради від 27.07.2015 № 432 "Про надання дозволу на заключення типових договорів на управління спадщиною" між ПП "Лібос" та Соколівською сільською радою були укладені договори на управління спадщиною на 16 земельних ділянок:

- кадастровий номер НОМЕР_18 ;

- кадастровий номер НОМЕР_20 ;

- кадастровий номер НОМЕР_19 ;

- кадастровий номер НОМЕР_21 ;

- кадастровий номер НОМЕР_22 ;

- кадастровий номер НОМЕР_23 ;

- кадастровий номер НОМЕР_24 ;

- кадастровий номер НОМЕР_25 ;

- кадастровий номер НОМЕР_26 ;

- кадастровий номер НОМЕР_27 ;

- кадастровий номер НОМЕР_28 ;

- кадастровий номер НОМЕР_29 ;

- кадастровий номер НОМЕР_30 ;

- кадастровий номер НОМЕР_31 ;

- кадастровий номер НОМЕР_32 ;

- кадастровий номер НОМЕР_33 .

Пунком 1 вказаних договорів на управління спадщиною передбачено, що орган місцевого самоврядування передає, а особа, яка управляє спадщиною, приймає в управління майно, яке потребує утримання (догляду), а саме: земельна ділянка, розташована на території Соколівської сільської ради, Червоноармійського району, Житомирської області.

Особа, яка управляє спадщиною, вправі вчиняти стосовно майна юридичні та фактичні дії, що не суперечать вимогам чинного законодавства, в тому числі дії по утриманню, догляду майна, користування майном з метою покращення його якостей, проводити обробіток грунту, культивацію, вносити добрива, здійснювати посів сільськогосподарських культур, збирати врожай, зазначаючи при цьому, що він діє як особа, яка управляє спадщиною. Прибуток від збирання врожаю є винагородою особи, яка управляє спадщиною, згідно пункту 7 договору ( п. 4 договорів).

Згідно п. 7 договорів, особа, яка управляє спадщиною, має право на винагороду за виконання своїх повноважень, у розмірі зібраного врожаю з вищевказаної земельної ділянки.

Пунктом 8 передбачено, що договори укладено до моменту витребування спадщини спадкоємцями, але в любому випадку не більше 5 (п`яти) років. У разі прийняття спадщини спадкоємцями дія цього договору припиняється згідно чинного законодавства. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, укладений договір на управління спадщиною діють до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою та прийняття відумерлої спадщини до комунальної власності відповідної територіальної громади і державної реєстрації цього права у встановленому законом порядку, але не раніше завершення сезонних робіт, необхідних для збору врожаю на відповідній земельній ділянці.

Відповідно до ст. 1285 ЦК України, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

При цьому орган місцевого самоврядування при вчиненні дій, спрямованих на охорону спадкового майна повинен керуватися тими ж положеннями, що й нотаріус, а саме, Порядком вчинення нотаріальних дій, який затверджено наказом Міністра юстиції України №296/5 від 22.02.2012.

Згідно п. 9.1 глави 9 Порядку вказано, що якщо під час вжиття заходів щодо охорони спадкового майна з`ясується, що у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних та юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту на підставі заяви заінтересованої особи укладає договір на управління спадщиною з цією особою.

Відповідно до п.9.3 та п. 9.4 глави 9 Порядку інформація про укладення договору на управління спадщиною заноситься до Книги обліку договорів на управління спадщиною.

В подальшому, 01.08.2017 рішенням Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області 17 сесії сьомого скликання № 182 "Про надання в оренду земельних ділянок (паїв) не переоформлених спадкоємцями" було вирішено надати ФГ "Ол.Агро-Світ" в оренду, в тому числі, вказані вище земельні ділянки строком на 10 років, на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

На виконання вказаного рішення протягом серпня 2017 року між Соколівською сільською радою та позивачем було укладено 42 договори оренди землі.

Як вбачається з позовної заяви, в подальшому деякі земельні ділянки вибули із користування позивача.

Відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить визнати відсутність у відповідача права користування земельними ділянками площею 2,3817 га кадастровий номер НОМЕР_18 та площею 2,6061 га кадастровий номер НОМЕР_19 які розташовані на території Соколівської сільської ради Пулинського району Житомирської області з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.

Згідно ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу Украйни, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Як убачається з умов оспорюваних договорів на управління спадщиною, укладених у 2016 році між відповідачем та Соколівською сільською радою, вони були чинними на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Таким чином, судом не встановлено порушення прав позивача на оренду спірних земельних ділянок, за захистом яких останній звернувся до суду. При цьому судам враховано, що право позивача як орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, буде порушене, зокрема, в разі укладення договору оренди з новим орендарем.

Суд вважає помилковим посилання позивача на фактичне надання земельних ділянок в оренду до 20.09.2016, оскільки станом на 2015-2016 роки законодавство не містило визначення договорів на управління спадщиною щодо земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1285 ЦК України якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини. Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Таким чином, на час укладення оспорюваних договорів про управління спадщиною норми ст. 1285 ЦК України не містили положень щодо управління спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Предметом оспорюваних договорів є передача спірних земельних ділянок в управління на підставі статті 1285 ЦК України з метою утримання (догляду) і збереження спадкового майна, що є різними за своїм змістом правовідносинами з оренди.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У статті 1 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частин 1, 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Однак позивач не обґрунтував, які саме його права та інтереси були порушені та як саме відповідач перешкоджає позивачу в користуванні спірними земельними ділянками, які перебувають в оренді позивачу відповідно до укладених договорів, які на даний час є правомірними та яким чином, в разі задоволення позову, відбудеться реальне поновлення чи захист його прав чи інтересів.

Щодо посилання позивача на те, що укладені відповідачем та Соколівською сільською радою договори на управління спадщиною не породили у відповідача жодних пав чи обов`язків у зв`язку з відсутністю їх державної реєстрації, то суд зазначає, що позивачем не пред`являлась вимога щодо визнання цих договорів неправомірними чи недійсними за відсутності державної реєстрації. В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, посилання позивача на те, що відповідач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про визнання протиправними та скасування рішень Соколівської сільської ради № 178 від 01.08.2017 та № 182 від 01.08.2017, про визнання недійсними договорів оренди землі, укладені між Соколівською сільською радою та ФГ "ОЛ.Агро-Світ", як на підставу не визнання відповідачем права позивача на користування спірними земельними ділянками, суд не розцінює як порушення прав та інтересів позивача, оскільки відповідач скористався правом на судовий захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Крім того, суд зазначає, заявлена вимога не є ефективним способом захисту у розумінні приписів статті 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Вимога про визнання відсутнім права, яка за своєю суттю є встановленням юридичного факту, не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки до його повноважень не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 провадження № 12-187гс18.

В силу приписів ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Ураховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.08.19

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1 - в справу

2-3 - сторонам (рек.з пов )

4- третій особі (рек.з пов.) (12021, Житомирська область, Пулинський район, с. Соколів, вул. Центральна, буд. 6)